Митрополит Київський і всієї України, предстоятель Православної Церкви України (ПЦУ) Епіфаній закликав предстоятеля УПЦ (МП) митрополита Онуфрія до діалогу про єднання.
Звернення до митрополита Онуфрія із закликом до діалогу про єднання
Владики і отці, брати і сестри!
У день Успіння Пресвятої Богородиці, молитовно покладаючи надію на Її заступництво, спрямування і допомогу в усякій добрій справі, бажаю поновити заклик від імені Православної Церкви України до Вас, владико, до ієрархів, духовенства і вірних, які визнають Вас своїм Предстоятелем: заради блага і утвердження православної християнської віри в Україні, заради Церкви Христової, заради захисту істини від намагань спотворити її – невідкладно розпочати діалог.
Протягом тривалого часу з різних причин як церковного походження, так і більшою мірою зовнішнього, мирського, Православна Церква в Україні зазнавала поділів.
Десятиліттями ієрархи, духовенство та українські вірні наполегливо просили нашу Матір-Церкву, Велику Христову Церкву в Константинополі – Вселенський Патріархат про допомогу і вирішення проблем. Адже лише вона і ніяка інша інституція, окрім можливо Вселенського Собору, що не мав своїх зібрань з давнього часу, не могла змінити той скорботний стан поділів і протистояння, в якому перебувала Церква України.
І за милістю Божою 2018 року після подання багатьох звернень і апеляцій, завдяки твердим і канонічно обґрунтованим, сповненим материнської любові та жертовного служіння рішенням Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія та Святого і Священного Синоду Вселенського Патріархату, всіх православних, які беззаконно з боку церковної влади Москви були піддані так званим відлученням і покаранням – всіх їх сукупно було відновлено як таких, що мають відповідний сан і беззаперечно належать до повноти Церкви Христової, маючи своє в ній служіння.
На цій твердій основі Його Всесвятістю Вселенським Патріархом Варфоломієм було скликано Об’єднавчий Собор у храмі Святої Софії в Києві 15 грудня 2018 р., куди були покликані всі православні архієреї, і про що кожен з них, в тому числі і Ви, владико, були письмово сповіщені.
Канонічні правила визначають, що участь у Соборі Церкви – не право, але обов’язок єпископа. І бувши належно покликаним, єпископ має прийти на Собор. На жаль з різних причин не всі покликані прийшли. Однак канонічне право також визначає, що відсутність когось з покликаних на Соборі без належної причини не може бути перешкодою для соборної роботи і рішень. Саме так відбулося зі Святим і Великим Собором Православної Церкви на Криті, куди не прибули деякі з покликаних, але це не зупинило його успішної праці.
Собор у Святій Софії 15 грудня 2018 р. ухвалив всі рішення, для яких був зібраний, і створив тверду канонічну основу для того, щоби єдина вже Православна Церква України, як Помісна, отримала, як вона цього і просила та бажала протягом багатьох років, Томос про автокефалію від Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія.
Канонічним правом і порядком загалом, а також Томосом зокрема визначено, що всі православні церковні інституції в межах України мають бути в організаційній та юрисдикційній єдності, як одна і єдина Помісна Православна Церква. Однак з великою скорботою та болем ми всі є свідками того, що в першу чергу через позицію Патріархату Москви частина православних не почула ще заклику єдності, спрямованого до них, і не виконала цього обов’язку – бути єдиними. Але і серед тих українських православних, хто ще не перебуває в родині Православної Церкви України, зростає число бажаючих досягти цієї єдності.
Водночас, за тією ознакою, яку дає нам Сам Господь, вказуючи, що дерево пізнається за плодами – весь світ бачить, що Патріархат Москви виявився глибоко отруєний псевдо-релігійним вченням «русского міра», отруйним і смертоносним плодом якого стала нинішня страшна війна Росії проти України. Війна диявольська і безбожна, яку патріарх Москви назвав священною та благословив російського правителя і військо на всі ті злочини, які вони зробили і продовжують робити на нашій землі.
Тому, пізнавши вже явним і беззаперечним чином, що і корінь, і плід «русского міра» є злими – для всякого, хто істинно бажає зберегти чистоту Православ’я і хто дбає про благо Церкви має бути зрозумілим, що від цього зла слід віддалятися і не мати з цією темрявою жодної спільності.
Відтак, твердо і неухильно тримаючись цих засад, ми знову і знову звертаємося до Вас владико, і до всіх наших православних братів і сестер, але в першу чергу – до єпископів і священників, бо на них покладено більшу відповідальність, як свідчить про це Писання – із закликом без всяких попередніх умов розпочати діалог про єдність.
Ми знаємо, що раніше з Вашого боку були оголошені три вимоги щодо такого діалогу, а саме – щоби ми відкинули рішення Вселенського Патріархату і щоби ми не чули прохань від тих, хто приймає ці рішення і бажає бути єдиними, як Православна Церква України. Але з об’єктивних і незалежних від нас підстав ми не можемо погодитися з такими вимогами, бо вони суперечать істині та означали би для нас зречення від Бога, Який подав нашим ієрархам і кліру благодать священства, і від Церкви Христової, яка руками і працею Вселенського Патріарха благодіяла Україні.
Тому ми з любов’ю просимо Вас та ієрархів, які з Вами – погодитися розпочати наш діалог без попередніх умов. Саме так, без попередніх умов, розпочинався діалог, який благословив та підтримував блаженної пам’яті Митрополит Київський і всієї України Володимир і який Патріархат Москви зруйнував. Нехай всі, кому справді дорогою є пам’ять митрополита Володимира – візьмуть у цьому його за приклад.
Тож, ніколи не полишаючи у справі подолання церковних розділень надії на Бога, на заступництво Богородиці та всіх святих, попри те, що всі наші численні раніше зроблені звернення до Вас і до тих, хто з Вами, щодо діалогу залишилися без відповіді – знову звертаюся до Вас, владико, і до всіх, хто тепер є з Вами, та прошу не залишити цього звернення, цієї простягнутої до вас руки, без конструктивної відповіді.
Це звернення я роблю публічно, закликаючи у свідки Повноту Православ’я і український народ. Нехай Бог благословить добру справу успіхом!
Нагадаємо: Служать народу чи Московському патріархату? Чому закон про заборону РПЦ розколює “Слугу народу”
