Скільки українських в’язнів, яких Росія вивезла з окупованих територій, змогли повернутися до України? З якими проблемами вони стикаються при виїзді з Росії? А також, чи вдається їм адаптуватися до життя в Україні, якщо домівки залишаються в окупації?
Про все це дізнавався проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
У грудні на кордоні Росії з Грузією через проблеми з документами знову застрягли близько 20 громадян України. Про це повідомила грузинська служба Радіо Свобода «Ехо Кавказу». Це переважно колишні в’язні, яких російські військові вивезли з окупованих територій і котрих потім депортували з Росії після завершення терміну відбування покарання.
За даними журналістів, станом на кінець грудня українці перебували у буферній зоні на території грузинського КПП. Дехто – кілька тижнів, а дехто понад місяць. Серед цих людей були хворі на туберкульоз, і вони змушені спати на підлозі у підвалі.
Це не перший випадок, коли колишні ув’язнені з України тривалий час перебувають на пункті пропуску російсько-грузинського кордону «Верхній Ларс». У серпні у такій ситуації опинилися шість чоловіків, депортованих із Росії. Їх пустили до Грузії через 11 днів. У жовтні у нейтральній зоні на 14 днів застрягли семеро чоловіків. Наприкінці листопада у проєкті допомоги українцям Volunteers Tbilisi повідомляли про 16 колишніх в’язнів, які чекали на дозвіл на в’їзд до Грузії.
«Вивезли майже 2 тисячі вʼязнів»
В Офісі генерального прокурора України «Новинам Приазовʼя» повідомили, що на момент повномасштабного вторгнення в установах відбування покарань Херсонщини перебували 1 тисяча 914 осіб, у Запорізькій області – 272 людини, у Донецькій – 443. На територію Росії з Херсонської області вивезли 1700 в’язнів. З числа примусово вивезених із Херсонщини в’язнів вдалося повернути 76 осіб.
Відомості щодо вивезення в’язнів з окупованих територій Донецької та Запорізької областей на територію Росії та їхнього повернення відсутні, зазначили в Офісі генпрокурора.
Директорка грузинської організації, яка допомагає українським колишнім ув’язненим, Марія Бєлкіна розповіла «Новинам Приазов’я», що всього через Грузію повернулися до України близько 150 осіб. Складнощі виникають через те, що ці люди мають проблеми з документами, оскільки російські структури їх втрачають.
«Це величезна проблема, бо, звісно, їм потрібно перетинати держкордон. Держкордон вони перетнути не можуть. І, зрештою, вся ця історія з підтвердженням особистості може довго тривати. У нас люди сидять там місяць. Це жахливо, тому що, на жаль, це абсолютно нелюдські умови для проживання. При цьому під конвоєм відвести їх, хоча б умовно, до тбіліського СІЗО, залишити хоча б так, не можемо. І, відповідно, виходить, що люди абсолютно замкнені всередині цієї проблеми», – зазначила вона.
«Бюрократичні складнощі»
Зараз система, яка дозволяє підтвердити особистості колишніх ув’язнених, вже налагоджена, розповідає директорка. Грузинська організація співпрацює з українським посольством і волонтерами з України. Втім, бюрократичні складнощі все одно є.
«Мені б дуже хотілося, щоб робота структур була трохи швидшою, як українських, так і грузинських. Є організація, яка юридично все це дуже добре і класно контролює і, власне, допомагає нам, коли нам справді потрібна бюрократична допомога. Просто на рівні кордону цей процес затягнувся. Але глобально це вже налагоджена абсолютно схема: ми зустріли людей, вони приїхали до Грузії, ми приїхали до Грузії, забезпечили повністю всім, що людині необхідно, задокументували, він отримав «білий паспорт», з яким поїхав до Молдови, а звідти автобусом додому», – пояснила Бєлкіна.
«Нема, куди повертатися»
За словами директорки грузинської організації, більшість колишніх ув’язнених охоче повертаються до України. Втім, є ті, кому немає куди повертатися. Особливо гостро питання це стоїть для тих, чий дім зараз залишається на окупованих територіях. В декого так само постраждало житло від обстрілів та повені через руйнування Каховської ГЕС.
«У багатьох з них немає сім’ї. Відповідно, це люди, які надані самі собі. І зрозуміло, що приїжджаючи в Україну, вони не хочуть сідати на шиї волонтерів. Вони справді про це говорять. І якщо людина живе, наприклад, у Херсоні, і будинок у неї перетворився на руїни, то, звичайно, їй простіше залишитися тут працювати і намагатися якимось чином себе забезпечити, замість того, щоб намагатися їхати в Україну, де справді важка економічна ситуація, вони теж це розуміють. Тому більшість, звичайно, їде додому, але є і ті, хто не бачить в цьому сенсу», – пояснює волонтерка.
Таким людям допомагають працевлаштуватися та отримати гуманітарну допомогу як біженцю, додала вона.
«Пекло та геноцид»
Навіщо ув’язнених перевозили до Росії, зрозуміти складно, каже волонтерка. Примусити їх воювати проти України окупантам не вдалося, стверджує вона.
«Для мене була б логічною теорія про те, що ти отримав російський паспорт – йди воюй за Росію. Але при цьому жодного російського паспорта, на нашій пам’яті, там так, по суті, видано не було. Був один якийсь випадок, і та людина одразу з цим паспортом виїхала на Колотилівку (пункт перетину на кордоні з РФ у Сумській області – ред.) та поїхала додому.
Я розумію стигматизацію, я розумію, що це люди, за якими першими не побігли. Я можу це зрозуміти. Але людям досить багато обіцяли, їм обіцяли евакуацію. І це справді мав бути великий процес, який мав би врятувати всіх цих людей. Але зараз ми розуміємо, що це понад 2000 людей, які пережили пекло. Те, що вони розповідають, не піддається жодним адекватним поясненням. Це правда пекло та геноцид. Мені здається, що зараз, коли цим людям нескінченно потрібна допомога, ми зобов’язані звернути на це увагу всі дружно і зробити щось, щоб цим людям було простіше в’їжджати з РФ», – наголосила Бєлкіна.
«Суд, штраф, депортація»
Одна з установ на окупованих територіях, звідки вивезли ув’язнених – «Північна виправна колонія № 90», що розташована у Херсоні. За даними Херсонської обласної прокуратури, очільник цієї установи пішов на співпрацю з російськими військовими. До суду вже скерували обвинувальні акти за фактами депортації та примусового переміщення понад 1700 осіб, а також за фактом державної зради. З публікацій у ЗМІ відомо, що йдеться про Євгена Соболєва, який на момент окупації очолював цю установу.
Віталій – один із колишніх в’язнів, який на момент повномасштабного вторгнення перебував у цій колонії. Він розповів «Новинам Приазов’я», що ув’язнених вивезли на початку листопада 2022 року перед звільненням Херсону. Спочатку їх повезли до однієї з установ на лівобережній Херсонщині, потім до окупованого Криму, а потім до Краснодару.
«Я конкретно був там і ще 200 осіб, були вже в Краснодарі, в самому місті. Спочатку нас перевезли на інший берег, на 7-у колонію, у тубзону. Після того, як привезли до Росії, там були хлопці, що просто підхопили собі ту паличку туберкульозну. Із 7-ї колонії нас вже вивозили російські солдати. Я не знаю, скільки ми їхали, доба чи дві на цих вирвах. Приймали дуже жорстко, били, лаяли нецензурно. Дуже багато провокаційних слів було», – згадує чоловік.
У Краснодарі Віталію запропонували взяти російський паспорт. Він відмовився, після чого йому почали погрожувати ДІЗО та тортурами. Після закінчення терміну відбування покарання чоловіка звинуватили в тому, що він начебто незаконно перетнув кордон Росії й України, розповідає українець.
За його словами, таких як він у РФ відвозять до райвідділку поліції, де відкривають справу «за незаконний перетин кордону », а потім так само відвозять до суду, де штрафують з подальшою депортацією з території Росії.
Втім, навіть за наявності документів російська сторона не випускала Віталія до Грузії. Він перебував у Центрі тимчасового тримання 8 місяців.
«Мені не вдавалося вклеїти фотографію в паспорт. Ну, вони кажуть, паспорт прострочений, ми не можемо тебе пропустити через РФ. Я кажу, як цього не можете? Я кажу, це ж не папірець звідкись там із підвалу взято чи ще звідкись. Коротше, Росія мене не пропустила, на кордоні. Усіх пропустили – 19-20 осіб, а мене ні. Ось мене і ще там одного хлопця повернули назад», – розповів Віталій.
Повернутися до України чоловіку допомогли грузинська організація Volunteers Tbilisi, а також правозахисники організації «Захист в’язнів України».
«Не підлягають обміну»
«Новини Приазовʼя» поспілкувалися з юридичною консультанткою правозахисної організації Ганною Скрипкою. Вона розповіла, що колишні в’язні, яких вивезли до Росії, повертаються зазвичай двома шляхами – або через «Верхній Ларс» на російсько-грузинському кордоні, або через пропускний пункт «Колотилівка-Покровка» у Сумській області.
«Близько 2 тисяч в’язнів вивезли з окупованої Херсонської області – це 4 установи виконання покарань. Ці люди перебувають зараз у РФ по різних установах у Краснодарському краї та Волгоградській області. На сьогодні нам вдалося повернути, саме нашій організації, понад 135 осіб. До нового року, за нашими даними, буде ще плюс 20-30 осіб.
Що стосується інших організацій, які нам допомагали повертати в’язнів, то, за нашими даними, це ще плюс 100 осіб. Тобто можна сказати, що близько 230-250 осіб повернуто в Україну», – каже правозахисниця.
Вона також підтвердила, що більшості колишніх ув’язнених з Херсонської області немає де жити. До вирішення цієї проблеми держава не долучається і громадські організації самостійно шукають таким українцям житло, каже Скрипка.
«Якщо для цивільних людей з лівого берега Херсонщини є якісь модульні містечка, якась допомога від держави, різні виплати, то тут ми стикнулися з тим, що цих людей не приймають ніде. Тому що вони колишні засуджені, не мають статусу, і вони не отримують ніякої допомоги, і жити їм немає де», – зауважила вона.
Україна визнає факт незаконного переміщення в’язнів до Росії, але проблемою є те, що вони не вважаються полоненими, вважає правозахисниця. За її словами, через це більшість таких українців досі залишаються в російських колоніях і не підлягають обміну.
