Рівно 105 років тому відбувся найбільш відомий бій російсько-української війни 1917−1918 років: біля залізничної станції Крути (Чернігівська область) український загін спробував зупинити на шляху до Києва значно чисельніше військо російських більшовиків. Тут слід сказати, що Крути знаходяться на залізничній лінії, яка зв’язувала українську столицю з москвою. Коли в грудні 1917 року уряд леніна розпочав війну проти УНР, обстановка на цій гілці залізниці була більш-менш спокійною, оскільки ворог рвався до Києва з іншого напрямку — з Харкова через Полтаву.
Там його зустріли найбільш боєздатні добровольчі підрозділи, передусім Гайдамацький кіш Слобідської України, який організував і очолив Симон Петлюра. Росіян було значно більше, вони змушували українські сили відступати, але несли значні втрати. Тому у більшовиків й виникла ідея перенести напрямок головного удару: перекинути війська на північ і наступати по залізничній гілці, яка сполучала Київ з москвою. На ній противника й зустріли вогнем гармат і рушниць загони київської військової школи. Волею долі до цього загону приєднались студенти та гімназисти. Детально про героїчний бій під Крутами «ФАКТАМ» розповів директор Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства, кандидат історичних наук Віталій Скальський.
«Не було резервів, щоб допомогти юнакам військової школи, тому до них поїхав Студентський курінь, який не мав брати участь в боях»
– Важливо зазначити, що під час тієї російсько-української війни суцільного фронту не існувало — це була гібридна війна, а підрозділи наступали по лініях залізниці, бої точилися за станції, — розповів «ФАКТАМ» Віталій Скальський, який спеціалізується на дослідженні подій Української революції 1917−1921 років. — Українські сили часто розбирали залізничне полотно, щоб затримати просування ворога. Але більшовики досить швидко відновлювали рейки і рухались далі.
Ще у грудні 1917 року з Києва на залізничну станцію Бахмач (сусідню з Крутами) відправили юнаків (так називали юнкерів) Першої військової школи імені Богдана Хмельницького. Попервах на їх долю випадали незначні сутички з невеликими більшовицькими загонами. Юнаки декілька тижнів знаходились на позиціях, були сильно втомлені. Тому частина з них поїхала в столицю, щоб просити про підсилення, заміну. Але не було резервів, щоб допомогти українському угрупуванню біля Бахмача. Тим паче, що і в самому Києві обстановка була доволі напруженою: більшовики готували державний переворот. На щастя, їх вдалося вчасно викрити. Було проведено арешти, під час обшуків виявлено зброю та пропагандистську літературу. Організоване більшовиками повстання на заводі «Арсенал» провалилося. Зник і потім був знайдений мертвим місцевий більшовицький лідер П’ятаков. Арештовано за підозрою у співпраці з більшовиками кількох депутатів парламенту та заступника міністра.
.jpg "Віталій Скальський: «Не виключено, що до тих бійців, які опинилися в полоні, не дійшов наказ про відступ. Наприклад, вістовий міг загинути, тому й не передав наказ». Фото з фейсбук")
— Як вийшло, що до юнаків Першої військової школи імені Богдана Хмельницького приєдналися під Крутами київські студенти та гімназисти?
– Тієї зими з числа прихильників УНР організовувалися воєнізовані загони (курені), серед них був і Студентський курінь. Перед ним стояли допоміжні завдання, наприклад, охорона тих чи інших об’єктів, скажімо, Центральної Ради. Тобто, відправляти на фронт студентів не планували.
Щоб хлопці Студентського куреню навчилися азам військової справи, їх розмістили в казармах Першої військової школи імені Богдана Хмельницького. Туди приїхали юнаки з-під Бахмача, розповіли, що потрібне підкріплення, але резервів у командування немає. Ось студенти й відгукнулися. Серед них були й гімназисти. Погрузилися в ешелон, і поїхали.
— Був офіційний наказ про їх направлення на війну?
— Якщо такий документ й був, то поки що його не знайдено. Цілком можливо, що Студентський курінь вирушив на допомогу юнакам з власної ініціативи.
— Юнаки захищали Бахмач. В такому разі, чому знаменитий бій відбувся біля сусідньої станції Крути?
– На той час, коли Студентський курінь вирушив їм на допомогу, більшовики перекинули під Бахмач значні сили з полтавського напрямку. Відбувся бій. Юнаки були змушені відступити до Крут. Тому наступний бій вже за участю не тільки юнаків, але й студентів та гімназистів відбувся саме там. Український загін очолював сотник Аверкій Гончаренко. Було також 20 старшин (офіцерів). Загін мав бронепотяг (у більшовиків також був бронепоїзд).
.jpg "Вокзал в Бахмачі")
«Бій тривав весь день. Увечері керівництво українського загону прийняло рішення відступити від Крут»
— Скільки бійців взяли участь в тому бою?
– Достеменно невідомо. Версій декілька, але жодна не має 100% підтвердження. Можна говорити про те, що з українського боку було від 300 до 1500 бійців. Російських солдат та матросів значно більше.
— Як проходив бій?
– По цьому питанню також однозначною думки немає, бо спогади, які лишили безпосередні учасники, були написані через 20, 30, а то й більше років після бою під Крутами. І все ж таки, найвірогідніше те, що він тривав увесь світовий день. Під вечір керівництво українського загону прийняло рішення відступити. Причин декілька. Одна з них — неможливо продовжувати бій в повній темряві. Аргументом на користь рішення про відступ могло стати й те, що на наступній залізничній станції — Ніжин — знаходився полк імені Тараса Шевченка, бійці якого заявили про нейтралітет. Ці солдати були здатні взагалі перейти на бік ворога — аби тільки по ним не стріляли.
.jpg "Картина Олександра Климка «Бій під Крутами». Фото з Вікіпедії")
— Що ж це за полк?
– Він складався з фронтовиків, які з певних причин не захотіли повертатися по своїх домівках. Лишилися в тиловому місті зі зброєю. Місцева ніжинська влада їх боялась, була змушена забезпечувати харчами та предметами першої необхідності. Солдати відчували себе силою.
– Як сталося, що частина захисників Крут потрапила в полон?
– Не виключено, що до тих бійців, які опинилися в полоні, не дійшов наказ про відступ (наприклад, вістовий міг загинути, тому й не передав наказ). Слід зазначити, що ще перед початком бою українські воїни зайняли позиції в окопах з обох сторін високого залізничного насипу. В полон потрапили хлопці з Студентського куреня, які знаходилися на крайньому лівому північному фланзі. В темноті вони вкрай втомлені, голодні, промерзлі, певно, в мокрому взутті вийшли безпосередньо на станцію Крути, як вже знаходилась в руках противника. Цілком можливо, що хлопці просто заблукали в темряві і не змогли знайти свого бронепотяга.
— Скільки саме хлопців тоді опинились в полоні?
– Є відомості, що їх було 36, в тому числі 2 офіцери. Цікаво, що серед них семеро мали медичну освіту. Ця обставина дає підстави припустити, що ті, хто потрапив в полон, мали виконати гуманітарну місію — забрати з поля бою поранених та загиблих. Адже існувала така практика серед армій цивілізованих країн: після бою від обох воюючих сторін на місцевість виходили санітарні команди і виконували цю роботу. Ясна річ, що по них не стріляли. Але для більшовицьких солдат правила цивілізованої війни нічого не значили.
— Як вони повелися з полоненими?
– Кількох поранених і двох офіцерів начебто відправили в Харків. Решту 30 чоловік розстріляли без суду і слідства.
«Тоді, у 1918-му, як і на початку нинішньої російсько-української війни, люди збивали і зафарбовували назви станцій, вулиць — щоб ворогу було складніше орієнтуватися»
— Як склалася доля тих, кого відправили в Харків?
– Дорогою туди обох офіцерів вбили. Поранені буцімто втекли з госпіталю в Харкові. Їх прізвища наразі невідомі, тож перевіреної інформації ми не маємо. Існує легенда, що машиніст більшовицького поїзду начебто врятував одного з полонених, заявивши, що той син його друга. Але знову ж таки, як це перевірити?
До речі, також існує легенда, що перед розстрілом один з полонених — галичанин Григорій Піпський, земляк автора гімну Михайла Вербицького — заспівав «Ще не вмерли України». Переказ вражаючий, і все ж вряд чи він правдивий. Бо свідків немає. До того ж в ті часи гімн «Ще не вмерли України» хоча й був відомим, але найпопулярнішою являлася пісня на слова «Заповіту» Тараса Шевченка. Її виконували практично на всіх патріотичних заходах. Хлопці, які захищали Крути, співали і ці, і інші пісні, коли зі свіжими силами повні рішучості відстояти Київ їхали на війну.
— Керівник українського загону Аверкій Гончаренко склав звіт про бій під Крутами?
– Є відомості, що такий звіт він написав: коли чи то на станції Бровари, чи то на стації Бобрик його загін зустрівся з Гайдамацьким кошем Слобідської України на чолі з Симоном Петлюрою, який йшов на допомогу захисникам Крут. Гончаренко написав тоді реляційний звіт, і його сховали «в надійному місці». Досі цей дуже важливий документ не знайдено. Він би пролив світло на багато питань про бій під Крутами.
— Чому дослідники досі дискутують про те, в яких саме день відбувся цей бій?
– Справа в тім, що тоді, як і на початку нинішньої російсько-української війни, люди збивали і зафарбовували назви станцій, вулиць — щоб ворогу було складніше орієнтуватися. Про дату 29 січня ми знаємо з телеграми ватажка більшовицьких військ сумно відомого Михайла Муравйова. Він звітував начальству про те, що в цей день взяв Крути. Але в телеграмі написано про незначне зіткнення. Тож цілком можливо Муравйов наплутав назву станції і насправді 29 січня його війська захопили Плиски. А вже наступного дня відбувся бій під Крутами.
— Більшовикам тоді вдалося захопити Київ?
– На жаль, вдалося. Ворог підійшов до української столиці вже 5 лютого, почав обстрілювати її з лівого берега Дніпра, з Дарниці. Державні структури УНР були змушені евакуюватися. Після запеклих боїв більшовики захопили місто. Але 9 лютого в Брест-Литовську делегація УНР підписала мирний договір з країнами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією). Німецькі та австро-угорські війська допомогли досить швидко звільнити Україну від російських загарбників. Більшовицька окупація Києва тривала 3 тижні. Це були страшні дні для киян: ворог влаштував кривавий терор та пограбування. При наближенні німецьких та українських підрозділів червоні втекли зі української столиці.
— Розстріляних героїв Крут перепоховали в Києві?
– В березні після відновлення української влади в столиці в газетах почали з’являлися оголошення батьків про зниклих під час бою за Крути студентів та гімназистів (чи не найперше з таких оголошень було про учня 6 класу 15 річного Андрія Соколовського). Родичі хлопців поїхали туди, знайшли братську могилу.
— На тілах були сліди катувань?
– На жаль, були: виколоті очі, тіла понівечені. Перепоховання загиблих в Києві відбулося 19 березня на Аскольдовій могилі. Зараз там в пам’ять про них встановлено кенотаф (символічну могилу) у вигляді хреста.
Додамо, що 1 березня 2022 року, біля Крут, а саме між селами Пам’ятне та Хороше Озеро у Чернігівській області відбувся бій ЗСУ та тероборони з російськими окупантами. За свідченням місцевих жителів, після бою трупи майже 200 загиблих російських солдатів та офіцерів збирали по всій окрузі. Потім двома КАМАЗами їх повезли у бік Сумської області.
Селяни також повідомляють, що перед боєм росіяни обстріляли Меморіал пам’яті Героям Крут — символ боротьби за незалежність України, та фотографувалися на його фоні.
