Українська громада в Португалії власними коштом і силами створила заклад для реабілітації захисників України – центр Fenix UAPT, куди вже прибули перші 16 військових. Одночасно тут може перебувати близько 50 людей. Також є можливість збільшити цю кількість.
Як нашій діаспорі вдалося реалізувати непростий проєкт? Як зустріли наших героїв на португальській землі? Які у них враження? Про це пише Укрінформ.
ПРОДАВ БУДИНОК, ЩОБ ДОПОМОГТИ ЗАХИСНИКАМ
Реабілітаційний центр Fenix UAPT знаходиться поруч із містечком Оурень, що приблизно за 150 кілометрів від Лісабона. Історія його створення розпочалася після початку повномасштабного російського вторгнення, коли вінничанка Ірина Давидовська, яка багато років проживає у Португалії, заснувала асоціацію HELPUA.PT. Першою важливою справою для нової структури стала організація евакуаційних авіарейсів, якими до Португалії перевозили українців, що рятувалися від війни. Шість таких рейсів відбулися з польського Любліна до Лісабона.
Португальська авіакомпанія виконала їх за дорученням президента країни Марселу Ребелу де Соузи. Переконати очільника держави у необхідності перевезення біженців вдалося українцю Роману Куртишу, який також давно мешкає у Португалії. Він потрапив на прийом до президента за сприяння його португальського товариша Анжело Нето, який відповідає в асоціації за фінансові справи.
Ось що згадує про ті непрості дні Ірина Давидовська: «Літак надали у наше розпорядження, але його потрібно було заправити пальним, – розповідає пані Ірина. – А це – немалі кошти. Асоціація не мала таких грошей. Тоді я звернулася до товариша мого сина Романа Куртиша. Він очолює фірму, що займається промисловим альпінізмом. Їхня організація надала необхідні кошти».
Співрозмовниця уточнює, що перший літак з українськими біженцями зустрічав в аеропорту Лісабона президент Португалії Марселу Ребелу де Соуза.
Після того вже португальські підприємці допомагали коштами на придбання пального для літаків на наступні п’ять рейсів.
Відтоді почалася співпраця асоціації HELPUA.PT зі згаданим підприємцем Романом Куртишем. Переважно завдяки пану Роману та його підприємству вдалося створити центр реабілітації наших захисників у Португалії.
«Ви не повірите, але Роман продав власний будинок, а виручені кошти передав на створення центру реабілітації, – говорить схвильованим голосом Ірина Давидовська. – Це правда. Нині разом із дружиною і трьома неповнолітніми дітьми винаймають квартиру».
З Романом Куртишем авторка публікації спілкувалася під час відкриття центру Fenix UAPT. Він родом з Новодністровська Чернівецької області. У 2004-му приїхав у Португалію подивитися футбольне Євро-2004. Тоді навчався на другому курсі Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. По завершенні футбольного турніру хлопець не повернувся до Києва та залишився у Португалії. Згадує, як працював на різних роботах. Після знайомства з вінничанином Олександром Шуляком разом створили мале підприємство з промислового альпінізму. Тепер воно є однією з провідних компаній у цій галузі.
«Звичайно, дружина спершу була проти моєї затії продати будинок, – каже пан Роман. – Ми навіть посварилися через це. Однак я зумів переконати її, що робимо це заради тих людей, які нині у набагато складніших умовах, ніж ми. Є речі важливіші за гроші, а гроші ми ще заробимо. Дякую їй, що мене зрозуміла. Зізнаюся, що після того наші стосунки стали ще міцнішими».
Наших біженців, яких у березні 2022-го привозила асоціація HELPUA.PT у Португалію, треба було десь розселяти.
«Нас знову виручив пан Роман, – каже Ірина Давидовська. – Він передав офіс своєї компанії для тимчасового розміщення прибулих з України. На всіх трьох поверхах ми надавали прихисток людям».
БУДІВЛІ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ ПЕРЕДАЛИ БЕЗКОШТОВНО
Ірина Давидовська – дипломований медик, освіту здобула у Вінницькому медичному коледжі імені академіка Заболотного, нині працює в одному зі шпиталів Лісабона.
Вона добре розуміла, що на війні буде багато постраждалих, скалічених людей, які потребуватимуть лікування і реабілітації. Не раз задумувалася над тим, яким чином їм можна допомогти. Саме пані Ірина подала ідею про створення реабілітаційного центру.
«Одного разу до нас в офіс приїхала португальська підприємниця на ім’я Жулія, у її родини стоматологічний бізнес, – каже Ірина Давидовська. – Жінка передала нам генератори, аби відправили їх в Україну. Під час розмови запитала, чим ще могла б підсобити українцям. Пан Роман поділився з нею планами про створення центру реабілітації. Сказав, що шукаємо приміщення, але це не просто. У відповідь португалка дістала телефон і показала знімки: на великій території видно було сім будівель. Дотепер пам’ятаю її слова: «Якщо такі будівлі вас влаштовують, беріть в оренду». Поки ми переглянулися, вона додала: «Орендної плати не треба платити».
З’ясувалося, що це споруди колишнього монастиря. Їх у свій час придбало сімейство Жулії, але будівлі потребували значного ремонту. Вони залишалися без використання майже 20 років. Жінка запропонувала їх для доброї справи.
Два роки небайдужі українці з різних куточків Португалії власними силами ремонтували ці будівлі. Коштами на ремонт однієї з них допомогла французька компанія ADEO, яка має своє представництво у Португалії.
«Ми летіли з Польщі з черговою групою наших біженців, – продовжує розповідь пані Ірина. – Разом з нами перебували представники згаданої компанії ADEO. Вони допомагали в евакуації. Під час розмови в літаку запитали про потреби. Пан Роман показав фотографії будівель, які необхідно відремонтувати. Наші співрозмовники подумали та приємно вразили своєю відповіддю: «Дамо грошей на ремонт одного з будинків – того, що найбільший».
Нині будинки мають вигляд новобудов. У найбільшому – триповерховому – розмістили військових, які прибули на реабілітацію. Ті, хто на візку, мають кімнати на першому поверсі. Кожна з кімнат для проживання обладнана меблями, є телевізор, холодильник, кондиціонер, санвузол. На першому поверсі кухня. Є так звана камінна зала для відпочинку. Окремо кімната зі стелажем для книг. Уже зібрали бібліотеку української літератури. Також у приміщенні є капличка.
Окремо слід сказати про дві інші будівлі. В одній з них – кабінети для фізіотерапевтичних процедур, для проведення яких закупили необхідне обладнання. В іншому будинку обладнали спортивну залу з тренажерами та спортивним інвентарем.
ДОПОМОГУ НАДАВАТИМУТЬ УКРАЇНСЬКІ І ПОРТУГАЛЬСЬКІ МЕДИКИ
Під час розмови Роман Куртиш розповів, хто надаватиме реабілітаційні послуги нашим захисникам.
«Ми зіткнулися з проблемою залучення медиків з України й одразу взялися її вирішувати, – поділився він. – Португальське законодавство надає право українським медикам надавати послуги тільки за умови виконання встановлених вимог. Йдеться, зокрема, про визнання наших дипломів, вивчення мови, перенавчання і складання іспитів, загалом це шлях довжиною приблизно у п’ять років. У нас немає можливості чекати так довго. Ми просили внести зміни та спростити процедуру, адже йдеться про реабілітацію постраждалих на війні. Нам пояснили, що для внесення змін необхідно отримати погодження профспілки медиків. Профспілка виступала проти. Нарешті, здається, нам вдалося переконати її керівництво у необхідності погодитися на спрощення процедури. За останньою інформацією, нашим медикам нададуть право працювати, отримавши дозвіл за спрощеною процедурою».
За словами співрозмовника, у центрі працюватимуть українські, португальські медики й один лікар з Америки.
«Приїхали лікарі з України, щоб передати досвід тим португальським медикам, яких ми вже найняли на роботу, – говорить Роман Куртиш. – В Україні медики мають найбільший досвід роботи з пораненими. Приїхали реабілітологи, терапевти, психолог. Є двоє українських психологів з великим досвідом. З наступною групою військових також приїдуть наші лікарі. Треба бачити, що воно працює і дає результат».
До речі, Асоціація HELPUA.PT підписала договір про взаємодію з одним із найбільших приватних шпиталів Португалії – CUF, а також з Першим медичним територіальним об’єднанням Львова.
ПРИКЛАД ДЛЯ УКРАЇНЦІВ В ІНШИХ КРАЇНАХ
Центр реабілітації Fenix UAPT відкривали без перерізання стрічки й інших атрибутів такої події.
«Вирішили обійтися без усього цього, – сказав у своєму виступі перед присутніми Роман Куртиш. – Нам важливо поспілкуватися одне з одним, подякувати тим, хто був поруч у реалізації проєкту. Всю свою увагу зосередити на підтримці наших захисників».
Українські воїни перебували у перших рядах на галявині біля Центру. З ними виявляли бажання фотографуватися. У них брали інтерв’ю провідні португальські телевізійні канали.
Гостей було небагато. Запросили волонтерів, португальців, які підставили плече, представників місцевої влади.
У своєму виступі пан Роман, зокрема, сказав: «Португалія, як відомо, країна першовідкривачів. Досвід нашої діаспори у створенні Центру реабілітації також є першим серед тих країн, де представлені українські громади. Було б добре, якби його наслідували українці в інших державах».
Він додав, що створений заклад не зможе повноцінно працювати без підтримки. Аби стимулювати українських і португальських підприємців спонсорувати роботу Fenix UAPT, пан Роман запропонував простий спосіб.
«Ми підготували стіну з емблемою птаха Фенікса для того, аби на ній можна було залишати автографи, – зазначив підприємець. – На одній половині тут робитимуть свої надписи ті, хто приїхав на реабілітацію, на іншій – ті, хто допомагав, чи буде допомагати надалі».
Після цього чоловік запросив взяти фломастери та підійти зробити написи. Перші автографи українською й португальською мовами з’явилися на стіні під зображенням емблеми Центру – птаха Фенікса.
ПІД ЧАС ЗУСТРІЧІ В АЕРОПОРТУ ВІЙСЬКОВІ ПОЧУВАЛИСЯ РОК-ЗІРКАМИ
З організацією поїздки військових у Португалію допоміг міжнародний благодійний фонд «Фундація друзів України». Керівник організації Антон Гулідін, який також є радником Уповноваженого Верховної Ради з прав людини й ініціатором проєкту «Країна без бар’єрів для нечуючих», узгодив всі необхідні процедури.
Пан Антон раніше побував у Центрі, познайомився з його керівниками, бачив їхню роботу. Тому подав руку допомоги у потрібний час.
Військові говорили, що відчували сприяння як в організації поїздки, так і під час проходження кордону. Чотири тисячі кілометрів з Києва до Лісабона подолали автобусом до Польщі, а далі літаком.
«Найбільше, чого ми не очікували, що діаспора збереться в аеропорту Лісабона і нас будуть зустрічати гімном України, – каже кадровий військовий підполковник ЗСУ Марат Сулейманов. – Люди тримали в руках державні прапори. Звучали відомі нам слова: «Слава Україні!», «Слава Героям!», «Україна – понад усе!». Ми багато бачили на війні, але, повірте, від такої зустрічі серце тріпотіло від хвилювання».
Військовий народився у Самарканді, вчився у Львові, служив в Узбекистані. А потім дружина сказала: «Годі, повертаємося в Україну». У 2014 році пішов на війну. У 2015 звільнили після важкого поранення. У 2022-му добровільно взяв до рук зброю. Вдруге поранили. Після лікування знову повернувся у свій підрозділ.
Лейтенант Сергій з Дніпропетровська та його побратим молодший лейтенант пан Владислав з Києва проживають в одній кімнаті. За словами Сергія, вони задоволені всім – людяним ставленням, умовами проживання і харчування.
«Їжа домашня, страви наші, українські, не треба звикати до незнайомої кухні. Волонтери спілкуються українською, на кухні теж працюють українці. Поки що все дуже добре. Навіть погода. Всю дорогу їхали під дощем, а тут сонечко щодня», – сказав він.
Андрій Кучер, голова спілки поранених військових «Міцні 300», боєць 79-ї десантно-штурмової бригади, не приховує, що в аеропорту Лісабона вони всі почувалися, ніби рок-зірки. Все це від тієї уваги, яку приділила їм діаспора.
Андрій пішов на війну добровольцем. Служити хотів тільки у штурмовому підрозділі. Воював у 79-й бригаді ДШВ. У бою під Мар’їнкою на Донеччині дістав поранення.
«Далі почався мій шлях пораненого, – говорить військовий. – Пройшов через усі можливі кола пекла, які проходять поранені, зіткнувся з бюрократією і зрозумів, що треба щось робити». Тому вирішив створити Спілку поранених військових України «Міцні 300».
«Нашій організації нема ще й року, а вона вже увійшла у список найефективніших організацій Києва», – зазначає співрозмовник і додає, що виграв грант на реабілітацію військових.
Про проєкт у Португалії дізнався випадково. Спершу скептично поставився, адже тільки в Україні лікарі стикаються з тими травмами, яких раніше не було, наприклад, якщо говорити про поранення від дронів. Такої кількості ампутантів раніше теж не знали.
«Не хотів їхати, але мотивація, що я зможу направляти своїх побратимів і посестер на реабілітацію підштовхнула до поїздки, – продовжує розповідь пан Андрій. – Побачив команду, яка займається цим проєктом, – Романа, Ірину, Віталія, Анжела Нето, інших, хто залучений. Зрозумів, що люди тут на конструктиві. Побачив, як вони все організували, і зрозумів, що на такій базі багато чого можна зробити. Наприклад, фізіотерапевтичні апарати й обладнання у них такі, які я не скрізь бачив в Україні. Тут є перспектива».
За його словами, такі проєкти працюють не тільки на оздоровлення військових, вони працюють на імідж України у світі. Але тільки позитивний результат стане оцінкою роботи створеного центру, наголошує Андрій Кучер.
ЗЦІЛЕННЯ КАРТИНАМИ ТА КНИГАМИ
У камінній залі центру Fenix UAPT привертають увагу три картини почерку одного майстра. Одну з них встановлював у раму Віталій Шевчук. Чоловік розповів, що вже понад 20 років проживає у Португалії.
«Це картини мого брата Анатолія Шевчука, він заслужений художник України, – розповідає пан Віталій. – Ми родом з села Ободівка Тростянецької громади на Вінниччині. Анатолій не зміг приїхати, але роботи передав. Мені випала честь виконати приємну місію – вручити їх представникам Центру».
Дві картини пан Віталій привіз раніше. Тепер доставив ще одну роботу – «Наш Крим». Каже, що Анатолій багато років проживав у Севастополі. Але не зміг залишитися в окупації та перебрався до Львова.
Співрозмовник каже, що його брат настільки перейнявся проєктом створення Центру реабілітації, що пообіцяв написати для цього закладу серію картин і відкрити тут постійно діючу виставку. Сподівається, що його полотна зцілюватимуть зранені душі наших захисників.
Так само, як і книги. Тут зібрали бібліотеку українських книг. Частину з них привіз згаданий Віталій Шевчук разом зі своїм товаришем Юрієм Карпенком. До речі, пан Анатолій передав також роботу одного з різьбярів по дереву. На ній зображено, як наші військові гуртом пишуть колективного листа.
Добірку книг до бібліотеки передала поетеса і журналістка Тамара Морошан, яка проживає у Португалії. Вона прочитала для військових свої вірші.
Жінки-волонтерки виконали українські пісні. Їм акомпанував на баяні Віталій Шевчук.
У головній будівлі обладнали капличку. У ній є ікона, подарунок подружжя Валентини і Валентина Педоруків. Вони допомагали з ремонтом приміщень. Коли дізналися, що буде капличка, принесли ікону, привезену свого часу з рідної їм Вінниччини.
На сьогодні центр реабілітації Fenix UAPT потребує підтримки для забезпечення своєї роботи. Небайдужі можуть переказати кошти за такими реквізитами:
HOLDER NAME: Ukrainian Refugees
UAPT NIB: 003300004565756438105
IBAN: PT50003300004565756438105
SWIFT: BCOMPTP.
