Економіст і експерт Павло Вернівський проаналізував на своєму прикладі заклик до українців виготовляти дрони вдома і попереджає про труднощі, з якими стикнуться ті, хто захоче приєднатися до ініціативи.
“Не розповідав про це раніше. Особисто я пройшов курс, який розрекламував міністр цифрової трансформації. І хочу сказати наступне.
З плюсів. Курс дійсно крутий. Якщо ви раніше не вміли паяти, то вам все на пальцях розповідають. Тому особисто від мене дуже великий респект.
З мінусів. Вам треба самостійно купити інструмент – десь 6-8 тис грн. І ще 15 тис грн на закупівлю одного комплекту для дрону.
І тут починається саме цікаве. Якщо ви купуєте комплектуючі в Україні, то рахуйте що націнка з доставкою може бути на 20-30% дорожче. Тобто, собівартість дрону буде не 15, а 18-19 тис.
Якщо ви купуєте в Китаї через Аліекспрес, то буде дешевше, але там треба чекати десь 1 міс. Однак, якщо вартість замовлення більше 150 дол, то треба розмитнювати (нагадаю що собівартість дрону 300).
Коли ж ви завозите комплектуючі, то маєте сплатити мито та ПДВ, що складе десь 30%. Технічно, виробник дронів при завезені комплектуючих може бути звільнений від сплати ПДВ та мита, але якщо він надасть підтвердження що замовником буде державна установа – Міноборони чи інша структура. Проблема тільки в тому, що для того щоб отримати таке замовлення, то треба отримати як мінімум допуск до експлуатації – це спрощена процедура отримати держзамовлення. І вона хоч і спрощена, але там є теж свої труднощі у вигляді необхідності проходження випробування та бюрократичних нюансів. Ну і важливо сказати, що держава не закуповує у малих виробників маленькими партіями.
Тому будь-якому малому виробнику, який не має контракту з державою, при закупівлі комплектуючих з Китаю доведеться влетіти додатково на мито та ПДВ. Тобто, собівартість вашого дрону зросте ще на 30%.
Далі. Після того як ви зробите цей дрон, то у вас є декілька варіантів. Перший: ви можете віддати його безкоштовно. Простіше кажучи – задонатити. Технічно, ви також можете попросити своїх друзів і знайомих, щоб вони компенсували частину витрат. Проблема цього варіанту, що у вас не буде оборотних коштів. Тобто, щоб зробити кожну нову партію дронів, то треба знову збирати донати або знову тратити свої гроші.
Другий варіант складніший, бо продати можна або волонтерським фондам, або державі. В обох випадках, вам треба цей дрон випробувати на полігоні і показати, що він вміє літати. Окрім того, жоден великий вооонтерський фонд чи державний орган не буде возитись, щоб купити один ваш дрон.
Тому для того щоб комусь продавати ці дрони, то треба виходити на певні об’єми. Умовно кажучи: не менше 100 в міс. Щоб виробити 100 фпв в міс, то вам треба 1,5 млн грн на закупівлю комплектуючих. Чи багато в Україні людей, які можуть з шухляди дістати такі гроші? Маю сумніви.
Тому курс це звичайно чудово, але він не враховує великої кількості простих виробничих проблем, які можуть виникнути перед будь-ким, хто хоче паяти дрони.
І саме тому міністру треба було б не хайпувати на волонтерських ініціативах, а вирішувати проблему більш комплексно…”, – вважає економіст.
