У перші місяці війни багато росіян, які отримали “похоронки”, подали до судів цивільні позови, намагаючись оскаржити порядок виплати “гробових”. Серед них є і матері-одиначки – їх не влаштовує, що батьки, які не брали участі у вихованні, після загибелі синів отримують гроші.
Видання “Верстка” розповідає, як відбуваються такі суди і чому судді іноді стають на бік біологічних батьків, які не дбали про дітей, але все ж хочуть отримати “гробові” виплати.
Видання писало про декілька таких історій, ІншеТВ перекаже одну. Кому буде мало – йдіть за посиланням.
“Згідно із законом, якщо військовослужбовець загинув і в нього не було дружини, дітей або інших рідних на утриманні, його батьки мають право в рівних частках отримати належні йому виплати. Як з’ясувала “Верстка”, нерідко виникають ситуації, коли батьки намагаються отримати виплати за синів, у житті яких не брали участі. Матері-одиначки йдуть до суду, щоб позбавити чоловіків цього права. На засіданнях вони пояснюють, що біологічні батьки не платили аліментів і не опікувалися синами.
“Вёрстка” вивчила бази даних російських судів і виявила: судді зазвичай стають на бік жінки, якщо їй вдається довести, що батько дитини був злісним неплатником аліментів.
Але якщо заборгованості з аліментів немає, позов матері можуть відхилити. Судді апелюють до того, що біологічний батько не був позбавлений батьківських прав, “виростив гідного захисника Вітчизни”, і навіть звинувачують саму жінку в тому, що та заважала чоловікові бути хорошим батьком.
“Він у суді доводив, що спілкувався із сином. Але як же він спілкувався, якщо навіть не знав, що син служив в армії?”
26-річний Андрій Шипіцин служив у російській армії за контрактом і загинув в Україні в березні 2022 року. Його поховали в селі Краснофлотське в Радянському районі Криму, де він народився і виріс.
У травні його мати Ольга Шипіцина отримала від місцевої влади орден Мужності, яким її сина нагородили посмертно. А за кілька днів вона подала позов до суду – Шипіцина зажадала позбавити колишнього чоловіка права на половину виплат, що належать від держави.
У позові вона вказала, що розійшлася з чоловіком 2005 року, коли Андрію – той був молодшою дитиною в сім’ї – виповнилося 9 років. Колишній чоловік, за словами Ольги, не брав участі у вихованні сина – не спілкувався з ним і не цікавився його долею.
У розмові з “Вёрсткой” Шипіцина розповіла, що ростити дітей наодинці їй було дуже важко. Віктор, за її словами, йшов із сім’ї поступово – спочатку став по вісім місяців на рік проводити в сусідньому селі у своєї матері. Це було, коли Андрій тільки пішов до школи.
“У нас тоді в будинку не було газу, не було опалення, і ми топили грубку, – каже Ольга. – Так от, у вересні, як починалися холоди, він ішов і повертався тільки в травні. А коли Андрію виповнилося 13 років, він кинув нас, пішов в іншу сім’ю і подав на розлучення”.
Шипіцина згадує, що, поки діти не виросли і не почали заробляти самостійно, їй доводилося займатися важкою ручною працею.
“Я громадянка Росії, – каже вона. – Коли Крим був українським, у мене не було українського паспорта і тому мене ніхто не хотів брати на роботу. І я могла працювати тільки в полях, теплицях, на городах. І 20 років я так працювала, щоб піднімати своїх дітей”.
Утім, Віктор справно платив аліменти, і за це, за словами Ольги, вона вдячна колишньому чоловікові. Але більше ніякої допомоги вона від нього не отримала. Шипіцина каже, що він не приходив на батьківські збори до школи, не допомагав із купівлею одягу та шкільного приладдя.
У суді сусідки Шипіциних підтвердили, що Ольга виховувала сина сама. Віктора, який жив у військовому містечку в цьому ж районі, вони бачили рідко. Ольга навіть зібрала і передала судді звернення від п’яти односельців, які знають її сім’ю. Вони написали, що Віктор не займався вихованням своїх дітей і ніколи не цікавився їхнім навчанням, службою та особистим життям.
Але у Віктора знайшлося цьому пояснення. Він повідомив суду, що із сином у нього склалися “довірчі стосунки”. Вони нібито часто зустрічалися, але потай від Ольги, оскільки та перешкоджала їхньому спілкуванню. Доводячи, що він піклувався про сина, Шипіцин розповів суду, що допомагав організувати його похорон – купував ритуальне приладдя і продукти для поминок.
Ольга вважає, що жодних “довірчих стосунків” у Віктора із сином насправді не було. “Він навіть не знав, що син навчався у виші, – каже вона. – Не знав, що він служив в армії в Калінінграді, не їздив до нього на присягу. Він у суді кричав, доводив, що спілкувався із сином. Але як же він із ним спілкувався, якщо навіть не знав, що син служив в армії?”.
Вона згадує, як влада вручала їй орден Мужності, отриманий сином: “Мене запитали: “Може, вам щось треба?”. Я опустилася на коліна і сказала: “Допоможіть мені виграти суд, щоб він ні копійки не отримав від мого сина”””.
Але суд став на бік колишнього чоловіка. Суддя В’ячеслав Шевченко вирішив, що Віктор не ухилявся від батьківських обов’язків – вчасно платив аліменти і не був позбавлений батьківських прав.
Виплати за смерть Андрія, як розповіла Ольга “Вёрстке”, були поділені між батьками порівну. Обидва отримали по 6 500 000 рублів.
Ольга вважає рішення суду несправедливим, але не має наміру подавати апеляційну скаргу, бо не хоче “ще раз занурюватися у всю цю історію”.
На її думку, у таких ситуаціях, як у неї, держава має відмовитися від терміна “біологічний батько”. “Він не батько, він просто донор, – каже вона. – Тому що це мій син. Я витратила на нього свої сили, здоров’я. І це я дала йому освіту”.
Нагадуємо – це суди не за спадщину, не за частку майна після розлучення – за гробові “за сина”….
