Олег Калінін – пасічник з Миколаївщини, якому вдалося розвинути медову справу в регіоні та підштовхнути бджолярів-аматорів до офіційної реєстрації бізнесу. А почалося все ще в студентські часи, коли батько подарував Олегу кілька вуликів.
Відтоді чоловік захопився цією справою та за будь-якої нагоди намагається дізнатися щось нове про бізнес, що став частиною його життя. Сьогодні підприємець керує одразу двома справами – «Медовою фабрикою» та виробництвом обладнання для бджолярів BeePro.
Про «розумний вулик», сертифікацію пасіки, нескінченні інвестиції та роботу під час війни Олег Калінін розповів журналістам ШоТам.
Бджільництво – це постійні інвестиції та навчання
Усе почалося ще в 2008 році, коли я був студентом та шукав додатковий заробіток. На той час мій батько на любительському рівні займався бджолами, мав десь 3-5 вуликів. Тож я попросив тата, аби він віддав ці вулики мені. Згодом натрапив на відео про професійне бджільництво в Канаді й захотів досягнути чогось подібного в Україні. Тобто вийти на промислові масштаби та розвивати цю сферу. Звісно, поки що ми ще не сягнули таких обсягів, але впевнено рухаємося до своєї мети. А ролик, який змотивував мене до розвитку, передивляюся й сьогодні.
Але варто розуміти, що пасічництво – це постійні інвестиції, як і будь-який інший бізнес. Спочатку ми вкладали кошти з сімейного бюджету, потім почалися кредити й запозичення від знайомих. Ця справа потребує регулярних внесків. На щастя, я завжди працював на кількох роботах і багато відкладав. Так само намагаюся робити й сьогодні, адже мати бізнес і не інвестувати в нього – неможливо.
А ще бджільництво – це завжди навчання. Я продовжую вивчати щось нове донині, багато читаю, дивлюсь різноманітні відео, відвідую конференції. Наприклад, наприкінці серпня завдяки підтримці Проєкту USAID «Економічна підтримка Східної України» вже вкотре відвідав Апімондію – міжнародний бджільницький конгрес. Власне, вчитися доводиться постійно. Коли в тебе 10-30 вуликів – ти потребуєш одних знань, а коли рахунок йде на сотні – все зовсім інакше. Багато речей спрощуються, автоматизуються. На щастя, сьогодні безліч інформації у вільному доступі.
Ми почали популяризувати пасічництво на Миколаївщині
У 2016-му році я зрозумів, що потрібно шукати додатковий заробіток. На той час мені вже вдалося перейти на бізнес-рейки та розширити кількість вуликів до двох сотень. Але відбулося якесь протруювання й мої бджоли загинули. Вкладені кошти були кредитними, тож я мав чимось розрахуватися. Тоді ж на Миколаївщині запустили канадський проєкт бізнес-розвитку плодоовочівництва UHBDP, і я пішов працювати туди консультантом.
Коли почав глибше вивчати проєкт та показники, запропонував долучити до нього й пасічництво. Кілька місяців цю ідею розглядали, й зрештою керівництво підтримало мою пропозицію. Після цього в межах проєкту ми почали втілювати безліч ідей для розвитку бджолярів. Це і навчання, і поїздки, і запуск бізнес-калькулятора для пасічників. Я розумів, що для подальшого розвитку ми мали зробити наших бджолярів більш освіченими.
Крім того, разом із UHBDP ми почали займатися популяризацією пасічництва як бізнесу. Влаштовували бізнес-тури по Україні, показували бджолярам великі промислові пасіки та намагалися пояснити, що перший крок до розвитку – це реєстрація бізнесу.
Адже коли ти маєш певні податкові зобов’язання, найманих працівників – ти працюєш, бо це потрібно. Необхідно заробляти, зростати, виконувати якісь обіцянки та плани. І тільки так ти будеш розвиватися. А якщо ти викачав свої пів тонни меду й тобі цього достатньо – який це бізнес? Це вже не бізнес, а якась самозайнятість, хобі.
Між пасічниками не буває конкуренції
До канадського проєкту пасічництво в нашому регіоні навряд чи можна було назвати популярним.Так, було чимало пасік, але їхні масштаби були доволі аматорськими. Ми свого часу проводили підрахунки з місцевою Спілкою пасічників. Тоді до її складу входило з десяток бджолярів, кожен із яких мав 12-15 вуликів. А вже торік, у 2021, показники суттєво змінилися: приблизно 80 вуликів на людину. Зросла й сама спілка, тепер це потужна організація.
Попри це я ніколи не називав інших бджолярів своїми конкурентами. Бо конкуренції між пасічниками не може бути. Україна – це потужний гравець міжнародного ринку, і для того, аби вийти на цей ринок, нам потрібні великі об’єми. Тому я не вважаю свого сусіда суперником чи конкурентом. Можливо, на ринку вони й конкурують між собою, але я не продаю свою продукцію в такий спосіб.
Розробив «розумний вулик», аби слідкувати за пасікою
Бувають бджолярі, які влітку виїжджають на пасіку й проводять там весь час. Утім я так не можу. Постійно є якісь справи, необхідність кудись поїхати, щось зробити. А водночас хочеться розуміти, що відбувається на пасіці. Так з’явилася ідея розробити щось на кшталт «розумного вулика».
У цьому немає якоїсь новини, я не вигадував щось з нуля: подібні спроби вже були. Щоправда, розроблені вони були студентами на такому собі «конструкторі» для програмістів Arduino. Якість цих пристроїв була доволі сумнівною. Натомість я хотів створити щось справді якісне й вивести це на промислові масштаби.
Ми замовили американські контролери, розробили перший десяток прототипів. І на цьому все зупинилося. Адже «розумні вулики» – це теж частина бізнесу, тож необхідно рахувати вкладені кошти. Собівартість одного прототипу вийшла доволі високою, а для врегулювання ціни ми потребували виходу на тисячі проданих виробів. Але попит цього не дозволяв.
Попри це ми розробили нову версію, врахували всі недоліки пілотного проєкту, покращили прототип, та у виробництво вже не пускали. Студенти, які створюють аналоги на Arduino, роблять це вдвічі дешевше. І нам складно довести людині, що справжня якість не може коштувати дешево. Не кажучи вже про те, що у нас зовсім інший підхід, принципово інша якісь складових тощо.
Керую одразу двома бізнесами
«Розумний вулик» – це частина ще одного мого бізнесу, торговельної марки BeePro. Ми зареєстрували компанію в 2019 році й відтоді створюємо професійне обладнання для пасічників. Виготовляємо насоси для перекачки меду, шнеки для віджиму, різні ємності, перехідники, ті самі «розумні вулики». А зараз плануємо створити автоматичну лінію з відкачки меду.
Усе це – суто наше виробництво. Ми маємо необхідні верстати, все збираємо та комплектуємо власноруч. Наразі масштаби не надто великі, але для України – це вже доволі потужний бізнес. За рік нам вдалося вийти приблизно на 80-100 тисяч доларів обігу.
До повномасштабної війни продукція користувалася попитом, ми встигли продати під 100 насосів, а це доволі недешева річ. Запити надходили постійно. Здебільшого ми працюємо під замовлення та безпосередні потреби клієнта. Утім з початком великої війни, звісно, ситуація змінилася.
А «Медову фабрику» ми з колегами зареєстрували в липні 2021 року. За цей час вдалося викачати приблизно 15 тонн меду, це десь до 30 тисяч доларів. Щодо успішності бізнесу, тут все залежить від низки факторів. Зокрема, від погоди та майстерності бджоляра. Хтось може взяти з одного вулика 20 кілограмів, а хтось – 120. До того ж, чималу роль відіграє й кількість. Адже сьогодні, аби отримати більш-менш гідний прибуток, 200 вуликів – вже мало.
Три роки тому ми розпочали процес сертифікації нашої пасіки. 2020 рік був перехідним, а торік вже отримати сертифікат про органічність та продовжуємо роботу. Це важливо одразу з кількох причин. По-перше, була домовленість з деякими експортерами, котрі погодились забирати мед дорожче, аніж гуртова ціна по Україні. А по-друге, сертифікована продукція – це ключ до покупця. Я трохи орієнтуюся в маркетингу: споживач психологічно більше довірятиме й обиратиме мою продукцію. Адже ось вона – сертифікована й екологічна, а отже безпечна.
Поєднувати ці два бізнеси – цілком реально, бо обладнанням для бджолярів ми займаємось переважно впродовж осені та зими, коли минає сезон пасічництва. Якщо ж замовлення надходять у розпал сезону – ми збільшуємо термін виробництва або відкладаємо на осінь, якщо це можливо.
Я прагну зростати в об’ємах, а не рахувати прибутки
За ці роки в бізнесі я інвестував вже понад два мільйони гривень. Здається, що це чимало, але якщо порахувати все обладнання, цех, машини – так воно й виходить. Вийти на чистий прибуток поки що не вдалося, але це і не є моєю ціллю. Нам потрібно зростати в об’ємах, і це наразі ключова мета.
Працюю без якихось чітких бізнес-планів. У мене немає установки, що ось, умовно, через рік я маю вийти на точку беззбитковості проєкту. Ні, я все роблю поетапно, але раптом з’являється щось термінове, скажімо, необхідність побудувати склад, – я беру й будую. Бо він мені потрібен, і це важливо для бізнесу.
Наразі обидва підприємства спрямовані на український ринок. Мед закуповують трейдери або переробники, обладнання – наші пасічники. Звісно, хочеться вийти й на ринок ЄС, ми навіть активно думали про це напередодні вторгнення. Але з початком великої війни плани змінилися.
Відновив роботу бізнесу, коли ЗСУ розгромили окупантів
Відверто кажучи, я до останнього не вірив у можливе вторгнення. Тому в нас не було жодних тривожних валіз чи чогось подібного. 24-го лютого я був на нашій базі в Ковалівці й прокинувся о четвертій ранку від дзвінка дружини. Беру слухавку й чую: «Миколаїв обстрілюють, забирай нас».
Спочатку я не повірив, приїхав додому до Миколаєва – все наче спокійно. Але це було спочатку. Загалом я не вірив, що щось подібне може статися в 2022 році. Після початку вторгнення ми буквально сиділи на валізах. Були готові до виїзду: якби окупанти перетнули Південний Буг, ми б одразу вирушили до безпечних регіонів.
Про бізнес тоді ніхто не думав. Хіба що прикидав, що можна було б вивезти. Навіть вирішив, що бджоли залишаться тут, на Миколаївщині. Адже евакуювати вулики я не міг фізично. З березня й до травня я був у місцевій теробороні, а коли росіян вщент розбили під Ковалівкою, я зрозумів, що далі вони вже не пройдуть, і повернувся до роботи.
Безумовно, про довоєнні обсяги сьогодні не йдеться. Обладнання практично не замовляють, а мед я поки що вирішив не продавати. Та попри це ми відновили ремонт цеху з сортування, незабаром вже плануємо закінчити й сертифікувати його за всіма українськими стандартами.
Планувати щось складно, але ми прагнемо розширятися, облаштовувати нові вулики, виходити на нові об’єми й надалі популяризувати бджільництво у регіоні та країні загалом. Тож розвиваємося й працюємо далі!
Як повідомляло Інше ТВ, В Україні формують реєстр зруйнованих пасік
