Краса, велич та крихкість природи, закарбовані в кадрі. На спогад про свого чоловіка — Дениса Кривого — Галина Волгіна організувала виставку, випустила книгу з його роботами та проводить благодійний аукціон. Усі зібрані кошти спрямує на підтримку військового підрозділу, у складі якого митець боронив Україну.
Виставка «Краса Бузького Гарду» спочатку експонувалась в Первомайському краєзнавчому музеї, де зараз експонується «Краса Бузького Гарду»а тепер її можна побачити в Миколаївському краєзнавчому музеї.
Про те, як готувалась виставка, і про самого Дениса Кривого – в матеріалі RFI, передає Інше ТВ.
«Під ковдрою туману», «Урочище Протич. Острів Конвалій. Зима», «У передчутті грозового шуму» — це деякі з робіт українського фотохудожника Дениса Кривого, які нині представлені в експозиції «Краса Бузького Гарду». Кожну картину для пам’ятної виставки обирала його дружина Галина Волгіна:
— Це було натхнення. Просто думка прийшла, що треба щось зробити в його пам’ять, щоб пам’ятали. Я знаю точно для себе, що я не хочу, щоб забули про нього. Я ним дуже сильно пишалася завжди. І він був дуже талановитий. І дуже гарна людина. Я хочу, щоб тільки його знали, пам’ятали. Тому я вирішила зробити виставку.
Галина розповідає, що стикнулася із багатьма труднощами і доклала багато зусиль, реалізуючи проєкт від задуму до готової експозиції:
— Я цим раніше не займалася. Я просто мама в декреті з двома дітками маленькими, і для мене це все дуже-дуже нове. Я дуже вдячна, що є багато підтримки людей, друзів, знайомих. Багато людей допомагають.
Краса, кохання та війна
Фотографією Денис захопився ще із часів студентства, розповідає Галина. У натхненого, талановитого, із тонким почуттям прекрасного третьокурсника-історика вона тоді й закохалася:
— Ми познайомилися в університеті. Як тільки я вступила, я була на першому курсі. Не знаю, можливо, це навіть було кохання з першого погляду. Тому що ми познайомилися і одразу почали зустрічатися, а через три роки ми одружилися. І так разом прожили все життя.
Сама Галина вчилася на психолога. Але, каже, ні вона, ні її коханий за фахом не працювали жодного дня — усі сили спрямували на створення прекрасного. Він займався фотографією та дизайном, вона йому допомагала.
Найбільшою пристрастю Дениса Кривого завжди була саме натуралістична фотографія. Його роботи публікувалися у National Geographic, були експоновані у багатьох містах України, а також зайняли місця в приватних колекціях у Європі, Північній Америці та Азії. Значна частина світлин зроблена саме в національному природному парку «Бузький Гард». Найвідоміші зображення чарівливого ландшафту цього парку, які передають велич природи, належать саме авторству Дениса.
«Це була його професія. Але коли в 2014-му після Майдану почалася війна, тоді компанія National Geographic Україна, у якій він працював фотографом, вийшла з українського ринку. І взагалі тоді на ринку фотографії настала криза дуже серйозна, тому бути професійним фотографом-натуралістом і заробляти цим кошти стало неможливо. Тому він почав займатися дизайном і побудував свою кар’єру тут. Але фотографія завжди залишалася хобі, він знімав для себе увесь свій вільний час», — розповідає Галина про коханого. «Це була його професія. Але коли в 2014-му після Майдану почалася війна, тоді компанія National Geographic Україна, у якій він працював фотографом, вийшла з українського ринку. І взагалі тоді на ринку фотографії настала криза дуже серйозна, тому бути професійним фотографом-натуралістом і заробляти цим кошти стало неможливо. Тому він почав займатися дизайном і побудував свою кар’єру тут. Але фотографія завжди залишалася хобі, він знімав для себе увесь свій вільний час», — розповідає Галина про коханого.
Каже, ще тоді, 2014-го, у Дениса було бажання стати на захист України зі зброєю в руках:
— Я бачила його порив ще у 2014 році. Але тоді були інші обставини, і в них, і в країні в цілому, мабуть. І тоді склалося якось так, що він не пішов. Мабуть, у нього тоді достатньо внутрішньої рішучості ще не було. Може, тому що як особистість він себе достатньо не проявив, не відчував.
За кілька років у подружжя народилася довгоочікувана донечка Соломія, невдовзі — молодша Ліза. Так, виховуючи двох «маленькі бусінок», як ніжно називає їх мама, вони й жили. Аж допоки 24 лютого 2022 року в тиху сімейну радість не увірвався гуркіт російських ракет. Тоді Денис уже не вагався: вивіз родину з рідного Первомайська, а сам взявся штурмувати військкомати. Вступати вирішив одразу до лав Сил спеціальних операцій.
Галина розповідає, що в березні чоловік пішов добровольцем:
— Тоді одразу його не взяли. Але оскільки він ходив, ходив і ходив до них, добивався, то до кінця липня його забрали в «учебку»… Він займався спортом давно: і спортзал, і так свою фізичну форму підтримував. Але все одно цього виявилося недостатньо, важко було. Усі хлопці, навіть командири, молодші за нього. Тобто 30 плюс — уже вважається трошки запізно. Але він і не старався триматися, а старався не відступати, працював. А хлопці його побратими зауважували, що він дуже швидко пройшов шлях, від «я нічого не вмію» до того, що почав вчити інших, новачків.
А далі почалася робота у найгарячіших точках фронту. Тиждень на зв’язку, тиждень — на бойових, а вона нічого не знає про нього:
— Бажання знімати в нього, звісно, було. Деколи в нього з’являвся вільний час на службі, то він бачив гарні зорі — і десь воно знову прокидалася. Тому що він розумів, що так він виконує завдання. Він працює на своєму місці, він корисний. І тут вже були й творчі пориви. І він дійсно іноді телефоном через його нічник (прилад нічного бачення. — Ред.) знімав зорі… Але це були разові речі. А ще він дуже шкодував, що коптером не встиг зняти два мурали в Бахмуті.
Зустрічатися вдавалося лише іноді, згадує Галина, на один-два дні. Востаннє, каже, коханий чоловік приїздив додому на Великдень. А після повернувся під Бахмут, де тоді, навесні 2023, точилися найзапекліші бої.
«Він мене попереджав, що опиниться без зв’язку. І я знала, що зв’язку не буде. Але так вийшло, що по суті, він тільки пішов на завдання, і ще не пройшов тиждень до кінця, а мені вже повідомили… Мені подзвонили з військової частини і повідомили, що він загинув під час виконання бойового завдання. Сповістили 15 травня, а загинув він 11», — згадує пані Галина.
Квіти для тата
Найтяжче, каже Галина, було повідомити страшну новину дітям. Молодша донька просто знає, що татка більше немає поряд. А от старша, хоч їй тоді не було ще й п’яти років, здивувала маму дорослими судженнями і думками:
— Я коли їй сказала про це, вона, звісно, заплакала. А потім каже мені «Це дуже погана новина. Це ж всі будуть знати. А може не будемо казати нікому, щоб нікому не було так боляче». Довелося пояснити їй, що нікому не буде так боляче, як їй.
«Він мене попереджав, що опиниться без зв’язку. І я знала, що зв’язку не буде. Але так вийшло, що по суті, він тільки пішов на завдання, і ще не пройшов тиждень до кінця, а мені вже повідомили… Мені подзвонили з військової частини і повідомили, що він загинув під час виконання бойового завдання. Сповістили 15 травня, а загинув він 11», — згадує пані Галина.
У цей час Галина вже працювала над створенням пам’ятної фотовиставки робіт загиблого чоловіка. Тоді з’явилася ідея ще й видати друком альбом його фотографій.
Примірник можна замовити онлайн. Кошти від продажу Галина направить на допомогу підрозділу, у лавах якого її чоловік боронив Україну. Для цього ж організувала і благодійний аукціон робіт Дениса, які представлені на виставці:
— На аукціоні було продано 38 робіт із 45 на суму 66 тисяч 800 гривень. Плюс роботи продаються і на онлайн-аукціоні, а також в музеї (коли вийшов цей матеріал, роботи Дениса Кривого якраз експонувались в Первомайському краєзнавчому музеї, – прим.Інше ТВ). Люди приходять, бачать, замовляють. До того ж ще магніти є, а є й альбом, теж надрукували. Він теж доступний для продажу. Тобто зараз я роблю все для того, щоб це дійсно працювало і була можливість збирати ці кошти якомога більше і якомога швидше. Ці гроші поки що накопичуються у фонді, тому що хлопці працюють, і їм зараз трошки не до цього. Далі ми з ними вирішимо питання, що саме їм треба.
А потреб у підрозділу більш ніж вистачає, зауважує Галина. Так, завжди життєво потрібні дрони, тож збори коштів на них ніколи не припиняються. А окрім того, не треба забувати ще й про ремонт різної техніки та всілякі побутові речі:
— Дуже багато, багато всього потрібно. І буває, що це просто якісь побутові речі. Я про це знаю, тому що мій чоловік працював в підрозділі по-різному… Буває, що потрібні дрони, а буває, що потрібно просто відремонтувати машину. Потрібні якісь побутові речі, на які вони складаються грошима зі своїх зарплат. Я вважаю, що це дуже неправильно, коли вони не мають повного забезпечення і їм доводиться витрачати свою зарплату на такі речі.
Як повідомляло Інше ТВ, У Миколаївському обласному краєзнавчому музеї поновили роботу археологічної експозиції (ФОТО)
