Так вважає Стів Розенберг, редактор ВВС з питань Росії.
Курськ. Одне з перших слів, які я написав і вимовив як кореспондент ВВС. У 2000 році я розповідав про загибель підводного човна “Курськ” у крижаних водах Баренцевого моря, внаслідок якого загинули сто вісімнадцять підводників.
Володимир Путін був тоді президентом менше ніж пів року. Я досі пам’ятаю, як російські телеканали критикували його дії у зв’язку з катастрофою.
Цього тижня виповнилося 24 роки відтоді, як затонув К-141 “Курськ”. І знову слово “Курськ” наповнює мої репортажі з Росії.
Цього разу це Курська область, де українські війська почали свій раптовий наступ і де вони вже дев’ять днів захоплюють території.
Те саме слово.
Але Росія 2024 року дуже відрізняється від Росії 2000.
Цього разу на російському телебаченні немає жодного натяку на критику Путіна, жодного сумніву в його рішеннях, жодного припущення, що саме його вторгнення в Україну призвело до цього драматичного моменту.
З іншого боку, Кремль мав у своєму розпорядженні чверть століття, щоб встановити жорсткий контроль над російськими ЗМІ.
І все ж таки, чи зашкодять ці події Володимиру Путіну?
За останні два з половиною роки мене запитували про це багато разів.
2022-го, коли Київ потопив ракетний крейсер “Москва” – флагман Чорноморського флоту РФ, потім після стрімкого відступу російських військ з північного сходу України.
І знову 2023-го – під час заколоту ПВК “Вагнер”, коли озброєні найманці йшли на Москву, кинувши прямий виклик президентській владі.
Путін пройшов через усе це цілим та неушкодженим. І впевнений, що здолає новий виклик.
Але зараз все інакше. Заколот “Вагнера” закінчився за один день.
Наступ України на Росію триває вже понад тиждень. І чим довше він триватиме, тим більшим буде тиск на російське керівництво і, потенційно, тим більше постраждає авторитет президента.
За два з половиною десятиліття при владі Путін створив собі імідж “гаранта безпеки”, єдиної людини у цій величезній країні, здатної захистити росіян.
Його так звану “спеціальну воєнну операцію” (повномасштабне вторгнення в Україну) представили російському народу як зміцнення національної безпеки РФ.
Втім, за два з половиною роки цієї війни від “безпеки” не лишилося й сліду.
НАТО розширило кордони: до Альянсу приєдналися Швеція і Фінляндія. Російські міста регулярно зазнають атак українських безпілотників. А тепер українські солдати захоплюють російську територію.
Своїми наративами Володимир Путін намагається показати росіянам, що панікувати не варто.
Говорячи про український наступ, він уникає слова “вторгнення”. А говорить про “ситуацію в прикордонній зоні” або “події, що відбуваються”. Лідер Кремля також назвав наступ на Курщині “провокацією”.
Що ж російський президент робитиме далі?
Не варто очікувати, що він підніме слухавку і зателефонує до Києва. Російські посадовці чітко дали зрозуміти, що після нападу на Україну вони ставлять на паузу саму ідею мирних переговорів.
Цього тижня Володимир Путін оголосив свої подальші плани: “…витіснити ворога з території Росії”.
Але одна справа – сказати. Зовсім інша – зробити.
Російські військові, хоч і перекидають підкріплення у Курську область, але досі не відновили контроль над цією частиною Росії.
Проходячи повз Кремль у четвер вранці, я на мить зупинився.
Робітники на Червоній площі встановлювали сидіння й екрани для чергового заходу. На великому відеоекрані Едіт Піаф виконувала свою культову пісню Non, je ne regrette rien (“Ні, я ні про що не шкодую”), яка луною розходилась по площі.
Дуже сюрреалістичний момент.
Володимир Путін не виказав жодних ознак жалю за те, що розпочав повномасштабне вторгнення в Україну.
Не шкодує він і про свої рішення після цього.
Якщо його публічні заяви відображають його нинішній настрій, то він, як і раніше, вірить, що є тільки один можливий результат цієї війни: перемога Росії.
