Минає чергова річниця російського вторгнення в Грузію — першої масштабної збройної агресії Кремля у XXI столітті. Ця війна стала не лише трагедією для Грузії, а й тривожним сигналом для всього світу, який надто довго недооцінював імперські амбіції Москви.
«Українські Новини» згадали події 17-річної давнини.
У ніч на 8 серпня 2008 року Росія вторглася до Грузії. Під приводом “захисту мирного населення” у Південній Осетії російські війська перетнули кордон, завдали авіаударів по грузинських містах і почали наземний наступ. Це стало кульмінацією десятиліть напруги, яка визрівала ще з моменту розпаду Радянського Союзу.
Після проголошення незалежності у 1991 році Грузія стикнулася з сепаратизмом в Абхазії та Південній Осетії — регіонах, де місцеві еліти, за підтримки Москви, відмовлялися визнавати юрисдикцію Тбілісі. Росія з самого початку використовувала ці території як важіль тиску на грузинський уряд. Вона надсилала туди “миротворців”, озброювала бойовиків, а пізніше — почала масово видавати мешканцям цих регіонів свої паспорти, готуючи підґрунтя для можливого “захисту співвітчизників”.
Протягом 1990-х років у регіонах спалахували збройні конфлікти. Абхазія, за допомогою російських сил, фактично відокремилася. У Південній Осетії Москва поставила лояльну маріонеткову адміністрацію. Кремль використовував обидва анклави, щоб стримувати прозахідний курс Грузії. Після революції троянд у 2003 році новий президент Міхеіл Саакашвілі взяв курс на євроінтеграцію, що остаточно визначило Грузію як ворога в очах Кремля.
Вторгнення 2008 року не було імпровізацією. До нього Росія готувалася ретельно: проводила військові навчання біля грузинських кордонів, нарощувала військову присутність в Абхазії й Осетії, активно вела інформаційну кампанію проти Тбілісі. Безпосереднім приводом для початку агресії став конфлікт у Південній Осетії: після обстрілів грузинських сіл сепаратистами, грузинська армія почала операцію зі стабілізації. Але Росія використала це як формальне виправдання для відкритої війни.
8 серпня 2008 року російська авіація почала бомбардувати грузинські міста, зокрема Горі, Поті й навіть околиці Тбілісі. Російська 58-ма армія перейшла кордон, за нею — морська піхота, танки, спецпризначенці. Окуповані території залишалися беззахисними. За лічені дні російські війська були вже за 30 кілометрів від столиці Грузії.
Грузинські сили, хоч і чинили спротив, не могли протистояти такій масштабній атаці. Військові бази були зруйновані, порти — захоплені, система ППО — виведена з ладу. У цей момент грузинська держава опинилася на межі падіння.
Втручання міжнародної спільноти зупинило Росію. Президент Франції Ніколя Саркозі, який тоді головував в ЄС, терміново прилетів до Москви. Завдяки його посередництву 12 серпня було досягнуто угоди про припинення вогню. Проте російські війська ще кілька днів залишалися на території Грузії, продовжуючи грабунок і окупацію.
Війна 2008 року коштувала життя понад 400 людям, тисячі були поранені, сотні тисяч — змушені покинути свої домівки. Абхазія та Південна Осетія залишаються під російською окупацією досі. Москва визнала їх “незалежними державами”, а фактично — анексувала, перетворивши на військові форпости.
Серпень 2008 року став чітким сигналом — Росія готова силою змінювати кордони, ламати суверенітет і підривати безпеку Європи. Але світ тоді не зробив висновків. І вже через шістнадцять років — в лютому 2022-го — ця сама логіка агресії розгорнулася в Україні.
Як повідомляло Інше ТВ, Війна Росії проти Грузії. Як реакція Заходу заохотила Путіна напасти на Україну
