Захисник ДАП, Народний герой України, волонтер, письменник Олександр Терещенко відомий у Миколаєві. 15 жовтня 2014 року, рятуючи товаришів, він кинувся викидати гранату, що потрапила до приміщення ДАП, але не встиг. Він повністю втратив праву руку та кисть лівої руки, були пошкоджені обличчя та око. Попри ампутації, Олександр не здався, і вже в січні 2019 року презентував свою книгу «Життя після 16:30», а в жовтні 2021 року – свою другу книгу «Життя після 16:30. Сім років тому».
Обидві презентації книг відбулись у Центральній міській бібліотеці ім.М.Кропивницького, тому не дивно, що зустріч саме з Олександром Терещенком сьогодні, 13 лютого, відкрила новий проект бібліотеки до 125-річного ювілею «PROжиття: діалоги у бібліотеці». Слухала миколаївського «кіборга» і кореспондентка Інше ТВ.
Зустріч з Олександром Терещенком директорка бібліотеки Інга Хоржевська побудувала в форматі відкритого інтерв’ю – ставила питання не тільки вона, але й миколаївці, які прийшли поспілкуватись з Олександром. Розмова вийшла непарадною, але щирою і чесною. Про все – творчість, проект «Я зміг – і ти зможеш!», існуюче в суспільстві ставлення до людей з ампутаціями і проблеми з ухилянтами.
Якщо казати про творчість, Олександр чесно зізнався, що при підготовці другої книги у нього була спокуса щось літературно змінити в першій, але він цьому не піддався. Він пише і зараз, і не тільки про своє паломництво до Португалії, по якій від пішки пройшов понад 200 км. «Написав збірку пародій на українські казки. Коли-небудь знайдеться божевільне видавництво, яке це видасть», – із звичною іронією про свою творчість каже письменник.
Але зараз вся його увага прикута не до творчості, а до волонтерської діяльності і проєкту «Я зміг – і ти зможеш!», який націлений навчити ветеранів російсько-української війни (власне, не тільки ветеранів, а взагалі людей) з ампутаціями, як досягти повсякденної незалежності. «Мотиваційні ролики – це одне, а жити повсякденним життям – це інше, – каже Олександр. – Ми створюємо відео, як поголитись, як почистити зуби, як сходити в туалет. До речі, у мене вже є чотири способи – з протезами і без».
Олександр Терещенко – доволі частий гість реабілітаційних центрів, де, окрім підтримки («на цьому шляху дуже просто зневіритись, впасти духом», каже Олександр), на власному прикладі показує, як зробити ту чи іншу справу людині з ампутаціями. Після одного такого візиту йому навіть запропонували роботу в одному з реабілітаційних центрів, бо він може розказати і показати. Учасникам сьогоднішньої зустрічі у бібліотеці ім.Кропивницького Олександр продемонстрував, як капає очі – це необхідно робити тричі на день, і до цієї навички він йшов чотири роки.
За словами Олександра Терещенка, ветерани з ампутаціями дуже часто стикаються з двома реакціями суспільства на них – або «я тебе туди не посилав», або плачем та жалістю, коли їм намагаються дати грошей. «Мені, щоб вважати себе красунчиком, треба д*пу собі підтерти, а вам – з парашутом стрибнути. Тому і ставлення до нас має бути рівним. Треба пишатись, бо сльози роблять нас слабшими», – переконливо каже Олександр і додає, що інклюзивність має бути не на словам, а на ділі – зоб людина на кріслі колісному могла проїхати усюди, де люди ходять пішки.
Звісно, під час розмови торкнулись і таких тем, як ставлення до армії. «Я ціную форму. Завдяки армії ми тримаємось, ми не втратили свою державність. Без них ми не вистоїмо. І треба повага. Не оці сюсю-мусю – «зайчики», «котики», а повага», – каже Олександр.
Захисник ДАП розділяє думку, що «ухилянтів» треба було б обмежити у громадянських правах – не дозволяти їм працювати на державній службі, обиратися. Та й суто по-людські він їх не розуміє. «Я згадую себе, коли йшов (добровольцем). Я місяць наважувався на це – мені було 47 років, я не воював, але кожного дня допізна дивився новини з фронту… І коли потрапив в Краматорськ на полігон, відчув таке полегшення. Я не розумію, як знаходять собі виправдання 45-річні, коли бачать, як ховають 20-річних. У мене був страх – загинути і не вбити хоча б пару кацапів», – сказав ветеран.
У Олександра Терещенка ще багато планів на життя. Не дивлячись на припинення фінансування, він продовжує працювати над своїм проектом «Я зміг – і ти зможеш!», радіє трирічному онуку, який росте справжнім козаком, пише нову книгу та мріє відправитись ще у одне паломництво, вже 800-кілометрове, по Франції. «У мене замість рук – гак, але я живу щасливим життям», – каже Олександр.
Як повідомляло Інше ТВ, книга миколаївського «кіборга» Олександра Терещенка «Життя після 16:30» увійшла до ТОП книг 2021 року від ветеранів російсько-української війни
