“З виборами така ж історія, як і зі зняттям Шмигаля: раз на кілька місяців тема спливає, всі пишуть статті, обговорюють, потім нічого не відбувається, тема йде, і так по колу”, – каже співрозмовник у владі.
Нині якраз настав черговий виток: і про вибори, і про можливу відставку уряду активно говорять у кулуарах. Поспілкувавшись із численними співрозмовниками у різних групах влади та опозиції, РБК-Україна дійшло висновку: проведення виборів поки що у повному тумані (що не заважає окремим людям вже активно займатися цим питанням), – тоді як перезавантаження Кабміну має цілком реальні обриси.
Що говорять про вибори у “Слузі народу” та на Банковій
Тема виборів ніколи не зникала з українського політичного порядку денного, хіба що в перші кілька тижнів повномасштабної війни. Коли російські війська відтіснили від Києва, до столиці повернулася велика політика і її невід’ємний компонент – вибори.
Співрозмовник видання в одній з опозиційних фракцій перераховує низку причин, що сприяють проведенню виборів у більш-менш осяжній перспективі: загальна інституційна криза органів влади (“довше року ця вся конструкція не витримає”), майбутній важкий осінньо-зимовий сезон, частіші розмови про “мирний план”, зокрема від представників влади.
Але при цьому він визнає: поки ніяких ознак реальної підготовки до виборів у лавах “слуг народу” не помітно.
У самій “Слузі народу”, як і в Офісі президента, теж запевняють: до виборів у них зараз ніхто системно не готується. “Слово “вибори” у нас взагалі не звучить”, – кажуть на Банковій. І додають: зараз уся увага зосереджена на зовнішньополітичному треку.
Справді, навіть на тлі звичної з початку великої війни зарубіжної активності Володимира Зеленського останні кілька тижнів були особливо ударними: різні зустрічі, форуми та саміти йшли буквально один за одним.
Крім вибивання для України необхідної зброї та фінансів, ця активність мала ще один непрямий наслідок – якщо десь у цивілізованому світі хтось і мав якісь сумніви щодо легітимності українського президента, тепер вони зникли повністю. Навіть росіяни, які запустили кампанію про “нелегітимного Зеленського”, останнім часом помітно зменшили оберти. У провоєнних Z-каналах ці тези ще трапляються, але й самим агресорам, очевидно, стало зрозуміло: тема “не злітає” ні в самій Україні, ні у світі.
При цьому перспективи проведення виборів в Україні головним чином залежать від того ж зовнішньополітичного треку, причому в різних аспектах. Стабільний потік озброєнь покращить ситуацію на фронті, дозволивши зайняти вигіднішу “переговорну позицію”. Кредити та гранти допоможуть утримати економіку та соціальну стабільність.
Зрештою, найголовніше – готовність Заходу підтримати українське бачення закінчення війни чи, навпаки, тиск із метою змусити Київ до “болючих компромісів” з РФ визначить модальності та таймінг закінчення війни.
Війна є головною перешкодою на шляху проведення виборів. На сьогодні у владі склався консенсус про те, що за поточних умов проводити вибори не можна. Причини вже багаторазово озвучувалися: невизначеність із територіями, на яких ці вибори можна проводити; невирішене питання із голосуванням мільйонів українців за кордоном та мільйонів ВПО всередині країни; участь у виборах військовослужбовців; всілякі проблеми з безпекою голосування та підрахунку голосів тощо.
Зрештою, фінансування виборів. Як говорив Зеленський ще минулого року, “забирати гроші від зброї та давати їх на вибори я не буду”. До того ж, проведення виборів під час війни вимагатиме численних змін у законодавстві, провести які через Раду – окреме складне завдання.
Таким чином, формулювання “перші повоєнні вибори” на даний момент виглядає безальтернативним.
А оскільки час та умови закінчення війни зовсім не визначені, то й самі вибори – наразі у повному тумані. “Занадто багато “чорних лебедів” та непередбачуваних вхідних”, – каже співрозмовник на Банковій, і називає одну з них: можлива перемога Дональда Трампа на президентських виборах у США.
Але це не означає, що до виборів в Україні ніхто не готується. Скоріше, навіть навпаки.
“У всіх метушня по темі виборів. Крім нас. У нас вважають, що партія президента і так багато набере. І треба вирішувати глобальні питання зараз”, – каже співрозмовник у “Слузі народу”.
За його словами, багато хто відштовхується від того, що якісь переговори після закінчення війни можуть пройти навесні наступного року. Хтось взагалі вважає, що навесні можна встигнути провести й самі вибори: чи то лише президентські (в українській політичній логіці вибори президента мають проходити перед виборами Ради), чи всі одночасно.
Тему виборів у своєму колі порушують і деякі депутати у “Слузі народу” – ті, кого не влаштовує нинішня невизначеність і хто хотів би чіткіше планувати своє політичне майбутнє. Окремі функціонери на Банковій теж, як мінімум, продумують можливі сценарії майбутніх виборів – але без конкретики і тим більше вказівки згори.
Що більш-менш зрозуміло – бренд “Слуга народу” себе вичерпав, набравши дуже багато токсичності через постійні скандали, в які потрапляли депутати монобільшості.
Тому нинішня команда влади у будь-якому разі намагатиметься переобратися під іншим брендом, швидше за все, умовною “партією Зеленського”. Згідно з одним із закритих соцопитувань останнього часу, “СН” набирає близько 4% підтримки, а “партія Зеленського” близько 15%, якщо включати їх до опитувальника паралельно. Якщо ж “СН” не буде, то “партія Зеленського” набирає до 20% підтримки.
Звичайно, все це має сенс за умови, що сам Зеленський вирішить залишатись у політиці та йти на вибори. А в цьому не можна бути повністю впевненим, кажуть різні джерела у його команді.
За словами одного з них, все залежатиме від того, як суспільство сприйме формат закінчення війни. “Якщо більшість вважатиме, що ми програли, і Зеленський у цьому винен – він не піде. Він точно не буде як Порошенко чи тим більше Ющенко – йти на вибори, щоб набрати 5-10% голосів. І у 2019 не пішов би, якби б ще до старту не було базового рейтингу. А якщо більшість вирішить, що “ще нормально з війною все закінчилося, могло бути гірше, нормально вирулили” – тоді так, піде”, – розповідає джерело в оточенні глави держави. .
За словами іншого співрозмовника, у Зеленського була мрія: закінчити війну впевненою, безперечною перемогою – і на цій хвилі піти з політики. Але, звісно, за нинішніх умов абсолютна перемога України неможлива без появи якогось “чорного лебедя” глобального масштабу. А це дуже хиткий фундамент для будь-яких політичних розрахунків.
Як до виборів готуються в опозиції
Низка проведених останнім часом опитувань показує, що у Володимира Зеленського та “Слуги народу” вимальовується серйозний конкурент – екс-главком Валерій Залужний та його гіпотетична політсила. Із даних цих соцдосліджень, якими поділилися представники різних політичних таборів, випливає, що в другому турі президентських виборів можуть зустрітися Зеленський і Залужний. А їхні партії, згідно з цими ж опитуваннями, можуть поборотися за першість у Раді.
Один зі співрозмовників, не пов’язаний із командою влади, у розмові з виданням припустив, що на наступних виборах Залужний, навпаки, може піти в лавах партії Зеленського. За його словами, одним із головних трендів наступних виборів буде спроба залучити до своїх партій найвідоміших військових.
“Коли справді розпочнеться політичний передвиборчий процес, медійним військовим надходитимуть пропозиції одразу від кількох партій. І не партія, а військові обиратимуть, де і з ким іти. У кожній із партій буде певна частка військових у списках”, – каже джерело.
Він та ще кілька співрозмовників видання називають однакову цифру – 40% – такий зараз запит серед виборців на військових та волонтерів у політиці. З іншого боку, якщо екс-главком все ж таки вирішить піти в окреме політичне плавання і створюватиме свій проект – цілком імовірно, що за сприяння Банкової на цьому полі може з’явитися ще одна умовна “партія військових”, на кшталт партії “Азова”. Можливість походу на вибори кількома колонами не відкидають і самі співрозмовники у владі.
Сам Залужний досі ніяк публічно не заявив про свою участь або неучасть у майбутніх виборах. У його оточенні переконують, що “незважаючи на багатьох охочих затягнути його до своєї команди”, він “не займався, не займається і не займатиметься політикою”.
“Залужний – це вже буде не “партія військових та ветеранів”. Це буде мейнстрім як БПП у 2014-му або “Слуга народу” у 2019-му: “всі за них”, – каже співрозмовник в СН.
На цьому військово-волонтерському полі зараз активізується ще один гравець – Сергій Притула. У квітні цього року у реєстрі громадських формувань головою партії “Платформа справедливості” став один із керівників “Фонду Притули” Максим Костецький. Про бажання створити власну партію сам Притула повідомив незадовго до повномасштабної російської агресії. Згодом, зі зрозумілих причин, політичну активність йому довелося згорнути і повністю піти у волонтерство.
Співрозмовники видання з інших політичних команд розповіли про ще один цікавий факт. Національний демократичний інститут із США – NDI має програму підтримки українських політичних партій, у рамках якої проводить для її членів різноманітні тренінги, фокус-групи тощо.
“Зараз до заходів Інституту залучено, зокрема, представників “Слуги народу”, “Європейської солідарності”, “Батьківщини”, УДАРу, а також “Фонду Притули”, – розповіло одне із джерел.
Водночас, ні в УДАРі, ні в “Батьківщині”, ні в “Європейській солідарності” жодної активізації з прицілом на вибори зараз не спостерігається.
“Ми ведемо свою звичайну діяльність в умовах воєнного часу. До виборів ми готові хоч завтра”, – каже один із членів команди Петра Порошенка. За його словами, на Банковій розуміють – такого “слухняного” парламенту, як нинішнє скликання, вже більше ніколи не буде. А наступне скликання, за словами співрозмовника, багато в чому нагадуватимемо парламент, обраний у 2014 році, після початку першої хвилі російської агресії – дуже голосно звучатиме голос військових.
“Влада не може програти вибори, бо їх “наздоганятимуть”. А вибори за виживання – це щось на кшталт “третього туру”. Можна очікувати свавілля”, – кажуть у “Євросолідарності”.
Щодо колишнього соратника Порошенка, київського мера Віталія Кличка, то його команда, як кажуть у політичних колах, готує перейменування УДАРу на “Українську команду” – так називається волонтерський штаб, пов’язаний із братами Кличками. І нібито цю оновлену партію на майбутні вибори поведе не Віталій, а Володимир Кличко. Однак джерело в їхньому оточенні запевняє, що ні перше, ні друге поки що не розглядається.
“Насправді вибори принаймні до літа наступного року виглядають дуже малоймовірними. Тому і якоїсь активізації чи передвиборчої підготовки зараз немає”, – каже співрозмовник. На його думку, вірогіднішим виглядає проведення наступного року місцевих виборів, які за графіком мають відбутися восени.
“Як їх технічно провести – інша справа. Але це може стати свого роду першим досвідом для влади, як проводити загальнонаціональні вибори у військових умовах. А всі інші розмови про якісь дати чи анонси щодо виборів президента чи Ради – це плітки, які розпускають у лавах деяких парламентських політсил, щоби привести в тонус своїх депутатів, партійців чи осередки – абсолютно традиційний прийом”, – вважає співрозмовник.
З іншого боку, багато версій про можливість виборів вже в першій половині 2025-го базуються на тому, що на виборах у США цієї осені може перемогти Дональд Трамп, який обіцяв дуже швидко (але поки невідомо, яким чином) завершити війну. Отже, згідно з цим сценарієм, українська влада після скасування воєнного стану та закінчення бойових дій не тягтиме і постарається якнайшвидше провести вибори і в нас.
Проте, як зазначає заступник голови партії “Батьківщина” Сергій Власенко, від офіційного завершення війни та скасування воєнного стану до проведення виборів має пройти не менше півроку. Одна з причин – мільйонам внутрішньо переміщених осіб та тим, хто виїхав за кордон, потрібно дати час повернутися додому, пояснює нардеп. За словами Власенка, в одній зі своїх постанов Центральна виборча комісія також зазначила, що їй потрібно буде приблизно півроку для узгодження та упорядкування реєстру виборців.
“Більше того, після завершення війни потрібно буде провести і післявоєнну роботу – забезпечення відновлення, безпеки тощо. Тому я не бачу передумов для проведення виборів чи наприкінці зими, чи навесні наступного року. Після завершення війни потрібно буде відрахувати плюс-мінус ще півроку – лише тоді, на мою думку, можна буде говорити про організацію голосування”, – пояснив Власенко.
За його словами, “Батьківщина” регулярно проводить робочі наради у центральному офісі та онлайн-наради за участю керівництва місцевих партійних організацій, але підготовки до виборів не веде.
“Партія зараз повністю переорієнтована на допомогу фронту. У разі проведення парламентських чи президентських виборів “Батьківщина”, безумовно, братиме участь у них. У якій формі вона це робитиме – це інше питання. Але партія точно братиме участь у виборах”, – розповів Власенко.
Про термін у півроку від завершення війни до проведення виборів говорить і один із соратників Дмитра Разумкова – народний депутат Василь Мокан. Незадовго до початку війни була представлена громадська організація під назвою “Команда Разумкова”. Це мало стати першим кроком до створення у майбутньому окремої партії, ймовірно, під назвою “Розумна політика” – однойменне міжфракційне об’єднання Разумков зареєстрував у Верховній раді. Проте в результаті їхня команда свідомо поставила на паузу будь-які процеси розвитку партії і станом на даний момент вона ще не зареєстрована, каже Мокан.
“У наших планах – брати участь у виборах різних рівнів, коли для цього будуть створені належні умови. Щодо президентських виборів – це вирішуватиметься, коли це питання стане актуальним”, – каже нардеп.
У той же час він припускає, що в першому півріччі наступного року можуть або відбутися якісь із загальнонаціональних виборів, або може бути принаймні узгоджена та оголошена дата їх проведення.
Після початку повномасштабної війни з різних причин скоротився електорат, на який претендувала заборонена нині “Опозиційна платформа – За життя”. Співрозмовники РБК-Україна у владі оцінюють його у 12-15% виборців на підконтрольних Україні територіях.
Групи, що утворилися на базі ОПЗЖ, останнім часом теж активізувалися. Троє співрозмовників із різних політичних кіл стверджують, що нібито і Вадим Столар, і група його колишніх однопартійців – “Платформа за життя та мир” Юрія Бойка, розмірковують над створенням двох окремих партій. За словами джерел, проект Столара буде орієнтований насамперед на участь у місцевих виборах.
“Ще 24 лютого 2022 року я написав заяви про вихід із фракції та партії ОПЗЖ. Після цього я не маю нічого спільного з цією політсилою. І не планую створення нової партії на базі ОПЗЖ. Взагалі вважаю питання створення партій чи підготовки до виборів на сьогоднішній день недоречним”, – відповів Столар на запит РБК-Україна.
Водночас співрозмовники у “Платформі” не заперечують, що до майбутніх виборів можуть створити нову партію. Фактично у них залишився їхній актив – люди на місцях. Після заборони ОПЗЖ частина місцевих депутатів створили у своїх радах нові об’єднання – також під назвою “Платформа за життя та мир”.
“Зараз ми до виборів не готуємося. Рішення про участь чи неучасть прийматимемо, коли буде оголошено виборчу кампанію. Вона, на мою думку, відбудеться після завершення війни. У разі участі у виборах, можливо, ми залишимо схожу назву, як і назва групи. Зараз робоча назва, яка розглядається – “За життя! За мир!”, – розповів співрозмовник у “Платформі”.
Одним із теоретичних конкурентів для них на цьому полі може стати Олексій Арестович, який уже заявив про намір балотуватися на наступних президентських виборах. Але з цим можуть виникнути нюанси з огляду на те, що він уже довгий час не проживає на території України. “Арестович зовсім уже пішов у віртуальний простір. Плюс він своїми контраверсійними заявами сам собі нашкодив – від нього з різних боків повідпадав електорат”, – каже співрозмовник видання у владі.
Які перестановки будуть у Кабінеті Міністрів
Якщо проведення виборів залежить від багатьох зовнішніх факторів, на які українська влада має обмежений вплив (або не має зовсім – як на вибори у США), то будь-які призначення в уряді є цілком посильною внутрішньою справою.
Проте заповнення вакансій у Кабміні переноситься з одного пленарного тижня на інший. Окрім “вічних” в.о. – глав Мінветеранів та Мінкультури – обезголовленим виявилося і міністерство відновлення після поспішного звільнення Олександра Кубракова. Це відомство передбачається розділити на два: Мінінфраструктури та Мінрегіон.
Перше мав очолити нинішній керівник “Нафтогазу” Олексій Чернишов, другий – заступник голови Офісу президента Олексій Кулеба. Але за місяць, що пройшов зі звільнення Кубракова, до цього справа так і не дійшла.
У випадку з Чернишовим відіграло роль і те, що він виявився втягнутим у гучний скандал, пов’язаний зі “зливами” з Національного антикорупційного бюро. Зважаючи на увагу, яку західні партнери України приділяють антикорупційній вертикалі, це вдарило по його шансах на перехід до Кабміну, кажуть співрозмовники РБК-Україна. Тим більше що на новій посаді йому довелося б активно працювати із Заходом. При цьому менеджерські здібності Чернишова у владі оцінюють цілком позитивно – не такий вже й частий випадок.
Останнім часом від співрозмовників у владі РБК-Україна дедалі частіше чує формулювання “перезавантаження Кабміну”. Воно за визначенням передбачає зміну глави уряду.
Як один з індикаторів того, що Дениса Шмигаля незабаром можуть відправити у відставку, називають і його зовнішньополітичну активність, що різко знизилася. Втім, на це є контраргумент: якщо за кордон з візитами вирушає президент, то прем’єр зазвичай залишається в Україні “на господарстві”. Одночасно глава держави та глава уряду беруть участь у заходах за кордоном лише у виняткових випадках.
На Банковій кажуть, що невдовзі після саміту НАТО у Вашингтоні (9-11 липня) і тим більше після саміту Європейського політичного співтовариства в Лондоні (18 липня) фокус уваги дещо зміститься на внутрішньоукраїнські справи. І в рамках цього якраз і можливе перезавантаження Кабміну або як мінімум окремі перестановки. Умовним дедлайном при цьому називають початок осені, але все може статися значно швидше.
Тим більше, що в кулуарах вже обговорюється кандидатура потенційної наступниці Шмигаля – першого віце-прем’єра та міністра економіки Юлії Свириденко, яку відносять до орбіти впливу голови ОП Андрія Єрмака.
Про прем’єрські амбіції Свириденко в кулуарах говорять давно. Чи не з моменту її переїзду з Банкової на Грушевського наприкінці 2021 року – вже тоді говорили про неї як про потенційну наступницю Шмигаля.
При цьому якихось помітних провалів, покаранням за які могла б служити відставка, нинішній глава уряду не мав. У владі розповідають, що після початку великої війни у Шмигаля та Зеленського склалися такі відносини, за яких прем’єр про свою можливу відставку дізнається точно не зі ЗМІ (а подібні випадки – не рідкість). І в будь-якому разі, навіть якщо Шмигаль залишить Кабмін, він, напевно, залишиться в команді влади на якійсь іншій посаді.
Безумовно, зміна глави уряду напередодні зими, з непередбачуваною ситуацією в енергетиці, виглядає дуже неоднозначно. Це визнають і різні співрозмовники у владі. Але при кадрових призначеннях в Україні нерідко працює інша логіка.
Задля того, щоб провести ротації у Кабміні, навіть змінили розклад роботи Верховної Ради. Спочатку планувалося, що вона засідатиме наступного тижня, але потім “пленарку” зсунули на тиждень, що починається з 15 липня. За офіційною версією – через участь спікера Руслана Стефанчука в саміті НАТО, за неофіційною – через необхідність остаточно владнати кадрові питання. Тим більше, західні партнери в цій справі теж можуть мати свою думку, хоч і не вирішальну – адже їм потім працювати з цими новими людьми (або зі старими – але на нових посадах).
“Шанси є, але як завжди у нас все може змінитися”, – відповідає співрозмовник у “Слузі народу” на питання про можливу зміну уряду вже через пару тижнів.
Як мінімум, у нинішньому уряді в липні можуть нарешті заповнити низку вакансій – поділ Мінвідновлення на два міністерства та призначення Кулеби та Чернишова поки що є превалюючими варіантами. Хтось із виконуючих обов’язки міністрів може втратити приставку “в.о.”. Чи будуть кадрові зміни масштабнішими – швидше за все, вирішиться до кінця наступного тижня.
