Як повідомляло ІншеТВ, сьогодні ексголовком, а нині посол України у Великій Британії Валерій Залужний взяв участь у форумі про політичне майбутнє повоєнної України (ФОТО)
Зараз з’явилося повне відео цього форуму. і ми отримали можливість послухати весь виступ Валерія Залужного. Пропонуємо і вам це зробити. А для тих, кому нема коли, ІншеТВ розшифрувало весь виступ, текст після відео.
-Дійсно, тема, яка піднімається, надважлива. Я би сказав, що це навіть не тема, а вже на сьогоднішній день більша проблема, час для вирішення якої, на жаль, стрімко спливає. Давайте почнемо з фактів.
Отже ж ветерани, хто ж вони такі? А у відповідності до чинного законодавства, яке, до речі, ще було сформовано в 1993 році, це особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав та набули статусу ветерана відповідно до цього закону про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту.
Звісно, в умовах по повномасштабного вторгнення Росії логічно, що сьогодні ми хочемо ветеранами вважати, мабуть, переважно учасників російсько-української війни. Проте хотів би нагадати вам, що відповідності до цього закону про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту до цієї категорії ветеранів війни належать такі люди, як учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та безпосередньо учасники війни. Визначення всіх цих категорій є в законі, можна на їх подивитися. До чого я це веду?
Отже, за даними Міністерства справ ветеранів, станом на липень 2025 року чисельність поточних ветеранів та в ветеранок сумарна зазначеними цими категоріями, яку я перерахував, становила 1 560 000 чоловік. Після завершення активних бойових дій чисельність ветеранів значно зросте, а скільки з фронту повернуться військові, що відповідно будуть набуватися набувати статус ветеранів. З високою ймовірності можна припустити, що у разі припинення або там замороження активної фази бойових дій з фронту можуть повернутися одночасно десь 800 від 800 до 1 млн осіб. Чисельність самих відповідно ветерани буде становити десь приблизно 2,5 млн осіб.
Давайте запам’ятаємо цю цифру. 2,5 млн осіб. Мінветеранів оцінюють, що це чисельність ветеранів, включно з членами їх родин після завершення війни, заросте до 5-6 млн. Це близько 20% наявного населення в Україні.
При цьому хотів би ще зупинитися на одній цифрі. Загальні трудові ресурси в Україні станом на початок 2025 року оцінюється десь в 14 млн осіб. Тоді давайте з вами вирішимо і подумаємо, що можуть для держави вирішити 5-6 млн осіб і чи дійсно вони насамперед потрібні державі.
Перше і саме, мабуть, головне, ветерани дійсно можуть стати головним активом держави, активом, до речі, який перебуває саме в Україні, а а не за її межами. Цифри кажуть самі за себе. Це приблизно 20% наявного населення України. А також разом з сім’ями майже половина усього загального трудового ресурсу.
Актив для чого? Я вважаю, що саме ветерани можуть стати головним рушієм повоєнного економічного зростання. Адже дійсно, саме при державному підході можливо таку кількість людей перетворити на зростання ВВП держав.
Третє. Люди з бойовим досвідом, організовані ї вмотивовані відповідальності за майбутнє країни можуть стати основою нових еліт. Основою нових еліт, які можуть реалізовувати ефективну державну політику, забезпечити безпеку. Верховенство права і саме головне відбудувати довіру до цієї політики у суспільстві.
Четвер, я вважаю, що ветерани не просто можуть, а повинні стати основою для формування нової національної ідентичності українців, основної саме на культі захисту власної країни.
Дивіться, середній вік цих людей, знову ж таки, за даними Мінветеранів, від 26 до 35 років 21,2%, від 36 до 45 років 24,4%. Більше половини майже. Це дає можливість використовувати їх досвід і їхню культуру найближчі 25-30 років.
Що це за термін 25-30 років? А це формування цілого покоління. Цілого покоління, що буде здатне передавати цей культ далі.
П’яте. Я вважаю, що саме ветерани можуть і повинні стати основною, увага, гарантією безпеки для України у ці найближчі 25-30 років. Усі оборонні спроможності мають бути побудовані лише на досвіді та безпосередніх учасниках російської української війни, особливо у підготовці, вихованні та створенні вже нових оборонних спроможностей.
Шосте. Як це не дивно звучить, саме ветерани повинні стати й гарантом внутрішньої безпеки, де за рахунок досвіду, організованості та довіри до них суспільства можна створити абсолютно нову, наприклад, правоохоронну, та навіть судову систему.
Сьоме. Ветерани можуть і повинні стати основою експорту наших військових спроможностях у тих чи інших формах, особливо у підготовці, в тому числі й офіцерського складу, відповідно і знову ж таки для майбутніх альянсів.
Але було б не зовсім справедливо не зупинитися ще на одному аспекті, а саме, що ще можуть ветерани зробити для власної країни. Давайте чесно, давайте чесно. Вже сьогодні є приклади, які вказують на ставлення чиновників і політиків до військових як до загрози, у тому числі через страх політичної конкуренції. Мене особисто це дивує. Ветерани можуть стати не лише об’єктом, м’яко кажучи, політичних побоювань, а й заручниками політичних ігор різних політичних сил. Практично кажучи, можуть бути використаними для власних політичних інтересів.
Давайте подивимося на біду нашої стікаючої кров’ю України. Рейтинги, що регулярно забивають інформацію з фронту та стають топ-новинами не тільки в Україні, а за її межами. вигадані. Ще раз звертаю увагу для українських журналістів, вигадані політичні партії військових вже сьогодні змагається між собою в соцопитуваннях. До цієї боротьби чиясь вміла рука приєднує і партії різних волонтерів, щоб вже остаточно розтягнути сьогоднішніх ще не виживших в окопах побратимів.
Нас вже хтось зробив ворогами. Це вже сьогоднішній реалі – те, що ми бачимо.
Друге. А що ж може бути завтра? Треба розуміти, що опинившись в умовах, наприклад, різкого скорочення доходів, відсутності роботи, відсутності житла, можливості реалізувати реалізувати себе у суспільстві та у сім’ї, люди з бойовим досвідом і зброєю в руках стають уразливими перед усілякими провокаціями та спокусою легких грошей.
Тому виникають серйозні ризики, починаючи від зростання злочинності та небезпеки на вулицях. Це мінімум і досвід Другої світової війни, і війни в Афганістані з її лихими 90-ми. Тому все це може привести до ризиків політичної дестабілізації в країні та загрози національної безпеки. Ну, такі, наприклад, як громадянська війна.
Отже, закінчення війни і перспектива повернення близько 1 млн наших захисників додому, ну, у кого він, звісно, є, та перехід до статусу ветерана стане новим викликом і для держави, і для і для цивільного суспільства. І, що характерно, і для самих ветеранів.
Звісно, і Міністерство ветеранів, усі залучені до процесу реінтеграції ветеранів точно знають ці проблеми, які будуть існувати і які вже є, імовірно. Я лише хотів би глобально окреслити, як на мою думку, три основних напрямки, які необхідно вирішити саме на рівні державної політики.
Перший напрямок, це проблема ветеранів і держави, проблема їх взаємовідносин. Як держава буде мати політичну волю, перш за все, на реалізацію усього комплексу заходів щодо переміщення людей у цивільне середовище? Це складний шлях, пов’язаний із матеріальними ресурсами і, до речі, і з людським. Які, ймовірно оці людські ресурси будуть інколи важливішими за мате за матеріальний. Бо саме через цих конкретних людей ветерани і будуть сприймати відношення держави саме до них.
Друге, надскладна, надскладна і дуже важка проблема ветеранів і суспільства. Основна проблема, що більшість ветеранів за час війни можуть переосмислювати цінності, можуть змінювати свій світогляд. Вони набувають як негативний, так і позитивний досвід, який у цивільному житті, ну, наприклад, неможливо отримати взагалі. Коли ветерани повертаються до цивільного життя, вони взаємодіють з людьми, які пережили зовсім інший досвід, мають інші проблеми та переживання.
Це, звісно, призведе до непорозуміння, але маємо пам’ятати, що основа нашої майбутності і здатності до спротиву – це лише єдність. Єдність, яка, до речі, формується щодня і щосекунди, дивлячись новини, спостерігаючи за діями окремих військових, спостерігаючи за вшануванням полеглих і відношенням до їх родин і багато іншого. Суспільство не має перш за все боятися власних військових і ветеранів. Суспільство має бути готовим прийняти цих людей, долю і свідомість яких безповоротно змінила війна.
Третє, це проблема взаємовідносин ветеранів один з одним. Попри те, що сьогодні здається це не проблема, але, ну, наприклад, наявність ветеранів іншої категорії, поділ на тих, хто воював більше, а хтось менше. Хтось нагороджений, а хтось ні. Хтось вже чогось досяг, а у когось не вийшло. Це все попереду. Потенційний конфлікт між ветеранами може виникнути з часом. Наприклад, якщо вони будуть боротися за обмежений ресурс на кшталт уваги, популярності, грошей, соціального чи політичного капіталу, може виникнути напруженість між ветеранами, які хочуть збудувати, наприклад, політичну кар’єру, те, що ми сьогодні бачимо. або, наприклад, посилиться конкуренція за якісь виділення там тих же самих грантових грошей для громадських організацій, що займаються допомогою. Звісно, така конкуренція може привести не лише до розколу всередині ветеранського середовища, а й до погіршення сприйняття суспільством ветеранів та їх проблем. А отже, збереження єдності оцього ветеранського середовища буде запорукою, як це не дивно, реалізації будь-яких програм та має бути основою формування саме такої державної політики, щоб не допускати навіть теоретичного розпорошення ветеранського товариства.
Отже, ветеранська політика, на мою думку, має стати одним із ключових державних пріоритетом у найближчі часи.
Україна має обмежений час, щоб перейти до стратегії реінтеграції ветеранів. Звісно, для цього потрібні ресурси, які, на мою думку, набагато важче знайти, ніж гроші. Це сильний організаційний ресурс, комунікаційна спроможність, політична воля та системність в роботі з ветеранами. Ну, лише за наявності, звісно, політичної волі, суспільної готовності, ветеранська політика може стати рушійною силою розвитку цієї країни, а не її соціальним тягарем, як це було до цього.
