Україні болить Арестович. Бо якби не болів, в його сторону давно б ніхто не плюнув. Але він досі болить. Люди не можуть йому пробачити розчарування. Як жінка, яка закохалася в чоловіка, він дозволяв їй себе любити, вона вже зібралась заміж, а виявилось, що він гей. В чому його провина?
Арестовича дуже багато, як на вигнанця. Що не відкрий на ютубі – або він, або про нього. Він вже був героєм пародистів, ще не був героєм пісень, майже став героєм анекдотів. Щоб завершити останнє “майже”, продовжу: ви не любите Арестовича? Ви просто не вмієте його готувати!
Для початку треба визначитись, якого саме Арестовича ви не любите. Того, що заколисував всіх на початку війни? Того, що потім визнав, що брехав, бо вважав, що ви будете не здатні сприйняти правду і не зламатися? Речника, маніпулятора, психолога, потенційного кандидата в президенти з його зашкварними для більшості ідеями, кого?
Найчастіше наше інформаційно травмоване, щоб не сказати контужене, суспільство, існує як несвідома енергетична субстанція, яка не може відповісти собі на елементарні запитання, тому що собі їх навіть не ставить. Тому для початку доведеться визначитись з тим, хто такий Арестович.
Є три варіанти: однозначно свідомий ворог, хворий або падлюка, щось збірне, у що намішано всього потроху. Третій варіант найцікавіший, на ньому і зупинимось.
Отже, приймемо за основу, що Арестович не просто самозакохане чмо, а людина з минулим. З відкритих джерел нам відомо, що Олексій Арестович з родини радянського офіцера, а інших тоді й не було, в 1992 року закінчив школу в Києві, втупив в універ на біологічний факультет, але розчарувався у навчанні і після першого курсу кинув.
Ну, згадайте, кому є що згадати: 90-ті, навколо все несеться кудись, все не таке, яким було, і хто зна, що буде далі. А ти сидиш в аудиторії і слухаєш лекції про те, що ніякого відношення до того, що відбувається навколо, не має і скоріше за все мати не буде. Там – життя, тут – нудота. Вибір між тим, щоб стати гвинтиком старої системи після універу, або пірнути в невідоме, витримали б не всі, але, схоже, для Арестовича мотивація «щоб не було нудно», стала, як писали в старих біографіях, «життєвим шляхом».
Отже, кинувши біологічний факультет, Арестович почав грати в Київському театрі-студії “Чорний квадрат”, знімався в рекламі та кіно. Впевнена, що це головний вибір Арестовича, і ким би він не ставав потім, які б посади чи ніші не займав, він залишався і залишається актором. В кіно – не дуже, хоча за декількома епізодами враження може бути передчасним, а от в житті – яскравим.
Людина в пошуку
Як свідчать доступні джерела, у нульових Арестович навчався в авторській школі “Людина серед людей” російського письменника-езотерика і психолога Авесалома Підводного, вивчав теологію в київському Інституті релігійних наук святого Фоми Аквінського, проводив “тренінги та консультації в галузі групової психології, з протистояння недобросовісним маніпуляціям, мистецтва спілкування, ораторського мистецтва, переговорних технік, публічних виступів, акторської майстерності, психології соціальних контактів”.
Потім його хитнуло в політику – зразу в «Братство» Корчинського, з яким він їздив у РФ на конференції Дугіна – спочатку ідеолога “Євразійського руху”, а потім і “русского мира”. В той час Арестович багато чого встиг наговорити, що сьогодні можна використати проти нього, але сам він стверджував потім, що був у ворожому лігві як розвідник і лазутчик.
Як військовий оглядач Арестович став з’являтися після 2014 року, з початком війни на Донбасі. Там він нібито займався підготовкою бойових з’єднань у рамках програми “Народний резервіст”, був організатором благодійного фонду для надання психологічної підтримки військовим, нібито був розвідником у 72-й механізованій бригаді, заявляв, що брав участь у 33 бойових виходах за лінію фронту, що пережив підрив і залишився єдиним у групі, кого не зачепило. І ми памятаємо його «я сам летчик», сказане вже у наші дні.
Мата Харі і «горящее сердце Данко»
Як кажуть, широкому загалу Олексій Арестович став відомий після початку війни – як радник офісу президента і ведучий брифінгів про перебіг подій, а потім як співрозмовник Марка Фейгіна, гучне «розлучення» з яким стало ще одним шаром в лузу його скандальності.
Після набридливих і одноманітних ефірів ні про що (народ уже оговтався і на колискову реагував вже не як на ліки, а в кращому випадку, як на нову традицію, в гіршому – відвертим роздратуванням) Арестович занурився у концептуальну, хоча й віртуальну побудову майбутнього України – на ютуб-каналі Альфа і Омега разом з Юрієм Романенко і іншими політологами та філософами. Мета інтелектуальних пошуків – шлях України до перемоги і після перемоги, передумови розвитку країни як безпечного, економічно розвиненого простору, середовища сучасних, розвинених, успішних людей. Цей канал, на жаль, на сьогодні є мало не єдиним центром тяжіння для теоретиків, охоплених подібним бажанням.
Паралельно він продовжував бувати в ютуб-ефірах, слідкувати за якими було деколи цікаво. Особливо його любили (і не розлюбили) «хорошие русские», в найширшому діапазоні. Не кажіть, що Арестович ніщо. Він так майстерно «вербонув» Латиніну, тітку з доволі гримливим характером, що вона назвала його мало не наймасштабнішою фігурою сучасної філософської думки.
Биков просто поплив, коли Арестович не тільки з ним погодився, але й перевершив його в аргументації того, що «Советский Союз – это лучшее, что было в истории».
І він не брехав – він говорив про дитячу літературу і кіно, які дійсно були в СРСР (серед відвертого ідеологічного гімна дійсно були чудові твори), про гуртки і журнал «Наука и жизнь» та ін, що дійсно було хорошого в СРСР з погляду дитини, якими і Арестович, і Биков в той час були.
Спостерігаючи за моделями його поведінки з різними людьми, мусимо визнати – він таки психолог, візаві зчитує на раз. І маніпулятор. Тому що бачить і використовує «клавіші», торкаючись яких може привернути, схилити людину до себе, в тих чи інших цілях. Акторське ремесло в житті – дуже корисна річ. І на збіговиськах російської опозиції в Європі його виступи сприймались на ура, як і його сценічний образ, який, до слова, не протирічить його особистості.
Але повернімося до філософського товариства будівників майбутнього. Ким був у цьому гуртку «зелена лампа» Арестович? Як і решта, шукачем відповідей на важкі питання. Так, і про русню, з якою доведеться поряд жити завжди, і про мову, яка для багатьох російськомовних українців стала тавром, яким їх печуть і за щось, і ні за що, про післявоєнні виклики – політичні, економічні, культурні, демографічні.
Паралельно з тим він продовжував потрапляти в якісь зашквари – як-то мовний з таксистом, що відмовився спілкуватися з клієнткою українською і був покараний (відповідно до закону). Арестович запропонував йому підтримку і роботу і… опинився в компанії Бойка і Лободи, які запропонували таксисту те саме.
Був скандал з піснями Цоя у Львові і – гучний сексистський через сказане на психологічних курсах. Все це написано-описано-опрелюднино, слова гидкі, але скидається на те, що таким чином психолог Арестович втирається в довіру до ображеного жінкою чи на жінку чоловіка, сигналізуючи «я тебе розумію, як ніхто» і відслідковуючи, наскільки попадає в точку. Платні психологічні семінари – взагалі не публічна історія. Навряд чи він сказав би таке на велику публіку, хоча так, альфа-самцем і взагалі у всьому альфою Арестович, ймовірно, себе таки вважає.
І раптом – іду в президенти. В принципі – саме в президенти – не раптом, він ще рік назад Гордону про це говорив, але з однією умовою – якщо Зеленський не піде. Тепер ця умова відкинута, і рішення балотуватися виглядає безумовним, а для тих, хто сумнівається, що «згорів сарай, гори і хата», Арестович «побив горщики» з Зеленським, обізвав його диктатором, а його політику – недолугою.
Декілька днів після самовисування він «ходив» з одного каналу на інший, переконуючи всіх у серйозності своїх намірів, згадуючи, як «вся страна на меня молилась»
і навіть представив передвиборчу програму. В ній таке-сяке і скандальний пункт про НАТО в обмін на території. Ну, НАТО нас до себе вступає, а ми обіцяємо не відвойовувати те, що захопили окупанти, – будемо переконувати їх віддати добровільно.
Що понеслось йому в спину, зрозуміло. У відповідь Арестович шкірився на хейтерів, на питання, «а якщо за вас не проголосують», відповідав «ну, а за кого тоді», і робив це все з виразом обличчя Данко, який вирвав з грудей серце і кинув під ноги своєму загубленому у темному лісі племені, щоб воно знайшло дорогу.
За Станіславським
Що насторожує в цій історії. Всі, хто знає Арестовича, розповідають про нього різне, але сходяться в одному – він не дебіл. Тоді ще дивніше – і остання, і передостання соціології кажуть про те, що народ проти здачі території в обмін на мир. Поки що переважною більшістю проти. Народ проти і виборів президента. І хоча Зеленський дійсно втратив нюх і не чує, що віддача від його бадьорих інформаційних потуг майже зникла, а роздратування через корупцією, в який, як ми пам’ятаємо, суспільство вважає винним особисто президента, українці переконані президентські вибори «не на часі».
Думаю, що підсвідомо, інтуїтивно, глибинним відчуттям чи через відьмацьку спадковість ми просто знаємо, що будь-які оголошені зараз вибори спричинять такий глобальний срач, який здатний зруйнувати те, що не вдається ворогу. Тим, хто терпить і мріє, мріє і терпить, щоб дочекатися свого, геть зірве різьбу, і цього валу з нужника, в який кинули пачку дріжджів, спинити буде неможливо. Хаос і зневіра заполонять кожну шпаринку і, дивлячись на здатність нашої влади адекватно вести себе за такої кількості викликів, вони самі зламають все, що ще не доламали.
Ні, я не вірю, що Арестович самостійна фігура, яка реально побилася об стінку Зеленського і реально буде брати участь у виборах. По-перше, хто сказав, що для Зеленського «диктатор» – це образа? По-друге, все решта говорять на кожній кухні, по-третє, гляньте, як вільно він курсує ютуб-каналами, більшість з яких принаймні не покликала б його вдруге, як би вірила в його ворожість до Зеленського. Отут вже впевнена – не покликали б.
По суті, ми маємо справу з «похоронами Путіна»-2, де нам свій фантастичний сценарій з деталями і емоційними подробицями представляє вже вітчизняний соловей. Зверніть увагу: ведучі-ютубери стверджують, що не вірять в цю історію, але запрошують професора Солов’я знову і знову. І кажуть, що нехай це брехня, але корисна брехня.
Зазначу, що укорінення в свідомості поняття «корисна брехня» – це страшенно руйнівна річ, запустити яку легко, а приборкати потім – ні. Чи є брехнею маніпуляція, з якою ми, скоріше за все, маємо справу? І так, і ні. Якщо ми припремо до стінки маніпулятора, він скаже, що це моделювання можливої ситуації і вивчення реакції на неї. Перевірка моделі на життєздатність, тестування публіки – де загарчить, де засміється. Як на генеральному прогоні в театрі.
Акторство виявилося успішною формою існування. Пластичною, еволюційною. І не тільки в мирний час. Для чого саме зараз? Як сказав Фейгін, який таки відповів на запитання, чому вони розійшлися з Арестовичем, відповів журналістці, з якою днями разом був в Купянську і на Запоріжжя: «Леша – это такой человек, он все расскажет сам. Надо только подождать».
Але замість Арестовича заговорив колишній генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен, який запропонував прийняти Україну до Альянсу, але щоб стаття 5 Вашингтонського договору не поширювалась на окуповані Росією території. Тобто – привіт, Арестович. При цьому Расмуссен за приклад наводить ФРН, яка була прийнято в НАТО до воззєднання з соціалістичною ГДР. Політичні оглядачі вважають, що в цій історії Расмуссен висловлює не свою особисту думку, а виступає в якості лідера суспільної думки від імені впливових кол. Які це кола – поки що невідомо, але неможливо не помітити схожість цієї пропозиції з “програмними заявами” Арестовича.
Співпадіння? Ну, далі ви самі знаєте.
Оксана Тихончук.
