“Треба визнати безперечною і очевидною істиною, що атакувати міцного супротивника, який займає хорошу позицію, – справа сумнівна”.
Зараз цю “істину”, яку описав майже 200 років тому в своєму трактаті “Про війну” знаменитий пруський воєначальник Карл фон Клаузевіц, перевіряють на міцність Збройні сили України, пише ВВС.
Анонсований український наступ (його часто в ЗМІ та політики не зовсім коректно називають “контрнаступом”, маючи на увазі, що він відбувається у відповідь на вторгнення армії Росії в лютому 2022 року) розпочався 4 червня на найбільш укріпленій ділянці фронту.
Саме тут на межі Запорізької і Донецької областей за осінь-зиму російські війська звели три лінії оборони, відомі як “лінії Суровікіна”.
Щоб виконати поставлену мету – звільнити Мелітополь і Бердянськ, вийшовши до узбережжя Азовського моря – ЗСУ спланували і проводять таку потужну наступальну операцію, якої світ не бачив останні 80 років з часів Другої світової.
За три місяці літа 2023 року цього не вдалось зробити. Зазнавши суттєвих втрат на початку наступу, ЗСУ переформатували тактику і уповільнили темп. За цей час вдалось просунутись на глибину до 10-12 км на різних ділянках фронту, зокрема біля сіл Роботине та Старомайорське.
Лише наприкінці серпня українці вийшли на першу лінію оборони РФ і навіть частково подолали її біля села Вербове.
Деякі західні аналітики і ЗМІ почали вголос заявляти про “повільність” українського наступу. Звучать слова навіть про “провал”.
Зокрема, американське видання The Washington Post в середині серпня писало з посиланням на секретні дані розвідки США, що контрнаступ ЗСУ не досягне успіху.
“Цей висновок, якщо він виявиться правильним, означатиме, що Київ не виконає своєї головної мети – розрізання сухопутного мосту Росії до Криму в цьому році”.
Своєю чергою CNN наприкінці липня писало про “скромні успіхи” українського наступу, вказуючи на відсутність синхронізованих дій військових на полі бою.
Пізніше видання The Wall Street Journal написало з посиланням на джерела, що західні політики вже починають думати про новий наступ України в 2024 році. Поточна операція начебто стала “занадто повільною і болючою”.
Чи дійсно це так і яка зараз ситуація на півдні?
Повільно чи поступово?
Українська влада визнає, що її наступальна операція триває не так швидко, як планувалось. “Головне, що продовжується рух вперед і вийшли на першу лінію оборони”, – сказав ВВС Україна високопосадовий український чиновник наприкінці серпня.
Він звернув увагу, що прориви на значну глибину в оборону противника потенційно небезпечні для флангів українських військ. Наприклад, така ситуація зараз утворилась біля Роботиного. Щоб рухатись далі на місто Токмак, українські сили мають розширити пробитий “коридор” і нівелювати російську загрозу на флангах – біля сіл Вербове і Копані.
Ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман каже, що з червня командування ЗСУ свідомо перейшло до тактики “поступового прогризання” оборони РФ. Таке рішення було зумовлене наявними силами і засобами.
“Це не значить, що він (наступ ЗСУ) повільний в порівнянні з чимось іншим, він повільний в порівняні з тим, чого з початку хотіло саме українське командування. Вирішили, що краще просуватися повільно, ніж взагалі ніяк”, – каже експерт ВВС.
Провести стрімку наступальну операцію “в натівському стилі” Київ не міг з об’єктивних причин. Далась взнаки відсутність переваги в повітрі і в далекобійних засобах ураження.
“Тому це більше схоже на радянську тактику, бо більший акцент на артилерію, ніж на авіацію”.
Скільки ще є часу?
Ізраїльський експерт каже, що станом на зараз наступ ЗСУ не приніс “значних успіхів”, але прорив російської оборони все ще можливий. Для цього в українців є ще 2 місяці.
“В цьому випадку курчат по осені рахують, а у випадку цієї операції це відбудеться в буквальному сенсі – орієнтовно в жовтні, коли почнеться осіння непогода з дощами й ґрунт розмокне. Навіть повільне просування буде максимально ускладнене, – наголошує Давид Гендельман. – Тоді наступ чисто через кліматичні причини або повністю зупинитися або майже повністю”.
Експертка Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень у Лондоні (Royal United Services Institute- RUSI) Натія Сескуріа зауважує, що очікування від наступу ЗСУ з самого початку були “занадто амбітні”.
“Я вважаю, що спочатку було помилкою створювати надто амбітні очікування щодо того, як швидко Україна зможе здійснити прорив, – пояснює вона ВВС. – Поки Україна готувалася, росіяни звели потужну укріплену оборону та величезні мінні поля”.
Найважливіше, на її думку, те, що Україні не вистачає переваги в повітрі. Повільні темпи наступу не мають заохочувати західні країни до того, щоб сісти за стіл переговорів з Росією, впевнена Сескуріа.
“Вони мають радше збільшити вкрай необхідну військову підтримку, таку як надання винищувачів F-16 і ракет великої дальності. Українська армія вже продемонструвала свою високу боєздатність і здатність до адаптації, а також ефективність на полі бою”.
Які сили сторін
На основному напрямку українського наступу – до Мелітополя – бійцям ЗСУ необхідно подолати приблизно 80 км. Загалом, щоб пробити “коридор” до Азовського моря українцям треба звільнити територію площею близько 10 тис. квадратних кілометрів.
При загалом під російською окупацією перебуває 109 тис. квадратних км української території. За розмірами це приблизно як дві Хорватії чи одна Португалія.
Все це необхідно звільнити в умовах дефіциту часу, техніки, боєприпасів і живої сили.
За орієнтовними підрахунками, до наступу на Півдні з українського боку може бути залучено близько 100 тисяч військових (враховуючи “бригади наступу” Нацполіції і Нацгвардії, що діють на першій і другій лінії). Сили РФ складають приблизно 120-150 тисяч бійців, якщо аналізувати кількісний склад підрозділів, що оперують на цій ділянці фронту.
Якщо звернутись до історичних паралелей, то за минулі 100 років знайдеться не надто багато прикладів, коли великі наступальні операції, здійснені на підготовлені оборонні лінії противника, відбувались стрімко і раптово. А от зворотних прикладів, коли такі наступальні дії тривали місяцями і навіть роками, вдосталь.
Ось лише кілька показових випадків.
Курська дуга
Якщо вірити джерелами американського видання The Wall Street Journal, саме з Курською битвою порівнює події на полі бою в Україні Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний.
Про це він начебто сказав під час спілкування з американськими колегами, які критикували обрану тактику України і закликали зосередити всі сили лише на одній ділянці фронту на Запоріжжі, а не розпорошувати їх.
У відповідь на це Залужний заявив, що вони “не розуміють природу цього конфлікту”.
“Це не протиповстанська діяльність. Це Курськ”, – сказав головком.
Дійсно Курська битва була однією з вирішальних операцій Другої світової війни. Вона відбулась 80 років тому і досі залишається найбільшою за обсягом залученої бронетехніки битвою в історії.
Це був класичний приклад того, як наступальна операція зустрілась з потужною обороною противника, командування не змогло переформатувати тактику і в підсумку програло від стрімкого контрудару противника.
Курська битва почалась 5 липня 1943 року. Німецькі війська хотіли зрізати виступ дугою навколо міста Курськ шириною близько 200 км і глибиною 150 км. Для цього були готові 2,7 тисячі танків і 2 тисячі літаків, а також майже 1 млн солдатів.
Протистояли їм переважаючі сили радянської армії: майже 2 млн військових, майже 5 тисяч танків і 3 тисячі літаків.
“Зрізання” виступу навколо Курська німці планували завершити за чотири дні. Однак за цей час їм не вдалось подолати вибудувану оборону радянських військ. Прорвавши першу лінію оборони, німецький наступ почав поволі загрузати.
Радянська армія перейшла до контрударів. Обидві сторони намагалися знайти вразливе місце в обороні противника. Широкомасштабні танкові поєдинки – найвідоміша характеристика Курської битви. З кінця липня 1943 радянські війська перейшли до контрнаступу і прорвали фронт, відкинувши противника на 150 км. Битва на Курській дузі тривала майже 2 місяці і завершилась перемогою СРСР. Щоправда, втрати з обох сторін склали понад 1 млн військових.
Історики вважають Курськ прикладом невдалого, самовпевненого і поспішного планування наступальних операцій з боку нацистської Німеччини. Вона діяла проти переважаючих сил противника, але не змогла виявити тактичну гнучкість, більше того навіть невдалі перші дні операції не змусили німецьке командування змінити підхід до наступальних дій.
Радянська армія скористалась похибками противника і перевернула Курську битву на свою користь.
Взяття Мосулу
Станом на середину 2016 року друге за величиною місто Іраку Мосул (населення близько 1,7 млн мешканців) залишалося останньою фортецею бойовиків “Ісламської держави” (ІДІЛ). Наступ на нього іракська влада і міжнародна коаліція на чолі зі США анонсували заздалегідь та ретельно готували.
Операція почалась 17 жовтня 2016 і тривала аж 9 місяців. І це при тому, що наступ на Мосул розроблявся західними військовими експертами, а сили ІДІЛ були більш ніж у 10 разів меншими, ніж у противника.
Майже 60 тисячам військових Іраку і автономного регіону Курдистан (так звані загони “пешмерга”), яких підтримувала майже сотня бойових літаків і 200 американських морпіхів, протистояли лише близько 5-6 тисячам бойовиків “Ісламської держави”.
Наземній частині операції передували повітряні удари, які США та міжнародна коаліція почали завдавати за два дні до цього. Слід зауважити, що ІДІЛ фактично не мала на своєму озброєнні сучасних протиповітряних систем.
Єдине чим могли відповісти бойовики “Ісламської держави” – щільне мінування місцевості, впертий супротив у міській забудові, а також використання цивільного населення як живого щита.
Спочатку операція рухалась доволі швидко. Сили союзників змогли звільнити східні околиці Мосулу і через два тижні після початку наступу зайти в саме місто. Щоправда, первісна ідея оточити столицю ІДІЛ в ході боїв змінилась на тактику вичавлювання противника з районів міста.
Таке просування відбувалось дуже повільно. Попри те, що в повітрі панувала авіація міжнародної коаліції на чолі зі США, на землі рух іракських військ зустрічав сильний опір з боку “ІДІЛівців”. Вони активно використовували смертників на замінованих автомобілях, снайперів і діяли малими піхотними групами.
За два місяці боїв наступ союзників втратив темп і призупинився, а наприкінці грудня 2016 почалася “друга фаза” наступу на Мосул. За три місяці після початку операції міжнародна коаліція й іракські війська змогли звільнити лише східну частину міста, яке поділене майже порівну річкою Тигр.
Бої в західній частині міста тривали ще півроку. Лише 10 липня 2017 року влада Іраку заявила, що Мосул повністю звільнений від “ІДІЛ”.
Таким чином, наступальна операція, яку, за даними ЗМІ, планували завершити за 2 місяці, розтягнулась майже на рік. До того ж Мосул, місто, яке за площею приблизно дорівнює Маріуполю, було майже вщент знищене авіаударами, загинуло близько 40 тисяч цивільних.
Битва за Ракку
Після падіння іракського Мосулу влітку 2017 року основні сили бойовиків “ІДІЛ” зосередились в сирійському місті Ракка (близько 300 тисяч населення). Звільнення цього населеного пункту мало б стати вирішальною точкою в боротьбі проти терористичного формування.
Наступальну операцію проводила потужна коаліція за підтримки США і в складі “Сирійських демократичних сил” (СДС), альянсу курдських загонів. Приблизна чисельність 40 тисяч військових. Їм протистояли до 3-4 тисяч бойовиків “ІДІЛ”.
Ракка, місто вдвічі більше за площею за Київ, опинилося під нищівними ударами міжнародної коаліції. Однак це не зламало оборону бойовиків-ісламістів.
Наступ на місто почався 6 червня 2017 року, вже за місяць США заявили про оточення сил противника у Рацці.
Однак надалі наступальні дії дещо загальмували. Бійці “ІДІЛ”, не маючи паритету ні в кількості озброєння, ні в чисельності військ, перейшли до вже звичної тактики використання смертників, мінування місцевості, терору проти цивільних.
За три місяці боїв коаліція змогла дійти до історичного центру Ракки і відтіснити ісламістів на східні околиці. Під їхнім контролем залишалось близько 10% міста.
Остання фаза наступу на столицю “ІДІЛ” зайняла ще майже місяць. Про звільнення Ракки оголосили лише 17 жовтня 2017 року.
За даними ЗМІ, крім регулярних авіаударів США також долучились до наземної операції. Начебто в наступальних діях в Рацці брали участь кілька сотень американських морських піхотинців.
Слід також звернути увагу на інтенсивність авіаударів міжнародної коаліції. Лише за серпень 2017 року по Рацці завдали близько 1 тисячі авіаударів. Значна частина історичного міста була зруйнована.
Вочевидь, назвати швидкою операцію зі звільнення сирійського міста не можна. Вона розтягнулась на 5 місяців і призвела до значних жертв серед цивільного населення.
“Надмірна поспішність при наступі несе велику небезпеку, оскільки вона веде до марнотратного витрачання сил”, – писав на початку XIX століття генерал Карл фон Клаузевіц.
Якщо вірити експертам, то вже у жовтні буде зрозуміло, чи правильними були обрані рішення українського командування.
