Україна зазнає потужних інформаційних атак з боку російського ворога (та їх сателітів в Україні та країнах-партнерах) з різних питань. Один із інформаційних напрямків підриву України зсередини та підриву підтримки у країнах-партерах – звинувачувати Україну в авторитаризмі, згортанні демократії та громадянських прав і свобод.
Самі українці послідовно демонструють прихильність до демократії. За даними опитування КМІС для National Democratic Institute у листопаді 2023 року 93% українців хотіли би, щоб Україна стала повноцінно функціонуючою демократією (і до її найважливіших аспектів зараховували справедливе правосуддя, свободу слова та вільні і чесні вибори). І водночас небагато українців убачають зараз проблему згортання демократії та переходу до авторитаризму (щонайменше не відчувають її актуальність на тлі інших загроз): у жовтні 2023 року серед 12 проблем лише 9% (7 місце) до топ-проблем зарахували ризик згортання демократії.
Хоча більшість українців усвідомлюють, що зараз вибори не на часі (незалежно від формулювання запитання, переважна більшість українців проти проведення зараз національних виборів), проте це часто використовується як аргумент для дискредитації демократичності України.
Ось результати двох опитувань КМІС, проведених у грудні 2023 року і лютому 2024 року (у кожному опитуванні опитано методом телефонних інтерв’ю близько 1000 респондентів за всеукраїнською вибіркою дорослих громадян) щодо того, наскільки Україна є демократичною країною, та наскільки пріоритетною для України є демократична система.
Оцінка рівня демократичності України
У лютому 2024 року респондентів просили оцінити рівень демократичності України за шкалою від 0 до 10, де 0 означав, що Україна є цілковитою диктатурою, а 10 – що Україна є повністю демократичною (відповідь 5 означала, що Україна в рівній мірі є демократичною та авторитарною).
Більшість українців – 57% – вважають, що Україна скоріше або повністю є демократичною (з них 34% вважають, що майже або повністю, а 23% вважають скоріше демократичною). Натомість лише 14% відповіли, що Україна є скоріше або цілковито диктаторською. Утім, ще є 27% респондентів, які вважають, що Україна водночас є в рівній мірі диктаторською і демократичною країною.
Графік 1. Як би Ви оцінили загалом рівень демократичності України (не беручи до уваги тимчасові обмеження через воєнний стан)? Оцініть від 0 до 10, де 0 – «Україна є цілковитою диктатурою», 5 – «у рівній мірі демократія та диктатура», а 10 – «Україна є повністю демократичною».
На графіку нижче дані наведені в регіональному вимірі. Хоча із Заходу на Схід стає трохи менше тих, хто вважає Україну демократією, але фактично у всіх регіонах більшість дотримується думки, що Україна зберігає свою демократичність (і не більше 17% вважають Україну диктаторською країною).
Графік 2. Оцінка рівня демократичності України в регіональному вимірі
Що є пріоритетом – демократична система чи сильний лідер
Інше питання – а що для самих громадян є важливіше: щоб ми мали сильного лідера (лідерів) чи щоб ми мали демократичну систему? У липні 2022 року на замовлення «Опори» КМІС ставив запитання, що «зараз» є важливим для України і 58% відповіли, що «зараз Україні сильний лідер важливіше, ніж демократична система», а про пріоритет демократичної система відповіли 27%.
Подібне запитання ставили у жовтні 2020 року, проте без акценту «зараз», тобто запитували, що в цілому має бути пріоритетом. На той момент 54% віддавали перевагу сильному лідеру і 31% – демократичній системі (що, відповідно, схоже на потреби «зараз» за опитуванням у липні 2022 року). Натомість у грудні 2023 року більшість українців (59%) відповіли, що Україні демократична система важливіша. Частка тих, хто вважав, що Україні важливіше мати сильного лідера – 32%.
Графік 3. Зараз я буду зачитувати пари тверджень, а Ви скажіть, з яким з тверджень Ви в більшій мірі згодні.
У всіх регіонах більше тих, хто віддає перевагу демократичній системі.
Графік 4. Пріоритетність демократичної системи чи сильного лідера в регіональному вимірі
Коментарі до результатів опитування:
Розбудова демократії в Україні – це тривалий процес, в якому беруть участь усі сторони – від простих громадян до найвищих посадових осіб. Ми можемо, звісно, порівнювати свою демократію з демократією в США, але потрібно розуміти, що навіть у США був довгий рух від кінця ХVIIІ століття до аж 1960-х років, коли нарешті були скасовані сумнозвісні закони, які обмежували права чорношкірого населення (і навіть досі є ряд проблем з функціонуванням демократії). Водночас і не варто себе «заспокоювати» проблемами з демократією в інших країнах і тим саме «виправдовувати» себе та свої проблеми.
Україна хоч і не є наразі утвердженою демократією, а її інституції не настільки чудово функціонують, але об’єктивно Україна точно йде шляхом до цього (можливо, з певними відкочуваннями, але довгострокові тенденції очевидні). Можна скільки завгодно критикувати пересічних українців за їх політичну культуру, але за останні двадцять років українці двічі потужно продемонстрували прагнення до демократії під час Помаранчевої революції та Революції Гідності.
Утім, треба враховувати, що сприйняття громадськістю важливості та потенціальних можливостей, які демократія дає країні, значною мірою ґрунтуються на діях залучених сторін. Історії корупції, конфлікти у Верховній Раді, заангажована журналістика та деструктивна агресивна поведінка окремих активістів тощо не сприяють підтримці демократії як бажаної мети. Чиновник або правоохоронець, який зловживає повноваженнями для тиску на журналістів чи громадських активістів, безумовно посилює градус критики серед людей до системи в цілому. Водночас і журналіст чи громадський борець з корупцією, який проводить заангажовані та / або просто некомпетентні розслідування, також зрештою формує несприятливе сприйняття демократії в Україні.
Тому важливо зберігати рамки конструктивної взаємодії між усіма сторонами. Потрібно чути і розуміти іншу сторону, взаємодіяти з мінімальною конфліктністю та шукати оптимальні шляхи розв’язання нагальних викликів. Зрештою, треба навчитися цивілізованій комунікації на всіх рівнях та працювати, щоб вона стала невід’ємним елементом політичної культури сучасної української нації.
Нагадаємо також: 83% українців вважають, що держава має втрутитися в діяльність УПЦ (МП), 82% не довіряють цій церкві
