Після початку повномасштабного вторгнення РФ в українському суспільстві спостерігається ефект «згуртування навколо прапора». Так, серед громадян зросла довіра до органів влади, особливо президента.
Про це свідчать результати опитування Київського міжнародного інституту соціології.
Наразі 73% респондентів довіряють президенту (не довіряють – 21%), 54% довіряють уряду (не довіряють – 38%), 49% довіряють регіональним адміністраціям (не довіряють 34%), 51% довіряють місцевій владі (не довіряють – 38%).
Президенту найбільше довіряє молодь і люди з високим рівнем доходу, в регіональному плані найменше довіряють Володимиру Зеленському жителі сходу.
Подібна тенденція є у випадку з довірою Кабінету міністрів.
При цьому 20% респондентів відзначили, що стали більше довіряти органам державної влади під час війни, а 19% – що менше.
Загальні висновки
Після широкомасштабного вторгнення в Україні спостерігається ефект «згуртування навколо прапора»:
довіра до державних органів, особливо до Президента, суттєво зросла. Так, наразі 73% респондентів довіряють Президенту (не довіряють – 21%), 54% довіряють Уряду (не довіряють – 38%), 49% довіряють регіональним адміністраціям (не довіряють 34%), 51% довіряють місцевій владі (не довіряють – 38%);
▪ Громадським організаціям довіряють 50%, не довіряють – 31%. Хоча баланс довіри-недовіри є позитивним, проте істотна частка тих, хто не довіряє, викликає певне занепокоєння;
▪ ЄС довіряють 65% респондентів (не довіряють – 25%), а НАТО довіряють 59% (не довіряють – 28%). Значна частка тих, хто не довіряє, може бути пов’язаною з відчуттям недостатності (або недостатньої швидкості чи рішучості) підтримки України під час вторгнення;
▪ Попри значні руйнування та економічні втрати рівень самооцінки достатку родини практично не змінився порівняно з 2021 роком (зокрема, як зараз, так і в 2021 році частка тих, хто змушений економити навіть на харчуванні, становить 17%). Можливо, респонденти у складних умовах знизили рівень власних запитів (особливо коли є можливість порівнювати з тими, хто в ще гірших умовах). Утім,
як і раніше, респонденти переважно тяжіють до того, щоб низько оцінювати свій достаток. Важливо зазначити, що більш вразливими і гірше оцінюють свою ситуацію жінки і люди старшого віку;
▪ 21% респондентів принаймні час від часу потребують психологічної підтримки для подолання викликів, пов’язаних із вторгненням (дещо більшою мірою це стосується жінок). Особливо значний запит – серед мешканців Сходу України, де 53% відчувають таку потребу;
▪ Крім цього, 50% респондентів відзначають погіршення власного почуття безпеки після
широкомасштабного вторгнення;
▪ Серед респондентів поширені почуття щодо можливих конфліктів між тими, хто виїхав з України, та тими, хто лишився. Так, близько половини респондентів очікують, що ставлення може бути відмінним до різних категорій громадян (54%), а також очікують, що можуть виникнути деякі проблеми (52%). Також половина респондентів очікують, що влада може ухвалити несприятливі для біженців закони (49%).
Разом з цим кожен третій респондент (36%) вважає ймовірним сценарій, при якому біженців громадськість сприйматиме як зрадників;
▪ У випадку джерел інформації можна констатувати перехід від ситуації домінування телебачення і декількох каналів до переважання інтернет-джерел і значної фрагментації медіа ландшафту. Так, 44% зараз отримують інформацію з телеграм-каналів, 43% – з телебачення (більш старші респонденти), 36% – з YouTube-каналів, 34% – з новинних інтернет-видань. Інші опитування КМІС показують, що серед тих же телеграм-каналів немає однозначних лідерів, а респонденти називають сотні чи тисячі різних
каналів. Водночас серед респондентів є запит на швидку та лаконічний формат викладу інформації (з короткими текстами чи відео);
▪ При цьому українським ЗМІ довіряють 49% респондентів, не довіряють – 43%;
УКРАЇНА ТА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ
▪ 77% респондентів стверджують, що для них важливо, щоб України стала членом ЄС (з них 51% говорять про те, що це дуже важливо для них). При цьому із Заходу на Схід знижується частка тих, для кого є важливим, щоб Україна стала членом ЄС – з 86% до 62% (зокрема. З 61% до 24% стає менше тих, для кого це є дуже важливим). Хоча загалом у всіх регіонах більшість вважають це важливим;
▪ Разом з цим 60% респондентів наполягають, щоб України відстоювала свої інтереси та готові, що вступ може відкластися на певний час. На противагу ним 27% вважають, що треба виконувати всі вимоги ЄС, щоби тільки якнайскоріше вступити до ЄС;
▪ Респонденти досить помірковано оцінюють готовність України до вступу до ЄС. Так, лише 22% вважають Україну повністю готовою, а 43% дипломатично говорять про потребу реформ. Ще 25% вважають Україну взагалі неготовою;
▪ 73% респондентів на регулярній основі (не рідше одного разу на тиждень) отримують інформацію про зусилля ЄС з допомоги Україні під час війни;
▪ Водночас є протилежне сприйняття корисності і достатності допомоги. Хоча 75% визнають допомогу корисною, проте водночас лише 34% вважають її достатньою (а 56% вважають, що допомога ЄС є недостатньою);
▪ 46% респондентів хотіли б, щоб КМЄС допомагала з боротьбою з корупцією, 38% – з притягненням до відповідальності за міжнародні злочини, 33% – допомагала деокупованим територіям, 31% – консультувала щодо вступу до ЄС;
СПРИЙНЯТТЯ НАСЕЛЕННЯМ РЕФОРМ В УКРАЇНІ
▪ Переважна більшість респондентів критично оцінюють зусилля влади з проведення реформ – лише 19% вважають зусилля достатніми (у 2021 році було 15%). Натомість 71% вважають зусилля недостатніми (у 2021 році було 76%);
▪ При цьому респонденти констатують недостатнє висвітлення реформ у медіа – лише 15% вважають, що процес реформ добре висвітлюється в медіа, ще 45% вважають висвітлення частковим. Поінформованість про окремі реформи / завдання є також невисокою;
▪ При цьому найбільший запит – на боротьбу з корупцією. Серед 10 реформ / завдань 90% респондентів до топ-3 зараховують саме антикорупційну діяльність, зокрема з них 58% вважають це завданням №1 для України. Інші топ-реформи: завдання, пов’язані з війною (77% зараховують до топ-3) і реформа судової системи (43%). Про забезпечення прав людини говорять 26%, а про реформу правоохоронних органів – 21%;
СПРИЙНЯТТЯ НАСЕЛЕННЯМ УКРАЇНИ СИТУАЦІЇ У СФЕРІ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ І ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА
▪ Порівняно з 2021 роком серед українців помітно зросла довіра до більшості органів у секторі громадської безпеки. Так, для Національної гвардії довіра зросла з 50% до 72%, для СБУ – з 23% до 59%, для НПУ – з 30% до 56%, для РНБО – з 27% до 49%. Важливо, що для СБУ та НПУ фактично бачимо зміну тренду з «переважно не довіряють» на «переважно довіряють». У випадку НПУ 68% вважають, що поліція може запобігати злочинам, а 55% вважають, що вона може розслідувати їх (порівняно з 2021 роком
показники зросли). Такий значний ріст довіри, скоріше за все, є наслідком вибудованої асоціації між цими органами та обороною країни, тобто ці органи сприймаються як елементи протистояння і вигнання ворога;
▪ Окремої уваги потребує ситуація з довірою ДПСУ. Орган зберігає переважання довіри, проте сам показник довіри знизився з 54% до 49%. У 2021 році ДПСУ фактично була лідером за довірою, а зараз почала поступатися іншим органам, хоча ДПСУ є дуже важливою складовою Сил оборони. Можливо, через масову міграцію населення закордон більше людей отримали прямий і непрямий досвід перетину кордону. Як наслідок, ДПСУ у значної частини людей може більше сприйматися не як
учасники Сил оборони, а як інституція, що діє на Західному кордоні;
▪ Складна ситуація щодо довіри зберігається з прокуратурою, ДМС, НАБУ і судовою системою. Хоча рівень довіри до них також зріс, але все одно лишається невисоким (25-32%) і при цьому більше людей не довіряють їм. На інші запитання лише 31-38% респондентів відповіли, що суди і прокурори здатні справедливо карати (причому віра в це стала навіть нижчою, ніж була в 2021 році). Крім цього лише 33% вважають антикорупційні органи ефективними у боротьбі з корупцією. Можна говорити, що в
нинішній турбулентний період є певне «вікно можливостей» для цих органів для трансформації ставлення до них (тим більше певний позитивний тренд є). Проте водночас відчутним є запит громадськості на більш помітні зусилля з їх боку;
▪ У контексті останніх публічних дискусій щодо декларування доцільно зазначити, що 36% до 47% стало більше тих, хто вважає декларування ефективним антикорупційним інструментом (водночас наразі 41% не вважають так);
▪ Серед інших органів МВС довіряють 42%, а не довіряють – 39%, ДБР – 39% проти 32%. У випадку БЕБ показники 27% проти 32%, але 41% респондентів не мають сформованої думки щодо цього органу;
▪ Важливо звернути увагу на більш позитивні оцінки серед більш молодих людей. А також на значно більш критичні (крім Національної поліції) оцінки на Сході України;
▪ Респонденти переважно стверджують, що доступ до послуг, які надаються правоохоронними органами, не змінився після вторгнення. Водночас 14% говорять про покращення доступу, 8% – про погіршення доступу;
▪ Не більше чверті респондентів стежать хоча б час від часу за офіційними каналами комунікації органів у секторі громадської безпеки (відносно найбільше людей говорять СБУ, НПУ, НГУ, РНБО). Враховуючи, що переважно респонденти особисто не контактують з такими органами, їх враження формується через інші медіа канали;
▪ 20% респондентів в період з січня до середини вересня 2023 року контактували з Національною поліцією. Серед тих, хто контактував, 74% відповіли, що представники поліції поводилися справедливо та неупереджено, а 90% повідомили, що від них ні прямо, ні непрямо не вимагалися хабарі;
▪ 62% респондентів стверджують, що почувають себе в безпеці, коли ходять пішки у своєму районі (у 2021 році було 56%). При цьому 62% переживають за своє майно, коли вони не вдома (у 2021 році було 69%). Якщо серед чоловіків 71% відчувають себе в безпеці на вулиці, то серед жінок – 55%;
▪ Попри незначне покращення, гострою лишається ситуація з верховенством права. 68% вважають, що щоб добитися правосуддя треба комусь заплатити (у 2021 році було 65%). Натомість лише 32% вважають, що така людина, як респондент, здатна протистояння зловживанню посадовцями (32%, у 2021 році – 27%), що звичайна людина може досягти справедливості в Україні (29%, у 2021 році – 25%).
Причому жінки гірше сприймають свої можливості з протидії зловживанням посадовців;
ПРАВА ЛЮДИНИ, ГЕНДЕР І ДИСКРИМІНАЦІЯ
▪ Хоча порівняно з 2021 роком і стало більше тих, хто вважає, що поліція поважає права людинипідозрюваних, але таких усе одно лише 38%. Водночас наразі 43% респондентів вважають, що поліція не дотримується прав людини підозрюваних;
▪ 85% респондентів (стільки ж було в 2021 році) вважають, що жінки і чоловіки однаково кваліфіковані для роботі в секторі громадської безпеки;
▪ Для 72% респондентів домашнє насильство є особливою проблемою, яка вимагає спеціальних заходів (у 2021 році таких було 78%). Серед жінок 77% вважають насильство особливою проблемою (серед чоловіків – 65%). При цьому лише 55% вважають, що поліція здатна ефективно боротися з насильством за статевою ознакою та домашнім насильством;
▪ Хоча більшість респондентів (65%) вважають, що рівність між жінками і чоловіками не змінилася після вторгнення, проте 19% бачать позитивні зміни (проти лише 5%, які говорять про погіршення). Водночас щодо реакції поліції на насильство за статевою ознакою та домашнє насильство, 9% відзначають покращення ситуації і 6% – погіршення (58% вважають, що нічого не змінилося, і ще 27% не змогли відповісти на запитання);
▪ Досить багато людей вважають, що в Україні дискримінуються люди за певною ознакою. Найбільше респондентів (45%) говорять про дискримінацію за ознакою мови. На умовно другому місці (34% – за сексуальною ознакою. Близько чверті респондентів говорять про дискримінацію за ознакою інвалідності, віку, етнічної належності, статі.
