Створити “аграрний Рамштайн” за зразком Міжнародної контактної групи із питань оборонної допомоги Україні, перше засідання якої відбулося на американській військовій базі Рамштайн у Німеччини, запропонувала депутатка Європейського парламенту та генеральна секретарка Партії європейських консерваторів і реформістів Анна Фотиґа. Про це вона сказала під час свого перебування у Вашингтоні в інтерв’ю Голосу Америки.
Подібно до оборонної групи, яка містить більше членів ніж НАТО, “аграрний Рамштайн” так само б включав бажаючих із різних регіонів світу, експортерів та імпортерів, які б спільно розв’язували основні проблеми через брак чи надлишок аграрної продукції на різних ринках світу.
На думку Фотиґи, яка у 2006-2007 очолювала зовнішньополітичне відомство Польщі, а у 2007-2008 – обіймала посаду керівника Канцелярії президента Ярослава Качинського, проблема зі збутом та транспортуванням українського зерна стала одним із трьох наслідків війни Росії проти України, в той час, як Кремль прагне завдати шкоди Заходу.
Росія спершу спровокувала кризу з мігрантами на кордоні Білорусі із Польщею, Литвою та Латвією, намагаючись дестабілізувати країни, які виявляли найбільшу готовність допомагати Україні у війні з Росією.
Другою стала енергетична криза, пов’язана із обмеженням Росією постачання газу в Європу з метою створення штучного дефіциту. Але тоді, вказує польська політикиня, було чітке усвідомлення, що ця криза є глобальною і вирішувати її необхідно спільними зусиллями. Європі вдалося подолати свою залежність від російського газу. За даними агентства Рейтерс, у 2023 році російський Газпром відправив в Європу 28,3 мільярда кубометрів газу. Для порівняння, у 2022 Газпром постачав 63,8 млрд куб. м газу, а під час пікового рівня постачання (в 2018-2019) – 175-180 млрд куб. м. Пряме постачання нафти та нафтопродуктів з Росії в Європу впало майже до нуля.
І третє, за словами Фотиґи, це – дестабілізація світових ринків сільськогосподарської продукції. Як й перші дві, говорить вона, цю проблему треба вирішувати комплексно та спільними зусиллями.
Страйки польських фермерів на кордоні з Україною почалися у листопаді минулого року, а з 20 лютого польські фермери заблокували рух вантажівок з України на шістьох КПП, пізніше частково дозволивши рух через один з них. За даними речника Держприкордонслужби Андрія Демченка, на 11 березня на перетин кордону очікують близько 1700 вантажівок. Серед основних вимог фермерів – закриття кордону для українського зерна та скасування так званої “Зеленої угоди”, – реформи, покликаної зробити ЄС кліматично нейтральним до 2050 року.
“Обсяг і масштаб цієї проблеми перевищують можливості ЄС її вирішити. Вона більше, вона глобальна, вона величезна”, – говорить Фотиґа.
За її словами, причиною цього став той факт, що Росія витіснила Україну із традиційних ринків постачання зерна, таких як Китай та Індія. За даними Міністерства економіки, за 2021 рік було експортовано продукції аграрного сектору на $27,7 млрд (40,7 % від загального експорту товарів). Найбільшими імпортерами українських аграрних товарів були Китай, Індія, Нідерланди, Єгипет та Туреччина.
ЄС, зі свого боку, відкрив доступ для українських сільськогосподарських продуктів в один момент, не прорахувавши наслідків, вважає вона.
“Зазвичай, у мирні часи переговори між ЄС та Україною щодо сільського господарства, змін, модифікацій з обох сторін, ймовірно, тривали б найдовше з усіх переговорів (про вступ в ЄС – ГА), оскільки існують величезні структурні відмінності. Ми вирішили відкрити ринки через війну та бажання допомогти Україні. Але, я думаю, ми не розуміли масштаб цієї проблеми”, – говорить вона.
Заступник міністра сільського господарства Польщі Міхал Колодзєйчак заявив в інтерв’ю PAP, що українське зерно, рапс та кукурудза не залишаються в Польщі, а проходять транзитом. Колодзєйчак все ж припустив, що певна кількість українського зерна може прибувати до Польщі з Німеччини, де немає ембарго на ці українські поставки.
Фотиґа переконує – навіть незначні обсяги українського зерна, які потрапляють в Польщу, загрожують існуванню польських фермерів.
“Ділянка середнього польського фермера – 40 гектарів. Найбільше угіддя в Україні, наскільки мені відомо, – 1 млн га. Польські селяни підтримували Польщу під час поділів, окупації, звірств і тепер вони стикаються з реальним шансом бути просто повністю ліквідованими. Це сімейні ферми”, – говорить вона.
Фотиґа зазначає, що польським фермерам важко конкурувати з українськими експортерами.
“Мова йде про фактично величезні фермерські підприємства, більшість із яких зареєстровані за кордоном, не в Україні”, – стверджує Фотиґа.
“До війни ЄС не був основним ринком для українського зерна. Будь ласка, зрозумійте, що війна змінила напрямки. Це не блокування чогось, що існувало раніше через Бог знає який вплив. Це абсолютно нове явище – знищення польських фермерів, які є дрібними землевласниками, на відміну від України, де діють великі олігархічні підприємства. Я знаю, що є й дрібні фермери”, – говорить вона.
На це, пояснює Фотига, накладаються інші зміни, такі як вихід на європейський ринок інших експортерів, у першу чергу, Бразилії.
У той же час, за даними Державної митної служби України та Євростату, з березня 2022 року по березень 2023 року експорт збіжжя з України в Польщу різко зріс, а з червня 2023 року стабілізувалася на такому ж або навіть нижчому рівні ніж у лютому 2022 року і раніше.
Фахівець з аграрного та харчового секторів економіки, президент асоціації “Український клуб аграрного бізнесу” Алекс Ліссітса погоджується з тим, що ситуація на глобальних ринках зерна в останні 30 років кардинально змінилася і обидві країни, Польща та Україна, не є настільки великими гравцями на цьому ринку, аби на нього впливати.
”Країни, які раніше були експортерами і глобальними гравцями, так званими маркет-мейкерами, зараз зазнали змін. Це стосується в першу чергу ролі країн Європейського Союзу. Бразилія цього року вперше обійшла США з експорту кукурудзи, а Росія займає близько 30% глобального експорту пшениці”, – написав він у письмовій відповіді Голосу Америки.
Ліссітса не погоджується із характеристикою українського агросектору як великих господарств, більшість із яких перебуває в іноземній власності.
“Більшість українських агрохолдингів є українською власністю, причому більшість власників є громадянами України, або вони зареєстровані на Варшавській фондовій біржі, де серед акціонерів є польські пенсіонери. Таким чином, неправомірно твердити, що закордонні структури контролюють українське сільське господарство”, – каже він.
За його словами, з “32 мільйонів гектарів сільськогосподарських земель в Україні лише близько 5 мільйонів гектарів належать великим сільськогосподарським підприємствам. Решта належить фермерам та середнім підприємствам”.
І саме малі фермери із Західної України намагаються експортувати своє зерно через Польщу, бо для великих компаній більш економічно транспортувати його через Чорне море, пояснює експерт.
“Малі польські фермери загалом не є конкурентоспроможними на світовому ринку, незалежно від ситуації в Україні. З середньою площею ферми в 11 гектарів, прибутковість стає серйозною проблемою”, – підсумовує Ліссіттса.
Востаннє переговори щодо розблокування кордону між Україною і Польщею пройшли 28 лютого. За словами заступника міністра економіки, торгового представника України Тараса Качки, сторони працюють над конструктивним рішенням.
“Одна з найбільш насичених і інтенсивних зустрічей за моє професійне життя. Ми змогли знайти спільну мову і працюємо над конструктивним рішенням як розблокувати кордон і врахувати інтереси фермерів Польщі і України. Це не просто, але можливо”, – написав він у Фейсбуці.
До початку 2022 року близько 95% всіх експортних поставок України йшли морськими шляхами, говорить Лісіттса. За даними української влади, за сім місяців відтоді як Україна самостійно відкрила спеціальний коридор Чорним морем, через нього пройшло близько 30 мільйонів тонн вантажів.
За словами Фотиґі, саме це є важливим досягненням України у розв’язанні проблеми на кордоні з Польщею і тепер зусилля України та партнерів мають бути спрямовані на те, аби морський маршрут лишався відкритим.
“Я знаю, що є численні зусилля з боку Туреччини, Болгарії, Румунії. Самі українці зробили для цього колосальну роботу, але, можливо, це потрібно підтримувати й поставками зброї”, – каже вона.
