Урочисте нагородження відбулося у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка в рамках навчально-методичних зборів фахівців фінансових органів військових частин ЗС України, призваних на особливий період у зв’язку з мобілізацією.
Директор Департаменту фінансів Міністерства оборони України генерал-лейтенант Іван Марко подякував офіцеру за мужність під час виконання завдання напередодні Дня Незалежності щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям-учасникам АТО. Що ж такого надзвичайного зробив військовий фінансист?
Як повідомляло у ті дні видання «Народна армія», напередодні Дня незалежності у фінансовій частині 39-го батальйону територіальної оборони тривала особливо напружена робота. Перед колективом підполковника Сергія Добренького стояло завдання до свята виплатити винагороду бійцям на передовій.
Подорож донецькими автошляхами нині й так не назвеш безпечною. А якщо у твоїй валізі лежить понад два мільйони гривень…
— Перша неприємність у дорозі трапилася поблизу Донецька, — пригадує Сергій Олександрович. — На околиці одного із сіл натрапили на засідку. Але нам пощастило проскочити, бо терористи чекали не на нас, а на військову колону, котра, як з’ясувалося згодом, рухалася нам назустріч. Тож вийшло так, що своїми запізнілими пострілами нам услід вороги лише викрили свої плани.
Зустрівши нашу колону, доповіли про засідку. Туди відразу помчали БТРи супроводження.
— А далі було гірше. Відчуття, що щось йде не так, посилилося, коли ми під’ їхали до Старобешевого. Місто немов вимерло. Я дуже здивувався, коли побачив на будівлі місцевої школи білий прапор. Зв’язок був дуже нестійким, але ми все ж додзвонилися до базового табору. Їх постійно накривали мінометним вогнем. Повертатися назад було точно небезпечно, їхати вперед — теж. До наших залишалося зо двадцять кілометрів, тож вирішили ризикнути, — розповідає Сергій Олександрович.
Вже за півгодини їх зустрічали в рідному батальйоні. А ще за деякий час військовослужбовці розписувались у відомостях, отримуючи свою винагороду.
Закінчивши з роботою в базовому таборі, «фінансисти» вже зібралися їхати на блокпости. Як раптом всі почули пронизливий свист залпу «Граду» й кинулися до укриттів.
— По закінченні обстрілу я підійшов до командира, — продовжив свою розповідь офіцер, — й одразу зрозумів, що ситуація критична.
— Шостий блокпост веде бій в оточенні, доповідають про колону російської техніки. З п’ятим немає зв’язку, а з четвертого вислали до нас людей, а вони пропали. Там теж йде бій, зв’язку з командуванням немає — коротко окреслив ситуацію командир.
Коли відновили зв’язок зі штабом, підрозділ отримав наказ зайняти кругову оборону.
Сергій Олександрович з товаришами розмістився неподалік дороги в лісосмузі, трохи осторонь основних сил. Усю ніч небо підсвічували спалахи близьких розривів. Земля безперестанку двигтіла. Ближче до ранку обстріли припинилися. І тоді на дорозі з’явилися три танки з російськими триколорами. Протитанкісти приготувалися до бою, але за кілька хвилин до танків приєдналися три САУ та з десяток БТРів. Доповівши командуванню про скупчення переважаючих сил противника, вони отримали наказ на відхід. Розбившись на групи по 10-15 осіб, почали відступати. І вчасно. Щойно вийшла остання група, як росіяни розпочали обстріл базового табору з танків. Майор Старовіт, вийшов по рації на наших артилеристів і викликав вогонь на себе.
— Як тільки ми віддалилися від табору на 400–500 метрів, почала працювати наша артилерія, — зауважив підполковник Сергій Добренький. — Гроші у валізі виявилися важкою ношею у прямому і переносному сенсі, — пригадує офіцер, — автомат, боєприпаси, бронежилет та ще понад вісім кілограмів грошей у руках.
Тоді офіцер склав частину грошей у мішок, а решту порозпихав замість пластин у бронежилеті.
Тож вийшло так, що дві доби мене захищала наша національна валюта, — сміється він. — Вихід з оточення був важким. Нас постійно обстрілювали. Закінчувалась вода та продукти. Російські терористи постійно намагалися нас наздогнати чи накрити вогнем, але ми якимсь дивом їх випереджали. Поблизу Волновахи вдалося зв’язатися з нашими та викликати вантажівку, на якій ми і прорвалися, — розповів Сергій Олександрович, — вийшли без втрат, усі 79 вояків.
Опинившись у безпеці та перевівши подих, бійці жартома пригадали, що досі не отримали гроші. І як же вони здивувалися, коли начфін, немов фокусник, дістав відомості, гроші та з діловим виглядом розпочав свою справу. Як кажуть, опинився в потрібний час у потрібному місці.
