Розробник БПЛА «Довбуш» Володимир Яценко на замовлення військових підрозділів розгортає в Україні виробництво дронів-камікадзе «Котигорошко», які можуть нести до 5 кг вибухівки на відстань до 50 км.
Про це він розповів в інтерв’ю «Бізнес.Цензор».
Виробництво військових крил співзасновник monobank Володимир Яценко відкрив через три місяці після повномасштабного вторгнення. БпЛА “Довбуш” із розмахом крил у 4,5 метри і дальністю до 1000 км він понад рік передає на фронт.
На початку квітня Яценко оголосив конкурс: 20 млн грн тому, хто посадить БпЛА на Червоній площі 9 травня. Однак, через те що диктатор Путін на параді прикрився керівниками інших держав, виконати умови конкурсу було неможливо. Проте, за словами Яценка, пропозиція досі дійсна.
Зараз бізнесмен отримує допуск до експлуатації в Міноборони, причому відразу на два борти – на модифіковані крила “Довбуш Т-20” і нові дрони-камікадзе “Котигорошко”. Держконтракти дадуть змогу працювати з 25% прибутку і нарощувати виробничі потужності.
21 липня 2023 року уряд ухвалив постанову, яка відкриває ринок виробництва боєприпасів для БпЛА в Україні. В планах Яценко – увійти на цей ринок та запустити виробництво боєприпасів для власних ударних дронів.
Володимир Яценко – український підприємець. До грудня 2016 року був заступником голови правління “Приватбанку”. Після націоналізації банку у січні 2017 разом із колишніми менеджерами ПриватБанку Олександром та Дмитром Дубілети, Олегом Гороховським, Михайлом Рогальським, Людмилою Шмальченко і Вадимом Ковальовим заснував компанію Fintech Band, яка стала розробником інтернет-банкінгу monobank.
22 лютого 2021 року він був затриманий НАБУ в аеропорту “Бориспіль” в рамках розслідування справи націоналізації ПриватБанку. В жовтні 2022 року НАБУ і Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) завершили розслідування за підозрою колишніх топменеджерів ПАТ КБ “ПриватБанк” у справі виведення коштів з банку.
БізнесЦензор поговорив з Володимиром Яценком про інвестиції у виробництво розвідувальних та ударних БПЛА, про переніс виробничих потужностей за межі України, про підземні радянські приміщення, які могли б стати захищеною виробничою базою БпЛА, про взаємодію виробників дронів з державою, а також про його кримінальну справу.
– Ви запустили виробництво крил “Довбуш” у травні 2022 року. Вдалося поставити виробництво на конвеєр?
– Я людина з бізнесу, і з точки зору управління для мене розгорнути таке виробництво було нескладно. Гроші в мене є.
Основне виробництво комплектуючих я розгорнув в одній з європейських країн. Більшу частину комплектуючих ми друкуємо. Це не побутове обладнання. Наше обладнання дає змогу друкувати деталі зі спеціальних міцних пластиків, які витримують необхідні навантаження.
Я вважаю, що Україні потрібні захищені виробництва. У Європі, по-перше, ми не вразливі для ракет. По-друге, ми можемо забезпечити обслуговування наших верстатів. Якщо щось ламається, постачальники протягом 24 годин зобов’язані прибути і відремонтувати. Ми не можемо собі дозволити зупинятися. Змушуємо і наших постачальників працювати в такому ж режимі.
Ми долетіли до Москви 9 травня. Але розуміли, що кремлівський упир прикрився на параді главами іноземних держав. Два літаки виконали завдання зі зміненим кінцевим місцем призначення. Обрали режим LOITER. У цьому режимі літак долітає до цілі і рухається по колу.
– Скільки ви інвестували у виробництво комплектуючих для “Довбуш”?
– Понад 5 млн євро. Весь проєкт із виробництва дронів коштує в рази більше.
– Чи є в проєкті співінвестори?
– Я вкладаю виключно власні кошти. Я не хочу ні від кого залежати і ні перед ким звітувати. У мене є свій благодійний фонд, я його наповнюю самостійно. За рахунок цього благодійного фонду фінансується виробництво. Потім благодійний фонд передає готові вироби вже безпосередньо на озброєння.
– Інші співзасновники monobank допомагають наповнювати ваш благодійний фонд?
– Морально допомагають (усміхається). Ми нормально спілкуємося, як партнери. Але для мене авіація і все, що пов’язано з авіацією, це серйозне хобі. І поки це не бізнес, мені не треба замислюватися про партнерство.
– Скільки крил виробляєте на місяць?
– Сотні. Але ви маєте розуміти, що це серйозний літак. Розмах крил – 4,5 метри. Підтверджена дальність до 1000 кілометрів.
– Ви обіцяли 20 млн грн тому, хто посадить дрон на Червоній площі. Самі посадите?
– Ми долетіли до Москви 9 травня. Але розуміли, що кремлівський упир прикрився на параді главами іноземних держав. Два літаки виконали завдання зі зміненим кінцевим місцем призначення. Обрали режим LOITER. У цьому режимі літак долітає до цілі і рухається по колу. Ми чекали коли зіб’ють – перевіряли боєздатність ворожої ППО.
Москва для “Довбуша” вже не межа. Ми дивимося далі. А конкурс чинний, приз чекає на переможця.
Усі ходили в китайський супермаркет, брали з полиці готові модулі, вузли. Але ті, хто бачив стратегію на рік, почав робити повну локалізацію, щоб ні від кого не залежати.
– Я не змогла знайти інформацію, за якою ціною волонтер може придбати БпЛА “Довбуш” і передати в підрозділ.
– Собівартість нової моделі “Довбуш Т-20” становить $8 тис.
У нас немає ціни, тому що ми не продаємо наші літаки. Ми їх самі безкоштовно передаємо в підрозділи, які воюють. У мене у WhatsApp повний іконостас – підрозділи ЗСУ, СБУ, прикордонна служба. Ми працюємо з усіма.
Єдина умова від нас як від виробника – ми навчаємо команди, які працюватимуть із літаком. Намагаємося, щоб навчалося три людини: пілот, оператор, технік. Після навчання передаємо літак.
– Скільки команд уже навчили?
– Понад 200 команд.
– У чому відмінність “Довбуша Т-20” від попередньої моделі?
– Літак став ударним. Він виконує всі функції. Це і розвідник, і коригувальник, і тепер може скидати боєприпаси. “Довбуш Т-20” оснащений конструкцією з підвісом для їх закріплення.
Ми розширили функціонал, але в нинішній будові безпілотників не стоїть питання механічного конструктиву. Усі механічні схеми крил і коптерів пройшли купу випробувань і абсолютно зрозумілі. Головні на сьогодні питання – як забезпечити зв’язок та як забезпечити дальність? Ми ці питання вирішили на півроку вперед.
У нас свій канал зв’язку. Радіостанція, наземна станція – все власна розробка. Ці розробки неможливо зробити на папері. У нас постійний зворотний зв’язок із тими командами, які на передку. Плюс гарну роботу виконала команда Михайла Федорова (віцепрем’єр, міністр цифрової трансформації України – БЦ). Створюються умови, щоб виробники могли тестувати зв’язок.
У Бахмуті і, взагалі, на Донбасі, наш літак один із небагатьох, хто з перебоями, але давав картинку. У новій модифікації ми перейшли на свій канал зв’язку і вважаємо, що найближчі шість-дев’ять місяців він дасть змогу нашим групам працювати досить комфортно.
Камікадзе, які масово збираються в Україні, мають обмежену дальність. До п’яти, до шести кілометрів, і далі ніяк. Ти фізику не обдуриш. Потрібно бачити “за горизонт”. При більшій дальності, тобі потрібно долати кривизну землі. Для того, щоб подолати кривизну землі і збільшити дальність, недостатньо просто підвищувати потужність приймача і передавача радіосигналу. Необхідна ще пряма лінія на тих частотах, які використовуються.
– Яка локалізація виробництва комплектуючих? Наскільки ви залежите від Китаю?
– У новій модифікації ми відійшли від готових покупних вузлів. Усі модулі нашої власної розробки, включно з модулем управління двигуном. Радіостанції, як я вже говорив, наші. У мене зібрані дуже хороші математики і фізики.
Коли ми починали, дійсно, стояла черга за виробами з Китаю. Але ми розуміли, що рано чи пізно від цього треба йти. Тому що, якщо Китай захоче, він просто зупинить твоє виробництво.
– Але ви ж завозите оптику і мікросхеми. Чи купуєте мікросхеми в Україні?
– Усі використовують одну оптику – Sony. Плати можна зробити на будь-якому заводі. Це не якась унікальна компетенція.
В Україні є два підприємства, які роблять плати. Хлопці виходили на нас. Але, на жаль, в них застаріле обладнання – до військових виробів вони не дотягують. Тут не треба соромитися, добре, що вони є в Україні, але в сучасні заводи було інвестовано десятки мільйонів доларів. Їх по світу не так багато, хоча й достатньо, щоб їм не бути монополістами і диктувати комусь свої умови.
Є заводи в Європі, які виробляють друковані плати. Усе питання у швидкості. Якщо виробництво вже налагоджено, європейські терміни можуть влаштувати.
Серйозні мікросхеми виробляють Південна Корея і Тайвань. Ви знаєте, які списи зараз ламаються навколо Тайваню. Тайвань – це завод із виробництва мікросхем номер один у всьому світі.
Якщо в сухому залишку, то всі виробники стартували однаково. Усі ходили в китайський супермаркет, брали з полиці готові модулі, вузли. Але ті, хто бачив стратегію на рік, почав робити повну локалізацію, щоб ні від кого не залежати.
– Після відео, на якому росіяни збирають дрони в торговому центрі, ви в пості натякнули, що шукаєте приміщення для безпечного виробництва в Україні. Що плануєте виробляти в Україні?
– Дрони-камікадзе, ті ж крила. Практика бойових дій за останні три місяці показала, що для ураження броньованої техніки тієї точності, яка є у нас і в інших багаторазових безпілотників, недостатньо.
Наша точність плюс мінус півтора метри. Ми зрозуміли, що нам потрібні одноразові камікадзе. Вони управляються операторами до останньої секунди, до зіткнення. Саме візуальний контроль оператора дає змогу найточніше вразити ціль.
Але ті камікадзе, які масово збираються в Україні, мають обмежену дальність. До п’яти, до шести кілометрів, і далі ніяк. Ти фізику не обдуриш. Потрібно бачити “за горизонт”. При більшій дальності, тобі потрібно долати кривизну землі.
Я зрозуміло пояснюю? Я просто за освітою радіофізик.
Для того, щоб подолати кривизну землі і збільшити дальність, недостатньо просто підвищувати потужність приймача і передавача радіосигналу. Необхідна ще, ну, просто кажучи, пряма лінія на тих частотах, які використовуються.
Коли говоримо про далекобійні камікадзе, ми повинні мати ретрансляцію. Тому в “Довбуша Т-20” з’являється ще одна функція – він супроводжує ударні дрони і ретранслює сигнал.
Дальність наших камікадзе до 50 км. Не тактична глибина, як у Mavic, а вже оперативна. Це ворожі станції РЕБ і бронетехніка.
Коли ти просто розвідуєш і розвідуєш жирні цілі, а їх нічим знищити, з’являється моральна незадоволеність. Багато наших розвідників пішли на фронт добровольцями. Вони мотивовані, але їм складно. Тому мені дуже хочеться, щоб ми швидше дотиснули цю ситуацію.
– Зараз уже публічно з’явилася інформація, що росіяни до танків підкручують дешеві китайські глушилки. Що з цим робити?
– Ми знали про це раніше. Тому наш камікадзе – це теж крила.
Коптер це не стабільний пристрій. Великий гелікоптер, квадрокоптер – це все нестабільні пристрої, які, втративши керування, перевертаються й падають.
Літак – це стабільна конструкція. У літаку ти можеш кинути важелі управління, і він буде летіти. Навіть якщо пропаде зв’язок, ударні крила на останньому етапі продовжать свій рух по прямій лінії. Ми назвали свій ударний одноразовий дрон “Котигорошко”. Це живучий боєприпас!
– Скільки ви плануєте виробляти камікадзе?
– Ми провели опитування серед команд, які працюють із “Довбушем”. 4 000 ударних дронів на місяць – такий запит від військових ми отримали.
У нас п’ять кілограмів боєприпасу. Достатньо, щоб пропалювати броню навіть при правильній побудові броні.
– Дрони-камікадзе ви теж постачатимете напряму безплатно чи розраховуєте на держзамовлення, яке передбачає 25% прибутку?
– Переді мною не стоїть завдання заробити. Але ми хочемо наростити обсяги і поставляти дрони і напряму, і через МО. Ми отримуємо допуск на експлуатацію відразу на два борти – “Довбуш Т-20” і “Котигорошко”.
Підрозділи, з якими ми працюємо, оформили офіційні заявки. Без заявок ти не отримаєш доступ до експлуатації. Генштаб скаже, а навіщо? Так працює система.
– Зате прямий запит від споживача. На якому ринку це було можливо?
– Це правильно. І те, що спрощують процедуру доступу до держзакупівель теж правильно. Але оскільки я маю ще якийсь управлінський досвід, то вважаю, що планування повинне йти паралельно – і знизу догори, і зверху вниз. Інакше будуть перекоси.
В обох випадках у планування є свої недоліки. Або це сліпа віра в споживача, або нав’язування того, чого не треба. Планування зверху дає змогу бачити “за горизонт”.
Підрозділ каже, терміново потрібно багато Mavic. Просто зараз. Так, зараз вони потрібні, але потрібно розуміти, що їхній радіоканал глушиться в один дотик. Хлопці телефонували, розповідали, ми мало не на мотузочці запускаємо цей Mavic – він злітає і падає, знову злітає і знову падає.
На сьогоднішній день є об’єктивна реальність. Використовувати в гарячих точках супутникові сигнали навігації практично неможливо. У нас гаряча фаза війни. Нам необхідні захищені канали зв’язку. З побутовими дронами так не вийде.
– Дрони-камікадзе, які збираються в Україні з китайських комплектуючих, коштують у середньому $400. Яка ціна ваших камікадзе?
– Ми все скрупульозно прорахували перед тим, як отримувати дозвіл на експлуатацію в Міноборони. Вийшло $750 в еквіваленті.
Для 50 000 БПЛА потрібне обладнання дуже серйозного промислового класу і великі інвестиції. Цифри робочі, але таке виробництво я буду розгортати за межами України. І все одно далеко від України ти не підеш. Коли нам потрібно політати – нам дають небо. У жодній європейській країні ти з такою швидкістю працювати не зможеш.
– Ви шукайте безпечну локацію для виробництва в Україні. Чи правда, що українських виробників не підпускають до радянської інфраструктури, яка розрахована на ракетні удари?
– Ми досліджували об’єкти в конкретній області, не називатиму якій. Є три типи споруд. Перший – це колишні військові заводи, які на сьогодні вже не є військовими заводами. Ми знайшли сучасне виробництво, із західним інвестором. Під цим заводом із радянських часів є серйозний бункер. Завод використовує його як бомбосховище для своїх співробітників та як склад.
Другий тип – це занедбані приміщення, які взагалі ніким не експлуатуються. Моя група лазила по кущах, шукала вхід, знаючі люди показували. Такі приміщення, як правило, перебувають на балансі місцевих громад. Може, якісь громади їх уже відремонтували і використовують як бомбосховища, але ми цього не побачили.
Третій тип приміщень – колишні вузли зв’язку, захищена з радянських часів інфраструктура. Вони перебувають на балансі “Укртелеком”. Їх дуже багато. Вони ніким не охороняються, не експлуатуються.
Другий і третій тип приміщень розграбовані – вирізані вентиляційні електродвигуни, кабелі тощо. Але канали вентиляції цілі, і відремонтувати їх можна.
Але як виробнику домовлятися в кожному конкретному випадку – неважливо, з мером чи “Укртелеком”? Нам мер каже: “Хлопці, все розумію, хочу допомогти”. Постає питання договору оренди: яка ціна за метр має бути? Сучасна? Ми за свої гроші відновимо всі комунікації – ціна автоматично зросте. А потім прийдуть перевіряючи органи, і проти цього мера порушать кримінальну справу.
Я звертався до керівництва країни. Сказав, що у воєнний час мають бути інші механізми. Йдеться про тисячі підземних бункерів, які не побудуєш так просто. Бункери мають бути у військових.
– Сучасний завод з іноземними інвестиціями навряд чи зрадіє такому сусідству…
– Це так. Будь-яке сусідство з військовими об’єктами загрожує. На жаль, були випадки у виробників. Я кажу за занедбані підземні вузли зв’язку та об’єкти громад. Вони мають бути передані Міноборони. І ті, які розташовані віддалік від житлового сектору, мають стати захищеною виробничою базою.
Механізм для передачі об’єктів в управління Міністерства є. Вантажні автомобілі на початку повномасштабної війни вилучалися ж.
– Міноборони має відновити ці бункери власним коштом?
– Треба дивитися правді в очі. Я не думаю, що держава зараз фінансуватиме ті чи інші ремонти. Це зроблять виробники, там не так багато треба.
– У яку суму, за вашими оцінками, обійдеться відновлення одного такого підземного заводу?
– На відновлення мереж, думаю, буде потрібно мінімум $50 за квадратний метр. Там, де більше вирізано кабелю, що веде до підстанції, до $150. Ми дивилися приміщення від 200 до 750 квадратних метрів.
Це, не бозна-які великі гроші, але має бути легальна процедура. Виробник звертається до Міноборони, і завтра їде дивитися об’єкт. У нас немає часу.
– Як швидко ви плануєте запустити виробництво камікадзе і вийти на 4 тисяч одиниць на місяць?
– На 5 тисяч. Дуже швидко. Нам потрібно лише вдвічі збільшити потужність наших верстатів. Щось ми остаточно винесемо за кордон. Але найважливіше, це ті ресурси, які є в Україні. Для мене особисто питання номер один – це безпека хлопців. Я не дам відмашку, поки я не буду переконаний, що люди в безпеці.
Я б розгорнув усе виробництво за кордоном, але пройти регулятивні органи європейської країни це і складно, і довго. Поки ми виробляємо комплектуючі, до нас питань немає.
– Український ринок чекає виробника, який зміг би запустити не дрібно-серійне виробництво, а випускати десятки тисяч якісних дронів-камікадзе. Чи думали ви про 50 000 одиниць на місяць?
– Для 50 000 потрібне обладнання дуже серйозного промислового класу і великі інвестиції. Цифри робочі, але таке виробництво я буду розгортати за межами України.
І все одно далеко від України ти не підеш. Ми працюємо легально. Коли нам потрібно політати – нам дають небо. У жодній європейській країні ти з такою швидкістю працювати не зможеш.
– Технічне питання. У вас не виникає проблем із транспортуванням вироблених комплектуючих в Україну?
– Були різні колізії (посміхається). Зі свіжого. Митник каже, ви маєте передати креслення вашого безпілотника. У нас є секретна кімната і спеціальна процедура. Ми зобов’язані зберігати всі документи – а то до нас прийде перевірка, і як ми доведемо, що це був БпЛА? Ось на цю деталь у вас код меблевої фурнітури.
– 22 червня набув чинності закон, який дає змогу виробнику розмитнювати комплектуючі для БпЛА без сплати ПДВ і мита. Чи працює він?
– Наприкінці червня у нас була пауза в логістиці. Закон ухвалили, а роз’яснення митним постам не надіслали. Я розумію цього митника, який сидить на посту, і, не дай боже, він пропустить вантаж без ПДВ та мита! Завтра ж порушать кримінальну справу, і його звільнять. А бюрократи такі інструкції по два місяці розробляють.
Хочу віддати належне команді Федорова. Ми сказали, хлопці, слухайте, у нас війна, ми не можемо чекати. Вони струснули митну службу та екстрено зібрали ввечері всіх в онлайні. До ранку інструкція була готова.
Сучасна війна – це війна дронів і артилерії. Один снаряд несе 50 кілограм вибухівки, і 10 камікадзе несуть ті самі 50 кілограм… Але останні місяці бачу, що, нажаль, високоточна артилерія починає страждати від РЕБ.
– 21 липня уряд ухвалив постанову про виробництво боєприпасів для безпілотників. Чи будете ви заходити в цей сегмент?
– Поки що це експериментально, але рішення дуже потрібне. Воно, в першу чергу, про безпеку військових.
Зараз ми робимо камікадзе і маємо надавати детальну інструкцію: дістаньте пластид, вставте кумулятивну лінзу, з’єднайте проводки… Скільки людей змушені експериментувати? Так, сапери є в кожній військовій частині. Але скільки з них випадково може залишитися без рук? Централізація нівелює ризики. Відкрив коробку, дістав, натиснув кнопку, запустив боєприпас.
– У вас виходить комплексне рішення: є “Довбуш”, який буде як ретранслятор вести дрони-камікадзе “Котигорошко” з вашими ж боєприпасами…
– Війна перетворюється на війну тилу. Я раніше говорив, що сучасна війна – це війна дронів і артилерії. Один снаряд несе 50 кілограм вибухівки, і 10 камікадзе несуть ті самі 50 кілограм… Але останні місяці бачу, що, нажаль, високоточна артилерія починає страждати від РЕБ.
Росіяни далеко не дурні, вони дуже швидко вчаться, аналізують. Так, там немає ініціативи знизу, але там працюють жорстка вертикаль і великі гроші.
Як розвиватиметься архітектура сучасних бойових дій? Буде відсутня можливість використовувати високоточні снаряди типу АГС, “Калібр”. До того ж гаубиці вразливі для ворожих “Ланцетів”.
Найефективніше буде працювати група дронів. Ми планує одночасно запускати 8 камікадзе.
– Чи вистачить нам пілотів для такої війни?
– Тема професійних БпЛА, звичайно, залежить від фінансування, від волонтерства, але більшою мірою вона залежить від того, скільки ми людей навчимо.
Коли не було GPS-навігації, пілоти ж літали? У літаку сидів штурман, який дивився, ось міст, ось річка, ось населений пункт. Він вмів орієнтуватися на місцевості. Ми навчаємо, як діяти в разі втрати зв’язку з наземною станцією.
Треба звикнути, що в нинішніх умовах сигнал GPS – це подарунок божий. Пілот має вміти орієнтуватися за курсовою камерою, співвідносити її з картою. Робота непроста. Але я бачив настільки талановитих бійців, що не те, що у відчинені двері – у кватирку залетять.
Навчена команда – це найбільша цінність, яку ми створили. Пошкоджений літак склали в ящик, відправили нам, отримали назад із ремонту. Щось зламалося, онлайн показали, як полагодити. Головне, щоб ви літали, хлопці.
– Останнє запитання, не пов’язане з дронами. За рік до повномасштабного вторгнення ваш літак, який прямував із Дніпра до Відня, посадили в Борисполі. НАБУ вас затримала як фігуранта справи про націоналізацію “ПриватБанку”. Що з цією справою зараз?
– Коли в країні війна, усі мають воювати, кожен на своєму фронті. Закінчиться війна, розберемося з цими питаннями.
– Чи здійснюється на вас тиск?
– Усі знають, чим я займаюся. Як на мене можна тиснути, заважати мені допомагати армії? Перед війною всі рівні.
