З точки зору розміру формувань і кількості техніки, сухопутні війська Росії в Україні досі становлять серйозну загрозу на багатьох фронтах. Але на практиці дуже малоймовірно, що російська армія може оговтатися від своєї все більш провальної траєкторії на полі битви, хоча для її поразки знадобиться ще більше часу і запеклих боїв.
Щоб зрозуміти причини, необхідно оцінити сили, які стоять за всією бронетехнікою і солдатами, – пише в статті для The Guardian експерт з сухопутних методів війни Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Джек Вотлінг, передає zn.ua.
США позначають свої оцінки військових можливостей абревіатурою DOTMLPF. Те, як старші офіцери постійно намагаються невимушено вимовити цю абревіатуру, може стати прикладом військового абсурду. Але вона все ж виправдана, тому що досить вичерпна. DOTMLPF – це doctrine (доктрина), organisation (організація), training (підготовка), materiel (матеріальне забезпечення), leadership (лідерство), education (освіта), personnel (особовий склад) і facilities (засоби). Якщо оцінити російську армію за всіма цими параметрами, можна зрозуміти, чому вона так слабо реалізує свій потенціал і не може відновитися.
Вотлінг пропонує почати з оцінки російських «сильних сторін». Зокрема, військова доктрина країни, тобто теорія про те, як її армія повинна вести бій, – чітка, точна, заснована на доказах і концептуально елегантна. Російська доктрина часто випереджає західну військову теорію. Це створює методологічний виклик для розвідувальних оцінок російських операцій. Тому що якщо вони будуть виконані так, як написано в наказах, часто можна сказати, що ці операції повинні бути успішними. Але практика рідко відповідає теорії.
Російська техніка загалом добре розроблена і чудово збудована. Як приклад Вотлінг вказує на безпілотник «Орлан-10», який використовує армія Росії. Він дешевий і простий в управлінні. Його не можна назвати передовою розробкою. Але «Орланд-10» літає надто високо, щоб його помітили засоби протиповітряної оборони короткої дії. Крім того, він надто дешевий, щоб марнувати на нього ресурси далекобійних систем ППО. Тож безпілотник розроблений так, щоб його було дуже незручно знищувати. Але при цьому він дає операторам достатній огляд поля бою для виявлення цілей.
Слабкість російської техніки зазвичай криється в її негнучкості. Вона розроблена так, щоб виконувати одне конкретне завдання. Крім того, одночасне використання численних поколінь систем робить технічну підтримку дуже складною. Російська війна проти України загострює цю проблему. Тому що через великі втрати армії РФ доводиться діставати зі складів дедалі більше різноманітної техніки попередніх поколінь.
Російська армія також отримує користь від засобів своєї країни. У Росії досить ефективна залізнична мережа, оптимізована для руху бойової техніки. Також у неї є багато заводів для виробництва боєприпасів, якими керують компанії під прямим контролем уряду, а також доступ до більшості цінних матеріалів. Якщо Захід переслідував ефективність, жертвуючи стійкістю, у Москви все ще є виробничий запас. Але цього не скажеш про високоточну зброю. Оскільки Росії бракує індустрії мікроелектроніки. Тому вона залежить від імпорту компонентів.
Втім, всі ці сильні сторони не компенсують великі недоліки російської армії. Перш за все Вотлінг вказує на організацію. Російська армія призначена для ведення коротких і дуже інтенсивних війн. Без загальнонаціональної мобілізації вона надто мала. Її підрозділам не вистачає матеріально-технічних засобів, а техніка не підходить для довготривалої війни. Коли восени 2021 року російські військові віддавали накази, вони розраховували, що сил вистачить на дев’ять місяців. І ось ці межі вже не за горами. Натомість Україна з 2014 року організувала свою армію так, щоб вона ідеально підходила для ведення війни, яка триває зараз.
Один з головних дефіцитів в армії Росії – це лідерство і освіта. Культура командування в РФ диктаторська і заснована на страху. Корупція структурно заохочується Кремлем. Тож цивільна влада загрожує військовому командуванню судовим переслідуванням. Але корупція також підриває російську логістику. Страх перед покаранням створив армію, в якій солдати тупо виконують накази, навіть якщо вони більше не мають ніякого сенсу. Наприклад, російські артилерійські підрозділи регулярно переслідують цілі в такому порядку, в якому вони отримують вогневі завдання без урахування контекстуального пріоритету. Навіть якщо нові дані розвідки говорять, що ціль перемістилася, російські підрозділи будуть спочатку бити по старим координатам, а лише потім по новим, даючи цілі час втекти знову.
Погане командування також призводить до того, Росія страждає від серйозних проблем з особовим складом. Солдати, які служать в армії довго, можуть розраховувати на дуже обмежений кар’єрний шлях. Це призводить до збереження проблем, через які російська армія продовжує сильно залежати від призову.
Через швидке старіння населення, Росії не вистачає молодих рекрутів. Низькі стандарти життя у більшості регіонів країни призводять до того, що солдати в армії взагалі не знайомі з сучасними технологіями. Більше того, за відсутності будь-якої чіткої ідеології чи сильного лідерства в підрозділах, війська залишаються немотивованими, не діють ефективно як команда і не готові ризикувати життям один заради одного. Через це російській піхоті бракує наступальної сили. Чим більші втрати Росії у війні, тим гіршими стають ці проблеми. Знову ж таки, це та сфера, в якій Україна має чіткі переваги.
Напевне, одна з найбільших слабкостей військової системи Росії – це підготовка. По-перше, вона не достатня. Наприклад, на початку війни біля кордону України було менше 100 російських військових пілотів, які пройшли повний курс підготовки. Хоча Росія відправила в театр бойових дій щонайменше 317 літаків. По-друге, російські солдати зазвичай отримують підготовку, необхідну для виконання вузько визначеного завдання. Це робить їх негнучкими, не здатними усвідомлювати, що в конкретній ситуації відбувалося навколо них, а також неспроможними виконувати завдання один одного. По-третє, росіяни проходять більшу частину своєї підготовки в строю своїх підрозділів.
А оскільки підрозділи вже в Україні, вони не можуть тренувати нових рекрутів, перш ніж відправити їх на війну. Це сильно підриває всі мобілізаційні зусилля й спроби створити нові підрозділи. Україні теж важко тренувати своїх військових, тому що, на відміну від Росії, її полігони і військові бази під ракетними ударами. А отже програма підготовки у Великій Британії дуже важлива. Втім, рівень тренувань за кордоном значно кращий.
Не зважаючи на перевагу над Україною в озброєнні на початку війни, Росія не змогла використати свій потенціал. Більше того, інституційна слабкість робить російську армію менш здатною адаптовуватися. Тепер російські війська поступаються супернику в кількості, солдати стали немотивованими, а техніка стає все гіршою. Тож перспективи Кремля швидко зменшуються.
