Перший тур виборів президента Польщі має відбутися 18 травня. Станом на сьогодні ми не знаємо навіть повного списку кандидатів, які братимуть у них участь.
Попри це, соціологи вже впевнено називають двох фаворитів, які боротимуться за президентську посаду у другому турі виборів на початку червня. Більше того, ці фаворити зараз відкрито змагаються за те, кому відійдуть голоси ймовірного третього призера першого туру.
Специфіка польської ситуації полягає в тому, що цей третій кандидат, від виборців якого багато в чому залежить підсумковий результат, – це ультраправий політик, який якось заявив, що його партія виступає проти “євреїв, гомосексуалістів, абортів, податків та Євросоюзу”, пише ВВС.
Тому вже на старті польська кампанія взяла різкий крін праворуч, а важливими чинниками для визначення переможця несподівано стають українське питання та можливий приїзд Дональда Трампа до Польщі.
“Чергові найважливіші вибори в історії Польщі”
Багато аналітиків називають нинішні перегони сиквелом парламентської кампанії 2023 року. Ті вибори закінчили восьмирічну епоху правління правопопулістської партії “Право і справедливість”, при якій у Польщі відбувся відкат у сфері демократичних стандартів, прийняли найжорсткіше в Європі законодавство з приводу абортів, а відносини Варшави з Брюсселем зіпсувалися.
Після тих виборів до влади прийшла широка коаліція ліберальних, лівих та консервативних сил, яка висунула в прем’єри Дональда Туска.
Інтрига цьогорічних виборів проста. Якщо на них переможе висуванець партії Туска “Громадянська платформа” – в руках нинішньої владної команди опиниться контроль над усією політичною системою країни.
Якщо виграє кандидат від “Права і справедливості”, яка зараз діє в опозиції, протистояння між президентським палацом і кабінетом міністрів цілком може закінчитися масштабною політичною кризою, достроковими парламентськими виборами і, не виключено, поверненням цієї політичної сили до влади.
Тому обидві великі партії розглядають нинішню кампанію як бій не на життя, а на смерть, а коментатори називають ці вибори “черговими найважливішими в історії Польщі”.
Фаворити відомі
Остаточного списку учасників президентської кампанії ще не існує: аби потрапити до бюлетеня, кандидат має до 4 квітня зібрати сто тисяч підписів виборців. Проте коло політиків, які розпочали процес збору підписів та запустили свої виборчі кампанії, вже вимальовується.
Більше того, польські соціологи сьогодні одностайні щодо того, що до другого туру виборів вийдуть висуванці “Громадянської платформи” та “Права і справедливості”.
Партія Дональда Туска висунула у президенти мера Варшави Рафала Тшасковського. Він брав участь у минулих президентських виборах: у другому турі кампанії, що проходила влітку 2020 року, у розпал пандемії коронавірусу, Тшасковський всього на два відсоткові пункти поступився чинному президентові Анджею Дуді.
Тшасковський має три вищі освіти, був стипендіатом в Оксфорді та Парижі. У політиці він вже понад півтора десятка років: обирався депутатом Європарламенту та польського Сейму, був міністром цифрового розвитку Польщі та держсекретарем польського МЗС.
Протягом останніх семи років його двічі обирали мером Варшави – обидва рази в першому турі, – і на цій посаді він набув слави політика радше лівих політичних поглядів. Приміром, брав участь у варшавських маршах ЛГБТ.
Недоброзичливці кажуть, що проблемою Тшасковського є його імідж завсідника елітарних політичних салонів, далекого від проблем та сподівань середньостатистичного поляка. Судячи з усього, Тшасковський намагається виправити цю ситуацію своїм передвиборчим туром, у рамках якого він планує побувати у 140 повітових (районних) центрах Польщі.
Проте насправді чи не головна біда Тшасковського – це падіння популярності уряду Туска, що його фіксують нині соціологами.
За понад рік роботи цей кабінет не може похвалитися значними результатами в жодній зі сфер своєї діяльності. Особливо по реноме уряду б’є відсутність результатів у так званих світоглядних питаннях – насамперед йдеться про лібералізацію законодавства про аборти.
У коаліції виправдовуються: мовляв, ухвалювати ці закони немає сенсу, бо президент Анджей Дуда все одно накладе на них вето. Але така аргументація переконує не всіх виборців, які проголосували за нинішню владу у 2023 році, і зараз про розчарування в Туску та його команді говорять дедалі більше представників їхнього “електорального ядра”: молодих жінок та середнього класу великих міст.
У цій ситуації Рафал Тшасковський опиняється у ситуації, схожій на ту, з якою стикнулася екскандидатка у президенти США від Демократичної партії Камала Гарріс. Так само, як вона протягом своєї кампанії намагалася іміджево “відклеїтися” від не особливо популярного Джо Байдена, Тшасковський намагається, з одного боку, не втрачати зв’язку з рідним політичним табором, а з іншого – дистанціюватися від уряду Туска.
У розрахунку на ефект новизни
Партія “Право та справедливість” підтримує на цих виборах формально незалежного кандидата Кароля Навроцького, який нині очолює Інститут національної пам’яті.
На противагу Тшасковському, Навроцький виріс у цілком “пролетарському” районі Гданська.
З дитинства він серйозно займався футболом та боксом, а під час навчання на історичному факультеті університету свого рідного міста навіть підробляв охоронцем у фешенебельному готелі. Опоненти час від часу дорікають Навроцькому зв’язками в навколокримінальних колах, яких він набув на цьому етапі біографії.
До висування в президенти Навроцький не займався публічною політикою і досі незатишно почувається у якості оратора на мітингах.
Вибір однією з найбільших партій Польщі на користь невідомого широкому загалу Навроцького викликає у тамтешніх аналітиків паралелі з подіями 2015 року.
Тоді “Право і справедливість” теж поставила у президентських перегонах на нерозкрученого молодого юриста родом з Кракова на ім’я Анджей Дуда, і він багато в чому завдяки ефекту новизни та втомі поляків від “старих політиків” здобув перемогу в кампанії.
Крім того, у “Праві та справедливості” усвідомлюють, що вісім років влади цієї партії не викликають у мільйонів поляків райдужних спогадів, тому кандидата на роль “Дуди 2.0” шукали поза своєю політсилою. Ця обставина дає Навроцькому можливість принаймні формально позиціонуватися у якості непартійного кандидата, здатного об’єднати суспільство.
Соцопитування показують, що за три місяці до дня виборів за Рафала Тшасковського готові проголосувати приблизно 35% виборців. Кароль Навроцький може розраховувати на 25% голосів.
Більшість опитувань дають мінімальну перевагу в другому турі Рафалу Тшасковському, але відрив між кандидатами у фіналі прогнозується настільки малий, а часу до вирішального голосування залишається так багато, що впевнено передбачити результати сьогодні не може ніхто.
Румунський сценарій і “конфедерати”
Штаби обох кандидатів замислюються, за рахунок чого саме вони могли б розширити базу власної підтримки у другому турі, вихід у який обоє фаворитів вважають справою фактично вирішеною.
Вирішальними тут можуть стати голоси, зібрані в першому турі іншими кандидатами, більшість з яких зосередилися на правому фланзі політичної сцени.
Серед них, наприклад, спікер Сейму Шимон Головня – колишній публіцист і шоумен, зірка якого яскраво спалахнула перед президентськими виборами 2020 року, але який зараз загубився на тлі “великих” кандидатів.
Або той же Кшиштоф Становський – колишній спортивний журналіст, який минулого року запустив Youtube-канал Kanal Zero, нині одне з найпопулярніших джерел суспільно-політичної інформації для поляків.
Наприкінці січня він – звісно, в ефірі власного каналу – заявив, що візьме участь у виборах “не для того, щоб стати президентом – адже у мене немає для цього ані компетенції, ані досвіду… як і у моїх конкурентів, тільки вони про це не знають”, а для того, аби “показати залаштунки виборчої кампа нії”.
Висунення Становського – несистемного кандидата, який з самого початку перетворив свою кампанію на шоу, попервах викликало ентузіазм у польських виборців.
Ще кілька тижнів тому електоральні соцопитування прогнозували йому 5% голосів – непогано для новачка у політиці. Проте останні опитування є безжальними до Становського – згідно з їхніми результатами, він не набирає й одного відсотка.
“Він зосередив свою кампанію виключно на користувачах інтернету, і до вагомої частини виборців, насамперед старшого віку, вона просто не доходить”, – каже доктор Матеуш Каміонка, політолог із Ягеллонського університету у Кракові.
Втім, продовжує експерт, зовсім не брати до уваги Становського, який почувається як риба у воді в інтернет-середовищі, не варто, особливо після прецеденту з Коліном Джеорджеску, який лідирував на виборах президента Румунії нібито завдяки використанню певних алгоритмів соцмереж.
“Румунський сценарій у Польщі теоретично можливий, але, з іншого боку, у польському політичному інтернеті конкуренція вища, ніж у румунському, та й соціальні мережі тут давно використовуються у виборчих кампаніях усіма кандидатами”, – каже Каміонка.
Тому фаворити якнайпильніше придивляються до електорату вірогідного бронзового призера майбутніх виборів, висуванця ультраправого блоку “Конфедерація” Славомира Менцена.
Менцен називає себе монархістом, він сповідує лібертаріанські погляди на економіку, виступає за обмеження повноважень Євросоюзу, легалізацію марихуани та криптовалют, а також за жорсткіше міграційне законодавство.
Блок “Конфедерація”, який ще кілька років тому вважався маргінальною політичною силою, сьогодні, згідно з деякими опитуваннями, є найпопулярнішою партією серед чоловіків віком менше сорока років, і, кажуть соціологи, продовжує набирати популярності.
Боротьба за правий фланг
Зміщення настроїв суспільства праворуч публіцист Polityka Insight Войцех Шацький пояснює стрімкою “трампізацією” польської політичної сцени та мови політики загалом.
“Події останніх, дуже складних та травматичних для всієї (польської) нації років – пандемія, війна, інфляція – змушують поляків шукати якусь утопію, щасливий острів, на якому немає мігрантів, зате є чоловіки і жінки, які створюють традиційні сім’ї, і взагалі панує порядок. І хтось цей порядок гарантує”, – говорить він у подкасті свого видання.
Крайньо правий кандидат у президенти Менцен на вихід до другого туру виборів, принаймні наразі, претендувати не може. Але обидва фаворити виборів уже, здається, заграють із тими приблизно 15% виборців (і ця кількість, показують результати останніх соцопитувань, повільно, але впевнено зростає), які збираються проголосувати за нього в першому турі.
І якщо Каролю Навроцькому, за великим рахунком, можна нічого не робити для того, щоб завоювати симпатії цього електорату, – адже з багатьох принципових питань позиції “Права і справедливості” та “Конфедерації” збігаються, – то спроби Рафала Тшасковського зіграти на цьому полі аналітики оцінюють неоднозначно.
Протягом останніх кількох тижнів кандидат у президенти від “Платформи” явно “повернув праворуч”. На початку своєї кампанії Тшасковський обходить стороною теми абортів і прав ЛГБТ, натомість у його риториці з’явилися нехарактерні досі заяви про необхідність економічного патріотизму, він виступив проти впровадження сексуальної освіти до шкільних програм у якості окремого обов’язкового предмету.
Нарешті, на одній із зустрічей з виборцями Тшасковський виступив за позбавлення громадян України, які не працюють у Польщі легально, державної допомоги у розмірі 800 злотих (200 доларів) на кожну дитину.
І хоча ця пропозиція Тшасковського у разі реалізації зачепить мінімальну кількість українців, сам факт її появи є симптоматичним: досі риторику про позбавлення держпідтримки біженців із сусідньої охопленої війною країни говорили хіба що праві політики з тієї ж “Конфедерації”.
“Правий поворот” Тшасковського – ризикований крок. Адже одна річ, якщо така зміна риторики допоможе йому побудувати імідж прийнятного кандидата на другий тур хоча б для частини електорату “Конфедерації”, і це стане вагомим чинником для перемоги. Але зовсім інша – якщо виборці “Конфедерації” не повірять у трансформацію цього “лівака”, а традиційна електоральна база “Платформи”, ліберально налаштовані поляки, мешканці великих міст, відвернуться від Тшасковського, який раптом почав говорити мовою ультраправих і, на думку багатьох коментаторів, виглядає в новій ролі непереконливо.
Такий результат цілком може призвести до фіаско нинішнього лідера перегонів у другому турі виборів.
Українське питання
Ще кілька місяців тому експерти прогнозували, що ключовою темою кампанії з виборів президента Польщі в умовах війни, що триває за її східним кордоном, буде безпека, а перемогти на виборах зможе той кандидат, який переконає виборців, що саме він зможе краще, ніж конкуренти, захистити їх від агресивної Росії.
На ділі ж тема безпеки поки що є у цій кампанії лише тлом.
Виявилося, що ключові кандидати в президенти, якщо говорити про безпекові розділи їхніх програм, практично не відрізняються один від одного.
Вони вбачають у Росії безперечну загрозу Польщі та Європі в цілому, вони виступають за підвищення витрат на оборону, вони вважають, що стосунки Варшави з НАТО мають ключове значення для обороноздатності Польщі.
У цій ситуації кандидати у президенти просто змушені шукати інших тем для передвиборчої дискусії.
Вже зараз можна констатувати, що однією із таких тем стала Україна та українці.
Вважається, що після початку великої війни на території Польщі осіли трохи менше мільйона українських біженців.
У перші місяці після повномасштабного вторгнення Росії допомога біженцям набула величезних масштабів і об’єднала польське суспільство. Сьогодні цей ентузіазм помітно знизився.
Ставлення поляків до українців почало змінюватися восени 2022 року, каже ВВС доктор Матеуш Каміонка із Ягеллонського університету.
Тоді, незважаючи на те, що ЗМІ писали про успішний для ЗСУ Слобожанський наступ та звільнення Херсона, кількість українських біженців у Польщі стрімко зросла – причому, в тому числі, за рахунок вихідців із, здавалося б, благополучних західних регіонів країни. Про те, що українська енергетика зазнає масштабних ударів російських ракет і дронів, польські ЗМІ писали менше, тому місцеві мешканці сприймали ситуацію зі збентеженням.
Дрів у вогонь додав інцидент у прикордонному селі Пшеводув: 15 листопада 2022 року падіння ракети обірвало життя двох місцевих жителів. Польське розслідування показало, що ракета була випущена українськими силами ППО у спробі відбити масований російський обстріл, який стався у той же день.
Попри негайну заяву Варшави про те, що вона вважає цей інцидент “прикрою випадковістю, а не цілеспрямованим нападом”, Київ так і не визнав, що злощасна ракета була українською.
На ці події почали нанизуватись інші фактори. Різке збільшення кількості українців, каже Матеуш Каміонка, стало “шоком” для консервативної мононаціональної Польщі, яка досі не мала особливого досвіду взаємодії з іноземцями в таких масштабах.
До того ж, виявилося, що притулок від війни у Польщі шукали не лише голодуючі закривавлені люди в лахмітті, а й цілком успішні представники середнього класу, які часто перевищували за рівнем свого добробуту тих поляків, які надавали їм дах на перший час.
Зрештою, результати соцопитувань показують, що поляків стомила тема війни в Україні, і вони підтримали б якнайшвидше завершення бойових дій у будь-який спосіб. Ця фрустрація, характерна практично для всього польського суспільства, переноситься і на ставлення пересічних поляків до українців, які живуть у їхній країні.
Заклик Рафала Тшасковського скасувати виплати для дітей українців, які не працюють легально, – це лише яскравий приклад нового використання української теми польськими лібералами. Але не єдиний.
До останнього часу риторика, спрямовану проти українських біженців, використовувала радше ультраправа “Конфедерації”, але сьогодні навіть міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявляє, що поляків “бісить” ситуація, коли молоді українські чоловіки замість того, щоб повернутися на батьківщину і приєднатися до її збройних сил, чудово проводять час у Польщі, “в машинах, які коштують не сотні, а мільйони, в п’ятизіркових готелях”.
Дедалі частіше у передвиборчій дискусії зринає і тема Волинської трагедії. У Польщі події 1942 року на Волині року на законодавчому рівні визнали геноцидом поляків, організованим Українською повстанською армією.
В Україні ж їх вважають взаємними етнічними чистками, які слід розглядати у контексті багатовікового українсько-польського протистояння на цих землях. Різні інтерпретації цих подій у минулому неодноразово ставали причиною напруженої полеміки між Польщею та Україною.
Наприкінці минулого року Київ та Варшава оголосили, що досягли угоди, яка дозволяє польським історикам проводити ексгумації на місцях масових вбивств поляків. Тоді здавалося, що це дозволить темі Волині надовго втратити актуальність для нинішніх українсько-польських відносин.
Проте вже на початку січня Кароль Навроцький заявив, що не бачить для України місця ані в ЄС, ані в НАТО, саме через те, що “волинська проблема”, на його думку, залишається невирішеною: “Держава, яка не може відповісти за жорстокий злочин проти 120 тисяч своїх сусідів, не може бути частиною жодних міжнародних альянсів”.
На цей випад відповів особисто Володимир Зеленський: мовляв, якщо Навроцький справді так вважає, то йому варто вже зараз вчитися користуватися зброєю, адже якщо Україна не буде членом ані НАТО, ані ЄС, то ризик російської агресії проти Польщі набагато зростає.
За цю заяву Зеленського відразу розкритикував практично весь правий фланг польської політичної сцени, включаючи президента Дуду, якого вважали його другом: у словах українського президента угледіли втручання в польську виборчу кампанію.
Спроби самих українців, що живуть у Польщі, захистити себе і свою батьківщину від ролі хлопчиків для биття в ході кампанії подекуди призводили до несподіваних результатів.
На початку лютого польська активістка українського походження Наталія Панченко заявила, що використання польськими політиками в ході кампанії мови ненависті, налаштування суспільної думки проти українців може в перспективі призвести до згубних наслідків для самої Польщі.
“На сьогодні, коли кожен десятий житель Польщі це українець, розхитувати неприязнь між українцями і поляками – це вже дуже небезпечно перш за все для Польщі, бо це на території Польщі почнуться бійки, підпалювання якихось магазинів, будинків і так далі, і це перш за все впливає на внутрішню безпеку Польщі”, – заявила Панченко в ефірі українського “5 каналу”.
Ці слова викликали шквал обурення у польському політикумі. Колишній прем’єр-міністр країни Лешек Міллер закликав польські спецслужби допитати активістку, а блок “Конфедерація” заявив, що Панченко потрібно депортувати з країни, незважаючи на наявність у неї польського паспорта.
Сама Панченко каже, що її слова вирвали з контексту, і до розкручування скандалу навколо її заяви можуть бути причетні російські спецслужби.
Чинник Трампа
Ще один “чорний лебідь”, який теоретично може вплинути на результати польських виборів, – це Дональд Трамп.
Звістку про його перемогу на виборах президента США у листопаді минулого року польські праві зустріли з натхненням, буквально скандуючи його прізвище у залі засідань Сейму.
Звісно, жодних безпосередніх вигод від самого факту повернення Трампа до Білого дому “Право і справедливість” та “Конфедерація” не отримають.
Однак тріумф Трампа помітно підняв віру польських правих у себе: він став символом того, що переможна хода правого популізму по планеті продовжується, це об’єктивний напрямок розвитку суспільств у західних країнах, а успіхи ліберальних політиків – на кшталт того ж Джо Байдена у США чи Дональда Туска у Польщі – це випадковості, результати яких можна виправити уже за дуже короткий час.
Донедавна вважалося, що Трамп цілком симпатизує “Праву і справедливості”, а Анджея Дуду вважає мало не особистим другом. У свою чергу, нинішній прем’єр Дональд Туск ще під час перебування у кріслі керівника Європейської ради не приховував свого неприязного ставлення до Трампа, і це у них, судячи з усього, взаємно.
Питання зараз полягає лише в тому, чи цей чинник матиме якийсь вплив на подальший хід кампанії.
Польські ЗМІ повідомляють, що Анджей Дуда ініціював на квітень цього року проведення у Варшаві саміту “Ініціативи трьох морів” – неформального об’єднання 13 країн, розташованих між Балтійським, Чорним та Адріатичним морями.
Дату заходу ще не називали, але вже зараз зрозуміло, що він відбудеться на вирішальному етапі президентської кампанії. Отож почесним гостем цього саміту може стати Дональд Трамп – запрошення відвідати Варшаву йому вже надіслали, і, можливо, відсутність конкретної дати саміту якраз і пояснюється прагненням організаторів підлаштуватися під графік президента США.
Польські коментатори обережно прогнозують, що ймовірний візит американського лідера до Польщі може бути використаний з метою кампанії Кароля Навроцького – як-не-як, соцмережева активність найближчого соратника Трампа Ілона Маска не залишає сумнівів у тому, що Білий дім цікавиться виборчими процесами в європейських країнах і прагне на них впливати.
Інша річ, що у Німеччині відкрита підтримка американської адміністрації партії “Альтернатива для Німеччині” на нещодавніх парламентських виборах, схоже, не особливо допомогла, але хтозна, як воно буде в Польщі.
“Мені здається, Трамп надто завбачливий політик для того, аби втручатися в нашу кампанію… Не думаю, що Трамп однозначно когось підтримає. Я особисто підтримую добрі стосунки і з республіканцями, і з демократами, тож не звертаю на це уваги. Польща перебуває в союзі зі Сполученими Штатами, а не з якоюсь з тамтешніх політичних партій”, – реагує на такі пересуди сам Рафал Тшасковський в інтерв’ю Gazeta Wyborcza.
Тим більше, що минулого тижня загальне переконання про міцну чоловічу дружбу між Анджеєм Дудою та Дональдом Трампом відчутно похитнулося.
Візит президента Польщі до Вашингтона, який мав продемонструвати його прекрасні стосунки з новим господарем Білого дому, обернувся тим, що спочатку Дуда і його команда понад годину чекали на Трампа, який запізнився на двосторонню зустріч, а потім самі переговори тривали близько десяти хвилин і закінчилися не спільною пресконференцією двох лідерів, а брифінгом самого Дуди.
Результати проведеного за підсумками цього візиту опитування показали, що майже 40% поляків вважають зустріч Анджея Дуди з Дональдом Трампом дипломатичним провалом. З іншого боку, курчат рахуватимуть навесні: Дуда після хоч короткої, але розмови з американським колегою заявив, що Трамп прийняв його запрошення відвідати Польщу.
