У зв’язку з наступом Росії навколо Авдіївки на сході України, увага більшості коментаторів знову прикута до поля бою на суші. Але також важливо уважно стежити за тим, що відбувається в Чорному морі.
Саме про події на морі пише журнал Тhe Сonversation.
Вже традиційно ІншеТВ переклало цей текст.
24 жовтня президент України Володимир Зеленський зробив таку заяву: “Російський флот більше не може діяти в західній частині Чорного моря і поступово тікає з Криму. І це історичне досягнення”.
Після нападів на Севастопольський суднобудівний завод 13 вересня і на штаб Чорноморського флоту 22 вересня з’явилися повідомлення про те, що Росія передислоковує ключові військово-морські активи подалі від їхньої основної бази.
Повідомляється, що флот має намір все частіше базуватись у двох більш безпечних портах: Новоросійську і Феодосії, по обидва боки Керченської протоки, що з’єднує східний Крим з материковою частиною Росії. Є навіть повідомлення про плани будівництва військово-морських об’єктів у сепаратистському грузинському регіоні Абхазії. Незалежно від того, чи йдеться про часткову передислокацію, чи про масштабну, і чи це довгострокова, чи короткострокова передислокація, це демонструє нову стратегічну реальність у Чорному морі.
Навіть не маючи боєздатних ВМС, Україна може загрожувати російським кораблям і завдавати їм ударів аж до Севастополя і далі. Київ розробив надійний потенціал для ураження російських військово-морських сил на великих відстанях, використовуючи ракети і морські дрони.
Це велика проблема для Москви. Військові кораблі часто є найдорожчими окремими військовими активами в арсеналі країни. На закупівлю і введення в експлуатацію складних військово-морських суден можуть піти десятиліття. Наприклад, у Великій Британії цикл закупівлі військових кораблів часто триває 30 років.
Обмежені можливості
Росія має дуже обмежену кількість військових кораблів у Чорному морі, і через застосування Туреччиною Конвенції Монтре Москва не може посилити свій Чорноморський флот військовими кораблями з Балтійського або Північного флотів.
Отже, захист своїх активів, що залишилися, є ключовим завданням для Росії, оскільки Чорноморський флот не може дозволити собі втратити більше. Це може пояснити передислокацію. Якщо це підтвердиться, це можна буде вважати великою перемогою України, як на оперативному, так і на символічному рівнях.
Зараз і в осяжному майбутньому Росія має менше можливостей для обслуговування і ремонту пошкоджених кораблів і підводних човнів у Чорному морі. Севастопольські сухі доки наразі не функціонують у повному обсязі, а порт Новоросійськ у східній частині Чорного моря не має таких же можливостей, особливо для підводних човнів.
Зважаючи на те, що військові кораблі потребують регулярного технічного обслуговування – і невизначена кількість потребує ремонту через нещодавні атаки – можна очікувати, що відставання в ремонті буде наростати. Це може бути значним, якщо більше військових кораблів зазнають пошкоджень у коротко- та середньостроковій перспективі.
Таким чином, Чорноморському флоту доведеться бути дуже обережним з активами, що залишилися, що може призвести до зменшення кількості оперативних розгортань в осяжному майбутньому. Чим менше російських кораблів діятиме в безпосередній близькості до України, тим більше простору для маневру буде у Києва для подальших атак на Крим і Чорноморський флот, що сприятиме позитивному циклу перемог і можливостей.
Обмежені можливості Росії
Україна поступово зменшила здатність Чорноморського флоту робити внесок у військові зусилля Росії, так що, по суті, Росія втратила контроль над Чорним морем. Її надводні кораблі не можуть безпечно діяти в північно-західній частині Чорного моря (територія, обмежена трикутником між Одесою, Севастополем і українсько-румунським кордоном).
Карта Чорного моря
Як наслідок, деякі оперативні варіанти для Росії тепер не можуть бути розглянуті, наприклад, запуск морського десанту на Одесу, який колись був її ключовою метою. Інші варіанти ускладнюються, наприклад, реалізація надійної блокади українських чорноморських портів.
Але три російські підводні човни класу “Кіло” все ще можуть запускати крилаті ракети “Калібр” по території України, оскільки вони безпечно перебувають під водою – у зануреному стані їхня дальність дії становить 400 морських миль.
Кінець блокади – удар для Москви
Російська блокада втратила довіру – а чим менше довіри до загроз морській торгівлі, тим легше Україні досягти домовленостей з морськими страховиками. Москва знає це, тому вона почала підривати українську торгівлю, атакуючи зернові та портові об’єкти на суші. Росія також може спробувати замінувати торговельні шляхи, включаючи безпечні коридори, використовуючи свої підводні човни класу “Кіло”, які здатні встановлювати міни.
Очікувана угода між членами НАТО – Туреччиною, Болгарією та Румунією – про створення спільних мінно-тральних сил демонструє, що пріоритетом зараз є створення безпечних морських шляхів, щоб зменшити ризики і витрати на страхування і, таким чином, нормалізувати експорт зерна.
Якщо ця угода буде підтверджена, вона також буде важливою з дипломатичної точки зору. Вона продемонструвала б, що НАТО хоче і може зробити морські шляхи безпечними без необхідності вводити додаткові кораблі в Чорне море (що суперечило б застосуванню Туреччиною Конвенції Монтре).
Це дуже важлива і сильна політична, дипломатична і військова заява на захист свободи судноплавства і підтримки свободи морів. Вона продемонструє, що повернення до ситуації, коли погрози Росії були достатньо переконливими, щоб диктувати умови судноплавства і морської торгівлі в регіоні, неможливе.
Для президента Росії Владіміра Путіна нещодавні невдачі в Чорному морі є політичним ударом. Росія зараз виглядає слабкою в Криму – що є великою проблемою, враховуючи центральну роль, яку Крим відіграє в імперіалістичному наративі Путіна. Іншими словами, на додаток до матеріального та оперативного, успіх України має символічний аспект.
Для морального духу України він безцінний. В умовах, коли Росія розпочинає свій найсильніший сухопутний наступ за останні місяці і наближається зима, перемога України на морі мала б величезне значення. Не забуваймо, що історично морська перевага була вирішальним фактором перемоги у тривалих війнах.
