Наприкінці вересня в незалежному емігрантському видавництві Freedom Letters вийшла книга Дмітрія Бикова “VZ. Портрет на тлі нації”, що розповідає історію Володимира Зеленського. “VZ – головний герой цієї книги. Який несподівано для самого себе направив XXI століття правильним шляхом. Виявився знаряддям того самого Абсолюту, в існування якого світ уже майже не вірив, розбещуючись нерозрізненням добра і зла та міфом про загальну корупцію. Герой, який захистив нашу людяність”, – йдеться в офіційній анотації.
Російське опозиційне видання “Медуза” поговорило з автором і розповідає, чим ця робота відрізняється від звичайної політичної біографії і що про неї думають в офісі президента України.
Про що ця книжка
Книжка “VZ. Портрет на тлі нації” – це спроба пояснити феноменальний політичний успіх Володимира Зеленського, який автор вважає “головною таємницею XXI століття”. Несистемний молодий лідер без політичного досвіду не лише опинився на чолі держави, а й також ефективно протистоїть російській військовій агресії протягом 18 місяців – як таке можливо?
Книга складається з трьох частин – “Комедія”, “Трагедія” і “Містерія”. Перші дві розповідають про життя Зеленського та його оточення до початку повномасштабної російської агресії – і після.
“Комедія” присвячена дитинству і юності Зеленського, грі в КВК, початку його кар’єри в кінематографі та стендапі. У цьому ж розділі письменник розповідає про створення студії “Квартал 95”, багато співробітників якої прийшли у владу разом із Зеленським, і про перші два роки Зеленського в кріслі президента – аж до повномасштабного російського вторгнення. Зокрема, Биков описує події, що відбувалися під час інавгурації та розпуску Верховної ради на тлі політичної кризи 2019 року, провальні мінські переговори з Росією і відносини Зеленського з олігархом Ігорем Коломойським.
Друга частина – “Трагедія” – описує війну і те, як вона змінила Зеленського і народ України. “По-справжньому активне громадянське суспільство, від якого вимагаються не стільки мітинги, скільки регулярна робота із самоврядування, виникло не внаслідок другого Майдану, а внаслідок війни”, – переконаний автор.
Третя частина книжки – “Містерія” – присвячена роздумам Бикова про те, що призвело до російського військового вторгнення, і про можливі наслідки протистояння Росії з Україною – і з усім сучасним західним світом. Це протистояння Биков розглядає як “битву архаїки і прогресу”, де на боці прогресу виступає Україна під керівництвом Зеленського.
Що в цій книзі незвичайного
По-перше, складно визначити жанр цього твору – а отже, зрозуміти, чи можна до нього ставитися як до достовірної історичної хроніки.
Може здатися, що “Портрет на тлі нації” – це біографія. Дві третини книжки являють собою докладну хроніку подій, зібрану на основі відкритих джерел (щоправда, різного ступеня надійності), наведених повністю офіційних заяв президентів і численних інтерв’ю (як раніше опублікованих, так і взятих спеціально для книжки).
Серед документальних фрагментів тексту – стенограми виступів Путіна і Зеленського напередодні повномасштабного вторгнення і під час великої війни. Наприклад, 19 січня 2022 року Зеленський закликав українців “не накручувати себе” і переконував, що “все під контролем і йде за планом”. У ніч на 1 січня 2023-го тон звернення був іншим: “Це неможливо забути. І неможливо пробачити. <…> Ми б’ємося і будемо битися далі. Заради головного слова: перемога. Вона точно буде”.
Биков використовує в книзі й інші документальні матеріали. Наприклад, телефонну розмову Зеленського з Дональдом Трампом, який тоді був президентом США, і фрагмент інтерв’ю колишнього прем’єра Великої Британії та союзника України Бориса Джонсона американському виданню Tablet, у якому він привідкриває деталі перемовин Києва й Москви: “Я їздив туди (до України – прим. “Медузи”) у квітні [2022 року], тому що точилися такі розмови… що може бути укладена угода (України з Росією, – прим. “Медузи”). Типу новий Мінськ. <…> Але ж немає ніякої угоди, яку можна укласти з Путіним. <…> Але ви думаєте, що в обмін на Маріуполь він зупинить війну?”
Від класичної біографії книгу Бикова відрізняє велика кількість давньогрецьких і біблійних алюзій і авторських міркувань. У підсумку вийшло дещо, вочевидь, філософського спрямування. “Зізнатися, я мало вірю в те, що Зеленський приведе Путіна до примирення із Заходом і покаяння. Радше він, подібно до Геракла, звільнить Росію, хоча і тут без зусиль самої Росії ніякого звільнення не відбудеться, – міркує автор. – Чи буде прощений Люцифер або в останньому акті своєї драми остаточно зламає собі зуби? Чи знадобиться Христу ще один раз пожертвувати собою, щоб врятувати світ і дати початок новій релігії? Хто виявиться Юдою цього разу?” Не на всі поставлені запитання Биков знаходить відповіді.
Сам письменник у розмові з “Медузою” зазначає, що не вірить у можливість написання об’єктивної біографії чинного політика. Свій твір він називає “спробою літературного портрета з деякими неминучими історіософськими оцінками – як ми до цього дійшли і як будемо з цього виповзати”.
Ще одна особливість “Портрета на тлі нації” – велика кількість надлишкових деталей. Биков наводить безліч дрібних подробиць із життя Зеленського: про перші роки його життя в Монголії (з 1979-го до 1983-го батько Зеленського будував там Ерденетський гірничо-збагачувальний комбінат), про його улюблений напій (сухе червоне вино), а також про улюблені бренди одягу та музичні вподобання його дружини Олени (їй подобаються українські дизайнери, а щодо музики – пісні “Тримай” Христини Соловій, “Ні обіцянок, ні пробачень” Віктора Павліка і “Така як ти” Святослава Вакарчука”).
У розмові з “Медузою” Биков зізнається, що під час роботи над книжкою нерідко спирався на відкриті джерела – хоча і відправляв текст “деяким колегам” для уточнення деталей. Що це були за відкриті джерела, з тексту не завжди зрозуміло – але, судячи з усього, з них же в книгу перекочувала таблоїдна стилістика. Ба більше, деякі надмірні подробиці роблять текст схожим на рекламний буклет (“Серіал [“Слуга народу”] знімали на камеру RED, що дає до 120 кадрів на секунду. Це дає змогу досягти в цифрі справді кінематографічної якості зображення”).
І, нарешті, час від часу авторська розповідь несподівано переривається короткими поясненнями з коментарями редактора (його ім’я не розкривають), а також видавця книги Георгія Урушадзе. Вони вступають із Биковим у полеміку.
Наскільки цій книзі можна довіряти
Мабуть, цю книжку має сенс сприймати як напівдокументальний твір з елементами публіцистики, де біографію Зеленського трактують у вільний спосіб. Деякі факти, наведені в ній, перевірити неможливо, а деякі – не точні. Наприклад, Биков пише, що 2014 року Володимир Зеленський, на той момент – виконавець головної ролі в серіалі “Слуга народу”, – уже планував участь у президентських перегонах. “Але він передумав, зрозумівши, мабуть, що у президента України в 2014-2018 роках просто не було хороших сценаріїв”, – вважає автор.
Давні соратники президента України зазначають, що реальність була дещо іншою – хоча б тому, що серіал вийшов у листопаді 2015-го. “У 2014 році про свою можливу участь у виборах роздумував [фронтмен гурту “Океан Ельзи” і депутат Верховної Ради VI і IX скликань Святослав] Вакарчук, але не Володимир Зеленський”, – каже співрозмовник у керівництві України, близький до президента (публічно про це Вакарчук тоді не заявляв). Інший співрозмовник “Медузи”, близький до офісу Зеленського, пропонує списати подібні неточності на “авторський погляд” Бикова.
Письменник і сам не вважає себе об’єктивним оповідачем, про що прямо пише у “VZ. Портрет на тлі нації”: “Нагадую, ця книга претендує на повноту інформації, але аж ніяк не на об’єктивність; багато чого я бачив у житті, але об’єктивності – ніколи”.
Як автор ставиться до Зеленського
Ця книга – зізнання Бикова в любові до України та її лідера. “Є люди, чия значущість не визначається ні зростом, ні комплекцією, ні суворістю рис: просто увійшов, і немов повіяло вітром з іншого виміру, – описує Биков президента України. – Зеленський рухливий, енергійний, у нього чудова реакція, рідкісна навіть для актора пам’ять і те, що зазвичай називають позитивністю”. Автор називає його “міцним профі [як актора і продюсера], виконавцем-універсалом і гарним сценаристом, який легко встановлює контакт навіть із найтугішою аудиторією”.
Биков зараховує Зеленського до державних лідерів “нового типу” – як і, наприклад, Дональда Трампа. Світ втомився від системних політиків, міркує він, тож главою держави стає шоумен, актор – той, хто “створює наративи”. Саме ця якість, на думку Бикова, об’єднує двох президентів.
“Хоч як це парадоксально, перемога Трампа в Штатах була продиктована тими ж самими двома факторами”, – зазначає Биков, характеризуючи Трампа не тільки як антисистемного політика, а й як “фріка” і “професійного шоумена, чиєю єдиною по-справжньому успішною діяльністю було ведення телепрограми”.
Обох президентів автор називає “королями-нарраторами” – “правителями, які, надаючи професіоналам займатися економікою, промисловістю або військовою справою, самі займаються тим, що дають суспільству Сюжет Існування” (авторська орфографія збережена).
Биков при цьому застерігає, що в даному випадку не оцінює правління Трампа і Зеленського з етичного боку, а також – що він не політолог, а письменник.
З таким же захопленням, як про Зеленського, Биков відгукується і про Україну. Він наводить п’ять рис “нової України”, які, на його думку, втілює в собі і Зеленський: це впертість, самоіронія, артистизм, незалежність і швидкість розуму. Перемогу України у війні він вважає “питанням часу”: “Усі чекають, коли очевидний факт можна буде констатувати. Україна вже перемогла – духовно, інтелектуально, та й за суто військовими показниками, бо супротивник, який багаторазово переважає, не тільки не може її розчавити, а й віддає вже завойоване”.
Сучасна Україна в книзі представлена як “абсолютне добро”. “Наскільки комфортніше жити у світі, в якому все не так однозначно й українці теж, знаєте, недосконалі… Адже не буває так, що одні грішники, а інші святі! На жаль, буває, хоча ця ситуація надзвичайно disturbing (тривожна, – прим. “Медузи”)”, – заявляє автор.
Крайню компліментарність свого тексту автор пояснює тим, що “про Україну (меншою мірою про Зеленського) можна тепер говорити лише схвально або співчутливо, але аж ніяк не критично”. “За будь-якого іншого модусу ви солідаризуєтеся з агресором”, – уточнює він.
На запитання “Медузи”, чи вдалося йому поспілкуватися для книги із самим Зеленським, Биков не відповів. Співрозмовник “Медузи”, близький до офісу Зеленського, розповів, що під час написання книжки президент України і письменник не бачилися – але спілкувалися в серпні 2021 року в межах великого інтерв’ю, яке Зеленський давав групі журналістів.
Що в книзі йдеться про відповідальність Росії
Характеристиці росіян Биков приділяє другорядне значення. Росія та її громадяни для нього тут – радше декорація під час опису постаті Зеленського, а не дійова особа. Про “культурний код сьогоднішньої Росії” (у контексті звернень Зеленського до росіян) Биков пише так:
“Проблема більшості звернень Зеленського до росіян [у тому, що] він намагається враховувати культурний контекст там, де культурного контексту давно немає. Є щось інше – озлобленість, душевна хвороба, принципова відірваність від будь-якого коріння, бо наш час скасував усю попередню історію Росії: парадоксальним чином для Зеленського і його команди вона живіша, ніж для росіян”.
Трохи більше Биков розмірковує про відповідальність політичного керівництва Росії та Володимира Путіна особисто. Його автор вважає уособленням усього земного зла (і порівнює з дияволом).
“Єдиний спосіб для Путіна зберігатися при владі вічно – війна. Єдиний можливий результат війни – не компроміс, а повна і беззастережна капітуляція всього іншого світу”, – вважає Биков.
На його думку, російський президент “загнаний у кут, і сила, яка його туди загнала” (її автор називає “серйознішою, ніж НАТО”), – це час. Тож президенту РФ доводиться “протистояти сучасності, [щоб] зупинити майбутнє”, а “навіки зафіксуватися на троні” він може “в єдиний спосіб – нав’язавши світові війну і кидаючи в топку нові й нові покоління”. Це зіткнення архаїки і прогресу відбувається в усьому світі, але саме в Україні воно призвело до “відкритої гарячої війни”, переконаний автор.
Як на книгу відреагували в Росії
Книга викликала бурхливу реакцію серед російських пропагандистів. Таблоїд Life уже запропонував внести російського “письменника-іноагента” (Дмітрія Бикова оголошено в РФ “іноагентом” влітку 2022 року) до списку екстремістів, а провладні телеграм-канали напророкували заборону на продаж усіх його книг у країні.
“Російські силовики вже вивчають книжку Бикова під назвою “VZ” на предмет екстремізму, найближчим часом щодо письменника може бути порушено кримінальну справу (відповідне звернення від “представників громадськості” правоохоронці вже отримали)”, – написав анонімний телеграм-канал Brief із посиланням на неназваних інсайдерів.
Така реакція цілком передбачувана – з огляду на те, що автор у книжці називає Росію “фашистською країною”, приреченою на військову поразку, а один з її розділів має назву “Дідько” – у ньому автор розмірковує про те, що сьогоднішня Росія “може запропонувати світові”.
Письменник Павло Басинський на початку жовтня опублікував у пропагандистській “Російській газеті” колонку, в якій згадав “Портрет на тлі нації”. Він запропонував “цінувати російські таланти”, навіть за ідеологічних розбіжностей, – і зокрема публічно обговорити книгу Бикова. “Один, що живе в Америці, хороший письменник, поет, критик, каже, що розмовляти зі своїми старими друзями він буде тільки після Гаазького трибуналу, – пише Басинський. – Зараз він написав книгу “VZ” про умовного Зеленського, як він його собі уявляє. Так давайте її прочитаємо. Давайте про неї поговоримо. Критики, історики, політики… Щоб автор ліг на лопатки. Чого боятися, якщо правда за нами?”
На це голова комітету Держдуми з культури і депутат від “Единой России”, у минулому – головний редактор газети “Культура” Олена Ямпольська заявила, що “ніколи не чула, щоб Дмітрія Бикова називали російським талантом”, і підкреслила, що “метушня навколо “VZ” не адекватна події”. “Існує межа, яку переступив, – і повернення немає”, – підсумувала Ямпольська, маючи на увазі політичну позицію Бикова.
Особливе обурення провладних коментаторів викликав вибір назви для книги. “Те, що літери, символи СВО в офіційній пропаганді, V [і] Z, – це ініціали Володимира Зеленського, який очолює війну з Росією, це, звичайно, випадковий збіг”, – написав прокремлівський політолог Сергій Марков, закликавши припинити “пропагувати Зеленського”.
Незалежні ЗМІ відреагували на книгу інакше. “Насправді “VZ” – це спроба Бикова пояснити війну самому собі, саме так її і слід читати, – йдеться в рецензії “Нової газети Європа”. – Це не стільки книжка про Зеленського, скільки книжка про те, як сприймає війну журналіст і письменник, якого режим спробував убити”.
А як відреагували в Україні
В українських ЗМІ вихід книги пройшов непоміченим – “Медуза” не знайшла на неї жодних рецензій. В офісі Зеленського про нову роботу Бикова відгукуються стримано. Співрозмовник “Медузи” в офісі президента України зазначає, що “в офісі ніяк не сприйняли [вихід книги]”. “Думаю, її тут особливо не читали. У світі виходить дуже багато книг про Зеленського”, – додав він.
Радник глави офісу Михайло Подоляк сказав “Медузі”, що ще не прочитав книжку, і не став коментувати її зміст. Чи сподобалася біографія Зеленському, він не знає – із президентом вони її не обговорювали, додав Подоляк.
При цьому ще один близький соратник Володимира Зеленського стверджує в розмові з “Медузою”, що про вихід книги керівництву України відомо. “Книгу знаємо, читаємо”, – зазначив він, додавши, що “не чув ставлення головного” до його біографії.
Сам Биков, який періодично посилається у своїй роботі на анонімного співрозмовника в офісі українського президента, розповів “Медузі”, що не отримував жодних реакцій від Зеленського у відповідь на книжку, а зі згаданих у ній героїв біографію Зеленського прочитали тільки Олексій Арестович і постановник серіалу “Слуга народу” Олексій Кирющенко. Що вони думають про книгу, він не уточнив.
На це запитання можна відповісти по-різному. Сам Биков у тексті каже, що “щиро хоче розібратися в загадці Володимира Зеленського”.
Але здається, він ставить перед собою завдання набагато ширше. “У російській історії ніколи не було такого дивного гібрида зовнішньої і внутрішньої війни, такого очевидного випадку підкресленої і безперечної неправоти, – зазначає письменник у розмові з “Медузою”. – Це вимагає по-новому оцінити своє становище в часі та просторі, задати координатну систему, в якій абсолютно сакральне поняття батьківщини доводиться переосмислювати”.
При цьому, за його словами, книга “переходить у жанр сповіді”. “В Україні в мене була величезна кількість улюблених друзів і колег – з деякими я потоваришував ще за радянських часів, з іншими спілкувався під час майданів, з деякими навчався на журфаці, – пояснює письменник. – Перед ними мені болісно соромно за все, що відбувається”.
