Про це для каналу «Можем объяснить» пише Аббас Галлямов.
Просто скасувати вибори під приводом введення воєнного стану буде занадто тупо і призведе до різкого падіння легітимності режиму. Якщо зараз вона кульгає на одну ногу, то після скасування голосування стане робити це на обидві.
Йти на вибори – теж не вихід. Рейтинги знижуються, населення явно втомилося і збирає невдоволення, запит на оновлення зростає. Найголовніше, що все це відбувається в умовах падіння лояльності еліт – тих самих, що повинні організовувати потрібні підсумки голосування.
Не виключено, що Кремль спробує обрати третій сценарій: запропонувати суспільству замість виборів якусь реформу.
Нове обнулення
Наприклад, влада може сказати, що увійшовши в протифазу із Заходом, який намагається знищити Росію, ми приречені тепер на тривале протистояння, яке вимагає перебудови низки політичних структур і механізмів управління. Необхідно, мовляв, відмовитися від багатопартійної демократії, яка є непоганою формою для мирного часу, але зовсім не підходить для ситуації системного конфлікту із сильним супротивником, який вимагає єдності та консолідації.
Російські “патріоти” звикли молитися на Китай, ось його вони і можуть спробувати відтворити у нас на інституційному рівні. Оголосять про злиття всіх “патріотичних” партій у єдину загальнонаціональну партійну організацію, видадуть їхнім очільникам якісь невеличкі квоти в новій структурі, а заодно пообіцяють пересаджати всіх, хто буде проти. Схвальна реакція офіційної громадськості гарантована.
Потім можна буде протягом тривалого часу виробляти єдину платформу, збирати для цього пленуми, сесії та з’їзди – для того, щоб утрясти написане в програмах “Єдиної Росії”, КПРФ, “Нових людей” та іже з ними. При цьому можна буде сміливо говорити людям: “Ви ж хотіли реформ, ну ось і отримаєте”. Крім того, пропаганда отримає можливість натякати на те, що ось зараз, мовляв, завершимо перетворення, і тоді економіка піде на ріст – як у Китаї (там, щоправда, зі зростанням зараз проблеми, але кого хвилюють нюанси).
Ослаблення Путіна
Однією з особливостей нинішньої політичної ситуації є ослаблення позицій Путіна. Еліти на власні очі побачили, що він:
а) теж може помилятися і програвати;
б) втратив ту чарівну якість, яка колись вирізняла його з-поміж решти істеблішменту: його любив масовий виборець, що й гарантувало системі стабільність.
Результатом ослаблення президента стало деяке зміцнення позицій інших представників правлячого класу – насамперед силовиків. У цьому сенсі режим почав рух від персоналістської автократії в напрямку колективного керівництва. Не факт, що він пройде зазначену дистанцію до кінця, однак і виключати цього теж не можна.
Китайська модель
Групи, що посилюються, можуть захотіти інституціоналізувати розклад, що змінився, закріпивши принцип колегіального керівництва. Для цього вони теж можуть взяти за зразок Китай.
Особливістю китайської (як і раніше радянської) моделі, як відомо, є не тільки однопартійність, але й відсутність прямих виборів вищого керівника. Відмова від статусу глави держави як “всенародно обраного” призведе до подальшого скорочення дистанції між Путіним і рештою представників правлячої верхівки. Всі вони стануть членами політбюро тієї самої єдиної партії, яка залишиться після реформи, при цьому Путін буде лише “першим серед рівних”, – так само, як це було, наприклад, в СРСР після Сталіна.
Видається, що ця модель цілком здатна сподобатися силовикам, і вони можуть схвалити відповідні реформи. Тобто адміністрація президента буде за – з міркувань політтехнологічного характеру, а силовики – через бажання зрівняти себе з Путіним.
Я описав лише один із можливих варіантів реформ, насправді вони там можуть придумати щось інше. У цьому випадку важлива навіть не суть передбачуваних перетворень, мова про те, що кількість варіантів, наявних у розпорядженні Путіна, не обмежується тими трьома, які я описував раніше: переобрання Путіна, просте скасування виборів, висунення наступника. Є ще й четвертий шлях – реформа інститутів управління.
