“Опозиційна платформа – За життя” після початку війни опинилася під забороною. Тепер фракція політсили в Раді розколота на різні групи. А один із її колишніх лідерів Віктор Медведчук перебуває у Москві.
Що відбувається у таборі вихідців із ОПЗЖ і чи мають вони в планах залишитася в політиці – у матеріалі РБК-Україна.
“Для нас Медведчук ніякої цінності не представляє. Зрозумійте мою позицію: усі, хто поїхав з країни у важкий для неї час – для мене не існують. Вони зробили свій вибір і бог їм суддя. Я з ними не спілкуюсь. Ті, хто в країні, бореться за те, щоби вона жила – це для мене товариші”, – каже РБК-Україна один із лідерів забороненої “Опозиційної платформи – За життя” Юрій Бойко.
Схожу заяву важко уявити чотирнадцять місяців тому, коли керівники цієї політсили намагалися на публіку всіляко демонструвати єдність. Боротьба за сфери впливу в партії і неприязнь між її членами іноді підвищували градус напруги всередині. Але задля збереження у політиці вони продовжували триматися разом, вважаючи це прагматизмом. І, схоже, прорахувалися. Тепер колишні колеги по фракції називають Медведчука “зрадником”, “розчаруванням” та іншими не зовсім пристойними словами.
Хоч як не парадоксально, але Росія самостійно зруйнувала проект, який вважався єдиною проросійською партією, представленою в Раді. Діяльність ОПЗЖ тепер заборонена. У СБУ вважають, що вона фактично ретранслювала офіційну позицію країни-агресора щодо України.
Її фракція в парламенті розбилася на окремі групи: “Платформу за життя та мир” та “Відновлення України”. У їхній риториці більше не зустрінеш жодних аргументів за дружбу з Росією. Але їм все ще дорікають у роботі на Москву і союзі з Медведчуком.
День Д
Коли на Заході заговорили про можливий напад Росії, частина нардепів від ОПЗЖ приблизно з січня почала відбувати за кордон. Одні пояснювали це справами. Для інших – січень-лютий був традиційним сезоном відпусток, незважаючи на пленарні засідання. Треті – намагалися виправдати свій від’їзд нібито тиском сімей, які були налякані загальним інформаційним фоном та евакуацією посольств.
Один із членів “Слуги народу” згадує, як у середині лютого, під час наради з силовиками вони з депутатами обговорювали новину про те, що до держдуми РФ внесли проект про визнання так званих “республік”.
“Тоді Шуфрич описав нам можливий сценарій щодо Донбасу і він здійснився. Він сказав, мовляв, якщо зараз вони їх визнають у межах нашої Донецької та Луганської областей, то потім розпочнуть військову операцію з виходу на їхні кордони. Він пояснив: ми ж розуміємо, як можуть діяти ці хлопці. Але жодних розмов про похід на Київ ми від ОПЗЖ не чули”, – зазначив впливовий нардеп із партії Зеленського.
Сам Шуфрич не пригадує цієї розмови. За його словами, він зовсім не вірив у напад Росії. Однак напередодні вторгнення, коли у Москві визнали незалежність так званих “республік” у межах українських областей, він припускав, що на Донбасі може щось початися.
“Я не вірив у те, що може бути війна такого масштабу. Я помилився і це одна з найголовніших моїх помилок. Для мене ця війна – це страшна трагедія – і державна, і особиста. Напевно, не один керманич, похоронений під кремлівською стіною, перевернувся, коли побачив, що Путін з’їхав з глузду і напав на Україну”, – каже Шуфрич.
Він, Бойко та близько десятка колег із фракції прибули о восьмій ранку 24 лютого до Ради, щоби проголосувати за введення воєнного стану. Співрозмовники у правлячій партії кажуть, що нардепи від ОПЗЖ, які тоді прийшли на засідання, виглядали розгубленими, а деякі взагалі відмовилися приїжджати, побоюючись, що їх просто поб’ють.
“Те, що росіяни накоїли – це злочин і трагедія. Мені в голові не вкладалося: як Росія може напасти на Україну? Звісно, для мене це був шок. Моє рідне місто захоплене (Рубіжне в Луганській області, – ред.) і майже повністю зруйновано. Коли розпочалося бомбардування Харкова, Чернігова, інших міст – це був вододіл”, – сказав Бойко.
Група депутатів від ОПЗЖ на чолі з Бойком могли стати переговорниками з Росією, сам він це заперечує (фото: GettyImages)
Декілька джерел видання стверджують, що він і ще кілька людей від ОПЗЖ запропонували владі в перші дні війни стати посередниками у переговорах з Москвою. За іншими даними, Банкова сама попросила їх про це. Бойко у розмові з РБК-Україною обидві ці версії заперечує. Так чи інакше, потім у президентської команди намітився переговорний процес у Білорусі, який був організований через інші канали.
Віктор Медведчук себе ніяк у ті дні не проявляв. Кум Путіна з 24 лютого заліг на дно і не контактував із колегами. За словами Шуфрича, одного разу Медведчук зв’язався з депутатами та виступив на підтримку одіозного Іллі Киви, якого хотіли виключити із фракції та партії. Наступного дня стало відомо, що кум Путіна втік із-під домашнього арешту. І лише 12 квітня його спіймали, коли він переїжджав з одного укриття до іншого.
Віктор другий
Колишні соратники Медведчука по партії припускають, що він міг знати про плани Кремля. “Я чув, що декого він нібито попередив про те, що їм варто від’їхати, не пояснивши причини. Але він мені цього не говорив”, – каже Шуфрич.
Деяких колег із фракції Медведчук, навпаки, переконував, що жодного вторгнення не буде. Але раптовий від’їзд його дружини Оксани Марченко до Білорусі 18 лютого змусив засумніватися. “У багатьох з нас тут також залишалися сім’ї, діти. Чи міг він хоча б сказати “вивезіть сім’ї”? Так, міг, але не сказав”, – обурюється один із колишніх членів фракції.
Інший співрозмовник у таборі ОПЗЖ стверджує, що Медведчук передавав Кремлю “намальовану” соціологію про те, як сильно в Україні люблять Росію. І разом з іншими “яструбами” – Медведєвим та Володіним, які прагнули ескалації – він нібито міг підбурювати Путіна до війни.
“Максимум, що міг зробити Медведчук – це хіба що навести на когось порчу, – заперечує інший нардеп з екс-ОПЗЖ. – Але щоби переконати когось у проросійських настроях по всій Україні – це дуже навряд чи. Адже там також є свої розвідки, які давали Путіну якісь довідки. На підставі їхніх даних і ухвалювалося рішення. Зрозуміло, що ці відомості були результатом хибних і чимось корупційних дій російських спецслужб”.
І в команді Зеленського, і в колишньому таборі ОПЗЖ впевнені, що Москва не мала фінального плану, як організувати владу в Україні після окупації. Один із співрозмовників видання припустив, що кожен із кремлівських кланів, ймовірно, лобіював свій сценарій та свого “гауляйтера”. І “яструби”, за його словами, могли робити ставку на кума Путіна.
У Медведчука у Кремлі були свої лобісти – Медведєв та Володін (фото: GettyImages)
Одна з ідей Москви полягала в тому, щоби створити на захоплених територіях федеральний округ “Україна” та призначити Медведчука його постпредом. Інший сценарій зводився до того, що росіяни під дулом автоматів зберуть у Раді більшість, яка призначить Медведчука спікером. І відповідно – в.о. президента у разі повалення законного глави держави. Можливо, через те, що у перші дні Медведчук зник, у росіян “замаячив” інший претендент – Віктор Янукович, припустив один із нардепів.
Після затримання кума Путіна обміняли на 200 українських військовополонених. З того часу він здебільшого відсиджується в Москві і періодично повторює російським ЗМІ меседжі кремлівської пропаганди. Один із представників “Платформи” припустив, що в Росії Медведчука можуть консультувати колишній український соціолог Євген Копатько та політолог Михайло Погребинський, чий почерк проглядається у його статтях. Досі незрозуміло, у чому його цінність для Путіна. Але, судячи з медійної активності Медведчука, він не потрапив у немилість Кремля.
“Вже після обміну Медведчук зв’язувався з трьома людьми з нашої фракції, почав розповідати свою московську нісенітницю. Але всіма трьома він був посланий нах*р”, – розповів один із його колишніх колег по фракції.
Розлучення та хитання
Міжусобиці всередині ОПЗЖ були ще з моменту її створення. Лінії розлому проходили там, де розходилися інтереси неформальних груп: Бойка – Льовочкіна та Медведчука – Рабіновича – Столара.
“У нас був рейтинг. А у Медведчука та Рабіновича – телеканали, які забезпечували більше охоплення, ніж “Інтер” сам по собі. До того ж виборці не полюбляють розколи. А похід різними таборами призвів би лише до дроблення електорату. Так, у нас були розбіжності щодо Росії, але щодо мінських угод наша позиція збігалася”, – пояснив логіку формування ОПЗЖ один із представників цієї політсили.
До війни в ОПЗЖ були суперечності між ключовими фігурами в партії (фото: Facebook, За життя)
На виборах 2019 року партія фінішувала другою, отримавши 44 місця у Раді. А на початку 2021-го вона майже зрівнялася у рейтингах із “Слугою народу”. Щоб уникати сутичок, в ОПЗЖ до війни зберігалося двовладдя. Але іноді внутрішні протиріччя все ж таки виривалися назовні.
Бойку та Льовочкіну не подобалося, що Медведчук наприкінці 2020 – на початку 2021 року почав заміряти свій власний президентський рейтинг. А коли проти нього та його медіа – 112, NewsOne та Zik – ввели санкції, він образився, що “Інтер” не забезпечив йому інформаційну підтримку.
На “медведчуківських” каналах Нестор Шуфрич протягом двох років був персоною нон грата через особистий конфлікт із колегою по фракції Тарасом Козаком, бізнес-партнером Медведчука. У серпні 2021 року Росія наклала санкції на Льовочкіна та його сестру Юлію, до чого, як багато хто вважав, міг прикласти руку сам кум Путіна. Восени того ж року Кива почав відкрито виступати проти Бойка та Льовочкіна через контроль над полтавською облорганізацією. А Столару та депутатам з його орбіти Бойко перед війною пригрозив виключенням із фракції після того, як вони підтримали провладний законопроект про землю.
У середині березня, після вторгнення Росії, група Столара сама заявила про вихід із фракції. Через два дні ОПЗЖ на з’їзді проголосувала за те, щоби позбавити їх мандатів. Рабінович на той час перебував в Ізраїлі та підключився до зборів з відеозв’язку. Він не виступив проти, коли учасники передали право підпису рішення з’їзду Бойка. А щодо питання Столара не голосував, каже Шуфрич.
Але потім Рабінович подав позов до суду про скасування цих рішень, вважаючи їх неправочинними. Деякі колеги припускають, що так він вирішив заступитися за Столара, який потрапив до парламентського списку саме за його протекцією.
“Ми у відповідь показали йому відео, як він голосував під час з’їзду. Тоді вже виникло питання: якщо ти подаєш до суду на власну партію, то ти вже, мабуть, не можеш бути співголовою фракції. Його позиція здивувала більшість колег-депутатів, і було ухвалене рішення про позбавлення його посади співголови фракції”, – пояснив Шуфрич.
Наприкінці березня РНБО призупинила діяльність ОПЗЖ, а Мін’юст та СБУ в судовому порядку домоглися її повної заборони. Їхня фракція в Раді перестала існувати.
Бойко, Льовочкін та ще приблизно два десятки їхніх колег створили групу “Платформа за життя та мир” і закликала своїх соратників у місцевих радах піти тим самим шляхом. Столар, його бізнес-партнер Ігор Абрамович разом із кількома екс-членами ОПЗЖ та позафракційними нардепами сформували “Відновлення України”. Цю групу, за даними видання, їм допомогли “сколотити” члени президентської команди. Представники влади іноді з іронією називають вихідців із ОПЗЖ “ліберальною опозицією”.
“Одна річ – Зеленський до 24 лютого, це президент, якого опозиція має право критикувати. І інша річ – коли він Верховний головнокомандувач в умовах війни. Ми собі не можем дозволити опонувати йому за таких умов. Будь-яка протидія владі зараз, на мою думку та на моє виховання – це протидія Україні”, – зазначив Шуфрич.
За словами Шуфрича, на час війни “Платформа” вирішила підтримувати всі ініціативи влади (фото: РБК-Україна, Віталій Носач)
“Платформа” від початку війни підтримує всі рішення президентської команди – чи то ратифікація Стамбульської конвенції, чи питання приватизації держмайна. “Слузі народу” часто дорікають, що без підтримки колишньої ОПЗЖ вони не в змозі зібрати 226 “за” під час голосувань. “У нас, скоріше, стабілізаційна функція – ми підстраховуємо. Без нас “Слузі народа” вистачає голосів”, – каже Бойко.
У депутатському корпусі періодично з’являються ініціативи щодо того, щоби позбавити всіх колишніх членів фракції ОПЗЖ мандатів. Але і в керівництві парламенту, і в самій “Слузі народу” кажуть, що для цього немає законних механізмів. Члени “Платформи” впевнені, що основним двигуном цієї історії є “Європейська солідарність”.
“Керівництво цієї партії (ЄС, – ред.) було бізнес-партнерами з Медведчуком. Я добре знаю подробиці, скільки зароблялося. Вони бояться, що все це розкриється, і тому хочуть переключити увагу на нас”, – вважає Бойко. Слід зазначити, що у самій ЄС заяви про зв’язки із Медведчуком називають “інформаційною диверсією”.
Чотирьох колишніх членів ОПЗЖ – Медведчука, Козака, Рабіновича та Кузьміна – Раді вдалося позбавити мандатів після того, як вони втратили українське громадянство. Ще п’ятеро нардепів із “Платформи” та один із “Відновлення” вирішили піти з парламенту самі. За однією з версій президентська команда попросила Бойка або повернути своїх колег до країни, або переконати їх скласти мандати. Він підтверджує, що такі розмови справді були, але з його власної ініціативи.
“Ще місяці три тому я сказав тим, хто ще не повернувся – робіть вибір: або додому, або здавайте мандат. Станом на тепер у нас уже повернулися всі, а ті, хто не повернувся, вже здали мандати. Останніми були Королевська, Солод та Волошин”, – розповів Бойко.
Плани, перспективи та майбутнє
Якщо у групі “Відновлення України” зібралися здебільшого бізнесмени, які не проявляють жодних явних політичних амбіцій, то розмови з членами “Платформи” дають підстави вважати, що вони не ставлять хрест на власному партійному майбутньому. Принаймні – якась частина з них.
“Думок про подальшу політичну кар’єру від початку війни у нас не було і зараз немає. Потрібно відкинути росіян за наші державні кордони, а потім будемо розбиратися. Соціально-економічне відновлення України – це наша мета на майбутнє. А в якому форматі та вигляді воно буде – ще подивимося. До перемоги у війні ми не будемо займатися побудовою якоїсь партії”, – зазначив Бойко. Інший співрозмовник у групі допускає перереєстрацію та ребрендинг партії у майбутньому, а потім – і її похід на наступні вибори.
Сьогодні члени “Платформи” називають Росію агресором, виступають за членство в НАТО та перемогу України на кордонах 1991 року. Навіть якщо відкинути убік персону Медведчука, багато українців все одно дорікають Бойку через його, м’яко кажучи, суперечливий ефір Соловйову на третій день війни чи переговори з Медведєвим. Сам він пояснює це так:
“З ефіру Соловйова висмикнули мою одну репліку про “радянські газети”. Я намагався пожартувати – можливо, невдало. А вся моя розмова в ефірі зводилась до тези “припиніть, завершуйте, ти ж, Соловйов, маєш вплив, зроби щось, щоб цей напад був припинений і цей жах зупинився”.
У 2019 році Бойко з іншими тодішніми лідерами партії двічі літав на зустріч із Медведєвим. Перша поїздка відбулася приблизно за десять днів до виборів, під час яких він балотувався у президенти. А друга – за десять днів до виборів Ради. Медведєв, який сьогодні є одним із найагресивніших “українофобів” у Кремлі, тоді обіймав посаду прем’єр-міністра РФ. Бойко каже, що вирушив до Москви, бо тоді ще вірив у реальність виконання мінських угод.
У “Платформі” намагаються дистанціюватися від Медведчука (фото: Facebook, За життя)
“Ми їх не підписували, але підтримували, тому що в бачили в них шанс припинити війну. Я розглядав цю поїздку як можливість зрушити їх з місця. Крім того, були й економічні питання, адже у нас тоді питання газу стало руба. Жодних політичних питань у Москві ми не вирішували. Потім я вже туди не їздив, коли вже стало зрозуміло, що це тупік”, – зазначив лідер “Платформи”.
Головний закид критиків ОПЗЖ – ставка на проросійські меседжі, на які, слід визнати, навіть після 2014 року був попит у частини суспільства. Тепер все, що хоч якось пов’язане з РФ, однозначно негативно сприймається українцями. Один із співрозмовників у групі запевняє, що більшість членів партії не мали і не мають ніяких сентиментів до Росії.
“Людей, які реально чекали на Росію в Україні, можна порахувати на пальцях однієї руки. Більше того, навіть Медведчук не хотів, щоб ним керували так, як ляльководять сьогодні. Були пройдисвіти. Були дурні – наприклад, той же Кузьмін, Кива взагалі крейзі. А решта, крім того, що цілували Вітю в одне місце – навряд чи ще щось з себе представляли”, – зазначив один із нардепів “Платформи”.
Як би представники цієї партії не намагалися дистанціюватися від Медведчука, цього шлейфу позбутися непросто. Навряд чи можливо донести кожному виборцю, що насправді ОПЗЖ не була однорідною і погляди в її лавах відрізнялися. У багатьох українців усі лідери цієї політсили все ще асоціюються як єдине ціле.
“Можливо, у них є ілюзії, що вони зможуть повторити те, як Партія регіонів переродилася в “Опоблок” у 2014 році. Але тоді було сильніше розшарування суспільства, а зараз настрої людей категоричні. Тож мені незрозуміло, за яку повістку вони тепер зможуть зачепитися. І мені також важко уявити, як вони будуть проводити агітаційну кампанію, якщо за ними почнуть їздити військові по всій країні, як “Азов” за Порошенком перед виборами 2019 року”, – розмірковує один із впливових представників команди Зеленського.
Подальші перспективи “Платформи” – це рівняння з кількома невідомими. Поки що неясно, що вони пропонуватимуть своїм виборцям і які ще гравці змагатимуться з ними. “Російськомовний патріот” на кшталт Олексія Арестовича може, наприклад, сильно прорідити їхнє потенційне електоральне поле.
Значна частка електорату цієї партії до війни проживала в регіонах, які сьогодні перебувають або в окупації, або в прифронтовій зоні. Тож майбутнє “Платформи” залежить і від успішних наступальних дій України. Якщо раніше проросійська повістка могла приносити їм електоральні бали, то тепер їм потрібна поразка Росії.
ОПЗЖ, за великим рахунком, сама себе привела до того стану, в якому вона сьогодні перебуває. Чи понесуть вихідці з цієї партії політичну відповідальність за допущені помилки, багато з яких вони самі визнають – цю оцінку вже робитимуть виборці.
