Україна випробовує нову тактику для дронових атак: ЗСУ різко наростили удари безпілотниками по російських об’єктах паливної інфраструктури. З початку року було уражено вже 9 НПЗ. Укуси доволі болючі – у разі вдалого попадання НПЗ може вийти з ладу на тривалий час, а санкції ускладнюють ремонт. Якщо одночасно встануть три південні нафтопереробні заводи, то можливі серйозні перебої з поставками палива для фронту
Про це пише The Insider.
Санкції поки що не позначилися ні на видобутку, ні на переробці російської нафти. Країна повністю забезпечує себе паливом, залишаючи більше половини всієї нафти всередині. Приблизно половина виробленого палива ще й експортується (в основному дизель і мазут). А ось аварії та вибухи, на відміну від санкцій, можуть призвести до тривалих зупинок переробних заводів. Через те що поставки обладнання та запчастин для нафтової галузі обмежені, у разі масштабних руйнувань Росії може загрожувати тимчасовий дефіцит бензину і дизеля.
Дев’ять подій від початку року
З початку року безпілотники долетіли вже до дев’яти російських НПЗ, але по-справжньому результативних влучань поки що небагато. Першою серйозною жертвою став один із найбільших нафтопереробних заводів Росії – НПЗ “Роснефти” в Туапсе. Загорілася вакуумна колона, як уточнило джерело The Insider у міськадміністрації. За даними джерел Reuters, роботу заводу було зупинено до березня.
Вакуумна установка – основна мішень на таких заводах. Рідкі нафтопродукти складно підпалити навіть скинутою з дронів вибухівкою. Нафтопереробні заводи – це дуже міцні і добре захищені споруди, які будувалися з розрахунком, що вони можуть бути атаковані, пояснював експерт Фонду Карнегі Сергій Вакуленко. Але якщо влучити в колону розділення нафтових газів, то “можна влаштувати вибух і неабияку пожежу”.
В атакованому за три дні до Туапсинського НПЗ терміналі в Усть-Лузі, ймовірно, теж цілили в колону, але дрон не долетів.
На Волгоградському НПЗ “Лукойлу” вранці 3 лютого безпілотник звалився на установку первинної переробки нафти, можливо, на ту, яку тільки 2022 року закінчили модернізувати. Вакуумна колона – частина такої установки, але влучили не в неї, а в трубопровід. Того ж дня “Лукойл” заявив, що завод працює в штатному режимі. Цей завод – найбільший виробник і постачальник нафтопродуктів у Південному федеральному окрузі.
Росія у відповідь атакувала двома ракетами “Іскандер” Кременчуцький НПЗ. Уперше по найбільшому нафтопереробному заводу України (проєктна потужність 18,6 млн тонн на рік) російські ракети вдарили у квітні 2022 року. Тоді обласна адміністрація заявила, що він не відновить роботу до кінця року. У лютому 2023 року колишній депутат Верховної ради Олег Царьов повідомив, що, за його даними, завод ніколи повністю не закривали.
До цього, 15 січня, сталася аварія на “Лукойл-Нижегороднафтооргсинтезі” в Кстові. Це найбільший НПЗ “Лукойлу” і четвертий по всій Росії. Там вийшла з ладу установка каталітичного крекінгу. Але зовнішній вплив не підтверджується. Пізніше, 31 січня, дрони були збиті недалеко від НПЗ.
Чому атакують саме НПЗ
Ймовірно, щоб залишити армію вторгнення без палива. “У разі ударів, диверсій і “раптових аварій” на російських НПЗ, таких як нижньогородський завод “Лукойлу”, досягається кілька цілей”, – пояснює український військовий експерт Леонід Дмитрієв. Перша – створити дефіцит пального, який змусить перекидати його з інших заводів або з інших регіонів, “а в разі ведення війни збільшення логістичного плеча, що спричиняє затримку відвантаження до військ навіть на тиждень-два, може істотно змінити картину на фронті, де будь-яка затримка із заправленням важкої техніки змінює ситуацію на гострих напрямках”.
Друга мета – відтягнути на себе дефіцитні ресурси ППО, як, наприклад, у випадку з атаками на об’єкти в Ленінградській області. Там, щоб збити український безпілотник 31 січня, сили ППО вперше застосували зенітно-ракетний комплекс С-400 “Тріумф”. Налаштування антидронових систем уже створює проблеми зі зв’язком у Ленінградській, Новгородській і Псковській областях.
І третя, менш очевидна мета – створити дефіцит рідкісного ракетного та авіаційного палива, у якого “не нескінченний термін зберігання, його оборотність займає приблизно місяць: від виробництва до використання”. Наприклад, такий НПЗ може бути вбудований у ланцюжок виробництва дециліну – палива для ракет сімейства Х-101/55/555, “Калібр”, Х-59 (саме такі вражали цивільні судна в портах “великої Одеси” і Дунаю) і Х-32. Або термостабільне паливо Т-6, призначене для тривалих надзвукових польотів на великій висоті двигуна “Онікс” (ракета П-800). Зараз його виробляють Орський і Ангарський НПЗ, уточнює Дмитрієв.
Ще одна можлива мета – знизити доходи бюджету від експорту нафтопродуктів. Адже зупинений Туапсинський НПЗ працював саме на експорт. Продаж палива за кордон у січні дійсно скоротився: по дизелю на 23%, по бензину – на 37%, як порівняти із січнем 2023 року.
Але не можна сказати, що це значний удар по бюджету. Експортне мито з усіх нафтопродуктів у 2023 році становило лише 1,4% від нафтогазових доходів бюджету (126 млрд рублів з 8,8 трлн рублів). Тому уряд Росії, наприклад, сам іноді вводить повну заборону на експорт нафтопродуктів, не втрачаючи в доходах. У 2024 році надходження до бюджету будуть ще менше залежати від експорту – ставки мита обнулилися (а податки на видобуток, навпаки, піднялися, тож гроші отримуватимуть зі свердловин, а не на митниці). Строго кажучи, російському бюджету вигідніше експортувати сиру нафту, а не вироблені з неї нафтопродукти, тому що так не потрібно витрачати гроші на компенсацію нафтопереробникам зростання світових цін (так званий паливний демпфер).
Скільки палива потрібно армії
У середньому армія вторгнення споживала 180 тисяч тонн на місяць бензину, дизеля та авіагасу на місяць, підрахувала агенція Bloomberg – стільки отримували підрозділи Міноборони Росії в шести прикордонних з Україною регіонах, а також в анексованих Донецькій і Луганській областях у перші сім місяців війни. У аналітиків S&P у травні 2022 року виходило близько 350 тисяч тонн на місяць. Тобто від 2 млн до 4 млн тонн усіх трьох видів палива на рік.
Для порівняння, у мирний час уся армія Росії споживала 2 млн тонн паливно-мастильних матеріалів на рік. А за 9 років Афганської війни з СРСР було подано понад 6,8 млн тонн пального. Для цього спеціальні війська розгорнули дві трубопровідні системи на 1200 км – 80% палива йшло ними.
2-4 млн тонн, які, імовірно, знадобилися армії Росії 2022 року, – це 1,5-3% від виробництва пального і 2-5% від його споживання на внутрішньому ринку, за підрахунками The Insider. Окремо дизельного палива російська армія в Україні споживає 6% від усього випуску, оцінював S&P.
Навряд чи зараз цей показник менший – російські війська ведуть щонайменше дві великі наступальні операції: на Авдіївський укріпрайон під Донецьком і на Куп’янськ (із задумом вийти на лівий берег річки Оскіл). Відповідно, витрата палива має бути вищою, ніж під час оборони, як, наприклад, було восени 2022 року, коли російські війська відступали від Харкова і готувалися покинути Херсон.
Крім того, необхідно враховувати фактор зими, коли ведення бойових дій вимагає на 50% більше постачання і логістичних операцій, порівняно з літніми кампаніями. Взимку краще використовувати зимове дизельне паливо, що не застигає за негативних температур. Його в Росії виробляється традиційно менше, ніж потрібно.
Армія вторгнення споживає, в першу чергу, дизель і створює на нього додатковий попит, особливо в південній частині Росії. Це не стало причиною паливної кризи влітку 2023 року, проте вплинуло на ринок. Від початку війни Росія збільшила випуск дизеля на 9% – до 88 млн тонн.
Частка бензину в структурі споживання російської армії могла зрости, оскільки через нестачу штатних транспортних засобів (через втрати, рознесену позицію на місцевості та нові потреби, наприклад, для операторів дронів і РЕБ) часто застосовуються цивільні автомобілі (на кшталт “Нив” і “Буханок”). Але точно підрахувати ці показники не є можливим – такі автомобілі не реєструються у військових частинах і заправляють їх військові власним коштом.
Які НПЗ постачають армію
Важливими є насамперед південні НПЗ, розташовані близько до зони бойових дій. Але, як пояснив The Insider експерт нафтогазового ринку, справа не тільки в географії – все влаштовано складніше. Не всі НПЗ спеціалізуються на дизелі та гасі. До того ж деякі працюють переважно на експорт – зупинка таких заводів не потрясіння для внутрішнього ринку.
З урахуванням усіх цих факторів наступними цілями можуть бути Рязань і Самара, вважає співрозмовник The Insider: “По-перше, вони потенційно досяжні. А по-друге, якраз відіграють важливу роль у поставках для армії”.
“Рязанська нафтопереробна компанія”, що належить “Роснєфті”, – це третій у країні і найбільший у Центральному федеральному окрузі НПЗ. За рік він один здатний покрити потреби армії і виготовити 3,6 млн тонн бензину, 4,5 млн тонн дизпалива і 1,2 млн тонн авіагасу.
А недалеко від Самари розташовані Куйбишевський (7 млн тонн), Новокуйбишевський (8,3 млн тонн) і Сизранський (8,5 млн тонн) НПЗ тієї ж “Роснефти”.
“Роснефть”, цілком можливо, – найбільший постачальник збройних сил Росії. До війни її керівник Ігор Сєчин часто просив призначити компанію єдиним постачальником силових структур і отримував згоду. За розпорядженням уряду “Роснефть” задовго до війни була постачальником мастильних матеріалів для Міноборони, Слідчого комітету, МНС, МВС і Росгвардіі, йшлося у звіті компанії про сталий розвиток за 2018 рік. Це не стосувалося авіапалива, для нього були свої п’ять постачальників.
Але навіть якщо зупиняться заводи на півдні Росії, країна знайде паливо для армії, сходяться на думці опитані експерти, “в армії палива не буде, тільки якщо підірвуть усі НПЗ у Росії”, в іншому разі “хоч із Сибіру, але привезуть”.
У теорії залізниці повинні встигнути перебудувати поставки досить швидко, вважають опитані The Insider експерти. Возити нафту на далекі відстані – це те, чим і займаються зараз товарні склади. Середня дальність перевезення 1 тонни нафтоналивних вантажів по Росії – понад 2000 км.
Наприклад, у прикордонні регіони дизель поставляє башкирський “Газпром нафтохім Салават”. Можливо, він уже йде на потреби армії, оскільки у заводу є дозволи на випуск продукції для військових потреб. У листопаді 2022 року поставки цього заводу до кордону з Україною перевищували 40 тис. тонн, писало Радіо Свобода.
Переорієнтація поставок усередині регіону – завдання ще простіше. НПЗ щороку зупиняють роботу на місяць для планового ремонту, і їхню норму випуску перерозподіляють на сусідні заводи. Утім, не завжди це проходить безболісно. У дефіциті дизеля 2023 року звинувачували не тільки економічні заходи уряду, а й зупинку на ремонт одразу семи НПЗ.
Мережа нафтобаз на російській території має підстрахувати в такій ситуації. Там зберігаються запаси палива, яких вистачає на кілька діб або навіть тижнів. Щоправда, самі сховища – зручна мішень.
“У Російській Федерації, на відміну від багатьох держав світу, практично відсутні стратегічні запаси нафти, газу, нафтопродуктів, розміщені в спеціально створених надійно захищених підземних сховищах. Близько 11 млн тонн нафтопродуктів знаходиться в наземних резервуарах, розміщених на комбінатах Федерального агентства з державних резервів. Термін служби цих сховищ здебільшого вже понад 40-60 років, експлуатація в мирний час пов’язана з великим ризиком, а у воєнний – їх легко буде знищено. Сьогодні у складі Росрезерву діє тільки один комбінат із підземним (кам’яна сіль) зберіганням нафтопродуктів об’ємом приблизно 0,5 млн м³ – у Прибайкаллі”, – пишуть генерал-майор у відставці Костянтин Шеїн і полковник у відставці Олександр Смуров.
У зоні бойових дій немає великих нафтобаз – вони відразу ж стануть мішенню для українських ракет. Тому зрештою в екстрених ситуаціях усе залежатиме від того, як швидко служба пального зможе організувати доставку з цих баз.
Якщо не впораються рейки, завдання може виконати труба. Частина резервів Міноборони вже міститься в магістралях “Транснафти”. Магістральними і польовими трубопроводами може надходити до 60-80% усіх необхідних армії нафтопродуктів, вважають експерти з ДержНДІ хіммотології. Теоретично трубопровідний батальйон може розгорнути новий нафтопродуктопровід, але не миттєво – середній темп монтажу не більше 60 км на добу.
Чи можна швидко полагодити заводи в умовах санкцій
Звісно, санкції ускладнюють завдання, адже російські НПЗ модернізували іноземним обладнанням. Опитані The Insider експерти зазначають, що сучасні НПЗ практично все обладнання замінили на іноземне і все воно перебуває під санкціями. У разі поломки виробник нового вже не продасть. Але це не означає, що способів полагодити не знайдеться.
Останнім часом залежність від імпорту все-таки вдалося знизити, дотримується іншої позиції віце-прем’єр Олександр Новак. Якщо 2015 року частка імпорту в нафтогазовому машинобудуванні досягала 55%, то на початок 2024 року це 35%.
Модернізація НПЗ триває і зараз, незважаючи на санкції. Так, у Сибірському федеральному окрузі у регіональних компаній зріс випуск нафтопродуктів, і пов’язано це “з масштабною модернізацією виробництва”, пише Центробанк: “У третій декаді вересня 2023 року на одному з сибірських НПЗ введено в експлуатацію новий комплекс первинного перероблення нафти для випуску бензину, дизпалива та авіагасу”.
Частину обладнання починають виробляти в Росії. “Підприємства машинобудівної галузі в III кварталі продовжили нарощувати випуск інноваційної та імпортозамінної продукції, зокрема нафтогазового та нафтосервісного обладнання”, – йдеться в огляді ЦБ.
“Багато позицій, що потрапили під обмеження, вже навчилися привозити через Туреччину і Китай. Можна припустити, що необхідні для ремонту обладнання та комплектуючі теж спробують знайти в Азії”, – каже нафтогазовий експерт одного з російських регіонів, який попросив про анонімність. Але тут складнощі можуть виникнути із софтом, який може конфліктувати з оригінальним.
Масштабний ремонт, можливо, і не знадобиться. Вивести з ладу НПЗ не так просто, і Туапсинський завод “Роснефти” – поки що перша серйозна жертва атак дронів. Стандарти, за якими побудовані й модернізовані російські НПЗ, ростуть із ГОСТів часів холодної війни, а тоді їх проектували так, щоб забезпечити життєстійкість заводів навіть в умовах авіаційних бомбардувань 1000-кілограмовими бомбами. На НПЗ передбачені і потужні системи пожежогасіння, і відсікання подачі горючих матеріалів.
Поки що атаки дронів виглядають як пресинг і моральний тиск з обох сторін. У разі результативних ударів ризики для України вищі, сходяться російські експерти. Але поки і тут удари Росії не призводять до паралічу поставок для економіки, тим більше армії, коментує Дмитрієв. Хоча Росія показала, що удари можуть досягати тактичних цілей. “Знищуючи інфраструктуру зберігання в Україні, Росія домагається короткострокових результатів “тут і зараз”. Причому економіка такого впливу не завжди має логічний вигляд, адже об’єкт вогневого впливу має коштувати дорожче за сам вплив, – зауважує він. – Україна засвоїла уроки масованих ударів по нафтобазах, і ніхто не тримає багато палива в одному місці, джерела поставок диверсифіковані”.
Як атаки позначаться на цінах
Поки що пошкодження від дронів несуттєві. Поки що російські НПЗ знизили переробку нафти на 4% у січні порівняно із січнем минулого року, за даними “Коммерсанта”. Для “Роснефти” зниження через зупинку Туапсинського НПЗ – 10%, для “Лукойла” через аварію на Нижегородському заводі – на 8%. Водночас інші наростили виробництво. Загальне зниження почасти – наслідок простоїв великих заводів, але також і обіцянки Росії скоротити експорт нафти і нафтопродуктів у першому кварталі на 500 тисяч барелів на добу.
“Проблем із паливозабезпеченням через інцидент на Туапсинському НПЗ немає, оскільки там поставки більше орієнтовані на експорт”, – заявив міністр енергетики Микола Шульгінов.
На екстрений випадок у Росії є запаси: майже 2 млн тонн бензину і майже 4 млн тонн дизельного палива, що на 16% і 7% вище, ніж у січні 2023 року, повідомляло Міненерго.
Роздрібна вартість палива в Росії фактично регулюється – уряд просить великі компанії не підвищувати ціни більше, ніж на розмір інфляції. Після аварії на нижньогородському НПЗ “Лукойла” у віце-прем’єра Олександра Новака відбулася нарада з керівниками компаній, яких він попросив не підвищувати ціни, а також забезпечити ринок паливом, поки “Лукойл” ремонтує свою установку.
“Оптові ціни вже зараз показують зростання. Це не було пов’язано з “Лукойлом” і почалося задовго до нових інцидентів, – зазначає експерт паливного ринку. – Але на поганих очікуваннях оптові ціни можуть додатково зрости”. Це означає, що в АЗС може знизитися прибутковість.
