Все більше з’являється повідомлень про характер розгортання військ Північної Кореї на території Росії для участі у війні проти України, і на цьому тлі закономірно може виникати питання про мотиви самого Кремля у цій історії.
На перший погляд, одразу виникає спокуса видати оцінку про те, що залучення північнокорейських війсь є явною ознакою ослаблення Росії у повномасштабній війні проти України. Але тут треба зробити поправку і на те, що самі рашисти можуть це все оцінювати зовсім інакше, як ознаку своєї імперської сили, яка в теорії має проявлятись у “висмоктуванні” ресурсів та живої сили від країн-сателітів, пише Defence Express.
Тим більш, що для такого ракурсу оцінки є свої історичні приклади. Наприклад, можна згадати про те, як СРСР під час Другої світової війни брав свій “ленд-ліз” навіть від Туви та Монголії, перша з яких взагалі припинила своє існування у 1944 році та є батьківщиною воєнного злочинця Сєргєя Шойгу, і обидві були в становищі країн-сателітів, ресурси яких Москва “висмоктувала” нещадно. І це все попри реально масштабні поставки за ленд-лізом від США та Великої Британії.
Як зможемо побачити нижче за текстом, сумний мем про “красти унітази” буквально виражає політику Кремля про витягуванню ресурсів для ведення війни, коріння якої тягнеться вглиб десятків, якщо не сотень років.
При цьому, що характерно, самі росіяни доволі детально в своїх джерелах розповідають, в яких масштабах вони отримували “допомогу” від Туви та Монголії, і водночас стверджують, що все це було виключно “добровільно”.
Куди відправили “тувинських добровольців”
Почнемо тут із Туви, яка на момент свого існування була доволі бідною на ресурси країною з площею в 170 тисяч кілометрів та населенням у 190 тисяч осіб, яке вело переважно кочовий спосіб життя та скотарське господарство.
Радянські та російські джерела пишуть, що із Туви як “добровольці” в складі радянських військ воювало 8 тисяч осіб, при тому що чисельність тувинської армії не перевищувала 1 тисячу осіб. Що характерно, тувинських “добровольців” використовували не тільки для боїв на фронті проти вермахту, але й для операцій проти ОУН-УПА також.
Крім того, населення Туви “добровільно” скинулось грошима на ескадрилью бойових літаків, і так само “добровільно” віддало на потреби радянських військ 50 тисяч коней, 700 тисяч голів худоби, 50 тисяч пар лиж і заодно весь свій запас золота на 30 мільйонів радянських рублів. З такими масштабами експлуатації ресурсів цілком проситься порівняння про “красти унітази”.
Монгольські війська для війни проти Японії
У випадку з Монголією історія про “добровільну допомогу” для СРСР в Другій світоій виглядала так. Сама Монголія постачала Радянському Союзу переважно худобу, яка була потрібна для армії та забезпечення потреб економіки, тут мова була про передачу 400 тисяч коней, 700 тисяч великої рогатої худоби та майже 5 мільйонів голів дрібної худоби, значна частина цих ресурсів була поставлена безоплатно.
Крім того, населення Монголії “добровільно” скинулось на закупку 50 танків та ескадрильї літаків для радянських військ, оплата при цьому відбувалась в тому числі золотом.
Натомість Радянський Союз використав монгольські війська під час війни проти Японії у 1945 році, щоправда при цьому сама Монголія перед початком бойових дій отримала певну матеріально-технологічну допомогу від Москви.
Замість висновків
Якщо виходити навіть із цього короткого матеріалу, то випливає, що Радянський Союз в Другій світовій війни експлуатував ресурси своїх сателітів за принципом “а тому що можемо”, навіть попри те, що в цьому могло й не бути об’єктивної потреби, зважаючи на масштабні поставки поставки за ленд-лізом від Союзників.
Схоже, що Кремль вирішив, що вони й тут “могут повторить”. І саме за цим принципом могли піти у залученні північнокорейських військ, характер підготовки яких не лишає іншої ролі, аніж “гарматне м’ясо”.
