Нищення української культури під час широкомасштабної війни – це не випадковість, бо Росія вже сотні років намагається стерти самобутню українську культуру. Про це свідчать цілеспрямовані зусилля із винищення усього видатного: культурних установ, особистостей і культурної пам’яті. На цьому наголошує американський письменник, видавець, правозахисник і член Американського ПЕНу Дейв Еґґерс.
Нині він вперше в Україні. Приїхав, щоб спільно з колегами американського та українського ПЕН-осередків презентувати Звіт про втрати української культури після 24 лютого 2022 року.
Про що йдеться у дослідженні? Чому Росія системно і наполегливо зазіхає на українську культурну спадщину? Яка історія культурної втрати найбільше вразила американського письменника? Про це в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода.
– Увесь рік Україна в моїх думках, і думках усіх американців, кого я знаю. Нині радий нарешті опинитися тут і зустріти українців, які ведуть боротьбу на численних фронтах.
Наша делегація, зокрема, підтримує тих, хто воює на культурному фронті, бореться проти культурного знищення. Тож, ми зустрічалися з поетами, письменниками, журналістами, перекладачами, активістами, музейниками, працівниками міністерства культури України. Усе, щоб з’ясовувати, що ми можемо зробити аби підтримати їх.
– Чому ви на цьому зосереджуєтеся?
– Як на мене, це питання, яке у західному світі відоме далеко не всім.
Здебільшого говоримо про танки, гармати чи бомби, але ми не знаємо, що найпершим, основоположним елементом російської агресії є стерти з лиця землі українську культуру. Для них це важливо, це вирішально і фундаментально – переконати світ, мовляв, Україна не є унікальною та окремою культурою.
І тому ми, як письменники, відчуваємо необхідність і свою роль у тому, щоб не дати забути, що саме повне знищення української культури є вирішальним елементом російської агресії.
Ми не можемо дозволити про це забути.
– Ви підготували звіт про втрати української культури після 24 лютого 2022 року. Документ напрацьований спільно американським та українським ПЕНами. Які результати цього дослідження?
– ПЕН Америка спільно з ПЕН Україна, та багатьма іншими локальними партнерами, підготували спільний звіт про те, який насправді має вигляд культурне вторгнення.
Все, від навмисних обстрілів українських закладів культури і до викрадень та вбивств українських художників і письменників, закінчуючи іншими системними спробами зруйнувати українську культуру.
Усе, від вилучення із бібліотек книжок, написаних українською мовою, і заміни їх на російськомовні, до навчання школярів на окупованих територіях лише російською.
Усі ці найрізноманітніші зусилля – об’єднані та узгоджені зусилля – націлені на знищення української самобутньої культури.
– У звіті зазначається, що знищення української культури Росією – це наслідок історичних процесів, які тривали кілька сотень років.
– Я вважаю, вони хочуть змусити нас проковтнути помилкову думку, що знищення культури – це випадковість, що це лише побічні наслідки, але наш звіт переконливо доводить, що це навмисні зусилля –знищити культурні установи, культурну пам’ять і тих, хто їх творить. Сотні років Росія намагається стерти самобутню українську культуру.
Обстріли бібліотек та руйнування музеїв, які зберігають ключі до української культури та спадщини. Коли їх потроху знищують, з’являється маленький шлях до ліквідації культури в цілому.
Ну от, ми не маємо нашої спадщини, книги були знищені, записи зникли, – усі ці речі робилися у багатьох автократичних суспільствах раніше.
Зараз ми стоїмо посередині будівлі, яка, вочевидь, була побудована в радянські часи, і нам не треба мати аж надто хорошу пам’ять, щоб згадати, що це таке – знищення культурної ідентичності. І це вже сотні років, як Росія намагається стерти самобутню українську культуру.
Розмова відбулася в «Українському домі», де того вечора відкрили виставку, присвячену 300-літтю від дня народження Григорія Сковороди. Його музей у Сковородинівці 6 травня 2022-го знищила російська ракета. Серед уцілілого – пам’ятник філософу, який привезли до Києва.
– Яка історія зачепила вас найбільше?
– Володимир Вакуленко… дитячий письменник. Я також пишу для дітей.
Багато деталей його історії зворушили мене. Те, що його викрали разом із сином, що він закопав свій щоденник. І він знав, що йому загрожує небезпека, знав, що він під прицілом, бо був учасником Революції Гідності, і виступав проти росіян. Довгий час його тіло було просто номером 319, просто номером, його вдалося ідентифікувати лише пізніше.
Історія Вакуленка глибоко зачепила мене та розбила моє серце.
Коли я думаю, що ось він – дитячий письменник. І отак вистежити, викрасти, двічі прострелити, поховати у масовій могилі…
Ніщо інше, я вважаю, переконливіше не ілюструє та не підкреслює методи Путіна та його загарбників, і їхню безжальність щодо українських діячів культури.
– Чи зможе цей звіт привернути міжнародну увагу до злочинів Росії проти української культури? Який він матиме вплив?
– Цей звіт матиме значний вплив, тому що журналісти, які висвітлюють війну, які висвітлюють культуру на міжнародному рівні, візьмуть з нього ключові тези та представлять своїм аудиторіям чітко і стисло.
А це, в свою чергу, дозволить дуже легко зробити висновки і взятися за план дій. У звіті є рекомендації, що ми можемо зробити, як ми можемо відреагувати, що може зробити американська аудиторія, що може запропонувати українській культурі.
Тож я думаю, цей звіт матиме суттєвий ефект.
– Ви збираєтеся відвідати Чернігівщину. Що будете там робити і які місця плануєте відвідати? (інтерв’ю записано 2 грудня, напередодні поїздки на Чернігівщину – ред.)
– Поїдемо до зруйнованих бібліотек, які привернули міжнародну увагу і стали символом російської агресії проти закладів культури.
Коли ми прийшли до міністерства культури, вони кажуть: «Так, звісно, ви можете подивитися ці бібліотеки, але є ще десятки, сотні інших місць, які також вартують уваги».
І можливо, збір коштів, який проводять у світі на відновлення однієї бібліотеки, розшириться і фінансів вистачить на сотні інших будівель, які також потребують допомоги. Це те, на чому ми постійно наголошуємо.
Ми не можемо забути, ми не можемо зосередитися лише на одній речі та не можемо змістити фокус уваги. Ми маємо відбудувати все, але це не трапиться наступного місяця чи наступного року.
Завжди існує ризик, що міжнародна аудиторія втратить цікавість і переведе свою увагу на когось іншого, а потім всі ці зруйновані будівлі, всі ці демонтовані культурні установи не матимуть допомоги, яка є на теперішній момент.
Тому треба докладати зусиль, щоб міжнародна спільнота продовжувала зберігати фокус поки все не відновиться, поки не покращиться.
Я думаю, нині українська культура має унікальну можливість. Бо світ вкрай зацікавлений, щоб не лише відновити зруйноване, але й збільшувати увагу світу до України: більше перекладів книг, більше уваги українським митцям, дизайнерам, музикантам, танцівникам, художникам, журналістам.
У нас є унікальна можливість розвиватися у цьому напрямку. І навіть коли буде перемога, щоб підтримувати увагу міжнародної аудиторії до України.
