Найстрашніше для українців – це зневіра. Саме зневіра – єдине, що може призвести до поразки України в цій війні. Ми нібито вивчили історичні уроки, але виявляється, що досі не навчилися застосовувати історичний досвід на практиці, і зараз нам всім треба схаменутися якнайскорше.
Про це пише на своїй сторінці на Фейсбук і Володимир Фесенко, якщо хто не знає – політолог і політичний консультант.
– Рік, який минає, відзначився для нас шаленими емоційними гойдалками. Кожна пора року була пов’язана з особливими і дуже різними настроями в суспільстві.
Ми зустріли 2023 рік під акомпанемент російських ракетних обстрілів. Та зима була дуже тривожною і складною, з відключеннями електрики і непрацюючими ліфтами. Але ми вистояли.
Весна була пов’язана з великими надіями. І як часто вже бувало у нас раніше, разом з надіями виникли і завищені очікування щодо швидкого і відразу переможного завершення війни. Дехто з високопосадовців сприяв цьому своїми занадто оптимістичними прогнозами. З психологічної точки зору це було зрозуміло, а з політичної – це було дуже необачно. На майбутнє це має стати серйозним уроком для наших політиків і державних діячів.
Літо було періодом нетерплячих очікувань. Настрої того часу можна було передати одним словом – Коли?
Восени поступово стало зрозумілим, що війна швидко не завершиться і головна проблема – нестача необхідних військових ресурсів, від боєприпасів до бійців на фронті. Виникли і нові виклики – певне виснаження військових арсеналів в країнах НАТО, коливання політичної кон’юнктури в деяких країнах ЄС, початок передвиборних перегонів в США, які спричинили перебої із західною військовою допомогою. Завищені очікування вже традиційно обернулися відчутними розчаруваннями, пошуками винних, взаємними звинуваченнями. Дається взнаки і емоційна втома від війни.
Зараз нам всім треба заспокоїтись. І Зеленському і Залужному, Порошенко і Кличко, всім впливовим політичним діячам, їх прихильникам і противникам, нервовим депутатам і депутаткам, і всім, хто занадто збуджений і надмірно стривожений. Не варто робити конфліктних дій і заяв. Не можна ставити особисті і групові політичні інтереси вище державних інтересів, в першу чергу необхідності спільного спротиву російській агресії. Воювати треба не між собою, а з зовнішнім ворогом, який напав на нашу країну.
Війна ще далека від свого завершення. І сама собою вона не закінчиться. Нам всім, і перш за все керівництву країни, треба визначитись, що і як робити далі, на новому складному етапі війни, з новими викликами і проблемами не тільки на фронті, а й в тилу, і у відносинах з нашими міжнародними партнерами, від ресурсної підтримки яких ми критично залежимо. Ми вступаємо в нову тривожну зиму. Знов є необхідною максимальна концентрація сил і ресурсів, зокрема і політична консолідація. У нас немає іншого виходу, як продовжити боротьбу проти російської орди. Через якійсь час неминуче будуть і переговори про завершення війни. Але починати їх доцільно лише з позиції сили, інакше ми програємо і на фронті, і в процесі переговорів. Нам треба перетерпіти нинішні проблеми і складнощі, дочекатись другого дихання. А для цього ми маємо не зупинятися, спільно працювати на захист нашої країни, а не сваритися між собою.
Зима мине за три-чотири місяці. А кожна весна для українців завжди пов’язана з новими надіями”.
