Литва планує збудувати підземні школи-укриття в шести областях України: в Миколаївській, Одеській, Запорізькій, Сумській, Чернігівській та, ймовірно, у Харківській. Про це розповів керівник литовських програм Co-create Future of Ukraine Артурас Жарновскіс.
– Так, тримаємо таку ідею – багатофункціональних проєктів – у голові. Але зараз у нас, литовських інституцій, у фокусі сфера освіти. Нагадаємо, що ми вже відбудували велику школу в Бородянці, дитячий садок в Ірпені. Наразі займаємось великим проєктом у Миколаївській області та інших регіонах, які неподалік фронту та постійно знаходяться під обстрілами. Там будуть безпечні для воєнного часу школи-укриття. Укриття ж у мирний час можуть використовуватися як багатофункціональні приміщення (спортивні, розважальні тощо)… Так-от, якщо цей наш технічний проєкт «Школа майбутнього для України» буде успішним, то, звичайно, треба буде думати і про інші будівлі: садки, лікарні та окремі конкурси для них.
– Які ж ваші критерії успішності цього, поточного проєкту?
– Чого ми хочемо і на що сподіваємось – що це не стане просто гарно складеною документацією, а буде справжньою справою. Мета – нагадаю – повернути дітей до шкіл. Тому ми вже паралельно працюємо, щоб залучити тих, хто може допомогти побудувати ці нові школи. Адже донор завжди хоче фінансувати хороший, якісний проєкт. Відтак сподіваємось, що «Школа майбутнього…» дійсно допоможе знайти додаткових донорів для України.
– Можете наразі розкрити якісь подробиці згаданого вами проєкту шкіл-укриттів у Миколаївській та інших областях?
– Ідеться про конкретні локації в шести регіонах. Це Миколаївська, Одеська, Запорізька, Сумська, Чернігівська області. А також ще один об’єкт, вирішуємо, де саме, – мабуть, на Харківщині. У чому ідея? У деяких українських регіонах діти через повномасштабну війну не можуть ходити до шкіл. Це величезна проблема. А якщо пригадати ще й попередні ковідні обмеження, то виходить, що це вже четвертий шкільний рік, коли діти не ходять до шкіл. Уявіть собі, є четвертокласники, які фізично взагалі не були у школі. Нормальній школі, а не онлайн.
Тому ми починаємо в названих регіонах будувати великі школи-бомбосховища. І це – будівництво «з нуля», в місцях, де раніше укриттів, на жаль, не було. Серед іншого, безпекові умови в таких підземних приміщеннях передбачатимуть, про всяк випадок, і антирадіаційний захист… Вкотре повторюся: наша мета, аби діти могли повернутися до освітнього процесу з безпосереднім спілкуванням одне з одним і з учителями. А в інших умовах такі приміщення-бомбосховища можна буде використовувати по-різному: для спортивних, культурних занять, будь-якого дозвілля в позаурочний час. Гадаю, ми зможемо закінчити це будівництво вже цього року.
– Як у вас складаються робочі контакти в Україні – з будівельниками, з місцевою владою, колегами з українського Агентства відновлення?
– Якщо чесно, чув багато міфів про бюрократію, корупцію та інші негативні речі в Україні. Але я особисто з цим не стикався. І гадаю, що рівень тих людей, з якими ми контактували у процесі роботи, дуже високий. Нам самим є чому повчитися у них: працездатність, мотивація, професіоналізм. Отже великих проблем ми не бачили, навпаки – іноді нам доводилося наздоганяти… Це не означає, що в робочому контакті взагалі немає ніяких проблем. Бувають. Але є відчуття, що ми знаходимося в одному човні й маємо все якось вирішити. Ось у цих регіонах, які я називав вам, від Одеси та Миколаєва до Сум і Чернігова – скрізь зустрічав професійних людей, які на місцевому рівні працюють швидко й професійно. Також тільки добрі слова можу сказати про ваші інституції.
Але якщо ми говоримо вже про саме будівництво, то тут багато об’єктивних проблем. Другої воєнної зими – з робочою силою, у зв’язку з мобілізацією; першої зими були великі проблеми з електроенергією. Звичайно, всі ми вчимося на ходу, аби виконати свою роботу. Бо немає підручника, який би пояснював, як працювати у воєнний час. Але в цілому, повторюся, досвід у мене однозначно позитивний.
Нагадаємо також: У Литві міркують над поверненням українських чоловіків призовного віку додому
