“Країни, що приймають біженців, повинні припинити їх утримувати, щоб вони повернулися додому”, – вважає Сергій Лещенко. І він також розповідає, що Швейцарія може зробити для України.
Швейцарська газета Тages-Аnzeiger взяла інтерв’ю у радника голови ОП Сергія Лещенко, яке Інше ТВ переклало для читачів.
Зараз зима і холодно. Як почуваються люди в Україні, особливо ті, що живуть поблизу лінії фронту?
Вони живуть набагато краще, ніж рік тому. Завдяки системам протиповітряної оборони Patriot, які постачають наші партнери, росіяни можуть знищити набагато менше інфраструктури. Це має драматичний ефект, тому що люди набагато менше страждають від відсутності електрики чи опалення.
Ви багато перебуваєте в дорозі і регулярно їздите на фронт, щоб доставити вантажі, наприклад, вживані мікроавтобуси. Що зараз особливо потрібно?
Минулої п’ятниці я був у Донецькій області і привіз на передову безпілотники Mavic. Вони зараз є найбільш затребуваною річчю, зміною, тому що солдати використовують їх для спостереження і розвідки з повітря. Вони також можуть нести на цих безпілотниках невеликі бомби і вражати російські позиції.
Війна триває вже майже два роки, і запланований наступ виявився менш успішним, ніж очікувалося. Як солдати підтримують свій бойовий дух?
Вони відчувають себе дуже втомленими і трохи зрадженими Заходом. Західні партнери обіцяли надати нам 155-міліметрові артилерійські снаряди, але доставили лише половину з них. Частину артилерії, якої не вистачає, зараз замінюють безпілотники.
Багато хто з солдатів воює вже майже два роки з невеликими перервами. Зараз в Україні точаться палкі дебати про мобілізацію. Чи не розколює це суспільство?
Після двох років війни всі українці дуже втомилися. Подальша мобілізація необхідна, але досі точаться інтенсивні політичні дебати про те, як її формувати. Військове керівництво представило свої вимоги уряду. Потім вони розробили проект закону. Але після тижня дебатів стало зрозуміло, що парламент не готовий голосувати за цей закон. Цей процес показує, що ми є демократією навіть під час війни.
Чи зменшується бажання йти на військову службу?
90 відсотків людей в Україні дотримуються думки, що ми повинні звільнити нашу територію в кордонах 1991 року. Але люди вважають, що кожен, кого призовуть, повинен буде йти на фронт у війну, яка за своєю жорстокістю схожа на Першу світову війну. Багато хто боїться, що молодь опиниться в окопах навколо Бахмута. Але багато солдатів працюють у навчальних центрах, у логістиці. Є багато інших сфер.
Ви є радником команди Зеленського. Ви б самі пішли в армію?
Рано чи пізно кожен українець буде грати роль в оборонному підрозділі, в тому числі і я. Звичайно, я піду, якщо мене мобілізують. Але, скоріш за все, я опинюся в офісі бригадного підрозділу, я думаю, що те, що я зараз роблю, теж дуже допомагає.
З 7 жовтня ми маємо ще одну війну – війну на Близькому Сході. Який вплив це має на Україну?
Для мене це доводить, що в усьому світі йде війна між демократією та авторитарними, терористичними режимами. Ми маємо союз авторитарних режимів і терористичних організацій. Це включає Росію, це включає Північну Корею, яка постачає зброю до Росії. Сюди входить Іран, який постачає безпілотники. Сюди входить Сирія. Звичайно, сюди також входить ХАМАС.
Війна на Близькому Сході відсуває війну в Україні на задній план.
Фактично, в результаті ми скотилися на дно газетних шпальт. Це нас дуже турбує, тому що це не тому, що Росія припинила свої напади на Україну або покинула наші території, і тепер про неї треба менше писати.
Вибори в США стануть важливою політичною подією. Що означатиме для України переобрання Трампа?
Ми повинні звертати увагу не стільки на те, що говориться у передвиборчій кампанії, скільки на те, як це виглядає в реальній політиці. І якщо ви пам’ятаєте, президент Обама і його адміністрація не постачали Україні зброю, лише ковдри і продуктові набори. Це було великим розчаруванням для українського суспільства. Потім президентом став Трамп, і він доставив першу американську зброю в Україну. Тож побачимо, що буде далі. Але навіть без допомоги США солдати кажуть, що не готові відмовитися від окупованих територій.
Чого ви очікуєте від Швейцарії?
Швейцарія може бути модератором українського мирного плану. Він стосувався б не лише закінчення війни, але й компенсацій Україні, обміну полоненими, екології та багатьох інших питань. Крім того, роль Швейцарії на світовому фінансовому ринку величезна, і важливо не допустити, щоб росіяни отримали доступ до їхніх грошей.
Мільйони людей втекли, ймовірно, тому, що для них це занадто небезпечно.
Звичайно, дуже небезпечно в містах за п’ять кілометрів від лінії фронту, які можуть бути обстріляні артилерією. Там живе все менше і менше людей. Але є міста за 30-40 кілометрів від лінії фронту, до яких російська артилерія не може дістати, наприклад, Краматорськ, де будується нова економіка.
Посеред війни?
Такі міста є військовими хабами. Там є житло для солдатів і госпіталь. Але вони також хочуть мати можливість сходити в перукарню, купити ноутбук чи смартфон у магазині. Також з’явилося багато закладів швидкого харчування з шашликами, бургерами, суші та кавою, а також нові готелі, де зупиняються дружини солдатів чи офіцерів, коли приїжджають до чоловіків, наприклад, на кілька днів у гості. Все це створює робочі місця.
А в Києві?
Люди в Києві так само мобільні, як і до війни. Місця тих, хто втік, зайняли новоприбулі із зони бойових дій.
В Україні не говорять про кількість загиблих на війні. Як люди в Києві все ще відчувають, наскільки жорстокими є події на фронті?
У нас в країні є спеціальні залізничні вагони, які облаштовані на кшталт реанімаційних відділень. Вони перевозять поранених з фронту. Коли такий потяг прибуває на головний залізничний вокзал Києва, там на нього чекають 30-40 машин швидкої допомоги. Коли ми бачимо колону машин швидкої допомоги в місті, ми знаємо, що щойно прибув ще один такий потяг. Так само, як і кожного дня.
Хтось виїхав, хтось залишився. Це розділяє українське суспільство?
Безумовно, розділяє. Людям стає все важче знаходити спільну мову. Тому що люди, які виїхали з України, ніколи не зрозуміють тих, хто залишився. Я думаю, що приймаючі країни повинні припинити підтримувати біженців, щоб вони повернулися додому.
Як ви збираєтеся переконати цих людей, що вони будуть у безпеці в Україні?
У нас 3 мільйони людей, серед яких сотні тисяч дітей, живуть у Києві. Аргумент про те, що тут небезпечно, – це нісенітниця. Ті, хто повернеться, не будуть зобов’язані воювати в окопах. Але вони можуть купувати українські продукти в супермаркеті в Україні і платити за оренду київської квартири, користуватися послугами поліклінік і аптек, платити податки, щоб ми могли фінансувати школи. Їхніх грошей немає в економіці. І ситуація стає дедалі складнішою.
Тому що цього року очікується менше фінансової допомоги з-за кордону?
Так. Питання в тому, як ми можемо покрити потреби в соціальному секторі, а також на лінії фронту. Шість платників податків платять зарплату одному солдату. Однак українці, які живуть за кордоном, утримуються від підтримки армії через сплату податків та купівлю споживчих товарів. Гірше того, їхні діти та молодь зараз ходять до шкіл у європейських країнах і стають дедалі більш інтегрованими. Як наслідок, ймовірність їхнього повернення зменшується. І ми втрачаємо ціле покоління молодих людей.
Як повідомляло Інше ТВ, Туманні перспективи: з якими проблемами зіткнулися українки в Британії
