ІншеТВ продовжує публікувати цикл сюжетів про збитки, завдані російськими загарбниками компанії “НІБУЛОН”. Ми вже показали, що відбувалося в Снігурівці, Миколаєві та Очакові, а також про те, як окупанти нищили філію «Кам’янка-Дніпровська» на Запоріжжі, яка й досі під окупацією. Розповіли про те, як окупанти грабували і що лишили по собі на філії “Куп’янська” на Харківщині. Показали, що сталося з херсонськими філіями компанії – “Голопристаньською” і “Козацькою”. І про те, як обстрілювали «Зеленодольську», наймолодшу філія «НІБУЛОНу», і як після підриву окупантами Каховської ГЕС цей річковий термінал залишився…без води.
Сьогодні ми розповімо вам, що сталося з філіями компанії на Луганщині.
Окупація і грабіж філій «НІБУЛОНу» в Луганській області була стрімкою через близькість до кордонів з РФ і нахабною. Поруч уже 8 років йшла війна, частину регіону було загарбано і відірвано в так звану «ЛНР», тож російські окупанти і не намагалися тут, як було, наприклад, на півдні, говорити про «звільнення» чи «порятунок» українців. На Луганщині все відбувалося жорстко і жорстоко – майно підприємств відбирали одразу, а вибір людям загарбники залишали тільки один – або ви працюєте на нас, або вас на цій території немає.
«НІБУЛОН» в Луганській області був представлений 5 філіями – «Біловодська», «Новопсковська», «Старобільська», «Сватівська» і «Троїцька. Оброблялося в цілому 18 тис. га землі. В структуру «НІБУЛОНу» в Луганській області входив і Старобільський елеватор ємністю зберігання зерна 170 тис.тонн. На початок окупації на елеваторі знаходилося близько 70 тис.тонн зерна – соняшник, пшениця, ячмінь, сорго та інша зернова продукція. Всього в структурах «НІБУЛОНу» в Луганській області працювало близько 500 осіб. Була техніка широкого профілю – 15 тракторів Fendt, 10 тракторів Case, 12 комбайнів Case, 6 комбайнів John Deere. Повний шлейф грунтообробної техніки, парк МТЗ, ремонтні бази. Кожна філія знаходилася в районному центрі. Майно підприємства зараз втрачене – дорога техніка розграбована, засіяний урожай зібраний і вкрадений окупантами.
-В перший день окупації в 5 ранку були вибухи на території філії «Сватівська». Через декілька годин почала стікатися інформація з різних філій, що зайшли російські війська, – розповів чоловік, якому довелося пройти через важкі випробування, про які розповісти публічно він поки що не може. Тому ми не показуємо його обличчя.
Про той самий день директор філії «Троїцька» Андрій Ільмінський розповідає так:
-Для нашої філії в селищі Троїцьке війна почалася на світанку 24 лютого з несамовитого грохоту і вибухів. Подзвонили наші хлопці із служби безпеки і сказали, що бомблять Київ, Одесу, Миколаїв, і ми зрозуміли, що це почалося. Ми жили в Луганській області безпосередньо поруч із зоною АТО, війна в 100 км від нашого порогу протягом 8 років тривала, але ти ніколи не можеш бути готовим до війни. Спочатку був страх – за своїх дітей, за сімю, але було й чітке розуміння, що ми відповідальні за життя наших співробітників і за майно нашого підприємства.
Не забуде день початку війни і Світлана Фурсова, заступник головного бухгалтера філії «Старобільська:
-Ми прийшли і почали вивозити документи, щоб їм не дістались. Було чутно обстріли. Нам сказали йти в укриття і ми пішли. На наступний день ми знову вийшли на роботу – ми бухгалтери, нам потрібно було закрити місяць. Ми закривали його під обстрілами.
А події на філії «Сватівська» розгортались наступним чином.
-Десь на третій день окупації на філію заїхали люди в військовій формі. Почали з того, що забрали легкові автомобілі. Всі, які були на філії. Через декілька днів приїхали, опломбували всі бази і виставили свою охорону. Вони висунули вимогу – примусово виходити на роботу. Але співробітники на роботу не виходили, і вони через силу заставляли деяких керівників, деяких спеціалістів організовувати роботу.
Андрій Ільмінський, директор філії «Троїцька», знадує:
-Наш генеральний директор Олексій Опанасович, пам’ять про якого буде завжди в нашому серці, завжди був на звя’зку, і для мене як для директора це було дуже важливо. Він нас підтримував і сказав: Андрій, ти в першу чергу повинен зберегти життя своїх людей, а потім все решта. Ми були на звя’зку з нашими спеціалістами, з нашим регіональним керівництвом в області і розробили для себе чіткий план, що ми берем під охорону наше підприємство. Посилили заходи безпеки і до 6 березня, коли почалася безпосередньо окупація, здійснювали чергування на нашому підприємстві і в Троїцькій громаді – разом з такими ж підприємцями, службовцями, поліцією. Це давало надію на якусь стабільність.
На філії «Старобільська» в цей час вже хазяйнували загарбники:
Ми прийшли на роботу і нам сказали, що філія вже під охороною «ЛНР». І сказали, щоб ми здали ключі від кабінетів. І що або ми добровільно здамо ключі, або вони виламають двері, – свідчить Світлана Фурсова.
Андрій Ільмінський, директор філії «Троїцька», розповідає, як група активістів наївно намагалася зупинити колону російських військ, і чим це закінчилось.
-6 березня до нас увійшли російські війська. Ми, активісти, депутати місцеві, нас було чоловік 80, вийшли колоною з прапорами назустріч їхній військовій колоні. Від них приїхав до нас їх військовий комендант – на 5 вантажних машинах, з авіаційною пушкою. Спочатку нам розповідали, що вони приїхали захищати нас від мародерства, давали красиві обіцянки. Але після того, як ми 40 хвилин кричали «Україна», «Геть окупація», терпіння в них закінчилося, вони дали нам 10 хвилин, «іначе начнем вас приводить к порядку».
З 6 березня по 11 червня ми були останньою філією в Луганській області, яку не захопили.
Не хотіли коритися окупантам і на філії «Старобільська».
-Двоє з автоматами сказали, що нас запросять на збори, на якому повідомлять, як будемо працювати далі. Але адмінапарат на це не погодився і на збори не пішов, бо вони нам ніхто і ми їм не підпорядковуємось, – розповіла Світлана Фурсова.
А на «Сватівській» вже починався відвертий грабіж «нібулонівського» майна, який російські загарбники назвали «націоналізацією».
-Перші 10 днів ніякої роботи не було, але потім виявилось, що серед наших колег були запроданці, які почали викликати людей на роботу. В чому заключалася ця робота? Це була передача майна. Вони видали «указ» «про націоналізацію фірми «НІБУЛОН» на користь «ЛНР». На базі Старобільського елеватора вони зробили якесь умовне своє підприємство, і на це підприємство почали вивозити, в примусовому порядку перереєстровувати все майно. На той момент в нас було посіяно 10 тис. га пшениці. Потім вони цей урожай зібрали і вивезли. Із Старобільського елеватора зерно вивозили російськими вагонами. Все зерно вивозилось в Новоросійськ і в сторону Валуйок.
Паралельно почали тероризувати працівників «НІБУЛОНу». З Ігорем Ільмінським, директором філії «Троїцька», це було так:
-Вони на початку квітня прийшли до мене озброєні додому, витягли з хати, скажімо так, і повели «на бесіду». Там інтенсивно зі мною розмовляли на предмет перейти на сторону нової влади. Я чітко висловив свою принципову життєву позицію, тому що Україна для мене понад усе. Після цього вони перестали гратися в добрих і поганих поліцейських і сказали: Андрій Олександрович, ми даємо вам 3 доби, збирайте свої речі і «Чемодан-вокзал-Європа», ви нам тут не потрібні. Або «на підвал» – і будемо з вами розмовляти інакше. З квітня по червень ми якось тримались, але потім, коли настала безпосередня загроза мого життя і життя моєї сімї, ми з дружиною прийняли рішення, забрали молодшого сина і виїхали через Росію, через Європу – в Україну.
Приблизно те саме відбувалося і на інших підприємствах.
По відношенню до місцевих працівників, це був жорсткий пресінг – або ти виходиш на роботу, або ми тебе і твою сімю не будемо визнавати на цій території. Я був там довго, але мусив виїхати – в мене було 4 обшуки, перевіряли документи, шукали якісь докази диверсійної діяльності…Я вимушений був виїхати, – розповідає свідок подій на філії «Сватівська».
Підтверджує це і Світлана Фурсова, заступник головного бухгалтера філії «Старобільська:
-На роботу не пустили, сказали, що працівники «НІБУЛОНу», які не хочуть з ними працювати, їх на територію філії не пускати.
Сьогодні всі вони з болем згадують про втрачене.
-В нас було посіяно більше 1300 гектарів пшениці, гарної пшениці, в гарному стані. Ми були повністю забезпечені добривами, паливом, запчастинами. Тобто до весни ми були повністю готові. Вони автомобілі позабирали, а потім техніку. Урожай наш зібрали, наобіцяли людям багато «новой счастливой жизни и стабильности», казали, що все буде «по-прежнему хорошо». Але обіцянок вистачило до 1 серпня, а потім, судячи з усього, там все закрилося, – розповів Андрій Ільмінський.
-Вони вже міняють свою третю юридичну особу, все майно передається від однієї юрособи на другу, перезаключили договори оренди землі, за майнові паї не виплачується. Зараз робиться все, щоб заплутати шляхи руху цього майна, тому воно передається з одного підприємства на друге, які зареєстровані в них, – наголошує інший свідок.
Про грабіж окупантів говорила в Світлана Фурсова.
-У нас забрали легкові автомобілі, вантажні автомобілі – це на той момент, коли я ще була на філії.
-Всю оргтехніку, всю, що можна було вигребти, побутову також, все вигребли повністю, – свідчить директор філії «Троїцька».
Філію «Сватівську» спочатку хотіли прибрати структури так званої «ЛНР», потім «молоду республіку» потіснили краснодарські – вони і зібрали засіяний «НІБУЛОНом» врожай. На цьому робота підприємства зупинилась остаточно, а частина земель філії зайнята бліндажами, перерита і замінована. Знаходитись там небезпечно.
Так само небезпечними є й інші філії НІБУЛОНу в Луганські області – на зараз вони досі окуповані.
