Секретар РНБОУ Олексій Данілов написав колонку для «УП», в якій оцінив розуміння західним експертним середовищем того, що відбулось та відбувається в світі після повномасштабного вторгнення росії в Україну, і чому пропозиції миру, які подекуди лунають з вуст деяких експертів, не можна назвати інакше, ніж брудними або цинічними.
Інше ТВ наводить текст Олексія Данілова без скорочень.
Ситуація з так званим “бунтом пригожина” дає гарний привід по-новому оцінити ступінь розуміння поважними західними think tank реального змісту подій, які відбуваються з точки зору валідності прогнозу і дієвості пропозицій завершення російської агресії проти України. І вкотре складається стійке враження про все більше відставання поглядів значної кількості представників аналітичної спільноти від швидкостей змін і їх невідповідності вимогам часу.
У кінці квітня уважно, майже з олівцем, прочитав публікацію “Заходу потрібна нова стратегія в Україні” (17.04.2023) у впливовому виданні “Foreign Affairs”, в якій авторитетні американські експерти Річард Хаас та Чарльз Купчан виклали своє бачення завершення війни, яку розпочала росія.
Відверто кажучи, стаття викликала велике розчарування своїми банальними і прогнозовано стандартними підходами. Таке враження, що для них світ з моменту “холодної війни” замерз у своїй незворушності. Подібні пропозиції з так званого мирного врегулювання міг запросто написати Громико спільно з Кісенджером років 50 тому, і вони нічим не відрізнялись би від пропозицій “Foreign Affairs” 2023 року.
Здається, що для певної групи західних експертів і політиків світ зовсім не змінився. У цій парадигмі існують великі гравці, які в підкилимному режимі вирішують долю світу, а решта країн покірно стоїть біля дверей, очікуючи своєї участі.
Але світ пішов дуже далеко вперед, і старі правила більше не працюють. У цьому плані потрібно віддати належне пану Кісенджеру, який починає щось підозрювати…
Експерти “Foreign Affairs” наполегливо просувають думку про те, що “війна рухається до безвиході”, “Україна все одно не зможе перемогти російські сили”, “Україні було б нерозумно наполегливо добиватися повної військової перемоги, яка може виявитися пірровою”. А якщо так, то у згаданих експертів готовий і план, до якого можуть прислухатися певні політичні сили, які скучили за нормальними високомаржинальними відносинами з росією.
А план Хаас-Купчана наступний.
- Зміцнити військовий потенціал України та після закінчення сезону бойових дій наприкінці 2023 року вивести москву і Київ з поля бою та посадити за стіл переговорів.
- Перемир’я має бути міцним, таким, яке могло б запобігти поновленню конфлікту і підготувати підґрунтя для міцного миру.
- Захід повинен звернутися до інших впливових країн, включаючи Китай та Індію, з проханням підтримати пропозицію щодо припинення вогню.
- До того часу Захід має подати план щодо посередництва у припиненні вогню та подальшому мирному процесі, спрямованому на остаточне припинення конфлікту.
- Для заохочення росії буде запропоновано послаблення санкцій.
Підсолоджуючи гірку пігулку, “Foreign Affairs” робить спробу видати бажане за дійсне, фактично закликаючи Захід трохи прикрити очі, не помічаючи легкої облуди. Мовляв, не потрібно переживати, якщо Україна втратить території, це у жодному разі не заохотить інші диктатури до подібних агресій. Чому? Тому що Україна “продемонструвала іншим потенційним ревізіоністам, що прагнення територіального завоювання може бути дорогим і прикрим підприємством”.
Але за цим округлим формулюванням може залишитися впертий факт: росія (у випадку припинення бойових дій) переписала кордони, а це фактично вирок Європі, закладення вибухівки під світоустрій. І все це відомі міжнародники – автори статті сором’язливо називають “формулою стратегічного прагматизму”. Хоча якщо “стратегічного” замінити на “цинічного”, було би більш точно.
Але при всьому “прагматизмі” нікуди не зникає купа незручних питань: Як же невідворотність покарання за вчинені злочини? Тисячі вбитих українських військових і мирних жителів? Смерть дітей? Зруйнована країна?
Просто сісти і домовитись, потиснувши руку російським перемовникам? З усіх сторін це виглядає брудною пропозицією із цинічного світу business as usual.
Ще більш цинічною подібна пропозиція виглядає з точку зору наявності реальних можливостей України вирішити російське питання шляхом повної деокупації території включно з Кримом і до кордонів 1991 року, як би це не було боязко декому у світі.
Всі експерти і політики, у яких є характер і не втрачена воля, переконані, що при наданні Україні всього необхідного озброєння, навіть не останнього і не передостаннього покоління, війна буде завершена у найкоротші терміни.
У російської пострадянської армії немає жодного шансу вистояти проти військових технологій Заходу і натівських стандартів ведення бойових дій.
Наступна теза публікації – запевнення, що Захід не повинен винагороджувати російську агресію, змушуючи Україну назавжди змиритися з утратою території, тому ця ситуація всього лише “відстрочка остаточного розпорядження землею” – пряма омана, а в кращому разі дитяча наївність.
Повірте, ми знаємо росію як ніхто інший. Якщо фізично не бити її довго і боляче по голові, нічого зі своїх брудних щелеп вона добровільно не випустить. Не можна відкладати те, що треба вирішити сьогодні і зараз.
І вже зовсім не приховуючись, автори статті прямою мовою попереджають, що у випадку незгоди України на пропозиції так званого мирного врегулювання “навряд це буде перший випадок в історії, коли партнер, який залежить від підтримки США, відмовився від примусу до скорочення своїх цілей”.
Показово, що подібні пропозиції лунають з експертного середовища, яке, прогнозуючи результат російської військової агресії проти України у 2021-2022 році, було безапеляційним у своїх твердженнях – капітуляція України, втеча президента в Польщу, “друга армія” тріумфально крокує по Києву.
Але незважаючи на це, вони продовжують наступати на власні аналітичні граблі, знаходячись у полоні консервативної лінійної логіки, не приймаючи істину, що світ змінився, і правила епохи “тегерана” і “ялти” не працюють.
Точно так само це експертне середовище постфактум, не приховуючи розгубленості, коментує навздогін подіям “бунт пригожина”, хоча до цього було переконане у стійкості режиму путіна і жорсткій контрольованості державної системи росії.
Хоча зі сторони України лунали неодноразові попередження про неминучість громадянського протистояння на росії і громадянського конфлікту. Лунали заклики до Заходу і світу щодо необхідності перегляду свого ставлення до рф як до державного утворення та планування, яке передбачає набір дій в умовах розпаду росії.
В умовах, коли всі події україно-російської війни ламають усталені погляди і руйнують авторитетні прогнози, настав час нових рішень і нових підходів, які ґрунтуються на принципах зовсім не realpolitik.
Україна – це нація, яка у своїй боротьбі об’єднується і гартується на фундаменті цінностей. Не виключно на етнічній, релігійній або географічній ідентичності – вона у нас багатогранна і різноманітна.
І наша місія, якщо хочете, полягає в тому, щоб повернути пріоритет забутих цінностей у сучасну історичну матрицю поведінки західного світу. В іншому разі, втративши головну зброю у протистоянні з авторитаризмом, Захід втратить себе.
Олексій Данілов, секретар РНБО України
