Останні чотири роки 38-річна Наталя Стешина з родиною має у Снігурівці на Миколаївщині маленьку ферму: ростить кіз, бичків і овець. Раніше жінка займалася птахівництвом.
Історія Наталі розповідається на сайті UNDP Ukraine, передає Інше ТВ.
Коли у Снігурівці почали запрошувати жінок навчатися на трактористок, Наталя замислилася. Розуміла: якщо чоловік піде служити, сама з господарством не впорається.
Вистачає й того, що від постійних обстрілів під час восьмимісячної окупації сильно постраждав будинок — довелося переселити 17-річного сина до бабусі, а самим якось перекрити дах і відремонтувати одну кімнату, аби було де жити.
«До відновлення ще дуже далеко. Сюди долітали авіабомби, тоді дім затопило по самий дах. Одну кімнату ми облаштували і живемо там. Зараз не бачимо сенсу щось робити далі», — говорить Наталя.
Маленьке місто на річці Інгулець росіяни взяли під тимчасовий контроль 19 березня 2022-го — воно було для них важливим логістичним центром. Окупація тривала до 10 листопада 2022 року.
Снігурівка поступово оговтується. Проблеми тут такі ж, як у громадах поруч: бракує людей, підтримки бізнесу, робочих місць. Навчання професії трактористки, що його організували за підтримки Уряду Данії та Програми розвитку ООН (ПРООН), — одне з рішень, які тут упровадили для покращення ситуації.
«Із роботою зараз дуже важко, її майже немає. Основна частина займається торгівлею, але людей стало набагато менше», — говорить Наталя Стешина.
Чоловік Наталі її рішення спочатку не зрозумів: мовляв, жінка і трактор — речі несумісні. Та згодом прийняв.
«Цю програму хотіли запровадити ще на початку повномасштабної війни. Чоловіки на фронті, а працювати комусь треба. Ми закінчили навчання, отримали посвідчення, і нас одразу влаштували на роботу в місцеву агрофірму», — розповідає Наталя.
На початок навчання вона вже мала водійські права, тож було легше. Утім, коли вперше сіла кермувати трактором, — злякалась.
«Це зовсім інші габарити, усе працює інакше. Перший трактор у нас був не той, на якому ми вчились, а трошки складніший. Потім під час навчання нам пригнали другий трактор. І ми вже приноровилися», — ділиться жінка.
1 квітня 2024 року Наталя мала перше заняття, а вже в середині листопада склала іспити. Отримала посвідчення й одразу почала працювати за новим фахом.
«Поки працюю і там, і там: вдень — на роботі, ввечері — вдома на хазяйстві. Далі, мабуть, будемо згортати фермерство. Бо робота у фірмі буде вже трохи важча, робочих годин — більше, тож часу уже не матиму. Фермерство — важка справа. За худобою треба постійно дивитися, особливо навесні, аби не йшла на поля, як пасеться. Як воно далі буде — не знаю, не можу планувати. Тому тримаюсь за роботу», — пояснює вона.
З восьми дівчат, які пройшли навчання, нині за фахом працюють двоє — Наталія та її однокласниця, з якою за багато років після закінчення школи знову опинилися за однією партою, тепер навчальних курсів.
«Швидше б закінчилась війна, то було би набагато легше. Але стараюсь про це не думати. Поки є навантаження то на роботі, то вдома, немає коли зациклюватись, і все йде добре», — стверджує Наталя.
Фото: Іван Антипенко/ Reporters/ПРООН в Україні, Дмитро Сазонов / ПРООН в Україні
Як повідомляло Інше ТВ, Трактористки. Як на Миколаївщині жінки опановують «чоловічу» професію (ФОТО)
