У серці історичного центру Праги, поблизу Староміської площі, живе осередок українства – громадський центр “Світло”, проєкт чеського Скаутського інституту.
Коридором бігають та гомонять діти, на кухні хтось робить каву, чути звуки танцювального тренування зумби. Одні люди приходять, інші – йдуть. Затримавшись на вході в центр, тільки й чути, як перші вітаються, другі – прощаються:
– Доброго дня…
– До побачення…
– А є сьогодні англійська? – питає літній сивочолий чоловік.
– Так, проходьте.
Прохідний двір. У хорошому сенсі. LIGA.Life відвідала в Празі центр, де українцям допомагають соціалізуватися у Чехії співгромадяни, які теж рятувалися від війни.
Ольга, керує “Світлом”
До 24 лютого “Світла” не існувало. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Скаутський інститут створив ініціативи для допомоги України, зокрема збирали гуманітарку. А коли в Чехію почали приїжджати перші біженці, захотіли допомогти українцям адаптуватися в чужій країні, створивши “безпечний громадський простір”, розповідає керівниця “Світла” Ольга Черепюк.
У Прагу українка приїхала 26 лютого і до нового проєкту Скаутського інституту доєдналася спочатку як волонтерка.
“Коли тільки прийшли в приміщення, виділені під “Світло”, побачили голі стіни”, – пригадує Ольга. Зараз тут можна вчити англійську та чеську, відвідувати воркшопи, отримати консультації щодо роботи чи влаштування дітей у садочки/школи. Працює дитячий куточок, щоб залишити дитину під наглядом няні. Є тінейджерська кімната з настільними іграми, бібліотека з українськими книжками. Проводять заняття з йоги, пілатесу, зумби та бачати. В штаті працює психолог.
Всі активності, курси, майстер-класи безкоштовні.
“Маємо загальну кухню, де завжди є кава і чай. Люди можуть прийти поспілкуватися чи просто провести час”, – розповідає Черепюк.
70% активностей в центрі – робота волонтерів, серед яких багато українців, які тікали від війни.
Тетяна, вчить зумби
Тренування з зумби та бачати, наприклад, безкоштовно проводить українка Тетяна Мілованова, яка приїхала до Праги на початку квітня з Севастополя. Вибиралися з окупації, каже, через “пів світу” – спочатку до Сочі, потім у Вірменію, в Туреччину, вже звідти – в Чехію.
У Празі у жінки вже вісім років живе рідний брат, у якого перший час жили Тетяна з чоловіком і батьками (з Криму виїхали всі разом). “Житлові проблеми були, довго не могли винайняти квартиру, бо великий попит і високі ціни. Але якось вирішується, наших людей тут багато, головне – спілкуватися, заводити знайомства”, – зауважує Тетяна.
Від виїзду з окупованого Криму до 24 лютого Мілованову зупиняло багато причин. Спочатку треба було доглядати за бабусею, нині вже покійною. Потім страшно було залишити друзів та роботу (сім років працювала тренеркою в фітнес-центрі), сумнівалася, що зможе налагодити життя деінде. Але 1 березня Тетяна дізналася про свою вагітність й усвідомила: народжувати в Криму, де дітей вчать прославляти Росію з садка, вона не хоче. “Дорослим, у яких є голова на плечах, пропагандистські наративи не були такі страшні, але майбутню дитину хотіла від цього вберегти”, – пригадує жінка.
Дитину Тетяна втратила. В “Світло” почали ходити з мамою на йогу. А пізніше запропонувала свої послуги тренерки: “Це емоційне розвантаження для мене і жінок, які приходять до мене на заняття”. Каже, всі, з ким спілкується, хочуть додому.
Чоловік Тані влаштувався на роботу, вона поки не працює. Діяльність у “Світлі” – волонтерство. Сюди ж приходить як відвідувачка на мовні курси, пілатес і йогу.
Оксана, тренерка з йоги
Заняття з йоги веде харків’янка Оксана Ринтовт, яка приїхала в Прагу півтора місяця тому з 8-річним сином, тут у неї живе донька. В місцеву школу хлопчик ще не ходить – не було місць. Але продовжує вчитися дистанційно в рідній харківській школі.
Оксана – сертифікована тренерка з йоги, але раніше це було хобі. А професійно займалася дизайном інтер’єрів. Їхнє харківське архітектурно-дизайнерське бюро спеціалізується на предметному дизайні, часто представляли Україну на міжнародних заходах: “Студія ціла. Наші працюють. Навіть дороблюємо довоєнні замовлення і отримали нові”.
Поки вона не готова повернути дитину в країну, де літають ракети й лунає повітряна тривога: “Тільки нещодавно дитина перестала боятися літаків”. Але планує повертатися в Харків: “Треба буде його відновлювати, ми ж архітектори”.
Про “Світло” дізналася від іншої українки-біженки й тепер волонтерить тут двічі на тиждень, веде йога-клас. “Знаходжу в цьому потрібну мені комунікацію. Це той потрібний соціальний баланс, який не отримати в родині”, – зауважує Ринтовт. Ще ходить в центр на мовні курси, а син любить проводити час в дитячій кімнаті, де “чаклує” одеситка Ніна Русанова.
Ніна, “фея” дитячої кімнати
Для Ніни Русанової діяльність в “Світлі” теж розпочиналася як волонтерство. А тепер це вже робота. Ніна тут щодня з 16:00 до 20:00. Вона одна з небагатьох, хто в центрі отримує зарплату. Платити всім залученим коштів немає.
Русанова приїхала в Прагу разом з 14-річною донькою 7 березня. Про “Світло” дізналися випадково, коли шукали з донькою курси чеської мови та волонтерські центри, де були б корисні. Бо найнесподіваніше, каже, було відчуття безпорадності та невміння просити про допомогу. “Ми завжди допомагали людям, були “по інший бік”. Тому коли почали нам допомагати, мені хотілось віддячувати всім”. Русанова зрештою так і робила: наприклад, пекла кекси й відносила в чеський банк співробітниці, яка щось їй раніше порадила:”Чехи дуже дивувалися: “Я вас не пам’ятаю”. А я казала: “І не треба, просто знайте, що українці сильні, вдячні та завжди допомагають”.
Донька, каже, відразу адаптувалася. Навчається наразі в трьох школах – онлайн американська, онлайн українська і в чеську ходить. “У неї завжди був такий темп і розписаний день. В 13 років вже мала диплом Великої Британії про закінчення міжнародної бізнес-школи. З березня до липня сама вивчила чеську до А1, а потім почала шукати безкоштовні курси та інтенсиви, щоб вивчити до рівня хоча б В1”, – розповідає Ніна.
В Україні жінка займалася мережею магазинів з гаджетами, нерухомістю, а “для душі” останні роки працювала в міжнародній освітній мережі бізнес-шкіл для дітей як менторка, кураторка бізнес-проєктів, викладачка. Тому в дитячому куточку, каже, є не просто нянею – докладає зусиль, щоб допомогти батькам соціалізувати діток.
“Найголовніше для мене – бути корисною. Нехай я тут не Ніна Анатоліївна, а тьотя Ніна, вихователька, тобто не керівниця, це не важливо. Я тут на своєму місті”, – переконана Русанова. Втім, в майбутньому хоче повернутися в Україну. Їхня родина, каже, мала змогу і кошти жити в будь-якій країні, але ніколи цього не хотіли. “Чехи шоковані, що самі біженці приходять, аби волонтерити для таких самих українців”, – додає вона.
Щодня в “Світло” приходять близько 200 осіб. Переважно це мами з дітьми, але є також літні люди. Більшість приїхали до Чехії на початку повномасштабного вторгнення, але є й ті, хто не так давно вирвався з Маріуполя, з Херсонщини, з Криму, розповідає керівниця “Світла” Ольга Черепюк.
“Клієнтами їх не назвеш. “Світло” на цей момент – це величезна родина. Люди “випадкові” тут не затримуються”, – додає Ніна Русанова.
Роботу центру фінансує чеський уряд, меценати, Скаутський інститут. На наступний рік мають фінансування від ЮНІСЕФ. За словами Черепюк, ближче до зими очікують на нову хвилю людей: “Адже в Україні проблеми з газом, електроенергією. Бачимо загострення ситуації”.
