Усі в Україні говорять про вибори. Попри продовження бойових дій, попри пряму законодавчу заборону на проведення будь-яких голосувань, попри те, що суспільство не сприймає саму ідею виборчої кампанії під час війни, – всі в Україні говорять про вибори. Заяви деяких політиків дуже нагадують передвиборчі гасла. Інші діячі – відверто міркують про свою участь чи неучасть у майбутніх виборах.
І це все – у ситуації, коли незрозуміло, про які саме вибори йдеться, коли вони відбудуться і чи відбудуться взагалі. Про це пише ВВС.
Навіщо проводити вибори?
Перше питання, яке виникає у цьому зв’язку: які вибори у країні, що воює? Навіщо їх проводити взагалі? Так, планові вибори до Верховної Ради мали пройти позаминулої неділі, 31 жовтня, президентські вибори мали б відбутися в останній день березня наступного року, але про які плани може йтися у ситуації, коли в Україні йде війна?
Відповісти на ці питання можна кількома способами.
По-перше, і цей погляд підтримують, як правило, західні коментатори, вибори – це незаперечний елемент демократії. І якщо Україна є демократичною державою, якщо вона декларує свою приналежність до західного, демократичного світу, то вона має знайти можливість провести вибори, хай вони й не будуть ідеальними в умовах воєнного стану.
Є навіть напівконспірологічна теорія про те, що Володимир Зеленський побоюється, що після закінчення його п’ятирічного терміну повноважень російська пропаганда почне називати його “нелегітимним” президентом, який “пересидів” та чіпляється за владу. І це в ситуації, коли Володимир Путін із практично стовідсотковою ймовірністю переобереться на нову каденцію того ж березня 2024 року.
По-друге, свої прагматичні причини наполягати на якнайшвидшому проведенні виборів є у чинної української влади. Результати соцопитувань показують, що у Володимира Зеленського особисто зберігається найвищий рейтинг довіри серед чинних українських політиків – понад 70%.
“Ці цифри легко трансформувати в електоральні рейтинги. Тому слід розглядати цю ситуацію з погляду політичної доцільності, логіки політтехнологій. Поки зберігаються такі високі показники довіри, владі вигідно провести спочатку президентські, а за ними – парламентські вибори. Або ті та інші одночасно. Переконаний, що влада розглядає такий сценарій як базовий на 2024 рік”, – каже ВВС політолог, голова Комітету виборців України Олексій Кошель.
Третю можливу відповідь активно просуває, напевно, єдиний український політик, який прямо говорить про необхідність якнайшвидшого проведення виборів і вже заявив про намір брати в них участь – колишній радник Офісу президента України Олексій Арестович.
Він стверджує, що система української влади досягла межі своєї компетенції, а її внутрішньополітичні, зовнішньополітичні та військові рішення “вбивають Україну”. Тому, за його словами, ця система має бути негайно змінена за допомогою виборів.
Усі говорять про вибори
Якщо підходити до справи формально, то головне, що потрібно знати про українські вибори зараз, – це те, що закон про воєнний стан забороняє проведення президентських, парламентських та місцевих виборів під час цього стану. В Україні його оголосили 24 лютого минулого року, і передумов для його скасування наразі не видно.
З іншого боку, ще у травні цього року президент ПАРЄ Тіні Кокс заявив, що Україна має провести вільні та чесні вибори, хай вони і будуть не ідеальними в умовах воєнного стану. Наприкінці серпня американський сенатор-республіканець Ліндсі Ґрем під час візиту до Києва зазначив, що наступного року в Україні мають відбутися вибори. Після цього одразу кількома заявами із цього приводу вибухнув Володимир Зеленський.
Спочатку він сказав, що готовий провести вибори, якщо Захід профінансує їхнє проведення та надішле на них спостерігачів.
“Я не хочу, щоб до влади було відношення, що вона тримається (за владу)”, – сказав він тоді.
В інтерв’ю румунським ЗМІ Зеленський творчо розвинув свою думку, пообіцявши, що якщо вибори пройдуть під час війни, то він балотуватиметься в президенти вдруге, а якщо вже в мирній Україні – то дотримається своєї давньої обіцянки і не братиме участі у виборах.
Минулої п’ятниці, 3 листопада, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба висловився вже дуже конкретно: за його словами, президент Зеленський вивчає можливість проведення виборів навесні 2024 року.
Співрозмовники ВВС в українській владі говорять про існування одразу кількох формальних та неформальних робочих груп, у яких обговорюються параметри можливого проведення виборів у військових умовах.
Нещодавно спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук заявив, що “звернувся до своїх колег з багатьох парламентів із проханням: дайте, будь ласка, досвід ваших парламентів, як ви проводили чи не проводили вибори під час війни… Я думаю, найближчим часом у нас буде якесь рішення”.
Зрештою, днями у Києві відбулася закрита презентація законопроєкту про те, хто і як саме встановлюватиме неможливість проведення виборів на окремих територіях України.
Ситуація почала до болю нагадувати старий анекдот: якщо пара молодих людей знімає ресторан на сотню людей, запрошує на неділю священника, а дівчина ще й купує весільну сукню, то, звісно, всяке може бути, але ймовірно, що вони готуються до весілля. Так і тут: українська влада, звичайно, може видавати розлогі заяви, які можна інтерпретувати як завгодно, але виглядає так, наче вони готуються до проведення виборів.
6 листопада, за кілька годин після публікації цього тексту, Володимир Зеленський у щоденному зверненні заявив, що “абсолютно безвідповідально – якось так… легковажно та граючись вкидати в суспільство тематику виборів”.
“Я вважаю, що зараз вибори не на часі. І якщо потрібно поставити крапку в тій чи іншій політичній суперечці й далі працювати лише у єдності, то в державі є структури, які здатні ставити крапки та давати суспільству всі необхідні відповіді. Щоб не залишилося простору для конфліктів та чужої гри проти України”, – заявив Зеленський.
Ця заява не узгоджується з попередніми заявами президента України та інших представників української влади, в яких вони цілком допускали проведення виборів до закінчення воєнних дій.
Закон не дозволяє, але…
Але, спитаєте ви, як же законодавча заборона на проведення виборів?
Одне з головних правил української політики – “Якщо не можна, але дуже хочеться, то можна” – у цьому випадку спрацьовує на всі сто відсотків.
Так, проведення виборів під час воєнного стану забороняє не лише закон про воєнний стан, а й Виборчий кодекс. Проте, скажуть вам політики, в Конституції прямої заборони немає, а вона має вищу силу, ніж “просто” закони.
Експерти з виборчого права заперечують: у Конституції написано, що якщо термін повноважень парламенту закінчується під час воєнного стану, то “стара” Рада має працювати до першого засідання “нової”, обраної після скасування воєнного стану. Так, погоджуються їхні опоненти, таке положення у Конституції є. Але про те, що не можна проводити вибори Ради під час воєнного стану, там нічого не написано! А про президентські вибори під час війни – то взагалі жодного слова.
Тому, каже ВВС один із депутатів Ради від пропрезидентської фракції “Слуга народу”, який попросив про анонімність, достатньо змінити закон про воєнний стан та Виборчий кодекс, прописавши в них процедурні та технічні моменти безпосередньо під “військову” кампанію, – і вибори можна проводити.
Інша річ, що під ці зміни потрібно зібрати більшість голосів у Верховній Раді, а це може стати окремим викликом.
“Більшість нинішніх депутатів Ради розуміють, що це скликання для них – останнє. Тому, якщо Зеленський захоче, то під вибори президента він голоси збере. Під вибори парламенту – гадаю, без шансів”, – каже ВВС депутат від опозиційної фракції “Голос” Ярослав Железняк.
“Парламентські вибори – це кінець для “Слуги народу”. Рейтинг партії на нулі, вона повністю дискредитувала себе”, – погоджується співрозмовник ВВС зі “Слуги народу”.
Ще перед повномасштабним вторгненням Росії рейтинг “Слуги народу” сильно просів через низку скандалів щодо цієї партії, її кадрової політики та загального розчарування виборців у нашвидкуруч набраному “загоні підтримки президента”. Початок великої війни лише посилив проблеми “Слуги народу”.
Однак джерело ВВС вважає, що за наявності політичної волі знайти голоси на підтримку таких змін можна: “З цим будуть проблеми, але це реально. Доведеться торгуватися. Потрібно буде кожному щось пообіцяти”.
Безпека, військові, біженці
Втім, це все – політична теорія. На практиці – гіпотетичні вибори в Україні ставлять перед владою величезну кількість питань, які потрібно буде врахувати під час організації кампанії, і відповідей на які, чесно кажучи, не видно.
Перше й найголовніше з них – це проблема безпеки. Щодня в українських містах та селах, зокрема й за сотні кілометрів від лінії фронту, звучать сигнали повітряної тривоги, цивільні об’єкти зазнають ракетних ударів та атак дронів.
“Адреси усіх виборчих дільниць розміщені у відкритому доступі. Тому, якщо Росія вирішить додати крові до виборчого процесу, щоб додати негативу і старій, і новій українській владі, у нас цілком може повторитися трагедія у Грозі, лише у форматі дня голосування (мається на увазі російський ракетний удар по поминках у кафе у селі Гроза на Харківщині, внаслідок якого загинули 56 мирних жителів – Ред.)”, – каже політолог Олексій Кошель.
Голосування за таких обставин несе очевидну небезпеку для виборців та членів виборчих комісій. Так само незрозуміло, яким має бути алгоритм дій зі скриньками для голосування та невикористаними бюлетенями у разі повітряної тривоги.
У цій ситуації дуже складно припустити, що будь-яка з авторитетних західних організацій зі спостереження за виборами чи будь-яка цивілізована держава надішле на українські вибори свою місію спостерігачів – її робота суперечитиме усім можливим протоколам безпеки.
Ще одне проблемне питання гіпотетичних виборів – участь у них військовослужбовців. І йдеться не лише про те, що організувати голосування на “нулі”, під свист куль і гуркіт вибухів складно, якщо не неможливо.
Можливо, ще важливіший аспект – це те, що бійці Сил оборони України за фактом будуть позбавлені можливості брати участь у цих виборах як кандидати, вести повноцінну агітацію, брати участь у передвиборчих політичних дискусіях. І це ставить організаторів виборів перед складною моральною дилемою: армія перебуває на беззаперечному першому місці серед інституцій, яким довіряють українці. Виключати її бійців із виборчого процесу – означало б перетворити вибори на профанацію, кажуть співрозмовники ВВС.
“Я вважаю, що люди, які мають бути у парламенті, зараз перебувають на фронті. Проводити вибори без них – просто нечесно”, – каже ВВС Ярослав Железняк із опозиційної парламентської фракції “Голос”.
Інший парламентарій з лав парламентської опозиції, який попросив про анонімність, підозрює, що саме в цьому може полягати план влади. Мовляв, єдиний кандидат, який гіпотетично може скласти Зеленському конкуренцію на президентських виборах, – це головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний.
Якщо вибори будуть проводити під час війни, генерал не залишить армію і не братиме в них участі і тим самим повністю гарантує Володимиру Зеленському безпроблемне переобрання.
Зрештою, наразі не видно способів, якими українська держава гарантує можливість участі у виборах тим громадянам, які зараз перебувають за кордоном. Почати з того, що Україна не має уявлення ані про їхню точну кількість – у відкритих джерелах, коли йдеться про кількість біженців від війни, називають цифри від трьох до семи мільйонів людей, – ані про те, скільки з них осіли в окремих країнах.
У тій же Польщі зараз перебуває мільйон плюс-мінус кілька сотень тисяч українців. Чимало їх, очевидно, захоче взяти участь у виборах. Нинішнє законодавство передбачає, що голосування може бути організоване у приміщенні посольства та чотирьох консульств України у цій країні. Вже зараз зрозуміло, що вони матимуть змогу прийняти лише мізерну частину охочих проголосувати.
Можливий вихід, каже співрозмовник ВВС у Центральній виборчій комісії, – організація тимчасових дільниць для голосування у країнах із найбільшою кількістю українців. На словах, продовжує він, виборчкоми європейських країн уже висловили готовність допомогти українцям у разі потреби.
Але для цього потрібно, по-перше, змінити українське законодавство, причому бажано не в останній момент перед стартом кампанії, а по-друге – провести переговори з відповідними країнами на рівні МЗС. За даними ВВС, на цей момент Київ не ініціював такі переговори.
Зрештою, залишається питання: а хто заплатить за організацію сотень виборчих дільниць у країнах із найбільшою кількістю українських біженців. Попередні, неформальні обговорення цієї проблеми з німецькою стороною показали, що Берлін не має бажання фінансувати українські вибори на своїй території. Ймовірно, схожу відповідь Києву дадуть і в інших європейських столицях, припускає у розмові з ВВС обізнаний співрозмовник із Верховної Ради.
У дискусіях на тему виборів часто можна почути: мовляв, усі подібні проблеми вирішаться, якщо організувати електронне голосування – через ту саму “Дію”, яка стоїть на телефонах у мільйонів українців, які перебувають як у країні, так і за її межами.
Але, кажуть співрозмовники ВВС, до перспективи такого голосування вкрай прохолодно ставляться західні партнери Києва, не впевнені у надійності цієї програми та збереженні особистих даних потенційних виборців. Та й “батько” “Дії”, віцепрем’єр із цифрової трансформації Михайло Федоров заявив, що проведення виборів у додатку “наразі не обговорюють”.
Народ проти виборів
Але ще важливіший виклик, який постане перед організаторами гіпотетичних виборів – це те, як забезпечити, щоб сам факт їхнього проведення сприйняло та підтримало українське суспільство.
Воєнний стан в Україні – це не тільки щоденні повітряні тривоги та комендантська година практично на всій території країни. Це й заборона масових заходів, монополізація інформаційного простору владою, об’єднання найпопулярніших телеканалів у пропагандистський “єдиний марафон”, скасування найпопулярніших до початку війни політичних токшоу.
А повноцінна виборча кампанія змусить владу сильно відкрутити гайки в інформаційній політиці. Дозволити озвучувати на всю країну альтернативні погляди. Ставити під сумнів правильність рішень влади, минулих та нинішніх. Ставити владі та Зеленському особисто питання, на які вони, мабуть, не хотіли б відповідати. Чи готова влада до цих кроків і, що важливіше, до результатів для суспільних настроїв, до яких вони можуть привести – питання відкрите.
“Якщо кампанія таки буде, вона буде репутаційно руйнівною для всіх її учасників. Суспільство вийде з неї сильно поляризованим і зануреним у глибоку депресію. Ті, хто зараз виступають за проведення виборів, не розуміють, в яку геєну вогняну вони штовхають країну”, – каже ВВС один із членів команди Володимира Зеленського, який попросив про анонімність.
Ще одне питання, пов’язане з виборами, – це те, за які гроші їх проводити. Всенародне голосування – справа недешева. В одному з інтерв’ю Володимир Зеленський заявив, що організація виборів коштує приблизно 5 млрд гривень. Багато українців можуть вважати, що в ситуації, коли вся країна жертвує по гривні на потреби ЗСУ, витрачати такі гроші на вибори – не дуже раціональна витрата коштів, і це додасть фрустрації.
У розмові з ВВС один із членів президентської команди висловив упевненість у тому, що з грошима на вибори проблем не буде: їх, мовляв, охоче надасть Києву “Захід”. Але на тлі активних дискусій щодо доцільності та обсягів подальшої допомоги Україні у Вашингтоні та європейських столицях це твердження видається дуже спірним.
З огляду на усі вищезазначені чинники в комплексі, ставлення українського суспільства до виборів в умовах війни залишається однозначно негативним. Два соцопитування, проведені останнім часом, показали, що 64% (Центр Разумкова, вересень) чи навіть 81% (КМІС, жовтень) українців вважають, що будь-які вибори в країні мають відбутися лише після закінчення війни.
Проти виборів несподівано для багатьох консолідовано виступив український “третій сектор”. Понад сто громадських організацій підписалися під зверненням до влади із закликом відмовитися від ідеї проведення виборів та припинити маніпуляції навколо цієї теми.
“Вибори та повномасштабна війна – несумісні. Ця ідея є вкрай небезпечною і призведе до втрати легітимності як (виборчого) процесу, так і виборних органів, а з високою ймовірністю – і до значної дестабілізації держави в цілому”, – йдеться у цій заяві.
“Вибори самі по собі не дорівнюють демократії, а формальний акт голосування не є безперечним підтвердженням демократичності режиму… У Росії та Білорусі формально відбувається голосування, а деякі місії спостерігачів навіть називали (його) “виборами”, проте там точно немає демократії”, – розбивають підписанти головний аргумент прихильників виборів.
Співрозмовник ВВС з однієї з опозиційних фракцій парламенту розповів із посиланням на свої розмови із західними дипломатами, що цю заяву дуже “прихильно зустріли” у посольствах західних держав в Україні.
І це, до речі, – додатковий аргумент у скарбничку тих, хто вважає, що виборів в Україні найближчим часом не буде.
“Частина американського істеблішменту, в принципі, не проти проведення в Україні виборів до кінця війни, але за умови, що вибори при цьому не будуть спрофановані як інститут. Якщо це станеться, Володимир Путін використає цей прецедент, щоб довести, що демократія як така провалилася”, – сказав ВВС учасник закритих експертних обговорень українського питання у Вашингтоні, який попросив про анонімність.
Усе вирішить президент
Проте, кажуть практично всі співрозмовники ВВС незалежно від їхнього ставлення до виборів, остаточне рішення щодо того, проводити їх чи ні, прийматиме особисто Володимир Зеленський. Його політичного ресурсу в сьогоднішній Україні вистачить для того, щоб просунути це рішення, попри всі очевидні проблеми з його реалізацією.
Сам Зеленський, кажуть не під запис співрозмовники ВВС в офісі українського президента, ще до кінця не визначився із відповіддю на це питання.
“На цей момент імовірність виборів (наступного року) становить 50 на 50”, – каже ВВС один із членів команди президента.
Ще нещодавно “дедлайном” для остаточного рішення Зеленського називали грудень цього року – для того, щоб президентські вибори можна було провести у планову дату, 31 березня 2024 року. Наразі ЗМІ з посиланням на джерела у команді президента пишуть, що дату голосування можуть змістити на травень, а то й на осінь наступного року, відповідно й часу на роздуми у глави держави може бути більше.
“Вилка” Зеленського проста. З одного боку, влада в країні й так повністю зосереджена в його руках, навіщо робити зайві рухи. З іншого боку – соцопитування фіксують поступове падіння підтримки влади, і, можливо, варто “зафіксувати” себе в цій самій владі, поки ситуація перебуває під твоїм контролем: після війни виграти вибори буде набагато складніше.
З третього – є очевидний “антизапит” суспільства на вибори.
“Україна веде війну. Президент є Верховним головнокомандувачем, і я просто як людина, громадянин України не хочу, щоб під час війни мій головнокомандувач хоч хвилину свого часу витрачав на думки не про війну, не про міжнародну підтримку України, а про вибори та про те, як на них перемогти”, – каже ВВС депутат Ради Ярослав Железняк.
Зрештою, не можна скидати з рахунків фактор “чорного лебедя”.
Початок великої війни вже спричинив драматичні трансформації політичної сцени України. Багато її головних акторів, та сама Юлія Тимошенко чи ексспікер Ради Дмитро Разумков, якого називали висхідною зіркою української політики, відверто маргіналізувалися.
Інші – як, наприклад, той же Олексій Арестович, миколаївський губернатор Віталій Кім чи аграрний бізнесмен із кримінальним минулим Олександр Поворознюк – яскраво спалахували, ставали лідерами суспільних симпатій, а потім їхня популярність явно йшла на спад.
Ніхто не може дати гарантії, що завтра розхитане українське суспільство несподівано для нинішніх фаворитів неоголошених виборів не знайде собі нових героїв.
“Фактор несподіванки цілком може вплинути на результат виборів: у нашій ситуації перемогти на них цілком може, умовно кажучи, пес Патрон”, – каже ВВС політолог Олексій Кошель.
Можливо, тому досі найбільші українські партії навіть не замовляли соціологічним фірмам електоральні опитування: за словами представників одразу кількох політсил, вони просто не бачили в цьому сенсу.
Втім, як це часто буває в українській політиці, тим більше воєнного часу, достатньо політичної волі однієї людини – і все може змінитися.
Нагадаємо також: Повноваження Зеленського не припиняться без виборів навесні 2024-го, – ЦВК
