Атаки країни-окупанта Росії на Київ активізувалися. Це пов’язано не лише з намаганням створити жителям столиці проблеми в зимовий час. Ворог сьогодні, як і на початку широкомасштабного вторгнення, не відмовився від мети захоплення української столиці й розглядає два варіанти. Перший – це заколот, наслідком якого, за задумкою Кремля, має стати насильницька зміна влади в Україні та встановлення маріонеткового режиму. Другий – суто військовий шлях окупації Києва. Проте нині небезпека реалізації обох варіантів мінімальна.
Однак існує ще одна загроза. Західна військова допомога може скоротитися. За найгіршого сценарію це скорочення буде критичним. Хороша новина в тому, що це навряд чи може відбутися найближчим часом. Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.
– Чи могли б ви прокоментувати слова президента Зеленського, які він сказав під час спільної пресконференції з президентом Байденом: “Ми сильні на землі та на морі, але ми також хочемо виграти битву в небі, розтрощити перевагу росіян у повітрі. Хто контролює небо, той контролює і тривалість війни. І ми зміцнимо ці наші позиції у 2024 році”. Як ви вважаєте, про що саме могло йтися? Чи могли глави держав домовитися про постачання якихось особливих озброєнь чи про додаткові партії винищувачів F-16 або далекобійних ракет ATACMS?
– Як на мене, тут абсолютно зрозуміло, про що йшлося. Якщо й не про завоювання переваги в повітрі, то принаймні про часткове домінування. А те, якими інструментами це досягається, то тут можуть бути різні варіанти. Зважаючи на цю цитату президента, йдеться про зміцнення повітряних спроможностей.
– Ми бачимо, що ворог активізувався в плані атак на Київ. Зокрема, чергова атака була у ніч проти 13 грудня. Росія могла застосовувати ракети “Іскандер-М” та С-400. Чи вважаєте ви, що посилення України в небі – це також й посилення нашої ППО? І як її можна було б посилити?
– Кілька десятків років тому в Україні були Військово-повітряні Сили і Сили протиповітряної оборони. Сьогодні це один рід військ – Повітряні сили. Звичайно, наземні засоби ППО – один із компонентів, один з інструментів, якими можна позбавити противника панування чи домінування в повітрі. Отже, все має бути в комплексі.
Окрім того, сюди слід додати й можливості Сухопутних військ, адже там теж є те, що називається фронтовою протиповітряною обороною. Не варто також забувати й про дрони великої дальності, БПЛА. Все це разом може застосовуватися для досягнення мети.
Причому якщо, наприклад, компенсувати різницю в потужностях пілотованої авіації в короткі терміни доволі проблематично, то має проводитися інтенсивна робота над тим, щоб компенсувати це за рахунок інших інструментів. З того, що ми знаємо про F-16, можливо, інші перспективні повітряні пілотовані платформи, то є чітке розуміння навіть у неспеціалістів, що йдеться, по-перше, про досить невелику кількість, по-друге, це доволі тривалий процес.
– Повертаючись до столиці. Ми бачимо, що, на щастя, атаки ворога успішно відбиваються. Але чи припускаєте ви суто теоретично, що Кремль не відмовився від ідеї захоплення Києва?
– Звичайно, це також очевидний факт, оскільки той сенс, який вкладає російське керівництво в поняття “денацифікації”, – це зміна влади насильницьким шляхом та встановлення маріонеткового режиму в Україні. У березні 2022 року цей план провалився. Нині в Росії сподіваються на те, що вдасться підбурити якісь внутрішні об’єктивні чи суб’єктивні протестні настрої і тим самим організувати заколот.
Я не поділяю того визначення, про яке сказав президент стосовно Майдану-3, хоча, можливо, це якась кодова назва. Це не Майдан, не народний протест, а саме спроба заколоту. Але оскільки можливості російських спецслужб, навіть якщо й дуже потужні, все одно не безмежні, то ставка, як і раніше, буде робитися на військові інструменти, тобто на фізичну окупацію Києва. На сьогодні така загроза мінімальна, але ризики надзвичайно високі.
– Інститут вивчення війни з посиланням на оприлюднену інформацію розвідки США висловили припущення, що російська окупаційна армія веде наступ на сході нашої країни в складних погодних умовах через те, що мають на меті не стільки взяття тієї ж Авдіївки, скільки ослаблення підтримки України з боку Заходу. Так вони хочуть продемонструвати нашим західним партнерам, що війна нібито зайшла в глухий кут, а отже, настав час для переговорів. Чи вважаєте ви, що дійсно така версія має право на існування? Якщо так, чи можуть наступальні дії ворога цієї зими ще більше посилитися?
– Звичайно, і така версія має право на існування. Ба більше, зазвичай переслідується кілька цілей, як військових, так і політичних. Тут, на мій погляд, більше політичних цілей, зокрема, для внутрішньої політики, оскільки зараз Росія вступає у президентську виборчу кампанію. Як би парадоксально це не звучало, але все одно Путіну потрібна легітимізація, йому потрібні ці вибори, попри відомі трюки з підрахунками, мертвими душами тощо.
Також є й зовнішньополітична мета. Я згоден, що не припиняються спроби впливати на громадську думку на Заході, на західних політиків різними каналами. Якщо послухати останні заяви Орбана чи нового прем’єра Словаччини, то вони якраз повторюють путінські наративи про провал українського наступу, безперспективність підтримки України тощо. Тобто ми бачимо, що ця російська тактика до певної міри працює.
Але не слід також забувати про те, що насамперед Путіну потрібно демонструвати якісь військові переваги, адже ці питання ставляться всередині самої Росії. Там не стільки ставиться під сумнів доцільність цієї “операції”, але й навіть ті, що підтримують “решения нашего президента”, цікавляться, скільки це буде тривати.
Окрім того, якщо йти вниз сходинками субординації, то командири на місцях рівня генералів також розуміють, чого хоче від них Путін. Від цього залежить їхня кар’єра. Тому вони також всіляко намагаються рапортувати про гарні новини.
– Але чи можемо ми розраховувати на те, що західна допомога не дійде до критично низького рівня, коли ми вже просто не зможемо оборонятися?
– Насамперед ми маємо виходити з припущення, що такий сценарій не слід повністю виключати. Є дуже багато викликів, багато загроз для збереження цієї міжнародної підтримки. Окрім якихось прогнозованих політичних процесів, змін соціальних настроїв, які відбуваються, ми буквально нещодавно переконалися в тому, що є ще й стратегічні шоки.
Це не “чорні лебеді”, яких не можна передбачити – я маю на увазі конфлікт в Ізраїлі, – але це те, що на певний час може радикально змінити ситуацію. Я далекий від думки, що підтримка ослабне до якогось критично низького рівня в найближчій перспективі.
Але оскільки є невизначеність щодо того, скільки ця війна триватиме, нам треба постійно мати на увазі, що в середньостроковій перспективі ситуація може змінюватися не на нашу користь. Час не обов’язково грає на користь України, хоча не можна однозначно стверджувати, що час грає на користь Росії.
