Ангела Меркель умисно гальмувала вступ України до НАТО, побоюючись дій у відповідь з боку Росії, а Володимир Путін так і не змирився з перемогою США у холодній війні, випливає з мемуарів колишньої канцлерки Німеччини, уривки яких опублікувало німецьке видання Die Zeit, пише ВВС.
Офіційний вихід книги під назвою “Свобода: мемуари 1954-2021” має відбутися наступного тижня.
Ангела Меркель була очільницею Німеччини впродовж 16 років і вважалася одним із найсильніших й найвпливовіших світових лідерів.
Однак останнім часом її політична спадщина опинилася під питанням. Багато хто вважає, що нерішуча позиція Меркель щодо Росії багато в чому призвела до нинішнього стану справ у Європі і, зокрема, до війни в Україні.
У пресі писали, що мемуари Меркель, де вона описує події під час свого правління, можливо, допоможуть їй виправдатися в очах сучасників і нащадків. Або ж, як вважають інші, її одкровення матимуть абсолютно протилежний ефект.
Що Меркель пише про Україну
Важливу частину своїх спогадів вона присвячує Україні та своїм коливанням щодо її потенційного вступу до НАТО.
На саміті в Бухаресті 2008 року вирішували питання про присвоєння Україні статусу країни-претендента на членство в альянсі, і це був ключовий момент для Києва, визнає ексканцлерка, але цього не сталося.
При цьому, як пише Меркель, на тому самому саміті Україні дали зрозуміти, що це не кінець і її членство знову розглянуть в майбутньому. Це російський лідер сприйняв як оголошення війни.
У своїх мемуарах ексканцлерка твердить, що в ту мить їй здавалося, що бажання України приєднатися до НАТО має бути збалансоване з міркуваннями безпеки військового альянсу загалом.
Її непокоїло те, як складалися відносини між Україною і Росією в той період, особливо присутність російського Чорноморського флоту біля берегів Криму, який пізніше Москва незаконно анексувала.
Меркель також вважала ілюзією, що статус країни-претендента на членство в НАТО слугуватиме стримувальним механізмом і захистить Україну (або Грузію) від Володимира Путіна, якого вона у своїй книзі називає людиною, що “завжди готова карати” і не зацікавлена в побудові “демократичних структур”.
“Хіба було б мислимо, щоб держави-члени НАТО відповіли військовим чином – як матеріально, так і військами – і втрутилися? Хіба було б мислимо мені, як федеральному канцлеру, звернутися до нашого Бундестагу по мандат для наших збройних сил на участь у цьому – і отримати підтримку більшості?”, – згадує Меркель свої міркування у той момент.
Вона пише, що одного разу Путін сказав їй: “Ти не будеш канцлером вічно. І тоді вони [ імовірно, йдеться про українців – Ред.] стануть членами НАТО, а я хочу цьому запобігти”.
Після російського вторгнення в Україну російський президент неодноразово виправдовував війну загрозою, яку нібито становить для Росії наближення НАТО до її кордонів.
Про Путіна
За словами Меркель, наївно було припускати, що в ситуації з членством України в НАТО Путін просто прийняв би новий стан справ і не зробив би нічого.
“Людина, яка завжди була насторожі, щоб її не застали зненацька, завжди була готовою нападати, зокрема демонструвала, хто тут головний, за допомогою собаки або змушуючи інших чекати на неї. Усе це можна було вважати хлоп’яцтвом і несхвально похитати головою. Але Росія від цього не зникла б з карти світу”, – пише Меркель.
Під епізодом із собакою Меркель вочевидь має на увазі її зустріч із Путіним у Сочі 2007 року, коли російський президент, знаючи, що його гостя боїться собак, покликав у кімнату для переговорів свого пса.
“Він не був зацікавлений у побудові демократичних структур або процвітанні економіки, що добре функціонує, у своїй країні або ще де-небудь”, – вважає ексканцлерка.
“Радше він хотів протистояти тому факту, що Сполучені Штати вийшли переможцями з холодної війни. Він хотів, щоб Росія лишалася незамінним полюсом у багатополярному світі після закінчення холодної війни. Для досягнення цієї мети він насамперед спирався на свій досвід роботи у спецслужбах”.
Про Трампа
Ангела Меркель визнає, що її відносини з Дональдом Трампом під час його першого президентства були настільки складними, що вона навіть попросила поради у папи римського Франциска.
Це сталося під час їхньої аудієнції 2017 року саме тоді, коли Трамп погрожував вивести США з Паризької кліматичної угоди (пізніше він це зробив).
“Гни, гни, гни, але не ламай”, – відповів їй тоді папа римський. За словами Меркель, їй так сподобалася ця порада, що вона застосовувала її в деяких наступних переговорах за участю президента США.
“Він дивився на все з позиції забудовника, девелопера, яким він був до того, як зайнявся політикою. Кожну ділянку землі можна було продати лише один раз, і якщо це не зробить він, то зробить хтось інший. Саме так він бачив світ”, – пише Меркель.
“Багато років численні німецькі автомобілі на вулицях Нью-Йорка були скалкою в оці Трампа. Те, що американці купували їх, могло, на його думку, бути пов’язано тільки з демпінговими цінами та імовірними маніпуляціями з обмінним курсом між євро і доларом”.
Дійшло до того, згадує Меркель, що на зустрічі в Білому домі 2017 року Трамп не подав їй руку під об’єктивами фотографів.
За спостереженнями колишньої лідерки Німеччини, Трамп був зачарований Володимиром Путіним, а згодом у неї склалося враження, що його взагалі приваблювали політики з рисами автократів і диктаторів.
“Ми говорили на двох різних рівнях. Трамп – на рівні емоцій, я – фактів. У його картині світу всі країни змагалися одна з одною, і успіх однієї – це провал іншої. Він не вірив, що співпраця може слугувати зростанню процвітання для всіх”.
Про дитинство у Східній Німеччині
У своїх мемуарах Меркель також згадує про дитинство і молодість, проведені в комуністичній Німецькій демократичній республіці.
“Живучи в НДР, ви постійно були на межі. Навіть якщо день починався абсолютно безтурботно, все могло змінитися просто за кілька секунд, якщо раптом ви порушували політичні межі допустимого. Держава була безжальною”, – пише вона.
“Життя насправді залежало від того, наскільки добре ви розуміли, де саме пролягають ці межі. Мені в цьому допомагали мій доволі поступливий характер та прагматичний підхід”, – зізнається Меркель.
Вона додає, що почувалася не такою, як усі, “оскільки, всупереч усьому, ця держава не змогла позбавити мене того, що змушувало мене жити й відчувати: певної частки безтурботності”.
