Минуло десять років відтоді, як про Олега Сенцова, режисера з Криму, дізналася вся Україна через його арешт російськими силовиками. Із них – п’ять років він провів у російській в’язниці, допоки його не обміняли. Понад два роки – на фронті російсько-української війни, командуючи ротою штурмової піхоти.
Між цими періодами була кількарічна перерва для творчості та особистого життя.
Його ігровий фільм “Носоріг” про бандитські 1990-ті йшов в українських кінотеатрах якраз перед російським вторгненням. Для багатьох українців це був останній фільм, який вони подивилися перед великою війною й запам’ятали по-особливому гостро.
У цьому фільмі можна побачити кримінальну суть пострадянського “русского міра”.
У перші дні вторгнення в українських містах ще висіли афіші з анонсом “Носорога”. Але всі кіносеанси вже скасували, кінотеатри в багатьох містах опинилися під обстрілами, а режисер стрічки пішов воювати.
Відтоді Олег Сенцов служить у штурмовій піхоті. Виконавець головної ролі Сергій Філімонов також пішов служити до війська. Один з акторів “Носорога” Євген Світличний загинув у бою в липні 2023-го.
Сенцов визнає, що на третьому році війни українська армія залишається переважно радянською за стилем управління. Військові часто бояться доповідати правду командуванню, повідомляючи лише “хороші новини”.
Але, попри всі труднощі, він переконаний у перемозі України й готується повернутися в український Крим. Повернутися, щоб побачити горіх, який посадив у дворі власного дому в квітні 2014 року.
ВВС Україна зустрілася з Олегом Сенцовим після його повернення з 58-го міжнародного кінофестивалю у Карлових Варах. Там він презентував свій документальний фільм “Реал”, який показує бій на півдні України за участі його роти 47-ї окремої механізованої бригади.
Нижче розмова про реалії української армії, можливість переговорів із Путіним та майбутнє Криму.
І, звісно ж, про кіно.
З суспільством треба говорити як з дорослими
ВВС: Якою була реакція аудиторії на кінофестивалі в Карлових Варах на “Реал”? Чи виправдала вона ваші очікування?
Олег Сенцов: У мене не було якихось особливих очікувань. Це коли ти тільки починаєш показувати свої фільми аудиторії, то хвилюєшся. З часом не те, що стає байдуже, але починаєш ставитися до цього простіше. “Реал” був знятий, бо випадково під час бою увімкнулася камера. Це був незручний матеріал, але цікавий. Ми обробили звук та поїхали з ним на фестиваль у Карлових Варах.
Глядачі та критики дуже добре відгукувалися про цей фільм. Вони могли відчути завдяки йому, що таке справжня війна. “Реал” – це півтори години разом з піхотою в траншеї, коли ти розумієш, як це складно. Там усі роблять щось не те, тобто немає належної координації. Її бракує не через те, що хтось тупить. Це війна й на ситуацію впливає багато факторів.
Глядачі казали про те, що такий матеріал дав їм досвід занурення.
ВВС: У Вас є ще відео з-під Авдіївки, це жовтень 2023 року. Його зняли на камери GoPro. Там, на відміну від “Реалу”, є монтаж. Ці відео, справді, серйозно занурюють у війну. Чим ця правда про війну відрізняється від того, про що, приміром, розповідає телемарафон?
Олег Сенцов: Ми показали максимальну правду про війну, зокрема, тим людям, які підуть на неї служити, щоб вони розуміли, що їх очікує. Іноді знімають дуже героїчні ролики. Це добре для підйому духу. Але потім люди приходять на війну й думають, що воюватимуть з “чмобіками”, а вони, мовляв, такі герої й всіх переможуть.
Але, потрапивши в першу складну ситуацію, починають психологічно “пливти”, тому що вони були до цього не готові.
Я не дивлюся телемарафон. Але знаю, що там усе показують через хороші новини. З такими “новинами” далеко не доїдеш. Вважаю, що потрібно показувати непривабливий бік війни. Не думаю, що це когось відштовхне від мобілізації. Хто хоче, той піде служити. Ці люди переживають, що може бути неякісні підготовка, командування, що їх кинуть одразу на штурм. Потрібно пояснювати, що війна на 90 % – це рутина.
Водночас під час війни має бути певна здорова пропаганда й самоцензура. Не можна говорити речі, які будуть на користь ворогу. Крім того, якби люди зараз дізналися всю правду, як у нас відбувається війна, вони жахнулися б.
ВВС: В частини українського суспільства є певний спротив мобілізації. Водночас є випадки серйозних зловживань і порушень з боку ТЦК. Приміром, ВВС розповіли про випадок, коли в Одеській області ТЦК затримав й відправив на ВЛК інваліда дитинства з психічним розладом. Як ви ставитеся до проблем мобілізації в Україні? Чи можливо було їх уникнути?
Олег Сенцов: Я не займаюся мобілізацією. Я займаюся бойовою роботою. Я бачу мобілізованих, які до нас приходять. Приходять дуже різні люди. Є такі, хто з певних особистих причин не пішов воювати на початку війни, а потім їх мобілізували. І вони пішли на війну та воюють досить добре. Є справді хворі люди старшого віку, які опиняються в штурмовій піхоті. Вони просто фізично цього не витримують.
Є випадки корупції, зловживань. Про це потрібно говорити. З цим потрібно боротися. Допоки ми говоримо про корупцію, ми з нею боремося. Якщо перестанемо це робити, значить вона нас подолала.
Я вважаю, що про мобілізацію з суспільством потрібно говорити як з дорослими людьми. Не треба приховувати складні моменти. І мають бути чесні правила для всіх. А не так, що хапають хворих на вулицях, а хтось, здоровий, відпочиває за кордоном чи купив довідку.
Але навіть якби все було чесно й справедливо, частина людей не готова воювати. Але є вимоги війни й держава має спонукати їх це робити з допомогою певних механізмів. Одним із них є визначений термін служби й можливість демобілізації. Візьмімо приклад Ізраїлю. Там усі мають пройти військову службу: і чоловіки, і жінки. Якщо їм потрібна широка мобілізація, ці люди йдуть виконувати операції, а потім повертаються до цивільного життя.
Путіну потрібна вся Україна
ВВС: Ви вважаєте, що ця війна надовго. Що спонукає так думати?
Олег Сенцов: Ця війна вже триває десять років. Це довго чи ні? Я вважаю, що це не мало. Поки що немає ознак, що вона скоро закінчиться.
ВВС: До великої війни ви визнавали, що перемогти Росію на полі бою Україна не зможе, бо це надто велика орда. Україна може бути лише фортецею, що її відібʼє. Чи вдається Україні бути такою фортецею? Від чого залежатиме далі її стійкість? Приміром, за даними соцопитування Центру Разумкова, проведеного на замовлення “Дзеркала тижня”, 83% українців не підтримують виведення українських військ з чотирьох областей, які армія РФ частково окупувала. 69 % українців вважають, що для перемоги Україні знадобиться підтримка військових з країн Заходу.
Олег Сенцов: Розумієте, я бачу лише ті сектори, де працюю. Я командир підрозділу. І те, що бачу на власні очі, про те й можу говорити. Якщо віддати Путіну ті території просто так, то це означатиме нашу часткову поразку й відтермінування війни. Він не зупиниться. Йому не потрібен був лише Крим, чи Донбас, чи Херсонська область. Путіну потрібна вся Україна. Він ітиме далі, щоб розширити зону свого впливу.
Європейці це розуміють, особливо ті, які живуть ближче до нас. Для них краще, щоб бойові дії велися на території України. 5 стаття Північноатлантичного НАТО – це для них “головний біль”.
Ми сьогодні залежимо від допомоги Заходу, особливо військовою технікою та боєприпасами. Від нас – люди й управління. Щодо участі іноземних громадян, то вони вже воюють. Але це одиничні приклади, це добровольці. Ідеться про десятки, сотні людей, які чисельно відповідають батальйону. Звісно, варто підтримувати залучення іноземних людських ресурсів. Вони нам потрібні.
Водночас маємо самі мобілізуватися, покращити управління армією, воювати розумніше, ефективніше. Росія, дійсно, буде йти далі. Можливо, ми не зможемо перемогти її військовими шляхом, вийти на кордони 1991 року та зайти в Крим. Але ми переможемо дещо інакше: коли Росія зламає об Україну зуби й сама піде геть, тому що їй буде не до нас, можливо, через її внутрішні процеси.
Армія залишається радянською
ВВС: Які шанси в українського війська перестати бути “малою радянською армією”? Є прогрес на шляху до малої, але сучасної армії?
Олег Сенцов: Армія – це дуже архаїчна, вертикально побудована структура. Вона не може зсередини реформуватися. Армія завжди була більш консервативна за будь-яку іншу державну інституцію.
Ми маємо багато досягнень у використанні дронів, розробили нові тактики бойових дій, але на рівні управління залишаємося старою радянською армією. Натівського планування та стандартів на загальному рівні немає. Ми далі живемо статутами, написаними в 1990-х, в 2000-х. Загалом це продовження старої радянської традиції. Якщо ми йдемо до НАТО, маємо використовувати їхні протоколи.
В Україні зараз більшість командирів батальйонів – це бойові офіцери. Але в штабах є генерали, які далі працюють по-старому. Хтось грає в Жукова. Скандали останнього часу не перші й не останні. (Звільнення з посади генерала Юрія Содоля після публічної заяви начальника штабу “Азова” Богдана Кротевича щодо його неефективного командування. – Ред.)
Ніхто не хоче повідомляти нагору погані новини. “Ситуація важка, але контрольована” – це вже стало мемом. У нас немає процедури after action review, тобто аналізу помилок після операції на рівні взводу, роти, батальйону. Очікується, що ви або виконаєте завдання й тоді ви молодці, або ні. Але на війні далеко не завжди може бути позитивний результат. Потрібно зрозуміти, чому результат негативний.
У нас був контрнаступ на півдні влітку 2023 року. Ніде після того не було закритого обговорення серед військових, що саме пішло не так.
ВВС: Ваша 47-а окрема механізована бригада брала в ньому ключову роль.
Олег Сенцов: Ми були головною проривною бригадою, яка була задіяна на напрямку основного удару. Ми мали пробити діру в російській обороні навколо Роботиного, як потім з’ясувалося. Нам спочатку про це не сказали. Ми просто знали, що в нас було важке завдання, були готові його виконувати. Але багато нюансів операції були недопрацьовані.
Коли через місяць замість нашого дев’ятого корпусу пішов десятий, то він припустився тих самих помилок. Ніхто не обмінювався тим досвідом, який уже був.
У кожного генерала своє військо. Кожен – “Жуков” чи “Наполеон”. Він намагається доповісти нагору, що ось він зробив те й те там-то. Але скільки при цьому втратив людей – не важливо.
ВВС: 47-а бригада, де ви воюєте, за задумом мала бути підрозділом нового натівського зразка. Вдалося цього досягти?
Олег Сенцов: Це не вдалося зробити. У бригади є натівське озброєння. Bradley – це чудова бойова машина піхоти. Вважаю, що потрібно робити все, аби нам більше давали цих машин. В Америки їх багато. Хай дають старі машини – будемо їх ремонтувати. Є натівські гвинтівки М16 та артилерія L119. Це теж хороше озброєння. Це одне питання.
Інше питання – це те, що були якісь гасла та PR-кампанії. Але по суті – це та сама радянська армія. Це триває не лише у нас.
Є невеликі підрозділи, де запроваджуються такі стандарти. Є окремі бригади, де командир багато на цьому зосереджується. Є підрозділи, де робиться “подвійна бухгалтерія”, тобто вони працюють за протоколом НАТО TLP (Troop leading procedure – стандарт НАТО, що визначає послідовність дій командира роти чи взводу під час бойового завдання. – Ред.). А нагору вони звітують, як цього вимагає наш статут.
Так у НАТО ми ніколи не прийдемо.
ВВС: Чи щось змінилося і як саме з призначенням головнокомандувачем Олександра Сирського?
Олег Сенцов: Армія – це такий величезний архаїчний механізм, що навіть якщо головнокомандувач робить реформи, то мине багато часу, допоки вони дійдуть до низів. Генерал Сирський – дуже потужний, досвідчений командир. Для мене особисто немає великої різниці, хто головнокомандувач – Валерій Залужний чи Олександр Сирський. Я не вважаю, що хтось кращий чи гірший.
Але в системі вже накопичилися проблеми: люди виснажені, бракує техніки та боєприпасів. На контрнаступ був витрачений ресурс, якого зараз не вистачає. І ви бачите, що впродовж останніх пів року російська армія нас потроху видавлює. Вони відчувають, що ми зараз, можливо, не такі сильні, як були рік тому.
Зміна головнокомандувачів не вирішить цього всього. Є інші проблеми, які потрібно вирішувати. Приміром, українські сили можуть втратити якусь позицію, а нагору доповідають, що вони їх ще тримають. Ти кажеш, що там уже ворог, що по нам стріляють, але чуєш, що це щось переплутали, що там залишаються українські військові.
Потім виявляється, що позиція таки втрачена. Я кілька разів із цим стикався. Це системна проблема й вона одна з головних для нас.
У 95 % випадків пораненого можна врятувати
ВВС: Що можна сказати з того, що допустимо публічно озвучувати, про ситуацію на сході, зокрема в районі Часового Яру, де ви якийсь час були? В інших підконтрольних Україні містах Донбасу, як-от Селидовому, люди або сидять на валізах, або вже виїжджають через обстріли. Чого чекати далі?
Олег Сенцов: Звісно, потрібно слідкувати за тим, як рухається фронт. І якщо він наблизився, залишаючись там, цивільні люди наражають себе на небезпеку. Крім того, це заважає працювати військовим, бо, коли ти знаєш, що є поруч цивільне населення, то вже думаєш насамперед про них, а не про бойове завдання.
Росіяни продавлюють там потроху наші сили. Це правда. Зараз ситуація дещо покращилася, тому що почала надходити нова військова допомога. Трохи легше стало зі снарядами. Навесні цього року на деяких ділянках фронту все трималося на FPV-дронах через брак снарядів. Загалом ситуація важка й не лише на Донбасі.
Російські війська намагаються шукати слабкі місця на багатьох напрямках, де відбувається ротація бригад, як це було в районі Нью-Йорка та Торецька. Їм вдалося прорватися в травні на Харківщині, коли вони зайшли на п’ять кілометрів на нашу територію за один день. Там зняли командувача (З посади командувача Об’єднаних сил ЗСУ зняли генерала Юрія Содоля. – Ред.).
Чому стався прорив на Харківщині? Тому що до цього доповідали, що все добре. Ми живемо в постійній брехні. Потрібно це закінчувати, тому що це має наслідки.
ВВС: Що можна сказати про навченість, підготовленість і озброєння російської армії на цьому етапі війни? Що ви спостерігаєте зі своїх позицій?
Олег Сенцов: У нас постійно неслася в медіа історія про російських “чмобіків, які не хочуть воювати й не вміють це робити”. Я воюю з росіянами та бачу, що вони дуже різні. Приміром, вони штурмували одну нашу траншею. Спочатку на штурм погнали непідготовлених людей – вони злякалися. Але за ними пішла штурмова група. Вони закріпилися в траншеї, на них наводили артилерію, дрони. Але вони не відійшли. Лише вночі відступили, бо не мали логістичного забезпечення.
Росіяни вчаться, тому що хочуть перемогти. Вони не хочуть спеціально помирати. Хтось думає, що це якісь зомбі чи роботи. Ні. Це люди, які нас ненавидять.
На початку війни ми їхніх професійних військових “перемололи”. Вони почали набирати багато мобілізованих, яких не жаліють. Навчають їх за короткий час певним штурмовим діям і кидають малими групами. Ці групи промацують нашу оборону й знаходять слабкі місця, як це трапилося під Очеретиним на Донбасі. Стався прорив, який триває досі в напрямку Покровська.
Не треба думати, що противник слабкий, боязкий чи непідготовлений. Це переоцінка власних сил і недооцінка іншої сторони. Таке сталося під час контрнаступу. В мене особисто були випадки, коли згори запевняли, що на певному напрямку все добре й ворога немає. А в реальності все було зовсім інакше. В підсумку ми втрачали людей, техніку, боєкомплект – але ситуація лише погіршувалася.
ВВС: Ви командуєте штурмовою піхотою. Штурмовики на цій війні виконують надважку роботу. Іноді самі військові кажуть, що штурмовик – це той, хто свідомо може йти на смерть. Як говорите про це з бійцями? Що для вас, як для командира, найскладніше?
Олег Сенцов: Найскладніше – це коли гинуть побратими. І треба дзвонити рідним, вислуховувати звинувачення.
Але це не зовсім правильно казати, що йдуть на смерть. Люди йдуть робити свою роботу, знаючи всі ризики. Вони йдуть, знаючи, що в них є побратими, які їх не кинуть; є командир, який іде з ними чи безпосередньо ними керує і допомагає; є аеророзвідка і артилерія; є броня, яка завезе й забере, а також є медеваки для швидкої евакуації. У 95 % випадків життя пораненого можна врятувати, якщо його швидко, протягом години-двох, евакуювати.
Піхота – це важка робота в принципі. А штурмова піхота – це ще важче. Про це не розкажеш…
В Криму потрібно було давати бій
ВВС: Ви говорили, що мрієте повернутися в український Крим. Вірите, що це станеться. Багато хто вважає, що суто військовими методами його не повернути. Як його можливо буде звільнити, на вашу думку?
Олег Сенцов: Давно відомо, що Путін швидше віддасть Кремль, ніж Крим. Тобто він його не віддасть. Вести перемовини з ним щодо цього неможливо. Крим він обговорювати не буде. Але, по-перше, він не вічний.
По-друге, може виникнути ситуація, яку він не зможе контролювати. Це сталося б, якби нам вдався контрнаступ, завдяки якому ми б вийшли до Азовського моря. Звідти можна обстрілювати Крим та порушувати їхню логістику. Тоді вони замисляться, чи зможуть його втримати. На морі ми їх витіснили. Останній корабель Чорноморського флоту покинув Севастополь. Так само військовими методами можна домогтися створення демілітаризованої зони в Криму.
А навіщо Путіну зараз із нами розмовляти? Його війська просуваються на фронті, він завдає удари по Києву. Ми у відповідь б’ємо по російських НПЗ. Але мали б більше їх “кусати”. А для цього потрібно, щоб нам надали далекобійну зброю та дозволи бити нею по території Криму чи РФ.
Це вже шлях до таких перемовин про повернення Криму, які можна буде вести лише із сильної військової та політичної позиції та, ймовірно, з іншим керівництвом Росії. Воно прийде після Путіна й буде вимушене домовлятися.
ВВС: У лютому 2022 року керівництво української держави вирішило воювати проти Росії. У лютому-березні 2014 року тодішні керівники відмовилися від збройної боротьби за Крим. Що впливало, на вашу думку, на цей історичний вибір тоді й зараз?
Олег Сенцов: У 2014-му Путін вибрав момент, коли він дійсно міг захопити Крим. Якби він пішов раніше проти Януковича, це було б не те. Він скористався з того, що в Києві відбувалася передача влади. Вже за два-три тижні українська влада мала б більше контролю над ситуацією. Путін завдав швидкий удар. На жаль, Київ тоді не ухвалив рішення воювати за свій півострів.
Я вважаю, що потрібно було давати бій. Тоді, можливо, не було б Донбасу. А, можливо, й був би. Зараз Росія наводить аргумент: ніхто ж не чинив опір, народ висловив свою волю, все було мирно й Україна за Крим не боролася.
На Донбасі було інакше. Вадим Сухаревський (тоді старший лейтенант у складі спецпідрозділу “Альфа” СБУ. – Ред.) відкрив вогонь по бойовиках Ігоря Гіркіна з власної ініціативи, хоч йому це забороняли. З цього почалася збройна боротьба. Це був психологічний бар’єр – відкрити вогонь. Тепер такого немає.
Але в лютому 2022 року мало хто вірив, що Путін наважиться на таку широкомасштабну атаку. Проте він пішов, тому що викривлено бачив ситуацію. Медведчук йому розповідав, що росіян зустрічатимуть без спротиву. Втім, Україна була вже інша. Нам можна було краще підготуватися до вторгнення. Але який сенс про це говорити зараз? Тепер потрібно робити те, що нам під силу.
РФ може піти з України, як з Афганістану
ВВС: Ви зауважили про можливість переговорів з наступником Путіна.
Олег Сенцов: Сподіваюся, що Путін буде останнім лідером Росії. Це моє бажання. Але не факт, що так буде.
ВВС: Як у вашому середовищі ставляться до ідеї мирних переговорів з Росією?
Олег Сенцов: Будь-яка війна завершується мирними перемовинами. Це можуть бути переговори, які підтвердять капітуляцію агресора. Можуть бути переговори переважно на твоїх умовах. А можна їх вести на тих умовах, які висуне сильніша сторона, що викручуватиме тобі руки.
Нам потрібні перемовини, під час яких Росія погодиться повернути окуповані території України разом із Кримом. Наразі вона не готова це робити. І, можливо, ще довго не буде готова. Вона хоче, щоб ми віддали чотири області, відмовилися від членства в НАТО, стали на коліна й чекали нового вторгнення. Вони свою позицію не змінять. І ми свою позицію не змінимо. Ми не на тих позиціях зараз, щоб диктувати умови.
Згадаймо, як Росія десять років намагалася захопити Афганістан, ввела туди війська, пробувала контролювати цю країну. Але вона не могла контролювати його народ та його спротив. Зрештою, вони звідти пішли геть без будь-яких мирних перемовин. Може бути й так. Росія розуміє лише мову силу. Розмови про демократичні цінності не цікаві ані Путіну, ані більшості росіян.
Українці сидять як у сталінські часи
ВВС: Ви пройшли через російську репресивну систему. Зараз у російських тюрмах перебувають тисячі українців. Ті, хто повернувся, втратили по 25 кг ваги, свідчать про насильство й тортури. Чи помічаєте якусь еволюцію жорстокості в ставленні до українців у тюрмах РФ?
Олег Сенцов: Я сидів умовно в ленінські часи (2014-2019 роки), а тепер українці сидять в сталінські часи. Мені й тим, хто зі мною сидів, ще пощастило. По-перше, нас звільнили. По-друге, якщо й були катування, то лише на початковому етапі, коли намагалися вибити якісь показання. До нас допускали адвокатів, ми могли писати листи й отримувати передачі з харчами. Нині більшість наших ув’язнених хлопців цього не мають.
Наших полонених хлопців катують, з них знущаються, мордують голодом, їх вбивають. Є випадки, коли Україні повертали тіла тих, хто помер від тортур і голоду.
Ми знаємо приблизно, скільки українських військових потрапили в полон. Але скільки цивільних українців з нещодавно окупованих територій у полоні, не відомо. Там же відбуваються страшні чистки. На підвал можна потрапити за українську мову, за символ тризуба чи читання телеграм-каналу. Серед полонених є і чоловіки, і жінки, і люди старшого віку.
У Криму буду звільняти свій горіх
ВВС: Коли приїжджаєте зараз до Києва, як сприймаєте життя в тилу? Як перетинаєте межу між військовим та цивільним життям?
Олег Сенцов: На початку війни в мене було довге й важке відрядження до Бахмута. Коли я звідти повернувся до тилу, мене це приголомшило, багато що дратувало. Потім я змирився. Зрозумів, що ми там, щоб Бахмута не було тут.
Дратували хлопці, які ходили по місту й не воювали. Але ж ти не знаєш нічого про них. Може, вони тільки приїхали з сусідньої позиції у відпустку. Це в мене теж пройшло. Ти, взагалі, багато з чим примиряєшся.
У Карлових Варах мене запитали, чи там краще, ніж у Часовому Ярі? В Часовому Ярі немає вже нічого хорошого.
Всі втомлюються від війни. Військові втомлюються, особливо психологічно. Жінки, діти в тилу втомлюються. У тилу є свої негаразди, навантаження, обстріли. Можна загинути в центрі Києва від ракети. Але саме цього прагне Путін: щоб ми втомилися, щоб ми розсварилися, почали шукати крайніх, розхитували ситуацію. Тоді ми втратимо державу, націю та розпорошимося по світу, а тут буде панувати Росія. Я цього не хочу.
ВВС: Що перше зробите після повернення до українського Криму?
Олег Сенцов: Поїду додому. В мене там є старий будинок, біля нього росте горіх. Коли мене питають, що я хочу звільнити в Криму, відповідаю: “Свій горіх”.
За місяць до того, як мене затримали (Російські силові структури затримали Олега Сенцова в травні 2014 року. – Ред.), я посадив у дворі паросток горіхового дерева. За десять років він виріс. Хочу його побачити.
ВВС: У вас у фільмі “Носорог” про 1990-ті роки головний герой, молодий чоловік, що займається бандитизмом, є внутрішньо надломленим. Ви говорили про те, що в російській тюрмі бачили теж оцю систему жорстокого ламання людини зсередини. Яка відповідь Олега Сенцова: як зберегти себе й не зламатися?
Олег Сенцов: Я не знаю. Я ж не гуру чи тренер з особистісного росту. Я вважаю, що в людині є багато власної сили всередині неї самої. І розраховувати потрібно на самого себе. Якщо є якась проблема, то треба ставити питання, що зробив не так. Її вирішення, відповідно, теж у твоїх власних руках. Немає слова “неможливо”. Є слово “важко” або “дуже важко”.
Я ніколи не здаюся. Немає такої ситуації, яка б мене зламала й зупинила від того, що я хочу й що роблю. Я не бачу перешкод і вірю в себе, в наші маленькі перемоги й у нашу велику перемогу.
Коли я сидів у російській в’язниці, ніколи не сумнівався, що вийду звідти. Я боровся там, як міг, тому за мене боролися тут. Так само і зараз. Я анітрохи не сумніваюся, що ми переможемо, попри всі проблеми, про які вам розповів.
Я вірю в нашу перемогу. Вона обов’язково буде.
