Наприкінці серпня у світ вийшла перша книжка про Валерія Залужного – першого головнокомандувача великої війни. Одного з наймовчазніших українських воєначальників.
Авторкою книжки з назвою “Залізний генерал. Уроки людяності” стала колишня радниця Залужного зі стратегічних комунікацій – Людмила Долгоновська. Вона прийшла в комунікації апарату головкома ще до призначення Залужного, у 2020-му, і була звільнена з посади в березні 2023-го. Як сама Долгоновська пише в книжці, без пояснення причини, повідомляє Українська правда.
Тон “Залізного генерала” можна описати двома словами: захоплення та вдячність. Долгоновська змальовує Залужного не людиною, яка опинилася за пультом управління в історичний для країни момент, а майже неземним божеством.
На 208 сторінках книжки немає жодного сумніву в правильності ухвалених Залужним рішень чи їхньої критики – як з боку Долгоновської, так і з боку її співрозмовників.
Усі прихильники воєнного нонфікшену та Валерія Залужного можуть самостійно ознайомитися з розлогою біографією колишнього головкома та атмосферою роботи його команди в перші тижні війни.
Ми ж у цьому тексті зосередилися на тих частинах “Залізного генерала”, які мають історичну цінність або підтверджують відомі, але публічно не визнані факти.
Нижче – переказ деяких епізодів книги з цитатами і контекстом описаних подій.
Як Залужний став головнокомандувачем?
Наприкінці липня 2021-го, за пів року до повномасштабної війни, Залужному зателефонували з Офісу президента й запросили на співбесіду. Валерій Федорович, який на той момент очолював Оперативне командування “Північ”, відповів, що має попередити про таку поїздку свого начальника – Олександра Сирського. Втім, людина з ОП порадила цього не робити.
Вершиною тогочасних мрій 48-річного Залужного була посада командувача Операції об’єднаних сил. Але Зеленський запропонував дещо інше – крісло головкома.
Прийняти таку пропозицію у військовій ієрархії означало б перестрибнути одразу два щаблі – посади командувача Сухопутних військ і начальника Генштабу. Тому Валерій Федорович вагався. Проте дружина, Олена Залужна, переконувала, що він впорається.
“Найбільше я переймався через те, як до цього поставиться мій безпосередній начальник – Олександр Сирський. Я розумів, що буде шок у суспільстві. І це впаде на мене, на мою дружину. Ми дуже відкриті люди, у нас багато друзів. Публічність завжди завдає удару”, – наводить слова Залужного Долгоновська.
Коли Сили оборони почали готуватися до великої війни?
До масштабування російського наступу Сили оборони почали готуватися щонайменше з літа – осені 2021 року. Тоді Залужний, який тільки-но прийшов на посаду головкома, віддав кілька важливих наказів. Зокрема, під приводом навчань “Об’єднані зусилля 2021” перегрупувати та підготувати війська до російського наступу, а також зупинити ротацію підрозділів на сході, щоб там постійно були війська.
Паралельно Залужний дозволив військовим у зоні ООС відкривати вогонь на ураження противника й обкатувати “Байрактари”. Він був переконаний, що Україні треба максимально показувати росіянам зуби – завдавати втрат і збивати бажання наступати.
Проблем у процесі підготовки до великої війни було безліч – від відсутності запасів бронежилетів до палива та снарядів.
Зі снарядами, розповідає Долгоновська, у серпні 2021-го раптово допоміг представник американської оборонної компанії на ім’я Володимир. Він запропонував передати Україні піврічний запас боєприпасів, які призначалися для Афганістану – до його захоплення талібами (на яких умовах відбувалася ця передача – не вказано). Ці снаряди допомогли Україні протриматися до червня 2022-го, до перших пакетів західної допомоги.
15 жовтня 2021-го РНБО затвердила план оборони України на випадок російського наступу. У січні 2022-го, під час телефонної розмови із Залужним, з цим планом хотів ознайомитися американський генерал, тогочасний голова Об’єднаного комітету начальників штабів США Марк Міллі. Однак Залужний йому відмовив.
До плану оборони України напередодні вторгнення мали доступ “кілька людей на планеті”.
За 12 днів до вторгнення, на одній з нарад, Залужний “благим матом” кричав на генералів і командувачів угруповань. Командно-штабні навчання “Заметіль 2022”, під приводом яких Генштаб розгортав війська для відбиття російського нападу, показували, що Україна програє. Залужний наполягав на введенні воєнного стану й оголошенні загальної мобілізації.
“Але політичне керівництво на такі кроки не пішло. Причина зрозуміла: ворогу не можна було давати підстав. Саме той факт, що російська агресія була “неспровокована”, допоміг нам тримати позиції на міжнародній арені та досягти потужної підтримки”, – пише Долгоновська.
Чому Залужний так рідко їздив на фронт?
Протягом першого року великої війни Залужному було заборонено їздити на фронт, пише Долгоновська, не вказуючи імен. Уперше в таку поїздку він вирушив на початку 2023-го – у Бахмут, Авдіївку та Лиман. Просив говорити все, як є, запитував бачення та пропозиції командирів напрямків і комбригів. Зокрема, в Павла Паліси, який тоді ще був комадиром 5-го штурмового полку, цікавився, як йому вдалося підготувати новосформований підрозділ.
Чому Сили оборони так довго, попри застереження союзників, обороняли Бахмут?
За словами Долгоновської, втручання “зверху” у військові справи почалося ближче до кінця літа 2022-го. Політики потребували швидких перемог, щоби просити в союзників допомогу та зберігати підтримку всередині країни. Натомість військові керувалися спроможностями Сил оборони та можливими рухами росіян.
“Генерал Залужний неодноразово повторював: “Наступати потрібно не там, де можна, а там, де треба”, – пише Долгоновська.
За кілька абзаців після цієї цитати Залужного Долгоновська наводить два приклади – Херсон і Бахмут. Звільнення Херсона вона називає “перемогою стратегічного значення”, однак одразу додає, що “військові” вважають цей успіх частковим:
“Адже нам не вдалося повністю знищити 25-тисячне угруповання противника, яке розташовувалося на правому березі Дніпра. Нам забракло артилерійських снарядів і часу провести операцію цілком”.
Імовірно, йдеться про те, що частина російських сил, які стояли на правобережжі Херсонщини до листопада 2022-го, у передчутті українського наступу перейшла на лівий берег, а не була знищена. Зокрема й через брак в України достатньої кількості далекобійної зброї.
Надалі перебазування частини російських сил на лівий берег суттєво ускладнило операції Сил оборони на островах і лівому березі.
Про важку 10-місячну оборону Бахмута, доцільність якої ставили під сумнів союзники України, Долгоновська пише таке: ще у вересні 2022-го “військові в полі”, тобто ті, хто безпосередньо виконували задачі на напрямку, говорили, що треба виходити з Соледара і Бахмута й займати висоти вглиб Донеччини. Цю ж версію нібито розділяв Генштаб.
“Але врешті була затверджена (без конкретики, ким саме – УП) інша стратегія – тримати Бахмут. У результаті там накопичилося багатотисячне угруповання військ противника. Ціною надзусиль наші військові стримували й знищували навалу. За стандартних умов місто мало б оперативне значення, в умовах, які склалися, воно набуло стратегічного.
Після візиту сюди в грудні 2022 президента Зеленського, історії з прапором, який він подарував президенту США Джо Байдену, та інформаційних зусиль держави Бахмут став символом – “фортецею”, – зазначає оповідачка.
Долгоновська підкреслює, що операція з 10-місячного утримання Бахмута була буцімто радше політичною потребою, ніж військовою.
Що цікаво: в контексті надважкої оборони Бахмута вона жодного разу не згадує тогочасного командувача ОСУВ “Хортиця” Олександра Сирського, якому військові закидали відсутність належних укріплень і хаотичність планування, чи самого Залужного як головкома – лише президента.
about:blank
Чому Залужний два роки уникав журналістів? Відмовив навіть Netflix і CNN (але не Дмитру Комарову)
Причина такої поведінки головкома крилася в його бажанні “уникати напруги у взаєминах з президентом”, пише Долгоновська. Це прямо підтверджує затяжний конфлікт між Зеленським і Залужним, про який УП писала ще у квітні 2022-го і який багато хто не хотів визнавати.
“Коли військові врятували Київ і стабілізували лінію фронту, політики відчули себе полководцями й почали втручатися в планування операцій, вимагаючи швидких перемог. Сказати про це публічно, значить власноруч підписати собі указ про звільнення. Збрехати – не варіант для Залужного. Залишається один вихід – мовчати.
Інша причина публічного мовчання Залужного – ревнощі до його популярності з боку оточення президента. Постійне замірювання рейтингів, медіамоніторинги – на Банковій намагаються тримати руку на пульсі й не допустити появи політичних конкурентів. Щоби уникнути чергових претензій щодо “надмірної” інформаційної присутності та напруги у взаєминах з Володимиром Зеленським, Залужний волів на кожному журналістському запиті про інтерв’ю писати – “ні”.
Звідки в Залужного стільки фото з молодятами?
Одним із небагатьох інформаційних приводів, у яких особисто з’являвся Залужний, а не заяви від його імені, були весілля військових. Ось він, разом із Віталієм Кличком, розписує нащадків двох козацьких родів у вересні 2022-го, а ось молоде подружжя у травні 2023-го.
Після однієї з пресконференцій президента, де також була УП, Зеленський навіть буцімто злегка обурювався цим. Мовляв, ви дорікаєте мені тим, що я ховаю Залужного від світу, а я, що не подивлюся, то він світиться на весіллях.
У своїй книжці Долгоновська розповідає про ці фото: вони були зроблені в Генштабі, де з березня 2022-го почалися весільні церемонії. Багато пар хотіли, щоб їх одружив саме Залужний.
Колишній головком часто жартував під час розписів: “Чи готовий ти виконувати всі її забаганки й забаганки тещі? Чи обіцяєш, що наречена буде плакати тільки від щастя?”. А коли затримувався, говорив: “Вибачте за запізнення, це я вам дав час подумати”.
Кілька портретних цитат про Залужного з книги:
- Бригадний генерал Анатолій Шевченко: “У ньому багато інтуїтивного. Він вирішує, спираючись на власні знання, не намагаючись “заховатися” за когось. На противагу багатьом, хто в разі невдачі затягує “я це не підписував”, Залужний відповідає за свої рішення”.
- Акторка Ада Роговцева: “Я вирішила попросити його (Залужного – УП) замовити слівце про Да Вінчі. Сказала, що я не можу бути Героєм України, поки Да Вінчі не є ним. І за кілька днів йому дали Героя. Я ще раз переконалася, що Валера – справжній чоловік”.
- Авторка книги Людмила Долгоновська: “Його найбільше, на мій скромний погляд, досягнення – “десовєтизація” армії. Зміна культури взаємин у війську, відмова від старого підходу “я – начальник, ти – дурень”, заохочення ініціативи знизу, справжнє лідерство – це те, що назавжди віддалило нас від радянської, а значить, і російської армії.
(…) Якщо ви спитаєте мене, який мій головний урок, засвоєний за час роботи з генералом Залужним, я відповім: зберігати людяність”.
- Дружина Олена Залужна: “Ми довго разом поверталися до нормального життя, відновлювались після Дебальцевого. Валера говорив мені: “Лєна, вони приходять до мене [загиблі], вони говорять зі мною”. Думала, ми цього не переживемо”.
- Брат, військовослужбовець Артур Залужний: “Йому ніколи нічого не було шкода. Настільки не шкода, що коли я вперше мав іти до школи, Валера зібрав усі гроші, які мав, і купив мені рюкзак та ігрову приставку “Денді”. Такої не було ні в кого. І мама, пам’ятаю, каже: “Так, а ти собі щось зі стипендії лишив?”. А брат каже: “Ні”.
- Донька Аріна Залужна: “Був період, коли мама йому постійно пропонувала: “Треба купити тобі костюм, джинси”. А він: “Мені нічого не треба”. Його з військової форми не витягнути. Мама говорила: “Ти й спати будеш у формі”.
Цитати самого Залужного з книги:
- “Головна моя вимога, щоб ви повернулися обличчям до людей, щоб навчилися бачити в підлеглих особистостей. Я цим принципом керувався все життя й дійшов до цієї посади”.
- “Наскільки я добрий, настільки й жорстким можу бути”.
- “Знаєш, що я найбільше ненавиджу в армії? Коли підлеглі намагаються перекласти частину своєї відповідальності на керівника. Я це ненавиджу. І не хотів чинити так із Президентом. Я Головнокомандувач ЗСУ. Я веду операцію. Я просто інформую його про хід”.
- “Головна наша проблема – відсутність навичок лідерства. Це колосальна проблема для ЗСУ і, думаю, те саме характерно для Збройних сил Російської Федерації, з якими ми воюємо”.
- “Я хотів би більше зрозуміти військову науку. Хай там як і, можливо, це досить сумно, але все ж війна – це те, що супроводжує суспільство вже тисячі років. І цю науку, гадаю, треба розвивати. І розвивати саме тим людям, які мають досвід, знають, наскільки важкі наслідки несе війна, і як зробити так, щоб втрати від війни були мінімальними”.
- “Я найбільше боявся, що мене поховають невпізнаним. У важкі моменти телефонував дружині й говорив, що на мені вдягнуто, які предмети”.
