У суботу, 8 лютого, у Центральній міській бібліотеці ім. М.Л. Кропивницького відбулась зустріч з письменниками і популяризаторами жанру «космогорор» Володимиром Кузнєцовим та Дімкою Ужасним. Вони розповіли історію виникнення і еволюції такої літератури, а також презентували роман «Закоłот: Невимовні культи».
Про це повідомляє ІншеТВ.
Володимир Кузнєцов – письменник, літературознавець та геймдизайнер. Його новий роман «Закоłот: Невимовні культи», що вийшов у Видавництві Жупанського в січні цього року, створений на перетині наукової фантастики, космічної опери та лавкрафтіанських жахів. Це – книга-головоломка, пазл, який кожен читач може складати як йому заманеться – і від того отримувати свій власний досвід та інсайт.
Дімка Ужасний – письменник, жахоман та один з засновників порталу «Бабай», популяризатор горору в Україні.
Жахи та НФ, здається, не дуже дотичні жанри. Втім, десь на їх перетині дедалі часто виникають особливі, ні на що не схожі твори. Лавкрафт, що був адептом надприроднього жаху, жаху невідомого, втім сам долучався до наукової фантастики, вплітаючи в свої твори найсучасніші йому наукові відкриття та тренди, долучаючи до своєї космогонії астрофізику та палеонтологію. Не цуралися горорного елементу класики НФ, рівно як майстри жахів долучали сай-фай елемент. «День трифідів» та «Томмінокери», «Щось» та «Лангольєри» – і ще багато хто. Автори нового тисячоліття також не залишають цієї тропи. «Вогнепад» Воттса та «Кісткотрус» Пріст… І зокрема – «Закоłот: Невимовні культи».
Дімка Ужасний: Ми не так зосереджені на перекладних творах. Нам хочеться, щоби з’являлося своє, українське, щоб українських авторів знали на літературних форумах.
Володимир Кузнєцов: Виходять міжавторські збірки, збірки оповідань, виходять цілі романи авторів, яких можна вже віднести до горору. Той же Олександр Завара. В нього вже другий роман, який 100%-во стосується жанру жахів. Тому можна сказати, що певний рух у нас пішов. Є багато авторів, які пишуть, видаються. І попит на них є, вони не простоюють.
ДУ: Наша роль полягає в тому, що ми координуємо їх, збираємо разом, видаємо збірки малої прози. Вони отримають для себе якийсь старт. Приклад Завари яскравий, але й інші автори, які починали з малої прози, а зараз видали свої сольні романи. Як Володя Кузнєцов, або Євген Лір, який готує вже третю книгу, яка буде презентований на «Мистецькому арсеналі». А йому 24 роки. Тому десь ми можемо похвались результатами своєї діяльності, в першу черго інформативним простором, який ми створюємо. Ми залучаємо до нього не тільки читачів, але й авторів.
ВК: Наразі для мене, як автора, головну роль відіграє саме спільнота. В ній автори знають, куди їм себе прикласти – у них уже нема питання: «От, я написав, а що мені з цим робити?» Вони знають що робити, які вони мають перспективи. Це чудово, як на мене.
Роман «Заколот» писався доволі довго. Він не є чистим романом жахів. Це кросжанровий твір, який в себе включає і наукову фантастику, космічну оперу, космічні жахи, науково-фантастичні жахи, лавкрафтіанські жахи, як такі. Тобто складається він з великої кількості жанрових елементів.
Я почав його писати, здається, у 2014 році. Не робив це безперервно – так що п’ять років поспіль писав і писав. Ні. Я перемикався на інші твори, виходили інші мої книжки. Втім для мене це важливий твір, в який я дуже багато всього вклав. Тепер він вийшов у Видавництві Жупанського, що для мене є особистим досягненням, тому що це видавництво з високими літературними стандартами, де видаються нобелівські лауреати, світова класика в українському перекладі, якого до того взагалі не було. Серія «Альтернатива» – це серія, яку видавництво присвятило виключно українським авторам.
ДУ: Що по суті є волонтерською діяльністю. Видати маловідомого українського автора це доволі… не те, щоб ризиковано, але це точно експеримент. Видавець повинен сам хворіти цією темою. Він же розуміє, що він на Кузнєцові не заробить. Просто він знає, що Кузнєцов напише одну книгу, поїзде Україною, його запам’ятають, а потім він напише другий-третій роман. Так воно працює. У нас, на жаль, автор не може сидіти вдома, просто писати рукопис і при цьому мати високі тиражі і зарплату. Ні, він повинен сам собі шлях проторувати. Макс Кідрук – це яскравий приклад українського автора, який хоче заробляти тим, що він пише.
ВК: Чому я поєднав наукову фантастику і лавкрафтіанство? Тому що сам Лавкрафт впевнено почувався у царині наукової фантастики. Створене ним поле є дуже принадним для фантастики. Тому для мене це було очевидним рішенням, я не вважав себе піонером.
ДУ: А я вважаю, що в Україні часто можна себе називати першим в чомусь. Бо дуже багато ніш не зайнято, тому можна бути й першим автором лавкрафтіанської науково-фантастичної прози.
ВК: Втім в світі таке поєднання не є виключним випадком. Мені дуже подобається промовка, що якщо автор каже, що його книга ні на що не схожа, то він або лукавить, або мало читає. Така література існує, вона розвивається у всьому світі. Тому намагатися вигадати щось вкрай оригінальне – це, як на мене, місцями хибна стежка. Важливо просто робити те, що тобі близьке, що ти розумієш, те що ти любиш. Тоді воно матиме своє обличчя. Намагання створити щось оригінальне заради оригінальності – не спрацює. Читачі все одно знайдуть паралелі і тебе причислять до якоїсь ніші.
Читайте: Видавництво «Дім Химер» презентувало у Миколаєві власні книги та розповіло про розвиток «темного» жанру (ФОТО, ВІДЕО)
