Оскільки цей матеріал The Economist вже називають статтею про жахливі стосунки Зеленського і Залужного, ІншеТВ пропонує вам його повний переклад, щобви могли скласти особисте враження не за цитатами, на які цей текст, безумовно, розтягнуть. Отже:
“Пропозиція стати заступником міністра культури не мала б викликати жодних сумнівів. Як голова Українського інституту національної пам’яті, Антон Дробович мав відповідний досвід. До того ж, протягом багатьох попередніх місяців він брав участь у найнебезпечніших операціях українського контрнаступу в Запорізькій області, або ж відновлювався після важких поранень у госпіталі. Пан Дробович не відкинув пропозицію одразу, але його розуміння політичної ситуації в Києві було достатнім, щоб посіяти сумніви. Чи зможе він витримати ідеологічні суперечки, брифінги та бюрократичні баталії, що знову виникатимуть? Ні, він вирішив повернутися до лав свого штурмового підрозділу. “Я вирішив, що у мене є важливіша робота на передовій”.
Пан Дробович – один з багатьох українців, які балансують між двома світами, що дедалі більше розмежовуються: похмурою реальністю окопної війни та дедалі більш напруженим політичним полем битви в Києві. Коли Росія почала своє вторгнення в лютому 2022 року, конкурентна політика впала в сплячку. Вона повернулася, коли екзистенційна загроза для України зменшилася наприкінці того ж року. Ярослав Железняк, опозиційний народний депутат, каже, що все ще існує “широка згода” щодо фундаментальних питань національної безпеки. Але один з відомих депутатів у власній партії президента каже, що штовханина вже зробила Україну “нестабільною”. Помилки робляться “з усіх боків”. А спроби президента “централізувати прийняття рішень” і “придушити інакомислення” мають протилежний ефект.
Тріщини з’явилися не лише на політичних лініях, але, що найбільш тривожно, між військовим і політичним керівництвом. Відносини між президентом Володимиром Зеленським та його головнокомандувачем Валерієм Залужним вважаються жахливими. Вперше про розбіжності в поглядах стало відомо влітку минулого року. Нещодавнє відверте інтерв’ю The Economist з генералом, в якому він заявив, що війна в Україні зайшла в глухий кут, вивело цей конфлікт у відкриту площину. Пан Зеленський публічно дорікнув генералу за заголовки. У пізнішому інтерв’ю він, схоже, попередив Залужного, щоб той займався військовими справами, а не “політикою”.
Високопоставлене джерело в уряді припускає, що відкритий конфлікт у керівництві був “передбачуваним” результатом контрнаступальної операції, яка “не пішла за планом”. Чиновник каже, що пан Залужний, можливо, вчинив нерозумно, суперечачи більш оптимістичній публічній позиції свого президента, але мало хто в уряді міг би посперечатися з його тверезими висновками. Зараз триває пошук винних у тому, хто несе відповідальність за провал. “Політики кажуть, що їхні генерали – навчені радянською владою бовдури. А генерали кажуть, що політики їм заважають. У перемоги багато батьків, але ніхто не хоче бути батьком безвиході”.
Ще одним фактором, що впливає на ситуацію, є повідомлення про кримінальне розслідування щодо оборони півдня України. Це був єдиний район, де російські війська змогли здобути швидку і надзвичайно важливу перемогу в лютому-березні 2022 року, створивши за кілька тижнів новий сухопутний коридор до Криму. Українські перебіжчики сприяли просуванню. Мости не були підірвані, як це мало бути. Армія також була погано підготовлена. Залужний, за деякими повідомленнями, наразі проходить лише як свідок у розслідуванні, але це може змінитися на щось більш серйозне. Союзники кажуть, що можливість кримінального обвинувачення покликана тримати його в узді. Його взаємодію зі ЗМІ можна розглядати як страховий поліс, припускає джерело з генерального штабу.
Залужний не заявляв про жодні політичні амбіції, а його кілька кроків на політичній арені не можна назвати вправними. Це не означає, що він не становить жодної загрози для Зеленського. Президент, який ще у 2019 році був коміком, знає, як швидко українське суспільство може створювати та ламати своїх лідерів. Внутрішні опитування, з якими ознайомився The Economist, свідчать про те, що президент, якого колись хвалили за його роль у захисті країни, був заплямований корупційними скандалами в його уряді та занепокоєнням щодо напрямку руху країни. Дані, отримані в середині листопада, показують, що довіра до президента впала до +32%, що менше половини, ніж до все ще шанованого генерала Залужного (+70%). Кирило Буданов також має кращі рейтинги, ніж президент (+45%).
Це ж опитування показує, що пан Зеленський ризикує програти президентські вибори, якщо коли-небудь зіткнеться віч-на-віч зі своїм головнокомандувачем. Українське суспільство, ймовірно, не привітало б жодного неспровокованого виклику. Наразі вісім з десяти українців виступають проти самої ідеї проведення виборів, які спочатку мали відбутися в березні наступного року. Президент також виключив їх проведення, посилаючись на воєнний стан. Але падіння його рейтингу ще може переконати його змінити свою думку. Російська пропаганда, безсумнівно, скористається тим, що вибори не відбудуться.
Джерела української розвідки повідомляють, що Росія вже намагається скористатися амбіціями та напруженістю. Андрій Черняк, речник ГУР, військової розвідки, навів докази, які свідчать про нові російські стратегії для різних електоратів: одна з них спрямована на зміцнення підтримки в Росії, інша – на підрив довіри до Заходу, а третя – на посилення невдоволення в Україні. За його словами, існує окрема дезінформаційна кампанія для українських солдатів, з глибоко фальшивими відео, які нібито показують, як командири різних рівнів заохочують своїх підлеглих здаватися в полон. “Росія не змогла зробити те, що їм потрібно на полі бою, але тут вони досягли справжнього успіху”.
Високопоставлене урядове джерело припускає, що російська пропаганда набрала обертів, тому що у неї є матеріал для гри. Він визнає, що існує корупція. Менеджмент часто неефективний. Україна недостатньо підготувала свою економіку до війни. Але тільки Росія може виграти, якщо президент буде змушений піти у відставку. “Деякі з наших політиків не надто переймаються російською загрозою, і це мене злить. Вони думають, що можуть поборотися за владу, знищити Зеленського, і це не матиме жодних наслідків”. Він додав, що служби безпеки ефективно ліквідували більшість важелів російського впливу з початку війни. Найефективнішими важелями тепер є “самі українці”.
На лінії фронту Росія насолоджується відносно хорошим періодом війни. Вони задовольняють значну частину своїх потреб у робочій силі за рахунок рекрутування з бідних і в’язниць; нещодавно засуджений канібал був помилуваний для участі в бойових діях. Україна, навпаки, намагається мобілізувати широкі верстви населення. Армійське начальство набирає людей на рівні, який ледь покриває природні втрати на фронті. Але якщо більшість мобілізованих на початку війни знали, за що вони воюють, то мало хто з новобранців має таку ж готовність, і заповнити квоти набору стає все важче. Політична напруженість навряд чи допоможе цьому процесу.
Сумніви в країні та за кордоном щодо напрямку війни також починають доходити до солдатів на передовій. Не схоже, що вони суттєво змінили свою поведінку чи моральний дух, принаймні поки що. “Людям під обстрілом байдуже, посварився Залужний із Зеленським чи ні”, – каже один із командирів. Пан Дробович погоджується. Коли він спілкується зі своїми товаришами на фронті, ніхто не говорить про необхідність повернутися до Києва, щоб “виправити політику”. Йдеться лише про те, щоб залишитися живим. Для цієї когорти українців немає жодних сумнівів у тому, що ворог все ще становить небезпеку. “Росія ставить перед нами просте питання: життя або смерть. Це змусить нас боротися, незалежно від того, що відбувається в Києві чи Вашингтоні”.
