Сьогодні співробітники ДСНС працюють у найгарячіших точках нашої країни під артилерійськими, ракетними чи авіаційними ударами, ризикуючи собою заради порятунку інших. Уже загинули 27 рятувальників.
Сергій Андрущенко, рятувальник з Миколаєва, розповів LB.ua, як для нього почалося вторгнення россіян та що найважче в сьогоднішній роботі рятувальної служби:
-23 лютого я заступив на чергову зміну, на душі було якось неспокійно. Весь день мав відчуття тривоги, наче професійна чуйка спрацювала. О 5:04 24 лютого почув сильний вибух. Побіг до караульного приміщення, щоб підняти по тривозі товаришів. Влітаю у приміщення з криком: “Пацани, блядь, почалось! На нас напали росіяни!” Хлопці піднімаються і починають без паніки одягатися і готуватися до виїздів.
Перший воєнний виїзд я добре пам’ятаю. Росіяни обстрілювали Миколаїв вранці 24 лютого, почалися дзвінки про руйнування та пожежі.
Нам не відразу дали дозвіл на виїзд. Це найстрашніше у війні – коли тобі не дають дозвіл на виїзд через обстріли. Ти ж рятувальник, на тебе чекають, ти зараз маєш летіти і допомагати… Але дозвіл на виїзд не дають, бо тривають обстріли і команда може загинути. Мабуть, у той час було найважче нашим телефоністам, які приймали ці виклики з усієї області. Через деякий час військові нам дали дозвіл – і всі наші розрахунки помчали, як навіжені, за адресами.
Зараз у нас робота, як у блокбастері якомусь. І я дуже гордий за своїх колег. Нам повідомили про обстріли, кожен з нас розумів, що виїзд на виклик може бути останнім через російський снаряд. Нам було страшно, але жоден з моїх колег не відмовився працювати і їхати на виклик.
Фото: Головне управління ДСНС України у Миколаївській області
Залітаємо у двір: гараж зруйновано, металеві двері – наче решето, догорає сусідський автомобіль. Бачу величезну вирву від вибуху. Хоч би знайти когось живого в цих завалах. І в цей час десь з-під завалів всього цього жаху з’являється господиня з гарненьким мопсом на руках і так невимушено каже: ”У меня всё хорошо”. Немовби вона десь на прогулянці в парку.
І згадуючи цю пані і старенького дідуся, що допомагав нам виносити з-під завалів сусідку, я розумію, що ми переможемо. Все буде Україна!
