Папа Франциск помер у великодній понеділок, 21 квітня 2025 року, у віці 88 років у своїй резиденції у Ватикані.
На кінець його понтифікату припала найкривавіша війна 21 століття – вторгнення Росії в Україну, яка за тривалістю, кількістю жертв та жорстокістю окупантів часто порівнювалась із Другою світовою війною. Франциск, хоча намагався підтримувати Україну як жертву агресії, часто потрапляв у скандали через своє прагнення виправдати Росію. І це викликало обурення та незадоволення мільйонів вірних його церкви в Україні, пише ВВС.
Під керівництвом папи Франциска католицька церква пережила цілу низку принципових змін, йому дивовижним чином вдалося зберегти популярність і серед прихильників значно консервативніших поглядів.
Він став першим понтифіком, народженим у Новому Світі, у Південній півкулі та й взагалі за межами католицької Європи. З часів папи Григорія III – уродженця Сирії – вже понад тисячу років Святий престол займали виключно європейці.
Походженням з Глобального Півдня експерти часто і пояснювали його прихильність до Росії та відмову чітко вказати на винних у війні Росії проти України.
Крім того, він став і першим в історії церкви римським єпископом, обраним з-поміж єзуїтів, які завжди ставилися до Риму з певною підозрою.
Попередник Франциска, Бенедикт XVI, також увійшов в історію – як перший за майже 600 років понтифік, що добровільно пішов на спочинок, внаслідок чого впродовж майже 10 років у садах Ватикану прогулювалися пліч-о-пліч одразу два папи.
Багато католиків очікували, що на Святому престолі Бенедикта змінить молодший священник. Однак у 2013 році, на момент обрання намісником Святого Петра, аргентинському кардиналу Бергольйо вже було за сімдесят.
Учасникам конклаву Бергольйо видавався компромісним кандидатом: консерваторам імпонували його ортодоксальні погляди в питаннях сексуальної освіти, а реформаторам – доволі ліберальна позиція прелата щодо загальної рівності та суспільної справедливості.
І ті й інші покладали на майбутнього понтифіка надії на те, що його екзотичне для Ватикану походження допоможе омолодити Римо-Католицьку церкву, вдихнути в неї нове життя.
Утім, деякі реформаторські спроби Франциска стикнулися з пасивним опором ватиканської бюрократії, в якій зрештою і загрузли, а його попередник, що зрікся престолу, зберігав свою популярність серед консерваторів до самої своєї смерті наприкінці 2022 року.
Принципово інший підхід
З моменту свого обрання Франциск дав зрозуміти, що поводитиметься інакше, ніж його попередники. Кардиналів, які приходили до нього, він приймав, не сидячи на папському троні, а значно неформальніше – стоячи.
На публіці папа Франциск уперше з’явився 13 березня 2013 року, вийшовши після свого обрання на балкон собору, що виходить на площу Святого Петра.
Як і заведено, переодягнувшись у біле вбрання, новобраний папа взяв собі нове ім’я, назвавшись на честь Святого Франциска Ассизького – засновника жебрацького чернечого ордену, що жив у XIII столітті та проповідував смиренність, любов і аскезу.
Замість помпезності й величі Святого престолу папа обрав смиренність. Він намагався якомога менше користуватися папським лімузином і пересувався автобусом разом зі своїми кардиналами.
Головне моральне завдання Католицької церкви, чия паства налічує по всьому світу близько 1,2 млрд людей, папа сформулював так: “О, як би мені хотілося, щоб Церква була бідною – і для бідних”.
Хорхе Маріо Бергольйо народився в Буенос-Айресі 17 грудня 1936 року. У сім’ї він був найстаршим з п’яти дітей: батьки майбутнього понтифіка втекли до Аргентини з рідної Італії, рятуючись від фашизму.
У дитинстві Хорхе любив танцювати танго і пристрасно вболівав за місцевий футбольний клуб “Сан-Лоренсо”.
Ще школярем він серйозно захворів на пневмонію, і лікарі буквально витягли його з того світу, зробивши операцію з видалення частини легені. Втім, після цього Бергольйо так і не відновився повністю, до кінця життя залишившись людиною з доволі слабким здоров’ям.
Вже в останні роки, бувши літньою людиною, Франциск страждав і від болю в правому коліні, який заважав йому стояти, і який він сприймав як “фізичне приниження”.
Замолоду Бергольйо підробляв “вибивалою” в нічному клубі та підмітав підлогу, паралельно вивчаючи в університеті хімію.
На місцевій фабриці він тісно співпрацював із лідером кампанії проти військової диктатури в Аргентині Естер Баллестріно. Пізніше активістку катували до смерті, а її тіло так і не знайшли.
Бергольйо вступив до ордену єзуїтів, де вивчав філософію, викладав літературу і психологію.
Посвячений у сан 10 років по тому, він почав швидко просуватися кар’єрними сходами, і в 1973 році його призначили очільником однієї з провінційних аргентинських єпархій.
Обвинувачення
Дехто вважає, що в боротьбі з генералами аргентинської хунти майбутній папа Франциск не виявив належних зусиль.
Під час “брудної війни” в Аргентині (1976-1983), коли тисячі людей викрали, вбили, катували чи просто зникли безвісти, Бергольйо звинувачували у причетності до зникнення двох священників.
Зниклих служителів церкви катували, але врешті-решт обох знайшли живими – щоправда, напіводягненими й накачаними транквілізаторами.
Бергольйо звинуватили в тому, що він не повідомив владі про те, що їхню роботу в бідних кварталах схвалила церква. Якщо це правда, то майбутній понтифік фактично віддав їхніх жителів на поталу ескадронам смерті. Сам він це обвинувачення послідовно категорично відкидав, наполягаючи, що насправді вів секретну роботу з їхнього звільнення.
На запитання, чому він не розповів про це одразу, Бергольйо нібито відповів, що не знайшов у собі на це сил. Насправді – лише в 36 років – він опинився серед хаосу, який став би викликом на міцність навіть найдосвідченішому лідеру. Не викликає сумнівів й те, що він дійсно дуже допоміг багатьом з тих, хто намагався втекти з країни.
Він також мав розбіжності з колегами-єзуїтами, які вважали, що Бергольйо не цікавиться теологією визволення – синтезом християнської думки й соціології марксистського штибу, спрямованого на викорінення несправедливості. Бергольйо ж, навпаки, сприяв м’якшій формі пастирської підтримки.
Часом його стосунки з Орденом межували з відчуженням. Коли 2005 року він уперше увійшов до кола претендентів на Святий Престол, деякі єзуїти зітхнули з великим полегшенням.
Невибагливий єпископ
1992 року його призначили дорадчим єпископом Буенос-Айреса, а потім він став архієпископом.
2001 року папа Іван Павло II підвищив його до кардинала, довіривши Бергольо посаду в курії, адміністративному підрозділі Церкви.
Там він здобув репутацію людини невибагливої, відмовившись від багатьох атрибутів вищого духовенства. Літав економкласом й носив чорну чернечу рясу, а не червоно-пурпурову мантію, що належала йому за саном.
У проповідях він закликав до соціальної інтеграції й критикував владу за недостатню увагу найбіднішим верствам населення.
“Ми живемо в частині світу з найвищим рівнем нерівності, – казав він. – Ми виросли чи не найбільше, але наші страждання зменшили найменшою мірою”.
Вже ставши папою, він доклав чимало зусиль для подолання тисячолітнього розколу зі Східною православною церквою. На знак визнання, вперше з часів Великого розколу 1054 року, Константинопольського патріарха запросили на висвячення нового єпископа Риму.
Франциск працював з англіканцями, лютеранами та методистами і переконав президентів Ізраїлю й Палестини приєднатися до нього, щоб помолитися за мир.
Після нападів мусульманських бойовиків він заявив, що не варто ототожнювати іслам з насильством. “Якщо я кажу про ісламське насильство, то я повинен казати й про католицьке насильство”, – заявив він.
У політичному плані він приєднався до претензій аргентинського уряду на Фолкленди, сказавши на одній зі служб: “Ми прийшли помолитися за тих, хто поліг, синів батьківщини, які вирушили захищати свою матір, батьківщину, щоб відстояти країну, яка належить їм”.
Як іспаномовний латиноамериканець, він зробив найважливішу послугу, ставши посередником, коли уряд США пішов на історичне зближення з Кубою. Важко уявити собі європейського папу, який відіграє таку важливу дипломатичну роль.
Традиціоналіст
З багатьох питань церковного вчення Папа Франциск був традиціоналістом.
За словами монсеньйора Освальдо Мусто, який вчився разом з ним у семінарії, він був “настільки ж безкомпромісний, як і папа Іоанн Павло II… у питаннях евтаназії, смертної кари, абортів, права на життя, прав людини та безшлюбності священників”.
Він сказав, що Церква повинна приймати людей незалежно від їхньої сексуальної орієнтації, але наполягав на тому, що усиновлення геями – це форма дискримінації дітей.
Пролунали й теплі слова на користь створення одностатевих союзів для гомосексуальних пар, але Франциск не став називати це шлюбом. За його словами, це було б “спробою зруйнувати Божий задум”.
Незабаром після того, як у 2013 році він став Папою Римським, він узяв участь у марші проти абортів у Римі, закликаючи до захисту прав ненароджених “з моменту зачаття”.
Він закликав гінекологів звертатися до своєї совісті й надіслав послання до Ірландії, де проходив референдум з цього питання, благаючи людей захистити вразливих.
Він виступив проти посвячення жінок, заявивши, що папа Іван Павло II раз і назавжди відкинув таку можливість.
І хоча спочатку він начебто допускав, що контрацепцію можна застосовувати для профілактики захворювань, він високо оцінив вчення Павла VI з цього питання, який попередив, що це може звести жінку до інструменту задоволення чоловіка.
У 2015 році Папа Франциск публічно заявив на Філіппінах, що контрацепція – це “руйнування сім’ї через позбавлення дітей”. При цьому він вважав настільки згубною не саму відсутність дітей, а свідоме рішення уникати їх.
Боротьба з педофілією
Однак найсерйозніший виклик його папська влада отримала на двох фронтах. По-перше, Франциску закидали нездатність боротися з жорстоким поводженням із дітьми. По-друге, – про це говорили насамперед консервативні критики – його обвинувачували у розмивання віри. Зокрема, йшлося про його кроки щодо дозволу розлученим та повторно одруженим католикам приймати причастя.
У серпні 2018 року архієпископ Карло Марія Вігано, колишній апостольський нунцій у США, опублікував своєрідне оголошення війни. Він оприлюднив розлогий лист на 11 сторінок, у якому описав низку попереджень Ватикану через поведінку колишнього кардинала Теодора Маккарріка, якого на той час змусили піти у відставку і заборонили служити.
Твердили, що Маккаррік був серійним зловмисником, який нападав як на дорослих, так і на неповнолітніх. Папа, за словами архієпископа Вігано, зробив його “довіреним радником”, хоча знав про його глибоку зіпсованість. Розв’язання проблеми очевидне, сказав він: Папа Франциск має піти у відставку.
“Ці гомосексуальні тенета, – твердив архієпископ, – діють таємно, брешуть … і душать усю Церкву, як щупальці восьминога”.
Скандал, що розгорівся після цього, погрожував охопити всю Церкву. Зрештою Маккарріка відсторонили від сану в лютому 2019 року після розслідування, проведеного Ватиканом.
Під час пандемії ковіду Франциск скасував свої регулярні виступи на площі Святого Петра – щоб запобігти поширенню вірусу. Важливим прикладом морального лідерства стало його оголошення, що вакцинація є загальним обов’язком.
У 2022 році він став першим Папою за більш ніж століття, який поховав свого попередника – після смерті Бенедикта у віці 95 років.
Тоді у нього почалися проблеми зі здоров’ям, було кілька госпіталізацій. Але Франциск рішуче продовжував свої зусилля щодо зміцнення миру в усьому світі та міжрелігійного діалогу.
2023 року він вирушив у паломництво до Південного Судану, звернувшись до лідерів країни з проханням покласти край конфлікту.
Він закликав припинити “абсурдну і жорстоку війну” в Україні, хоча й розчарував українців тим, що, схоже, проковтнув пропагандистську заяву Росії про те, що її спровокували на вторгнення.
А вже за рік він вирушив в амбітну одіссею чотирма країнами і двома континентами із зупинками в Індонезії, Папуа-Новій Гвінеї та Сінгапурі.
Хорхе Маріо Бергольйо вступив на престол Святого Петра, вирішивши змінити його.
Знайдуться ті, хто волів би більш ліберального лідера, а критики вкажуть на його очевидну слабкість у протистоянні спадщині інституту сексуального насильства з боку священнослужителів.
Але він змінив її.
Він призначив понад 140 кардиналів з неєвропейських країн і залишив своєму наступнику церкву, що має значно глобальніші погляди, ніж та, яку він успадкував.
Щоб стати прикладом для наслідування, він обрав життя не в Апостольському палаці Ватикану із Сикстинською капелою, а в сучасному будинку неподалік (який Папа Іоанн Павло II збудував як гостьовий дім).
Він вважав, що все інше – марнотратна метушня. “Подивіться на павича, – казав він, – він прекрасний, якщо дивитися на нього спереду. Але якщо ви подивитеся на нього ззаду, то побачите істину”.
Він також сподівався, що йому вдасться сколихнути сам інститут, зміцнити історичну місію Церкви, подолавши внутрішні чвари, зосередившись на бідних і повернувши Церкву народу.
“Ми маємо уникнути духовної хвороби Церкви, зануреної у свій власний світ”, – сказав він незабаром після свого обрання.
“Якби мені довелося обирати між пораненою Церквою, що виходить на вулиці, і хворою, замкненою Церквою, я б обрав першу”.
Війна Росії проти України
Папа Франциск неодноразово робив контроверсійні заяви про війну Росії проти України.
У грудні 2024 року під час візиту на французький острів Корсика він закликав до якнайшвидшого досягнення миру в Україні та в Росії і назвав українців і росіян “двоюрідними братами”.
“Вони ж брати, двоюрідні брати. Хай порозуміються! Війна – це завжди поразка. Миру всьому світу!” – заявив він.
Слова про “братні” взаємини між українцями та росіянами викликають різко негативну реакцію в Україні, оскільки російські політики часто використовують тези про спорідненість двох народів для виправдання своєї агресії.
У серпні 2024 року Папа засудив рішення України заборонити діяльність в країні російської церкви.
У березні 2024 року Франциск закликав Україну до переговорів, “поки ситуація не погіршилася”, і припустив, що Київ може підняти “білий прапор”, щоб уникнути жертв.
У відповідь тодішній міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба написав, що “сильнішим за всіх є той, хто в битві добра зі злом стає на бік добра, а не намагається зрівняти їх, назвавши це переговорами”.
Володимир Зеленський після заяви понтифіка сказав, що дехто в церкві займається “віртуальним посередництвом між тим, хто хоче жити, і тим, хто хоче тебе знищити”.
Слова понтифіка також розкритикувала низка західних політиків, які звинуватили його у виправдовуванні агресора.
Крім того, у квітні 2023 року, перед Великоднем, у МЗС України обурились через рішення Ватикану запросити для спільної участі у Хресній ході хлопчиків з України та Росії.
З іншого боку, папа брав участь у перемовинах щодо повернення українських полонених військових і цивільних, за що влада України йому дякувала.
