ІншеТВ продовжує публікувати цикл сюжетів про збитки, завдані російськими загарбниками компанії “НІБУЛОН”. Ми вже показали, що відбувалося в Снігурівці, Миколаєві та Очакові, а також про те, як окупанти нищили філію «Кам’янка-Дніпровська» на Запоріжжі, яка й досі під окупацією. Сьогодні наша розповідь про те, як окупанти грабували і що лишили по собі на філії “Куп’янська” на Харківщині.
Куп’янськ був під окупацією більше, ніж півроку. Розташований за 120 кілометрів від Харкова і всього в 50 кілометрах від російського кордону, він став транспортним хабом для окупантів.
Куп’янськ – великий залізничний вузол, російські загарбники вивозили через нього награбоване і тримались за нього до останнього. До війни тут жили понад 25 тисяч людей. Жили і працювали, в тому числі і на філії компанії «НІБУЛОН». За час окупації їм довелося на власному досвіді відчути, що таке російський терор, бути на волосину від смерті, з ризиком для життя пробиратися до своїх.
Цей чоловік і зараз, після звільнення Куп’янська не хоче, щоб ми показували його обличчя – на ще окупованих територіях в нього залишилися родичі, і він боїться їм зашкодити. До війни він працював там, на філії «НІБУЛОНу», і перші місяці окупації лишався теж там.
–В Куп’янськ вони зайшли 27 лютого, а до цього стояли на околицях – не могли зрозуміти, куди їм їхати, бо місцеві жителі познімали дорожні покажчики. А для підприємства війна почалася 24 лютого із евакуації вантажних машин. У нас на філії стояли 25 вантажних машин на території менше гектара. І це були водії з різних куточків України. Коли почалася війна, вони не розуміли, куди їм виїжджати. 24 лютого приблизно в 15.30 з міста змогли виїхати співробітники, а потім всі ці 25 машин виїхали через Воровський міст. А в 22.00 цей міст уже був підірваний. Тобто люди, 25 водіїв, встигли виїхати з Харківської області. Так вийшло спасти людей. А ті, що не встигли виїхати, залишились там дуже на довго.
Потім по місту йшли БТРи, колони військової техніки, регулярні, саме регулярні російські війська.
Далі все більше окупація почала йти на приєднання до Луганської області – почали ставити умови, щоб підприємства перереєстровувались в «ЛНР». Почали з молокозаводу, інших підприємств. Така пропозиція поступила і на нашу філію – щоб наповнювати бюджет окупаційної адміністрації, відновити виробничу діяльність нашого підприємства, провести посівну компанію, закупити паливо, насіння. Щоб посіяти, зібрати урожай і отримати прибуток. Кому цей прибуток мав перепасти, вже було зрозуміло. У нас було посіяно на підприємстві 800 га озимої пшениці – урожай збирали на наших полях підприємства, які пішли на співпрацю з окупаційною владою. Їх комбайни заходили і збирали нашу пшеницю, урожай вивезли.
Весь час протягом окупації в місті залишався енергетик філії “Куп’янська” Сергій Гонцул.
–Я зв’язувався зі сторожами, вони розповіли, що там поставили снайперів, вони були на будинках вночі з приладами нічного бачення. Спочатку охоронці не знали, що там снайпери, і виходили з приміщення, обходили територію філії. А потім вони їх попередили: будете виходити з приміщення на територію – будем стріляти на ураження. Я хотів проїхати на своїй машині одного разу туди, мене не пустили і сказали: ще раз будеш їхати з затонованим склом, поб’єм скло в машині.
На підприємство співробітники окупаційною адміністрації заходили зі зброєю. Забирали все, що хотіли.
–Приїхали росіяни, кажуть: «Нам нужна бочка. Есть у вас бочка»? Сторож каже: «Немає в нас бочки». «Ну, пішли подивимося». Пішли вони і дивляться – стоять паливозаправники. «О, это ж бочка, подойдет». Той каже: «Він не на ходу». «Ничого, мы его подцепим», – і забрали. Ніякої розписки, а якби сторож почав щось говорити, могли і застрелити його, – розказує Сергій Гонцул. – Насос в нас був, що воду качав, – витягли, трубопроводи витягли, котел розграбований. З машин все цінне вони познімали. Я у сторожів питаю по телефону: як вони прийшли, розписку хоч якусь лишили? А сторож каже: Я спитав про розписку, а вони кажуть: “Тебе как расписку – из автомата или из пистолета”?
Співробітник філії, який не показує свого обличчя, розповів:
–Забирали оргтехніку з підприємства, але ми спасли один системний блок головного бухгалтера. Ховали його, він до дому забирав. Оргтехніка там розбита, побита, розмародерена. В червні вони поставили блокпост просто на підприємстві і сказали співробітникам там не з’являтися, бо вони вже там жили, просто на підприємстві. У нас була селітра – 78 тонн. Її також вкрали. Знімали гуму, запчастини з тракторів, з машин. Ми ховали автомобілі, розібрали по домах, ховали у водіїв, але вони ставили умови: або віддавайте, або ми вас просто розстріляєм.
Співробітники ще охороняли територію філії, але часто вже заходили військові, яким весь час було щось треба. Почали приїжджати і військові з «ЛНР» – забрали «Газель», трактор для своїх потреб – перегнали в Сватово. Просто на дорозі забрали Рено Дастер, який належав філії. Вони забирали всі машини, які були зареєстровані на підприємство, тому що якщо підприємство зареєстровано в Україні, то все його майно повинно належати їм, говорили вони.
В цей же час окупанти активно вивозили українське зерно. Величезні колони зерновозів із загарбаним збіжжям бачив енергетик філії Сергій Гонцул.
-Бачив, як колони російських машин, зерновози, вивозили наше зерно. Багато. Кілометрів 5 така колона з машин стояла, а може і більше. Вивозили пшеницю.
На той час в місті уже місяць не біло світла, палива, продуктів, ліків. А окупанти ставали жорстокішими і нахабнішими, вони вже не вдавали з себе визволителів.
–Зупиняли людину, наводили на неї автомати і вирішували, що далі з нею робити – чи забирати з собою, чи брати тільки автомобіль. В кращому випадку «в следующий раз вас заберем, а сейчас пока идите пешком, домой добирайтесь как хотите». Це було «безвластіє», ніякої поліції, скаржитися нема кому, закони не працювали, ніяки. Це було просто мародерство. Військові відкривали квартири, будинки, що хотіли, те й брали, – згадує свідок тих подій.
Виїхати з окупації чоловікам було вкрай важко і небезпечно – їх обшукували, забирали, що хотіли і…все одно не пускали. Деякі співробітники філії 6 разів проходили через це пекло, коли в буд-який момент тебе могли просто розстріляти. З кільканадцятого разу вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію і нашому співрозмовнику.
–Все залишилось там. Вони забрали все – роботу, спокійне життя…
Купянськ звільнили у вересні 2022 року. З того часу його регулярно обстрілюють російські війська. Майже щоденно обстрілюють і філію «НІБУЛОНу» – вони там стояли, тож знають, куди цілити.
Сергій Гонцул після звільнення філії поїхав на підприємство, щоб на власні очі побачити, що лишили по собі окупанти.
–Після того, як нас звільнили, я з’їздив туди, під обстрілами – я енергетик, і треба було зняти покази лічильника. З інженером енергозбуту їздили туди. Побачили, що там розбито все, будка, де лічильник стояв, теж розбита, двері вибиті, від артилерійського обстрілу вигнуті, ми ледве відкрили їх, зняли покази.
Я пройшов по всій філії. Було все розграбовано, багато машин не було, а ті, що лишились, то колеса зняті, то капот відкритий. Я детально не роздивлявся, бо обстріл був, так, пробігся, але все розграбоване, всі комунікації розграбовані, комп’ютери валялися під ногами, навіть на подвір’ї.
Все побито, кругом ями, на складах вибиті двері від авіаударів, вибиті ворота, там такий метал товстий – п’ятірка – вибито все. Паркан побитий, ангар побитий, як решето. Де можна було відкрити, все витягнуто, навіть добрива в каністрах 5 і 10-літрових, все витягли.
Через постійні обстріли Куп’янська повноцінного доступу на філію досі немає.
