Колишній український депутат Віктор Медведчук входить до ближнього кола Володимира Путіна і вважається одним зі “спускових гачків” війни в Україні. Коли бліцкриг провалився, Медведчук намагався втекти за кордон, але був заарештований. У підсумку російська влада виміняла кума Путіна на батальйон українських солдатів. Тепер Медведчук обживається в Москві. Як з’ясувала “Система“, опальний політик активно включився в переділ власності як у Росії, так і на захоплених нею територіях. Інтереси Медведчука простежуються в московській нерухомості, донецькій металургії і, звісно ж, сибірській нафті.
На початку осені працівники нафтової компанії “Дулісіма” несподівано для себе опинилися в центрі хвацького бойовика. Серед білого дня на їхнє підприємство з гелікоптера десантувався озброєний спецназ, розосередився територією і під акомпанемент пострілів розставив працівників обличчям до стінки, а деяких нафтовиків показово поклав на землю. Кадри із сибірської глибинки, зняті очевидцями на телефони, швидко розійшлися телеграм-каналами. За відомостями деяких із них, за рейдом міг стояти опозиційний український політик Віктор Медведчук.
У Росії Медведчук відомий як кум Володимира Путіна. Медведчук також вважається головним українським інформатором Кремля і нібито був одним із тих, хто напоумив російського президента напасти на Україну. Ба більше, за однією з версій, Медведчук міг очолити Україну в разі успішного вторгнення. Ці плани якщо й були, то зірвалися. Натомість війна допомогла оцінити, наскільки Путін дорожить своїм кумом. Восени 2022 року Медведчука, раніше заарештованого СБУ у справі про держзраду, обміняли на дві сотні українських військових.
Після обміну Медведчук осів у Росії, де продовжує вдавати з себе українського опозиціонера: роздає інтерв’ю, пише статті та запускає новий політичний проєкт. На все це потрібні гроші. Та й сам Медведчук звик до розкішного життя. Як з’ясувала “Система”, у кума Путіна можуть бути щонайменше три джерела для безбідного існування на чужині – сибірська нафта, московська нерухомість та донецька металургія. Російський бізнес-клімат теж сприяє Медведчуку: його інтереси захищає Генпрокуратура, а заробляти допомагають структури, пов’язані з впливовим главою “Роснефти” і давнім знайомим Путіна Ігорем Сєчіним.
Нафтова лихоманка
Із цієї частини ви дізнаєтеся, що Медведчук давно став російським нафтовиком і має види на родовища із запасами, що перевищують 60 мільйонів тонн нафти.
“Ви че, в натурі? Вирішили позмагатися?!” – звучить за кадром збуджений чоловічий голос. Той, хто говорить, знімає обстановку на телефон: темна і морозна зимова ніч, на землі обличчям у сніг безмовно лежать десятки чоловіків, одягнених у різномастий камуфляж (до них і звернена репліка “оператора”). Судячи з усього, нещодавно тут сталася сутичка, і зараз переможці, до яких, вочевидь, належить і “оператор”, поливають грубою лайкою повалених опонентів.
Відео виклав анонім у коментарі до статті про захоплення “невідомими особами” нафтової компанії “Каюм нафта” наприкінці 2022 року. Джерела журналістів пов’язали операцію з інтересами компанії, близької до Медведчука. Восени 2023 року за схожим сценарієм пройде рейд на “Дулисімі”, за яким теж розгледять тінь Медведчука.
Родовища “Каюма” і “Дулисима” розташовані в Сибіру, і це не чужий край для Медведчука. Український політик народився в селищі Пошана, що загубилося в центрі нафтоносного регіону. У сибірській глушині Медведчук опинився через батька – його заслали туди після восьми років ув’язнення за звинуваченням у збройному повстанні та антирадянській пропаганді. За однією з версій, батько Медведчука був тим самим “бандерівцем”, яких за кожної зручної нагоди таврує Путін.
Медведчук пробув “сибіряком” до закінчення першого класу, і 1962 року його сім’я переїхала в Україну. Через півстоліття Медведчук повернувся в рідні краї – у 2016 році обзавівся в Сибіру нафтовим родовищем.
Це не перший нафтовий актив Медведчука в Росії – у розпал конфлікту на південному сході України у нього з’явився нафтопереробний завод у Ростовській області. Надалі НПЗ викриють у поставках в анексований Крим і так звані “ЛНР” і “ДНР”. Завод також став ключем до сибірського родовища Медведчука – воно могло дістатися тільки тому, у кого є нафтопереробка в Ростовській області. Незвичайна умова викликала шквал обурення у решти нафтовиків. Серед незадоволених була група “Русь-Ойл”, до якої входили і “Каюм нафту” з “Дулисимою”. Хоча цей бізнес непорівнянний за масштабом із російськими нафтовими гігантами, у найкращі часи він коштував $2 млрд. Власником “Русь-Ойла” вважався бізнесмен Олексій Хотін, який колись входив до списку Forbes і славився зв’язками серед високопосадовців силовиків.
Позиції Хотіна похитнулися наприкінці 2010-х. Спочатку його банк “Югра” позбувся ліцензії, а потім самого Хотіна звинуватили в розкраданні коштів банку і помістили під домашній арешт. За однією з версій, проблеми Хотіна випливали з інтересу до його нафтових активів з боку глави “Роснефти” Ігоря Сєчіна. Нафтовий бізнес Хотіна також опинився під пресом кредиторів, які стали ініціювати банкрутства компаній. Утім, незважаючи на арешт і вал судових позовів, Хотін зберігав контроль над бізнесом. Новий виток його проблем збігся зі звільненням Медведчука.
У листопаді 2022 року позов до Хотіна подала Генпрокуратура, звинувативши бізнесмена в несплаті 170 млрд рублів ($2,8 млрд) податків. У ситуації, коли російський бюджет з’їдають військові витрати, це дуже серйозні претензії, зазначає знайомий Хотіна. Покровителі Хотіна вирішили не підставлятися – і бізнесмен залишився без підтримки, вважає його знайомий. Одночасно прокурори через суд заарештували акції нафтових компаній Хотіна. Після цього контроль над його активами стали силою захоплювати конкурсні керуючі. Хотін знав про підготовку рейдів і намагався захистити активи за рахунок посилення охорони, але все одно зазнав фіаско. Захисників “Каюм нафти” застали зненацька, а захоплення “Дулісими” відбувалося за підтримки ОМОНу і СОБРу.
Обидві операції ріднить не тільки силовий сценарій, а й команда виконавців, розповідає знайомий Хотіна. У це нескладно повірити. Згідно з наявними у “Системи” даними про перельоти, нові керівники “Каюм нафти” і “Дулисими” літали на свої об’єкти в компанії одних і тих самих людей – Юрія Бєлікова та Олександра Баримова. Ці двоє не тільки подорожували разом із новими управителями, а й особисто були присутні під час захоплення “Дулисими”, а пов’язані з ними компанії заявилися в банкрутний процес “Каюм нафти”.
Бєлікова називають полковником МВС у відставці, який “відомий у Курській області і не тільки як “решальщик” у правоохоронних органах і судах”. Судячи з усього, з керівниками “Каюм нафти” і “Дулісими” він був добре знайомий. Інший їхній супутник, юрист Баримов, багатьма нитками пов’язаний із бізнесом Віктора Медведчука.
Спочатку життєвий шлях уродженця білоруського Бреста Баримова виглядав досить пересічно: вивчився в Москві на юриста, переїхав у квартиру дружини, влаштувався на роботу, відкрив невеликий бізнес, обзавівся дачею під Володимиром. Зміни намітилися в середині 2010-х, коли Баримов влаштувався в компанію, яка здавала свій автопарк в оренду бізнесу Медведчука. Приблизно в той самий час кум Путіна потрапив під санкції США і потребував надійних людей, яких можна було б використовувати як ширму. Спочатку цю функцію виконувала дружина Медведчука Оксана Марченко, а потім Баримов. Юрист став не тільки менеджером і співвласником кількох російських проєктів, пов’язаних із Медведчуком, а й, імовірно, постачальником його номіналів та автомобілів.
Фігура Баримова не єдиний доказ того, що за захопленням активів Хотина може стояти Медведчук. За день до силового захоплення “Каюм нафта” змінила оператора свого родовища. Конкурсний керуючий підписав новий агентський договір із фірмою “Інноваційні нафтогазові технології” (ІНГТ), яка була заснована трьома днями раніше і не мала необхідних дозволів на роботу. Була і ще одна деталь – новий підрядник був тісно пов’язаний із Медведчуком. Причому ІНГТ стала для “Каюма” не тільки оператором, а й трейдером. Покупцями ІНГТ виявилися компанія, пов’язана з Медведчуком, і нафтотрейдер “Інвестнафтотрейд”, близький до “Роснефти”.
Слід “Роснефти” можна розгледіти практично у всіх починаннях Медведчука в нафтовику. Завдяки російській держкомпанії і близькому до неї “Інвестнафтотрейду” у структур, пов’язаних із Медведчуком, з’явилися мережі АЗС в Україні та в Росії, пов’язаний із “Роснефтью” Московський кредитний банк (МКБ) допомагав компанії дружини Медведчука збирати в Росії нафтовий холдинг і кредитував НПЗ у Ростовській області. Крім того, з потурання “Роснефти” у Медведчука з’явилося те саме родовище в Сибіру. Поблизу розташовані нафтові ділянки Хотина, з якими добре знайомий новий керівник “Дулісьми”. Наприкінці листопада 2023-го з’явилася інформація, що ці активи перейшли новим господарям. Про це чув і знайомий Хотіна, який розповідає, що нещодавно бізнесмен також позбувся родовища в Якутії. Ліцензію на нього було оформлено на ТОВ “Иреляхское”, гендиректором якого в середині листопада став співробітник “Союзметаллсервиса”. Ця компанія добре знайома Олександру Баримову і всім, хто працює з металургією Донбасу. До “Союзметаллсервісу” ми повернемося в третьому розділі.
Останні захоплення пройшли без сутичок, каже знайомий Хотіна. Імовірно, бойовий дух бізнесмена підкосило те, що восени його перевели з-під домашнього арешту в СІЗО, держзвинувачення запросило для нього майже десять років в’язниці, а акції його нафтових компаній присудили державі за позовом Генпрокуратури. Знайомий Хотіна вважає, що нафтовий бізнес навряд чи цікавить державу і, найімовірніше, його передадуть в управління Медведчуку: “Йому ж треба якось сім’ю годувати, втративши українські хліби”.
Утім, інтереси сім’ї Медведчука в Росії не обмежуються однією лише нафтовим бізнесом.
Будівельний бум
У цій частині ви познайомитеся зі звичками московського зятя Медведчука і дізнаєтеся, як дружина Медведчука обзавелася дев’ятьма гектарами землі в російській столиці.
Наприкінці літа 2022-го в захоплений російськими військами Маріуполь з інспекцією приїхав гендиректор “Россетей” Андрій Рюмін. У місто повертаються світло і вода, повідомив московський ревізор на камеру “России 24”, позуючи на тлі напівзруйнованої багатоповерхівки. Квітучий Маріуполь був перетворений на руїни внаслідок двомісячної облоги, яка завершилася наприкінці травня здачею в полон бійців “Азова”, що захищали місто. Частину з них згодом обміняли на Медведчука, який доводиться Рюміну тестем.
Кум Путіна видав свою старшу доньку за маловідомого випускника мехмату МДУ 2006 року. Пишне весілля за участю російських поп-зірок зіграли в Москві, серед гостей були експрезидент України Леонід Кучма, тодішній президент Молдови Володимир Воронін і майбутній президент Росії Дмитро Медведєв, який, як і Путін, доводиться Медведчуку майже родичем.
Після одруження зі старшою донькою кума Путіна Рюмін почав свою кар’єру в російській держенергетиці, з якою не з чуток знайомий і сам Медведчук. Спочатку Рюмін відповідав за підключення до електромереж об’єктів у Москві, потім – у Санкт-Петербурзі, а з 2021 року – по всій Росії. Водночас Рюмін і його близький соратник Андрій Бокша приватно вели бізнес із цілою плеядою великих забудовників, які регулярно потребують під’єднання своїх новобудов до електрики. У 2022-му помітним інвестором у столичне будівництво став ще один давній партнер Рюміна Олександр Путілін. Причому його апетити не обмежилися окремими проєктами з будівництва ЖК у Москві. Незабаром після російського вторгнення в Україну Путілін став співвласником цілої девелоперської групи “А101” з активами в 259 млрд рублів ($3,7 млрд). Раніше Путілін не був помітний у великих девелоперських проєктах і відомий як власник компанії “ЮгБункерСервис”, яка займається заправленням суден паливом у морських портах на півдні Росії. Серед клієнтів групи значаться структури “Роснефти” і судноплавна компанія, яку контролювала дружина Медведчука.
Медведчук і сам не цурається московської нерухомості. На початку 2021 року пов’язана з ним компанія за півмільярда рублів придбала площі в одному з найдорожчих хмарочосів Москва-Сіті. Купівля нерухомості в діловому центрі російської столиці відбулася на тлі хмар, що згущуються навколо Медведчука в Києві. У 2019 році на нього завели кримінальну справу про держзраду за заклики до автономії Донбасу, а в лютому 2021 року Медведчук підпав під українські санкції за підозрою у фінансуванні самопроголошених республік Донбасу. Під обмеження підпала і дружина Медведчука, яка теж, немов відчуваючи наближення неприємностей, обзавелася нерухомістю в Москві. В її випадку йшлося навіть не про хмарочос, а про кілька гектарів дорогої столичної землі. Доступ до неї дружина Медведчука отримала 2020-го, ставши співвласницею заводу “Геліймаш”. На цій загадковій історії варто зупинитися окремо.
Підприємство, яке розробляє кріогенні системи для Міноборони і “Роскосмосу”, було утворено 1931 року і успадкувало свої проммайданчики з радянських часів. На початку 2010-х ці ласі шматки столичної нерухомості привернули увагу інвесткомпанії “Магма”, яка викупила частину акцій “Геліймашу” і вступила в боротьбу за контроль над підприємством з його гендиректором Вадимом Удутом. Удут заручився підтримкою Міноборони і “Роскосмосу”, а “Магма” підключила ФСБ. Причому на боці інвесткомпанії нібито виступав генерал ФСБ Олег Феоктистов, близький до Ігоря Сєчіна. Протистояння вилилося в кримінальні справи, які були заведені як на Удута, так і на менеджерів “Магми”. Тяжби тривали майже десять років і закінчилися беззастережною перемогою Удута: він запроторив своїх опонентів до в’язниці, відібрав у них акції “Геліймашу” і успішно розпродав його нерухомість.
Спочатку сили були приблизно рівні, але Удут зміг знайти впливовий “дах”, вважає його опонент із “Магми”: “За нашою інформацією, він звернувся туди, де йому все організували – завершили справу з нами і реалізували його актив. Удут став дуже багатою людиною. І напевно поділився”. Покровителями Удута стали люди з оточення Медведчука, випливає зі слів співрозмовника “Системи”. Зв’язок Медведчука з “Геліймашем” можна простежити з літа 2017 року. Тоді членом ради директорів підприємства став син колишнього глави Роснедр Валерія Пака, який незадовго до цього очолив нафтовий бізнес Медведчука. А 2018 року до ради директорів “Геліймашу” увійшов постачальник номіналів Медведчука Олександр Баримов. Через два роки Баримов разом із дружиною Медведчука стали співвласниками “Геліймашу”. Тоді ж, 2020 року, підприємство продало свій “найсолодший” майданчик – п’ять гектарів на Лужнецькій набережній. А 2022 року “Геліймаш” розлучився зі ще одним столичним активом – чотирма гектарами поруч із колишнім заводом ЗІЛ.
Між двома угодами відбулася ще одна подія – вирок у справі “Магми”. Опоненти Удута отримали значні строки, причому суд виніс своє рішення за два тижні до того, як спливав термін давності за обвинуваченням. Справа не тільки в помсті, вважає джерело в “Магмі”: “Ми стали якоюсь перешкодою, загрозою. Якщо нас не закрити, то ми могли стати на заваді планам – роздербанити й отримати свій шматок. Що, власне, і сталося”. У 2022 році “Геліймаш” виплатив своїм акціонерам дивіденди. З них Удуту дістався приблизно мільярд рублів, стільки ж могло надійти на рахунки людей з оточення Медведчука. Насправді призовий фонд у рази більший. За обидва майданчики “Геліймашу” девелопер “Інград” міг викласти 15 млрд рублів ($240 млн).
Акціонерами “Інграда” є концерн “Россіум” та інвесткомпанія “Регіон”. Це не чужі для Медведчука структури – їм належить МКБ, який кредитує проєкти Медведчука, у “Россіумі” працювали його брат і побіжний ексглава українського МВС Микола Білоконь, близький до кума Путіна. У дружній “Роснефти” інвесткомпанії “Регіон” зв’язок із Медведчуком простежується через Баримова – на російсько-китайському кордоні вони будують канатну дорогу, а також готелі та логістичний комплекс.
Утім, як з’ясувала “Система”, географія проєктів “Регіону” і Баримова ширша: МКБ кредитує газонаповнювальну станцію Баримова під Ростовом, а на південному узбережжі анексованого Криму близькі до Баримова та “Регіону” компанії на кредити того ж МКБ будують ЖК “Нова Лівадія”. Обидва проєкти, ймовірно, добре знайомі Медведчуку: ростовська станція обслуговує пов’язаний із ним НПЗ, а кримське будівництво розташовується неподалік від земельної ділянки, яку компанія його дружини орендувала ще до анексії Криму. Як виявилося, у Медведчука і “Регіону” можуть бути й інші інтереси на українських територіях, захоплених Росією.
Переділ Донбасу
Із цієї частини ви дізнаєтеся, як люди Медведчука витіснили оточення експрезидента України Януковича з торгівлі металом Донбасу на $2 млрд.
“Економіка Донбасу є дуже вигідною пропозицією, потенціал регіону зростає, тут гарантовані хороші повернення за зробленими вкладеннями”, – розповідав в інтерв’ю влітку 2022 року тодішній гендиректор компанії “Південний гірничо-металургійний комплекс” (ЮГМК) Євген Юрченко. Бізнесмен знав, про що говорив: за рік до цього під його управління перейшли найбільші металургійні заводи так званих “ЛНР” і “ДНР”. За словами знайомого Юрченка, той вхожий в оточення глави “ДНР” Дениса Пушиліна і колишнього помічника Путіна Владислава Суркова, який курирував у Кремлі український напрямок. Крім того, Юрченка запідозрили у зв’язках із Медведчуком.
Медведчук непогано знайомий з керівниками “ДНР” і “ЛНР” і Сурковим. У металургії кум Путіна теж не новачок, щоправда, його українські активи базувалися в Запоріжжі. Донбас же історично був вотчиною людей з оточення експрезидента-втікача Віктора Януковича, у якого були непрості стосунки з Медведчуком. У довоєнний час “господарем Донбасу” був давній соратник Януковича Рінат Ахметов, а після початку конфлікту головним бенефіціаром донецької економіки став Сергій Курченко, якого називали “гаманцем Януковича”.
Структури Курченка скуповували українське вугілля задешево, а продавали за ринковими цінами, виводячи мільярди через офшори. Це не завадило Курченку зібрати величезні борги перед підприємствами Донбасу, що вилилося в страйки робітників – спочатку вугільників, а потім металургів. У результаті Курченка позбавили монополії на торгівлю вугіллям Донбасу, а потім і контролю над заводами.
Заміна Курченку знайшлася досить швидко. На початку 2021 року в інтернет “витік” лист торгового дому “Донське вугілля”, у якому компанія назвала себе єдиним експортером вугілля із захоплених українських територій. За “Донським вугіллям” майже одразу розгледіли Медведчука.
Вугіллям справа не обмежилася, і на Донбасі змінився постачальник логістичних послуг: пов’язане з Курченком АНО “Центр ефективних логістичних рішень” (ЦЕЛР) замінило маловідоме ТОВ “Флоранс”. Новачок погасив борги ЦЕЛР перед РЖД і став возити “буквально все”: вугілля, кокс, чавун і сталь. За це “Флоранс” охрестили “новим гаманцем” кураторів Донбасу. У 2021 році виручка компанії злетіла з практично нуля до 7 млрд рублів, а у 2022 році зросла до 17 млрд рублів.
“Флоранс” належить колишньому співробітнику транспортної поліції Тимофію Костіну з ростовського міста Гуково. У Костіна є спільний бізнес зі ще одним уродженцем Гукова Віталієм Донченком, який є співвласником “Донського вугілля” і працював в одному з таксопарків Гукова. Невелике російське містечко примітне тим, що через нього проходить транзит донецького вугілля. Ще один цікавий факт про Гуків: його колишній мер Віктор Горенко працює на Олександра Баримова, тісно пов’язаного з бізнесом Медведчука. Це могло виявитися простим збігом, але у “Флорансі” працює син Горенка Станіслав, а юридичні послуги “Флорансу” надавала компанія, яка раніше належала Баримову. Іншими словами, “Флоранс” кількома нитками пов’язаний із людьми з команди Медведчука.
Найбільшим клієнтом “Флоранса” стала компанія “Союзметаллсервіс”. Це збутовий підрозділ ЮГМК, якому після опали Курченка перейшли заводи Донбасу. Юрченко розповідав, що вклав у підприємства 40 млрд рублів ($560 млн) разом із партнерами, яких не став розкривати. З фінансових документів і звітності “Союзметаллсервіса” випливає, що фінансову підтримку йому надавали МКБ і нафтотрейдер “Інвестнефтетрейд”. Ба більше, зі злитого в інтернет листування стало відомо, що “Інвестнефтетрейд” не тільки фінансує заводи під управлінням Юрченка, а й постачає їм вугілля.
Це підтверджується фінансовими документами, які є в розпорядженні “Системи”, і тим, що 2021 року товарна лінійка “Інвестнафтотрейду” поповнилася вугіллям і залізорудною сировиною.
Обидва партнери Юрченка, зі свого боку, пов’язані з інвесткомпанією “Регіон”, з якою добре знайомий Медведчук. У кума Путіна і нового господаря Донбасу теж є перетини. У бізнесі Юрченка беруть участь люди з команди Медведчука, а материнська для “Союзметаллсервіса” компанія є фінансовим донором для фірми-прокладки, через яку гроші надходять у бізнес, пов’язаний із Медведчуком.
Виглядає так, ніби новим бенефіціаром економіки Донбасу став Медведчук. Про те, що кум Путіна замістив “гаманець Януковича” в “ЛНР” і “ДНР”, чули власник російської вугільної компанії і колишній чиновник адміністрації Путіна. Нещодавно у цієї інформації з’явилося ще одне підтвердження. У жовтні 2023 року близький до Медведчука Олександр Баримов став співвласником фірми “Індустріальні інновації”. Так само називається компанія, яка управляє Дніпрорудненським залізорудним комбінатом. До серпня 2022 року один із найбільших українських виробників залізної руди був “Запорізьким”, але після російського захоплення змінив назву на “Дніпрорудненський”. Тоді ж запорізька руда стала надходити на заводи ЮГМК.
У розмові із “Системою” Юрченко повідомив, що в грудні 2022 року “залишив усі посади”: “Території приєднали і все. Я завершив проєкт”. Юрченко також зазначив, що не знає Медведчука і Баримова, і порадив ставити запитання Сергію Антонову, який “був публічною людиною і певним бенефіціаром”. Всупереч рекомендаціям Юрченка, Антонов кинув слухавку, щойно почув, що йому телефонує журналіст, і потім заблокував його в усіх месенджерах. Перед тим, як обійняти посаду гендиректора “Союзметаллсервісу”, Антонов був співробітником російського посольства в Україні.
У 2018 році його видворили з країни за те, що він поєднував дипломатичну роботу зі шпигунською, випливає з даних українського сайту “Миротворець”. Ще одна цікава деталь про Антонова полягає в тому, що номер його телефону нерідко вказували як контактний під час бронювання авіаквитків Баримова. У “Союзметаллсервісі” і ЮГМК не відповіли на запити “Системи”, Медведчук і Баримов їх теж проігнорували.
Під час дослідження бізнес-інтересів Медведчука ми виявили, що у ватажка його номіналів Олександра Баримова є псевдонім. У телефонних книгах його записують як “Олександр Невський”, до нього ж відсилає адреса електронної пошти Баримова. Збіг чи ні, але наприкінці 2022 року було засновано благодійний фонд “Олександр Невський”. Рахунок фонду відкрито в банку “Ростфінанс”, яким до вересня 2023-го володів Юрченко, а засновником фонду виступила компанія “Форт”, яка є великим підрядником “Союзметаллсервіса” і видає позики “Індустріальним інноваціям” Баримова. Президентка фонду Марина Воронкова раніше очолювала інвесткомпанію “Регіон” і працювала в “Роснафті”, а дані про членів ради фонду збігаються з прізвищами та ініціалами юриста, близького до Баримова, і радника із соціальної політики “Регіону”, який восени 2021 року на швидкості 170 км/год на смерть збив пішохода.
Діяльність фонду “Олександр Невський” здебільшого стосується українських територій, захоплених Росією. Серед проєктів на сайті фонду вказані відновлення приватного будинку після обстрілу і закупівля протеза для жителів так званої “ДНР”, а також реконструкція драмтеатру Маріуполя, що став символом звірств війни Росії проти України. Бюджет фонду становить 50 млн рублів, і це виключно приватні кошти, зазначено на його сайті. Утім, сума на кілька порядків менша від виручки, яку компанії, пов’язані з Медведчуком, заробляють на окупованих Росією територіях. “Благодійний фонд “Олександр Невський” – це люди, яким не байдуже”, – свідчить слоган на сайті фонду.
Згадані в тексті анонімні джерела попросили не згадувати їхні імена з міркувань безпеки, а також оскільки не уповноважені давати коментарі в ЗМІ.
