Як живе “сталеве” місто, чи повернувся у Миколаїв бізнес, що планують робити далі і які настрої у містян – в інтерв’ю РБК-Україна розповів мер Олександр Сєнкевич.
Миколаїв обстрілювали з перших днів повномастшабного вторгенння. Оккупанти били місто всім, чим могли дістати – РСЗВ, ракетами, дронами. Обласний центр зазнав руйнувань, гинули люди, а всередині весни агресори відрізали місто від водопостачання, перебивши труби, що ведуть з Херсону.
Тепер, коли Херсон нарешті звільнений від окупантів, миколаївцям стало легше дихати, адже, принаймні, артилерія до них не дістає. Проте все ще є загрози ракетних обстрілів. Окрім того, виникли проблеми з налагодженням водопостачання, через те, що росіяни тепер б’ють по Херсону, де знаходяться насосні станції.
Як живе Миколаїв, чи повертаються люди і бізнес, як вирішуватимуться проблеми з відбудовою і поверенням води в місто, – в інтерв’ю РБК-Україна розповів мер Олександр Сєнкевич.
– Яка в цілому обстановка в місті?
– Починаючи з моменту деокупації Херсона, в Миколаєві стало набагато тихіше. Фактично, з дня деокупації було одне бомбардування, внаслідок якого сталось руйнування одного під’їзду житлового будинку та загинуло семеро людей. Це був удар по території міста, також, за інформацією військової адміністрації, було ще кілька ударів за містом.
Що стосується Миколаєва, майже три тижні в нас тихо, тому люди почали повертатися, кількість машин збільшилась. До цього часу ми реєстрували близько 220-230 тисяч, зараз ми бачимо, що кількість жителів зросла до 250 тисяч. За кількістю і об’ємом скидань каналізаційної води, ми бачимо, що в місті живе десь половина мешканців від довоєнного часу. Збільшилась кількість побутового сміття і, власне, кількість телефонів, за інформацією від мобільних операторів, також збільшилась на 10%, тобто до 250 тисяч.
Люди повертаються. Коли питають мене, чи можна повертатися, я все ж таки рекомендую ще дочекатись, як буде розгортатись безпекова ситуація. Ми розуміємо, що росіяни зараз перегруповуються, вони змінюють свої позиції і ті місця, які були доступні для обстрілів з території Херсона, чи біля Херсона, вони продовжують бути доступними для обстрілів. Ми чекаємо, як вони будуть себе поводити.
– Ну і Миколаїв все ж ще залишається в зоні ураження С-300…
– Так-так, саме про це я і кажу, що ми в радіусі ураження С-300, незважаючи на те, що окупанти змінили свої позиції. Миколаїв залишається в тих самих позиціях щодо доступності до С-300.
– Щодо гуманітарної ситуації, зараз більшість країни сидить періодично без світла, тепла… Як у Миколаєва з цим справи?
– У Миколаєві також відбуваються віялові відключення, хоча це не має такого довгострокового характеру, як, наприклад, у сусідній Одесі. Оскільки сьогодні в нас не працюють великі підприємства, великі споживачі, для нас головне – забезпечити критичну інфраструктуру. Наші медичні заклади зараз з електроенергією, якщо відбувається відключення – миттєво спрацьовують генератори і лікарі продовжують свою роботу: проводять ургентні операції та приймають пологи. Що стосується житлового фонду – його періодично відключають, власне, як і по всій Україні.
Ситуація з водою залишається незмінною. В місті Миколаєві ми продовжуємо подавати технічну воду. Вона з підвищеним рівнем солоності, хоча багато хто відчуває, що рівень солі впав. Це пов’язано з природними явищами – вітер почав дути північний і видувати воду з річки в море, а не як це було влітку. Тому показники солі впали в декілька разів і вона на смак менш солона.
– Ваші комунальники роблять дійсно героїчну роботу на водогонах, які були зруйновані.
– Так. Зараз водогін уже полагодили. Проблема в тому, що росіяни обстріляли нашу станцію водозабору в Херсоні. Ми чекаємо підключення електроенергії в Херсоні і, виходячи з цього, будемо мати можливість починати там ремонтувати, щоб відновити водопостачання.
– Приблизні терміни можна сказати?
– Зовсім не можна, це велика проблема, ми прийняли рішення дотримуватися режиму тиші і не ставити ніяких дат, щоб не мати повторних обстрілів.
– В мирні часи ваше підприємство “Миколаївводоканал” шукало можливості заключати контракти зі світовими банками, щоб повністю встановити нову систему водопроводу там, де її вже фактично немає. Як ви думаєте, після війни вдастся відновити роботу в цьому напрямку?
– Ми звернулися до міжнародних організацій. Зараз співпрацюємо з ними, а також із державними інстанціями, щоб отримати кошти на ремонт трубопроводу, бо він насправді дуже сильно зруйнувався під час використання солоної води. І в цьому випадку ми розуміємо, що сьогодні в нас трошки менше половини води витікає на вулицю. Ми очікуємо результатів розгляду цих питань і одразу, як тільки безпекова ситуація буде нормальна, ми можемо починати фактично відновлення цих труб.
Їх треба викопувати, замінювати або на пластикові, або на чавунні, або санувати меншим діаметром всередині вже існуючих труб. “Водоканал” вже визначив усі ділянки, які потребують ремонту. Ми цю інформацію надіслали нашим колегам з Данії, які будуть допомагати нам відновлювати місто, а також через обласну військову адміністрацію до органів державної влади.
– А скільки труб тепер треба замінити?
– Кількість витоків води, яку ми втрачаємо просто в землю, збільшилась у 20 разів. Сьогодні ми вже збільшили кількість ремонтних бригад “Водоканалу”, які реагують на аварійні виклики, також запросили підрядників, щоб впоратися з таким фронтом робіт. Їх 8 компаній, які зараз нам допомагають.
– Миколаївці адаптуються до відключень світла?
– Так, ми намагаємось закупити генератори. Це дуже велика проблема, ми очікуємо зараз на поставку генераторів від Данії, щоб забезпечити ними наші підприємства “Миколаївоблтеплоенерго” і частково “Миколаївводоканал”. Взагалі є бажання зробити таким чином, щоб тепло не залежало від електроенергії. Ви знаєте, що у нас два теплозабезпечувальні підприємства, з них одне – комунальне. Ми працюємо над тим, щоб вони функціонували автономно. З ТЕЦ трошки складніше, адже вона не підпорядковується місту, але ми працюємо над тим, щоб у разі тотального блекауту обидва підприємства могли перекачувати тепло.
– Щодо пунктів незламності, скільки їх будуть відкривати в Миколаєві і що там буде?
– На сьогоднішній день відкрито більше 30, разом з ДСНС і нашими міськими пунктами. Наші знаходяться в об’єктах комунальної інфраструктури – школах, дитсадках. Ми обрали ті місця, в яких є можливість запускати котельну, не підключаючись до великих мереж. У таких пунктах є генератори, там можна зігрітись, зарядити гаджети та отримати додаткову інформацію. Окрім того, ми готуємо пункти обігріву та тимчасові прихистки, де в разі будь-яких аварійних ситуацій можна буде переночувати або перебути якийсь час.
– А є проблема з тим, що людей можуть не пустити до пункту? Люди вже описували подібні випадки.
– Такого не буває у нас. Насправді, у разі блекауту туди можна буде заходити. Ми будемо всіх запускати на ночівлю. Якщо будуть відключення світла, то всім можна буде прийти, зарядити свої мобільні телефони без того, щоб залишатися на ночівлю.
– Скільки в Миколаєві загалом пошкоджених об’єктів, який фронт робіт?
– У нас пошкоджено 874 багатоповерхові будинки та більше 1000 приватних будинків. Деякі з них, 70 приватних будинків та близько 30 багатоповерхових, пошкоджені таким чином, що їх вже не можна відновити. На сьогодні, наш департамент ЖКГ доповідає, що ремонтні бригади вже зашили ОСБ-плитами всі вікна в багатоповерхівках. Я звернувся до миколаївців, щоб ті, кого вони пропустили, звертались до контакт-центру при міській раді.
Відновлювати житло нам допомогла Данія – вона передала місту 100 тисяч квадратних метрів ОСБ плит, якими ми і закрили вікна. Також у нас було пошкоджено 244 покрівлі, сьогодні більше половини цих дахів ми відремонтували, ще частину накрили чи тимчасово законсервували, щоб у будинках можна було жити, бо зараз погода не дозволяє щось із ними робити. А вже навесні повернемось до їхнього ремонту.
– А що робити з будівлями, які несуть архітектурну цінність?
– Сьогодні Закон України забороняє використовувати бюджет для капітальних видатків. Звичайно, після війни ми будемо відновлювати ці об’єкти так, як вони виглядали до цього. Більше того, хочемо зараз найняти робітників для розбору завалів біля гімназії, наприклад (перша українська гімназія імені Аркаса – ред.), для того, щоб врятувати від дощу і снігу ліпнину.
– А чи є об’єкти, які вже неможливо відремонтувати? Наприклад, будівлі університетів, або ця ж гімназія.
– Ну, гімназію відремонтуємо. Туди прийшли архітектори, подивился, ми зробили антиаварійні заходи, підперли дах, щоб не завалило. Ми бачимо, що можна відновити цю гімназію. В основному, я не можу сказати по місту, що будівлі, які мають культурно-історичну цінність, не можуть бути відновлені.
– Скільки це може коштувати грошей?
– Ми ще не рахували, насправді такі типи робіт потребують виготовлення проектно-кошторисної документації. Навіть важко сказати, скільки це буде коштувати. Ми маємо інформацію по деяких комунальних закладах. Але є, наприклад, розвалені школи – 48-а, чи один з корпусів 60-ї школи. Ми розуміємо, що ми не зможемо її відновити, її треба зруйнувати і заново збудувати. І, знову ж таки, щоб сказати, скільки потрібно коштів, треба підготувати проектно-кошторисну документацію, бо за залишковою вартістю не можна сказати ціну.
– Миколаївці в мережах жаліються, що, можливо, після війни Миколаїв знову “впаде в немилість” так звану і не буде фінансуватись, не зможе відновитись і прийде в повний занепад. Як ви вважаєте, чи існує така вірогідність?
– Вірогідність така існує завжди, але ми зараз намагаємось закріпити на всіх рівнях домовленості з іноземними партнерами. Власне, з урядом королівства Данії, яке нам допомагає в таких необхідних термінових потребах. Ми вже формуємо питання, які стосуються відновлення, починаючи з Генплану. Зараз ми говоримо з UNICEF, ООН, ми працюємо з ними цілеспрямовано, не дивлячись на те, що у нас зараз немає активних бойових дій, вони продовжують працювати і вибудовувати плани, вони розуміють, що Миколаїв не треба лишати. Знову ж таки, це все на рівні довгострокових домовленостей.
– Тобто, якщо не держава допоможе, то міжнародні організації.
– Саме так.
– Щодо бізнесу в Миколаєві, як він взагалі зараз працює?
– Малий і мікробізнес починає потихеньку розгортатись – сфери послуг, перукарні, салони, деякі працювали і під час війни, хімчистки і так далі. Великий бізнес не спішить повертатися. Такі об’єкти стали головними цілями під час ударів РФ. Багато людей, які працюють на цих підприємствах, зараз за кордоном або в інших містах. Треба публічно кликати їх назад на роботу. Ну, і, власне, відсутність стабільності в постачанні електроенергії не дає можливості відновити виробництва у повному обсязі.
– Політичне життя в Миколаєві. Нещодавно у вас була сесія, після якої виник невеликий скандал стосовно депутатів від ОПЗЖ і “шарійців”. У вас їх зараз 17 в міськраді і, наскільки я розумію, вони продовжують працювати.
– Сьогодні немає прямої норми закону, яка б забороняла цим депутатам брати участь в засіданнях. Вони є членами партії і, фактично, вони були обрані на місцевому рівні. Для того, щоб вони не могли працювати, щоб забрати у них мандати, потрібно, щоб був окремий закон, над яким, наскільки мені відомо, працює Верховна Рада.
Що стосується Шарія, два депутати подали заяви про вихід з партії, а сама фракція перейменувалася у фракцію “ППШ”. Що стосується фракції партії ОПЗЖ, жодної інформації про вихід депутатів міськради з цієї партії я не отримував.
– На вашу власну думку, чи мають ці люди далі працювати в органах місцевого самоврядування?
– Сьогодні є процеси в місті, які залежать від сесій – і бюджет, і прийняття до комунальної власності об’єктів. Функціонування сесій необхідне. До сьогоднішнього дня жодна з фракцій не висловлювалась з політичними заявами чи будь-якими проектами рішень, які би стосувались роботи ради. Всі рішення, які виходять на сесію, запропоновані виконавчими органами Миколаївської міської ради, всі вони обговорюються і приймаються, або не приймаються і жодного політичного підтексту вони не мають.
Я боюсь, що у випадку, якщо мандати не будуть працювати, а вибори будуть лише після закінчення війни, фактично міська рада не зможе працювати. Це стосується, в тому числі, прийняття важливих для міста рішень, чи подолання вето, якщо міський голова почне узурпувати владу і все ветувати. Тоді у нас не буде двох третин, щоб подолати вето міського голови. Тобто є чисто технічні питання, які заважають це робити. Якщо б ми змогли сьогодні провести вибори, а вибори – це вияв народовладдя, ми б побачили, кому містяни довіряють бути при владі. Але вибори ми не можемо провести, тому, скажімо так, моя думка – депутати Верховної Ради приймуть рішення, як працювати, але з іншого боку будь-яке рішення має давати розвиватись місту навіть під час війни.
Насправді, треба розуміти, що депутати в радах – це зріз суспільства. Це ті люди, яких обирали місцеві жителі. Я сподіваюсь, після війни політичні уподобання миколаївців зміняться. Бо казати, що ми брати, і обстрілювати мирних миколаївців – це різні речі. А я завжди довіряю більше своїм очам, ніж вухам. Тому, я думаю, миколаївець змінив свою думку, і зробить свій вибір. І це стосується всіх рівнів самоврядування.
Державою після війни має бути визначено – це національні герої, це національні вороги. Оцим людям не може бути памятників у жодному місті. Наприклад, якщо людина вбивала тисячами, або за її наказом вбили тисячі людей, а десь в окремому місті вона відкрила завод із виробництва свічок, то її пам’ятник не може стояти навіть в одному окремому містечку, до якого вона має стосунок, якщо ви розумієте, про що я кажу. Я думаю, що на державному рівні має бути прийняте рішення і щодо тих людей, які готували грунт для вторгнення Росії.
– До речі, щодо пам’ятників. Нещодавно у вас підірвали так званий “пам’ятник чекістам”. Заяв від правоохоронних органів немає.
– Ми досі чекаємо інформацію від правоохоронних органів, я вважаю, це для них має бути справою честі, бо, насправді, як би не називався цей пам’ятник в народі, у нього є назва. Це пам’ятник міліціонерам, які втратили життя під час виконання своїх службових обов’язків. Багато хто з поліцейських має своїх знайомих, друзів, які втратили своїх побратимів під час виконання своїх обов’язків. Я думаю, після війни ми проведемо архітектурний конкурс і відновимо цей пам’ятник – без “буденовки” і меча зі щитом. Але таким людям має бути пам’ятник, бо це небезпечна робота – служити і захищати під час цивільного життя і військового.
Я не маю інформації про тих, хто це скоїв. Я, як і всі, в очікуванні публічної інформації, хто це зробив і навіщо це було зроблено. З іншого боку, якщо інформація щодо цього пам’ятника здається багатьом суперечливою, то є ще другий пам’ятник, в якому не було ні зірок, ні “буденовок”, ні серпа і молота. Це пам’ятник скорботній матері на Херсонському шосе, його також було підірвано. Це фактично могильна плита – пам’ять людям, які загинули під час Другої світової війни. І я б не хотів, щоб сьогодні відбувались такі факти, які, можливо, будуть відбуватися на пам’ятниках тих людей, яким ми будемо встановлювати меморіали вже після цієї війни.
– Просто складається враження, що це могла бути провокація від проросійсько налаштованих містян, бо у націоналістично налаштованих, особливо якщо справа стосується Миколаєва, трохи інші методи.
– Мені теж так здається, більше того, можна було повалити його без шкоди для навколишніх людей і без шкоди для їхнього життя. У мене немає здогадок, я очікую розслідування від правоохоронних органів. Вони вже всі працюють, всі на місцях. Я думаю, що найближчим часом ми дізнаємось реальну картину з цього приводу. Я думаю, що у нас є всі технічні можливості, щоб знайти тих, хто це зробив.
– Що стосується всеукраїнської політики. Ми бачимо певні конфлікти між тими мерами, які не відносятся до владної партії, і центральною владою. Показові приклади – мер Кличко і ОП, або мер Чернігова і ОП. Як ви це бачите, чи виникали у вас конфлікти?
– Ми всі спостерігаємо ці конфлікти, цю риторику стосовно різних міських голів – і міського голови Чернігова, і Києва. І Дніпра. Є у когось амбіції і українські, і місцеві. Можу сказати, що, як міський голова, є питань багато, які піднімаються моїми колегами, вони зрозумілі, і зрозуміло, що на місцевий рівень спущено дуже багато питань, які там же і вирішуються, а подається, що це вирішено на державному рівні. Скажімо так.
Але у нас нормальна ситуація: з початком війни ми з головою військової адміністрації працюємо без конфліктів. Так, звичайно, є питання, різне бачення вирішення проблем, але ми це обговорюємо. У нас кожен тиждень є зустрічі із заступниками, ми ці питання вирішуємо в діловому колі, а не публічно з “психами”. Поки у нас виходить так, що все працює, бо насправді, мета одна. Ну, і звичайно, може це пов’язано з тим, що Миколаїв перебуває під обстрілами. Як кажуть: “Поки говорять дипломати, пушки мовчать”. У нас навпаки – поки “розмовляли” пушки, у нас не було багато часу, щоб говорити, ми забезпечували безпеку і життєдіяльність в Миколаєві і області. Допомагаємо і вирішуємо питання, не виносячи їх на публіку.
– Яка зараз криміногенна ситуація в місті і що роблять зараз ці люди, про яких ви в мирний час казали “широко известные в узких кругах”?
– Під час зустрічей і обговорення з поліцією, ми дізнаємось, що рівень тяжких злочинів і просто злочинів зменшився. Це пов’язано і з кількістю людей в місті, і з введенням комендантської години, заборони продажу алкоголю і так далі. Ситуація загалом поліпшилась.
Що стосується цих людей, частина з них взагалі зникла з радарів. Частина займається благодійною допомогою, волонтерять і так далі. Не буду називати їх імена, але знаю, чув, і бачив в інтернеті, що вони самі, або через близьких займаються такою діяльністю. Загалом, війна трошки сьогодні підрівняла всіх в плані відношення до міста не як до ресурсу, а як до міста, в якому хочеться жити, відновлювати і розвиватися.
Окремо можна сказати, що є певні дорікання до людей в формі, які порушують правила дорожнього руху, багато хто проскакує на червоне світло, не пропускає на головній дорозі. Ми постійно розмовляємо про це з комендантом міським, передаємо йому цю інформацію про ті чи інші правопорушення, аби їх присікати разом з ВСП.
– Які настрої у людей? Як працює місто?
– Сьогодні головне, що ми забезпечуємо життєдіяльність в місті. Ми не займаємося питанням розвитку чи питаннями стратегічного планування, яке не було пов’язано з колективним прийняттям рішень. Сьогодні багато рішень приймається на рівні держави, спускається на обласні військові адміністрації і на рівні міста. Так само як і питання енергії, водопостачання, забезпечення життєдіяльності, вони сьогодні вирішуються вертикально на всіх етапах, на всіх владних гілках.
Також сьогодні повертаються правоохоронці і ми з вами казали, що небагато роботи в напрямку криміналу, тому вони працюють в напрямку міськради, перевіряють там, куди витрачаються кошти, правоохоронці працюють сьогодні, власне, і по нам.
Я думаю, що сьогодні моя команда працює максимально, забезпечуючи всі питання, які стосуються міста. І насправді тут я зрозумів одне на війні – що можна зробити 99 правильних речей, а одну не зробити і ніхто не подякує тобі за 99, всі будуть казати, що ти не зробив ось ту одну річ. Тому всі працюємо, я думаю, що час розставить всі крапки над і. А деякі миколаївці насправді і зараз не розуміють, що відбувається війна, що це не Сєнкевич не дає воду, а що це війська Путіна підірвали водогін. Дехто навіть пише, що Сєнкевичу вигідно, що в місті немає води. Не знаю, чим воно може буде вигідно… Якщо б ми воду продавали питну, то може й вигідно. Але ми ж її роздаємо безкоштовно, в чому вигода?
Що мене насправді нервує, я думав, що війна дасть всім зрозуміти, що є вороги, і як би ти про них не думав, вони все одно будуть все робити погано. Вони будуть нас вбивати, руйнувати. І щоб вони не казали – денацифікація, демілітаризація, вони роблять геноцид. І вони так і хочуть – відключити нас від води, від енергії і самі кажуть: “Хай вони там замерзнуть і здохнуть”. А дехто сидить тут, дивиться це все і кричить: “Так, а коли нам включать світло, чому перекрили воду, сволоти, влада винна!”. Ну, якось так.
– Що буде з Росією після нашої перемоги?
– На мою думку, сьогодні Росія показала всьому світові, що це не наддержава, а що це велика бензоколонка, і не те, що друга армія в світі – навіть не десята. Це армія бомжів, вони приїжджають в Україну, дивляться, як ми тут живемо, крадуть нутеллу з холодильника, пральні машинки та унітази. Вони осоромилися на весь світ, весь світ дізнався, хто така Росія і чим вони живуть, на що вони здатні, вбиваючи тисячі мирних українців. Просто вбиваючи вистрілами в голову. Вони діють як справжні нацисти, як фашисти під час Другої світової війни. І про те, що вони кажуть, що вони боряться з нацизмом, я не знаю, як вони там вирішили… Може, що клин клином вишибає.
– А з Україною?
– А Україна показала всьому світу, що вона не просто держава, яка знаходиться біля Росії, це держава, яка може захищати свій суверенітет, свої кордони, вона наповнена активними і розумними людьми і, я сподіваюсь, що війна стане великим уроком, що Україна – це не Росія, це не Союз, у неї свій шлях. Ми зовсім не брати, ми на віки зрозуміємо, що нам з Росією одним шляхом ніколи не йти. І це буде шансом відновити Україну репараціями з російських грошей і зробити нашу країну кращою, ніж вона була до війни.
Як повідомляло Інше ТВ, на минулій сесії Миколаївської міськради депутати знов обговорювали питання існування у міськраді фракції ОПЗЖ, але так нічого і не вирішили.
