За пів року війни в Україні російська армія втратила тисячі військовослужбовців. Оцінки щодо загиблих дуже відрізняються, але важлива не лише загальна кількість втрат, а й хто саме загинув. ВВС вдалося встановити, що Росія втратила понад 900 елітних фахівців, на підготовку яких пішли роки зусиль і мільйони доларів.
За оцінкою як західних, так і російських експертів, загальновійськові підрозділи російської армії виявилися не готовими до штурмових дій. Тому завдання, які зазвичай ставлять перед піхотою, довелося виконувати спецпідрозділам, морпіхам та десантникам.
Саме ці підрозділи, що традиційно вважають елітою російської армії, зазнали відчутних втрат за шість місяців вторгнення в Україну. Загинули й десятки військових льотчиків. На думку експертів, компенсувати втрату всіх цих фахівців Росії буде проблематично, передає ВВС.
Спецпризначенці ГРУ
Станом на 1 вересня, з відкритих джерел ВВС вдалося встановити загибель 151 військовослужбовця спецсил ГРУ, майже кожен четвертий з них – офіцер (22%). Ці цифри не показують реальну кількість втрат, але дають можливість хоча б приблизно оцінити, скільки спецпризначенців втратила російська армія, що воює в Україні.
Судячи з опублікованих некрологів, найбільших втрат в Україні зазнала 22-а гвардійська бригада спецсил. Загинуло щонайменше 30 військовослужбовців бригади, зокрема, чотири командири роти (при цьому у складі бригади всього чотири роти спецпризначення).
За оцінкою експерта центру військово-морського аналізу Майкла Кофмана, на кожного загиблого російського військового у війні в Україні припадає близько 3,5 поранених. На основі цих даних можна припустити, що зі складу 22-ї бригади ГРУ внаслідок загибелі або поранення могли вибути (принаймні тимчасово) щонайменше 130 осіб.
Точна чисельність спецформувань засекречена. Але навіть за консервативними оцінками, вибуття 130 бійців можна прирівняти до втрати однієї з рот спецсил. Під час війни у Чечні розвідувальні роти спецзагонів ГРУ налічували по 45-70 осіб. Якщо брати за основу таку оцінку, не виключено, що боєздатність втратили половина розвідрот бригади.
Подібних втрат під час війни в Україні зазнали й інші формування спецсил ГРУ.
24-та гвардійська бригада втратила щонайменше 21 людину, зокрема, чотирьох офіцерів. Також відомо про 26 загиблих бійців 3-ї гвардійської бригади, зокрема, про п’ятьох офіцерів. В Україні загинув заступник командира 16-ї гвардійської бригади спецсил у званні підполковника, начальник штабу цієї ж бригади у званні майора, а також командир роти у званні капітана.
Втрата офіцерів спецпідрозділів може бути для російської армії найбільш чутливою і важкою, зазначають опитані ВВС експерти.
У разі вибуття рядових фахівців (наприклад, гранатометника або мінометника), бійця, що прийшов на заміну, можна навчити за кілька тижнів, у рідкісних випадках – за один-два місяці. Якщо гине командир спецзагону ГРУ, то замінити його може лише офіцер такої ж військової спеціальності.
На підготовку лейтенанта відповідної кваліфікації знадобиться щонайменше чотири роки. А для того, щоб очолити роту, лейтенант має набратися досвіду і пройти шлях до капітана, на що піде ще близько чотирьох років. Разом – не менше восьми років підготовки, зазначають експерти.
У СРСР спецпідрозділам ГРУ доручали найважливіші секретні операції та диверсії у тилу противника. Щоб забезпечити їх найкращою зброєю і формою, над спецзамовленнями працювали окремі науково-дослідні інститути.
У Росії загонам ГРУ почали доручати інші – незвичні для них – завдання, оскільки багато інших армійських підрозділів виявилися непідготовленими до участі у боях.
У перші роки війни в Чечні спецпризначенців ГРУ нерідко використовували просто як загальновійськову розвідку. А під час штурму Грозного загони спецсил взагалі приєднували до штурмових груп на загальних засадах.
Опитані ВВС експерти зазначають, що у війні на території України загони ГРУ знову використовують для виконання невластивих для елітних розвідників завдань, а це призводить до додаткових втрат.
Аналогічний висновок можна зробити і на підставі оприлюднених некрологів. Наприклад, повідомляється, що майор ГРУ Андрій Кунаков загинув у Маріуполі під час “зачистки вулиці”. Зазвичай огляд та перевірку вулиць у захоплених населених пунктах здійснюють підрозділи другого ешелону. Кидати на такі завдання елітних розвідників – щонайменше дивно.
Спецзагони Росгвардії
У мирний час силові підрозділи Росгвардії зазвичай спеціалізуються на розгоні демонстрацій, а також операціях із затримання конкретної людини або невеликих озброєних груп у різних населених пунктах Росії.
Попри це, в Україну росгвардійців направили з першого дня вторгнення. Станом на 1 вересня відомо про загибель 245 працівників Росгвардії, більша частина з них – бійці підрозділів особливого призначення (спецзагони, СОБР та ОМОН). Майже кожен четвертий з них мав офіцерське звання.
Щонайменше 16 загиблих росіян мали особливі відзнаки й носили краповий берет – професійну відзнаку найбільш підготовлених спецпризначенців, що є предметом виняткової гордості.
Згідно з відкритими даними, станом на 1 вересня найбільших втрат особового складу зазнав 25-й загін спецсил “Барс” з Казані. В Україні загинули 10 його співробітників, серед яких – два офіцери. Судячи з пам’ятника на території частини, за пів року війни в Україні загін втратив стільки ж людей, скільки за 10 років конфлікту в Чечні.
Подібних втрат зазнав і спецзагін “Меркурій” з міста Смоленськ. За підсумками невеликого розслідування ВВС вдалося підтвердити загибель щонайменше 10 військовослужбовців загону.
28 липня ветеранська організація “Братство крапових беретів-Пенза” оприлюднила відео, на кадрах якого можна побачити меморіальний куточок у розташуванні 26-го спецзагону “Меркурій”. На столі виставлені фотографії 18 спецпризначенців із чорними поминальними стрічками, поруч лежать дві гвоздики.
Після короткої публікації ВВС про це відео, допис видалили, але в мережі залишилася його збережена копія.
Фото восьми з 18 спецпризначенців (тобто 40% ймовірних втрат “Меркурія”) ідентифікувати поки що не вдалося.
Таку ж тенденцію бачимо і щодо ситуації на російських кладовищах. У пошуках поховань російських військових, що загинули після 24 лютого 2022 року, ми знаходимо не лише могили тих, про чию загибель повідомляли публічно, а й приблизно стільки ж (а іноді й більше) поховань солдатів і офіцерів, про смерть яких не повідомляли ні влада, ні місцеві журналісти, ні родичі у соцмережах.
З цих спостережень можна припустити, що список підтверджених втрат особового складу російської армії, який веде ВВС, може містити щонайменше на 40-60% менше імен, ніж реально поховано у Росії.
Надходять повідомлення і про втрати у спецзагоні “Витязь”: там щонайменше семеро загиблих, включно з двома офіцерами. Цей загін був першим спецпідрозділом у складі внутрішніх військ, тому служба там вважається особливо престижною, а стандарти підготовки бійців – одними з найвищих.
ФСБ і ФСО Росії
З відкритих джерел відомо про 20 співробітників ФСБ та ФСО, які загинули під час вторгнення в Україну. Більшість цих втрат – службовці прикордонних військ, що підпорядковуються ФСБ. Але є серед загиблих і офіцери найзасекреченіших підрозділів.
За даними експерта з російських спецслужб Андрія Солдатова, у бойових діях на території України бере активну участь центр спеціального призначення ФСБ, зокрема, й під час проведення силових операцій на окупованих територіях (наприклад, у Херсоні).
Відомо про загибель підполковника управління спеціальних операцій ФСБ Миколи Горбаня. Камчатські ЗМІ повідомляли про загибель підполковника спецсил ФСБ Сергія Привалова.
Влітку на алеї героїв Ніколо-Архангельського цвинтаря в Підмосков’ї з’явилася могила підполковника Володимира Маргієва. Де саме служив офіцер – невідомо, але на фото він одягнений у темно-синю форму з емблемами ФСБ. За традицією, на цій алеї ховають бійців спецзагонів ФСБ “Альфа” та “Вимпел”, хоча зрідка зустрічаються і поховання інших військових.
На цвинтарі у Єкатеринбурзі похований підполковник ФСБ Олексій Крюков, що загинув у перші дні війни. На його могилі – вінок від управління “А” ФСБ, а на фото – логотип загону “Альфа”. У червні надходили повідомлення про загибель капітана Альфи Іллі Цупріка, але потім з’явилася версія, що той міг загинути і раніше, в Сирії.
Якщо всі ці офіцери дійсно загинули в Україні, то це дуже серйозний удар по спецсилах ФСБ. Для порівняння: востаннє більше трьох працівників за пів року “Альфа” втрачала у 1995-1996 роках – після важких штурмів у Будьонновську та Первомайському.
Найкращі десантні частини
Десантники становлять рівно п’яту частину всіх ідентифікованих російських військовослужбовців, що загинули під час війни в Україні.
Російська піхота, крім кількох підрозділів, не брала активної участі у бойових діях з часів російсько-грузинської війни 2008 року.
“Загальновійськові підрозділи ЗС РФ виявилися не готовими до штурмових дій. Причому мала частина – концептуально, через нестачу важкої техніки, а значно більша – технічно, через банальне невміння вести ближній бій зі стрілецькою зброєю”, – зазначає відставний російський офіцер Олександр Аратюнов.
Тож основний тягар боїв у перші тижні війни ліг на загони ПДВ.
Судячи з відкритих даних, найбільших втрат зазнав 331-й гвардійський полк ПДВ з Костроми: там лише офіційно налічують понад 80 загиблих, серед яких – командир полку та ще 20 офіцерів.
Десантники 331 полку вважалися одними з найсильніших підрозділів російської армії. Вони регулярно перемагали у різних міжвідомчих змаганнях і неодноразово маршували 9 травня Червоною площею в Москві.
Солдати й офіцери полку відзначилися в операціях російської армії на Балканах, воювали у Чечні, а також брали участь у бойових діях на території Донецької області України у 2014 році.
Спроба прорватися до Києва на початку березня коштувала військовим 331 полку десятків життів. Після відступу росіян підрозділ ненадовго вивели до Білорусі. На початку квітня костромські десантники взяли участь у боях за Ізюм на Донеччині, а у травні їх перекинули до Луганської області, під Попасну.
З урахуванням тих військовослужбовців, про смерть яких публічно не повідомляли, реальна кількість загиблих у 331-му полку може сягати 150 осіб. Якщо додати до цього приблизну кількість поранених (з розрахунку, що на кожних двох загиблих припадає приблизно по сім поранених), полк міг не дорахуватися 650-670 людей. Це понад половина ймовірної чисельності 331 полку на момент початку війни.
Серйозних втрат зазнав і 247-й гвардійський полк ПДВ зі Ставрополя. За рік до початку війни він отримав спеціальний вимпел міноборони “на знак особливої довіри та визнання заслуг”. За шість місяців бойових дій в Україні десантники втратили 63 людини, включно з командиром полку, та не менше 12 інших офіцерів.
Значно менше відомо про втрати в найелітнішому загоні ПДВ – 45-й гвардійській бригаді спецсил, що базується в підмосковній Кубинці.
З відкритих джерел ВВС вдалося встановити загибель 14 військовослужбовців цього підрозділу, зокрема, одного офіцера. Для порівняння: за сім років бойових операцій Росії в Сирії повідомляли лише про трьох загиблих військовослужбовців цієї бригади.
Морська піхота
Активну участь у вторгненні на територію України взяли підрозділи російської морської піхоти. Вони переважно воюють на південному фронті.
За відкритими даними, найбільших втрат зазнала 810-та гвардійська бригада, що базується в анексованому Криму. Морпіхи втратили щонайменше 56 осіб, зокрема, двох командирів бригади: Олексій Шаров загинув ще в березні, а Сергій Кенс, який змінив його, – у липні.
У коментарях до допису про загибель другого комбрига, знайомі з ним люди писали, що полковника “не встигли довезти до шпиталю”. Якщо все дійсно так, то це яскрава ілюстрація серйозних проблем російської армії: дефіциту сучасних особистих аптечок і каналів евакуації поранених.
“Забезпечення солдатів аптечками й реальні навички швидкого надання першої допомоги пораненим на полі бою відіграють величезну роль у війні. Це безпосередньо впливає на кількість втрат і кількість тих, хто вижив. Росія вже наступала на ці граблі у Чечні, коли довго не могла налагодити ефективну систему евакуації своїх поранених. Не схоже, щоб цього разу Москва врахувала помилки у питаннях медзабезпечення”, – зазначає професорка Королівського інституту досліджень у галузі оборони Сара Ешбрідж.
У серпні багато російських солдатів і офіцерів отримали нові особисті аптечки. Їх купили волонтери за гроші, які для військових збирали по всій країні.
336-а гвардійська бригада втратила 40 морських піхотинців, зокрема, начальника штабу бригади у званні полковника та замполіта бригади у чині підполковника.
Також відомо про 52 загиблих з 155-ї гвардійської бригади, серед них – вісім офіцерів.
Військові пілоти
Станом на 1 вересня ВВС має інформацію про 67 російських військових льотчиків, які загинули під час вторгнення в Україну (включно зі штурманами й бортмеханіками).
Це особлива категорія втрат, оскільки екіпажі бойових літаків та гелікоптерів – штучні фахівці й еліта будь-якої армії світу. Підготовка одного льотчика-снайпера може тривати 15-17 років і коштує 12-14 мільйонів доларів.
Попри формальну наявність сотень сучасних та боєздатних багатоцільових винищувачів та винищувачів-бомбардувальників, організувати масштабну наступальну повітряну кампанію повітряно-космічні сили Росії не змогли, зазначають експерти. Не виключено, що це пов’язано із втратою у перші місяці війни провідних військових льотчиків.
“На практиці кількість російських пілотів, що мають необхідні навички й досвід для використання всього потенціалу багатоцільових винищувачів, – дуже обмежена”, – зазначає старший аналітик Королівського інституту оборонних досліджень Джастін Бронк.
Дані про втрати серед пілотів можуть бути непрямим підтвердженням експертних слів. Щонайменше п’ятеро загиблих пілотів – люди віком за 50 років. Відомо, що деякі з них мали піти у відставку ще кілька років тому. Їхня участь у бойових вильотах може бути свідченням нестачі кваліфікованих та мотивованих пілотів серед молодого покоління.
Водночас десятки досвідчених пілотів збили у перші тижні війни. Наприклад, командир авіаційного полку із Забайкалля загинув у перший же день бойових дій. Командир авіаційної ланки з досвідом війни у Грузії та Сирії не повернувся з польоту 8 березня.
За оцінкою британської розвідки, багато років програма підготовки військових льотчиків у Росії йшла за суворим і заздалегідь затвердженим планом, що мав на меті справити враження на старших офіцерів.
Така система могла придушувати ініціативу й не сприяла відпрацюванню навичок швидко ухвалювати самостійні рішення. Це могло стати на заваді розвитку бойових навичок молодих екіпажів російської військової авіації.
“Важко зрозуміти, що саме роблять російські пілоти під час більшості бойових вильотів, оскільки у відкритих джерелах такої інформації немає. Але ми точно бачимо і знаємо, що російські літаки рідко заходять углиб території, контрольованої Україною, через ефективність української системи протиракетної оборони класу “земля-повітря”, – зазначає Бронк.
“Отже, попри наявність сотень сучасних (і на папері боєздатних) багатоцільових винищувачів та винищувачів-бомбардувальників, провести масштабну наступальну повітряну кампанію Повітряно-космічні сили не змогли”, – підсумовує експерт.
