Після звільнення правобережної Херсонщини українські війська приступають до звільнення Кінбурнської коси. Цей невеликий за розмірами піщаний півострів останні 200 років неодноразово ставав ареною кривавих боїв.
Територіально Кінбурн належить до Миколаївської області України. Але між косою і материковою частиною області знаходиться Дніпрово-Бузький лиман. Саме триваюча окупація цього піщаного насипу російськими військами не дає українській владі оголосити про повне звільнення Миколаївщини.
Однак, командування українських військ заявляє, що робота в цьому напрямку вже почалася.
Початок деокупації
“Наразі триває бойова робота (на Кінбурнській косі, – Ред.). І якщо ми вже поставили за мету звільнити усю Миколаївську область, то вона буде звільнена”, – оголосила 12 листопада речниця оперативного командування “Південь” ЗСУ Наталя Гуменюк.
Цей клаптик української території війська РФ захопили ще на самому початку повномасштабного вторгнення – навесні поточного року.
Окупація Кінбурнської коси дозволяла їм встановити контроль над значною ділянкою морської акваторії Чорного моря і фактично заблокувати порти Херсона і Миколаєва.
Крім того, присутність на косі дозволяє артилерії РФ завдавати удари по Очакову. Це місто, де розташована база центру морських спецоперацій Військово-морських сил України.
Останній на цей момент обстріл був нанесений зранку 14 листопада. “Ворог завдавав удари РСЗВ (реактивних систем залпового вогню, – Ред.) по прибережній смузі Очаківської громади. Постраждалих немає”, – повідомив очільник обласної адміністрації Віталій Кім.
Щодо деокупації Кінбурну, то українська влада поки не розкриває подробиці операції.
Однак 13 листопада низка російських телеграм-каналів, а згодом і державне агентство “РИА Новости” повідомили про висадку українську десанту на косу.
Українська сторона ці повідомлення не коментувала. Проте міністерство оборони зранку 14 листопада опублікувало в своїх соцмережах короткий відеозапис без пояснення, на якому зафіксовано переміщення групи українських військових на легкомоторних човнах. Ймовірно, мова йде про форсування Дніпра або Дніпровського лиману.
Beautiful Dnipro pic.twitter.com/SMpr97fpkZ
— Defense of Ukraine (@DefenceU) November 13, 2022
Очільник офісу президента Україна Андрій Єрмак ввечері 14 листопада запостив в своїх соцмережах традиційний “ребус” – назву деокупованого міста, складену з емодзі.
Без великих зусиль можна розшифрувати його загадку як підтвердження деокупації Кінбурнської коси.
Джерело ВВС в силових структурах вказує, шо ЗСУ дійсно “мають успіх” на Кінбурнській косі, на що міг натякати Єрмак.
Профільне видання Defence Express зазначає, що, за деякою інформацією, українські сили змогли вдало висадитись на західному узбережжі Кінбурнської коси і, рухаючись на схід, витіснити противника аж до села Геройське на Херсонщині.
Такі дії, вважають аналітики видання, можна вважати видатним успіхом ЗСУ і шляхом до розблокування портів в Миколаєві і Херсоні.
“Від Defense Express вважаємо за потрібне додати ще такий аспект. Звільнення Кінбурнської коси означатиме чергову ганебну поразку Чорноморського флоту РФ. І заодно означатиме зміцнення позицій України в Чорному морі”
Окрім того, видання наголошує, що втрата Кінбурнської коси стане для росіян “ще важчою поразкою, аніж втрата острова Зміїний”.
Річ у тім, що після української атаки дронів на базу Чорноморського флоту в Севастополі 29 жовтня, російські кораблі практично перестали виходити у відкрите море. А значить, вони не зможуть заблокувати відкриті торгові шляхи біля Кінбурнської коси.
Така ситуація є особливо болючою для РФ, вказано в статті Defense Express, бо Кінбурн має особливе значення для “військової міфології” росіян.
Тож про яку міфологію йдеться?
Місце суворовської битви
Річ у тім, що це зараз Кінбурнська коса – перш за все туристичний об’єкт, де на вузькому проміжку (довжина – 40 км, ширина – 8-10 км) поєднуються національний природний парк, чудові пляжі, піски і лісиста місцевість.
Але раніше цей півострів на межі Херсонщини і Миколаївщини був відомий як арена жорстоких і кривавих боїв.
Тривалий час ця місцевість була у володінні Османської імперії. Власне назва Кінбурн походить від тюркських слів “волосина” (“кил”) і “мис” (“бурун”). Турецькі військові побудували тут фортецю в 15 сторіччі і володіли нею аж до середини 18 сторіччя.
В 1736 році війська Російської імперії захопили замок і зруйнували його. Однак через 6 років Кінбурн знову повернувся до турків, за Белградською мирною угодою 1739 року між Російською і Османською імперіями.
Невигідні для Росії умови були переглянути вже через 35 років. Новий договір з турками повертав росіянами велику частину земель Причорномор’я, зокрема і Кінбурн.
Османи не змирилися з таким розвитком подій.
Восени 1787 року турецька флотилія вирушила до Кінбурнської коси з наміром вибити росіян з неї. За оборону півострова відповідав “міфологізований” в сучасній Росії полководець Олександр Суворов.
Він дозволив турецькому десанту висадитись на західний бік коси з боку Очакова, безперешкодно побудувати траншеї і укріплення, а тоді атакував їх. Декілька нападів були невдалими, але з третьої спроби російські війська змогли розбити противника.
З майже 5 тисяч турецьких військових змогли врятуватися близько 300, писали російські історики. З російського боку загинули і були поранені близько 450 осіб. Двічі поранений був і полководець Суворов.
Ця битва фактично стала символом перемоги Російської імперії в боротьбі проти турецького війська на морі. Хоча деякі історики критикували рішення Суворова, який дозволив турецькому десанту висадитись на косі, побудувати укріплення, а згодом декілька разів безуспішно за допомогою кавалеристів намагався вибити їх з позицій. Що зрештою призвело до значних втрат серед захисників півострова.
Поразка Росії
Менш ніж через 100 років росіяни вже були змушені капітулювати на Кінбурні.
В ході Кримської війни англо-французькі морські сили вибили їх з цього півострова.
В жовтні 1855 року спільний флот британців (49 кораблів) і французів (31 корабель) підійшли до південного і західного берега Кінбурнської коси і почали обстрілювати російську фортецю на ній, а також висадили десант.
Атаки російської артилерії у відповідь були слабкими, оскільки майже всі снаряди не долітали до кораблів противника, а навіть ті, які долітали, не завдавали великої шкоди броненосцям. Такі надзвичайно захищені кораблі були новинкою того часу і вперше були застосовані в битві саме на Кінбурні.
І навпаки вогонь з боку англійців і французів був точний та знищив багато укріплень на російському березі.
Пізніше частина кораблів підійшла до Кінбурну ще й з півночі, що означало фактичне оточення російських сил. Командир гарнізону, генерал Іван Коханович прийняв пропозицію здатися в полон.
Це рішення викликало хвилю суспільного обурення в столиці Російської імперії, самого Кохановича і начальника артилерії гарнізону згодом судили за “ганебну капітуляцію”.
На цій битві історія Кінбурну як укріпленої фортеці закінчилась. Хоча це і не позбавило півострів особливого стратегічного значення для військ під час наступних битв.
Наприклад, під час Другої світової війни війська нацистської Німеччини та її союзників спробували використовувати Кінбурнську косу в якості плацдарму своїх військ. Однак, в грудні 1943 року радянська армія вибила противника з півострова. Операція зайняла 2 дні.
“Таким чином, внаслідок дводенних боїв на Кінбурнській косі, частинами 24-ї гвардійської дивізії повністю був розгромлений десант супротивника, при цьому було вбито та поранено до 700 осіб та взято в полон близько 500, у тому числі 11 офіцерів”, – йдеться в донесенні штабу 2-ї гвардійської армії.
Сучасний стан
Майже 80 років без бойових дій перетворили Кінбурн на заповідник дикої природи. В 2009 року ця місцевість указом президента офіційно стала національним природним парком “Білобережжя Святослава”.
Святослав Хоробрий – це князь Київської Русі, який зокрема відомий своїми військовими походами на Візантію. За легендами, його війська полюбляли зупинятися для перепочину під час походів саме на території Кінбурнської коси.
Наразі, за словами заступника директора парку Павла Холодняка, велика частина заповідної природи Кінбурну постраждала від триваючої війни.
Причина в регулярних обстрілах, які вели з цієї території російські війська.
Наприкінці вересня поточного року в коментарі “Суспільному” Холодняк вказував на те, що військові РФ не перебувають постійно на косі, а заїжджають на неї для обстрілів Очакова.
Слід зауважити, що на території півострова мешкали 4 тисяч видів тварин, зокрема 300 видів птахів, які обрали собі Кінбурн як зручне місце для гніздування та міграції.
Постійні обстріли території призвели до масштабних пожеж на півострові. За словами Холодняка, постраждало близько 42% природного парку, тобто 4,2 тисячі гектар території.
Зокрема згоріло близько 1 тисячі гектар лісового масиву на Кінбурні.
“Це дуже тяжка наша втрата. Ніколи Кінбурнський півострів не мав ще такої шкоди заподіяної і ніколи не зіштовхувався з таким”, – наголосив еколог.
За орієнтовними підрахунками, розмір збитків вже складає близько 100 млрд гривен.
